Справа № 560/11490/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Михайлов О.О.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
28 січня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року (ухвалене в м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідач своїм правом, передбаченим ст.ст. 300,304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19.11.2024 року, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.10.2013 №11086491 є власником об'єкту нерухомого майна загальною площею 2289,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 184637168212.
12.04.2024 відповідно до підпункту 266.7.2 п.266.7 статті 266 Податкового кодексу України контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення форми "Ф" №0224601-2408-2205-UА68040130000024471, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023 рік на суму 76688,20 грн.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 12.04.2024 №0224601-2408-2205-UА68040130000024471 протиправним, позивач звернулась до суду для його скасування.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.7 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування визначений Податковим кодексом України (далі - ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пп. 266.1.1 п. 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Відповідно до пп. 266.3.2 ст. 266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно пп. 266.8.1 ст. 266 ПК України у разі переходу права власності на об'єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначений об'єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.
Згідно з п. 30.1 ст. 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Пунктом 30.2 статті 30 ПК України передбачено, що підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Положеннями пп. 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України встановлено податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку;
Таким чином, пп."ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст.266 ПК України застосовується у разі дотримання двох умов:
1) власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником;
2) об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року №507, будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.
Відповідно до коду 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" цей клас включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше.
Відповідно до п.п.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Стаття 3 Господарського кодексу України розкриває поняття господарської діяльність як діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Відповідно до ст.1 Закону України «Про особисте селянське господарство» діяльність пов'язана з веденням особистого селянського господарства не відноситься до підприємницької діяльності.
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 листопада 2020 року (справа №560/168/19).
Суд зазначає, що законодавством чітко виокремлено коло фізичних осіб, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, а саме фізичних осіб-підприємців та домогосподарств.
Судом встановлено, що позивач не є фізичної особою-підприємцем.
Платник податків зобов'язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.
Підсумовуючи викладене колегія суддів вважає, що для звільнення суб'єкта оподаткування від сплати податку на майно, відмінне від земельної ділянки на підставі абз.«ж» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України має бути наявність двох обов'язкових складових:
- об'єкт повинен належати до будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;
- об'єкт повинен використовуватися за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, у сільськогосподарській діяльності.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним постанові від 31.10.2023 року у справі №160/11472/19, відповідно до якого для застосування податкової пільги, передбаченої абз.«є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, підприємство повинне бути підприємством промисловості, класифікуватись за видом діяльності як промислове підприємство, також повинне використовувати будівлі, щодо яких існують спірні питання щодо їх оподаткування, безпосередньо для виробництва промислових товарів, використовувати у своїй діяльності.
Також, Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2021 року у справі №812/1800/18 дійшов висновку, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, сама по собі наявність спеціального статусу будівлі, а саме: будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування, оскільки законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його до застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Тому, за відсутності у позивача вищевказаних умов визначених пп."ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст.266 ПК України для звільнення від сплати податку, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, а відповідач правомірно прийняв оскаржуване податкове повідомлення рішення.
З огляду на вищенаведені обставини та правові норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.