Справа № 120/11609/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дончик Віталій Володимирович
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
28 січня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Сапальової Т.В. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
у вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що 12.04.2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення йому пенсії за віком. В подальшому, заява про призначення пенсії за віком була передана для розгляду та прийняття відповідного рішення за принципом екстериторіальності до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №025750001672 від 19.04.2024 року йому відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
На переконання позивача, вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню, у зв'язку з чим звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №025750001672 від 19.04.2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 12.04.2024 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 1975 року по 1982 рік, з 01.02.2002 року по 06.06.2017 року, з 01.07.2000 року по 20.02.2004 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 484,48 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що підставою зупинення реєстрації податкової накладної стало неподання платником податків повного пакету документів. Вказує, що рішення про відмову у призначені пенсії винесено, у зв'язку із відсутністю у позивача необхідного страхового стажу - 31 року.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 12.04.2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Розглянувши заяву та надані позивачем документи, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за віком №025750001672 від 19.04.2024 року, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Вказаним рішенням до страхового стажу позивача не зараховано наступні періоди:
- період трудової діяльності в колгоспі з 1975 року по 1982 рік, оскільки згідно довідки від 30.01.2024 року №146 відсутня реорганізація колгоспу в ТОВ "Набужжя-Агро";
- період трудової діяльності з 01.02.2002 року по 06.06.2017 року, оскільки дані періоди роботи здійснювалися на території російської федерації, а з 01.01.2023 року дана країна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року;
- період трудової діяльності з 01.07.2000 року по 20.02.2004 року, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків в Державному реєстрі застрахованих осіб.
На переконання позивача, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню, у зв'язку з чим звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення частково.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі за текстом Закон № 1058-IV).
Положеннями частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV встановлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
У відповідності до частини 4 статті 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі за текстом Закон № 1788-XII), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі-Постанова №637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону, за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України №1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено Порядком № 637.
З матеріалів справи встановлено, що позивачем при зверненні із заявою про призначення пенсії на підтвердження періоду трудової діяльності в колгоспі з 1975 року по 1982 рік надано архівну довідку №146 від 30.01.2024 року.
Так, відповідно до вказаної довідки, у книзі обліку трудового стажу та заробітку колгоспника ТОВ "Набужжя-Агро" вказано, що ОСОБА_1 відпрацював в 1975 році - 1 людино-день, в 1978 році - 3 людино-днів, в 1979 році - 18 людино-днів, в 1980 році - 25 людино-днів, в 1981 році - 47 людино-днів, в 1982 році 182 людино-днів.
Разом з тим, позивачем надано архівну довідку №147 від 30.01.2024 року про реорганізацію колгоспу в ТОВ "Набужжя-Агро".
Згідно з частиною 3 статті 44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається значний обсяг прав та обов'язків в органів Пенсійного фонду України при вирішенні питання про перерахунок пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення. При цьому, відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували той факт, що ними вчинились певні дії щодо здійснення зустрічної перевірки первинних документів для підтвердження спірного періоду.
На переконання суду, відповідачем не здійснено усіх необхідних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна додатково підтвердити страховий стаж позивача.
Отже, доводи апелянта, щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду трудової діяльності в колгоспі з 1975 року по 1982 рік, оскільки згідно довідки від 30.01.2024 року №146 відсутня реорганізація колгоспу в ТОВ "Набужжя-Агро" є необґрунтованими.
Визначаючись щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду з 01.02.2002 року по 06.06.2017 року, оскільки дані періоди роботи здійснювалися на території російської федерації, а з 01.01.2023 року дана країна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, то колегія суддів зазначає, що такі доводи пенсійного органу є неприйнятними, адже у силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Колегія суддів зазначає, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
В даному випадку позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на пенсійні виплати не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди. А тому, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що хоча і російська федерація припинила участь у вказаній Угоді, натомість у спірний період роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
Враховуючи зазначене вище в сукупності колегія суддів вважє, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області протиправно не зараховано до страхового стажу періоди роботи позивача з 01.02.2002 року по 06.06.2017 року на території російської федерації.
Крім цього, вказаним рішенням не зараховано періоди роботи позивача з 01.07.2000 року по 20.02.2004 року, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків в Державному реєстрі застрахованих осіб, суд зазначає наступне.
Надаючи оцінку наведеним вище твердженням відповідача, суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Статтею 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Колегія суддів зазначає, що, фактично, внаслідок можливого невиконання роботодавцями позивача (страхувальниками) обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на відповідному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для не зарахування відповідних періодів роботи позивача через несплату страхових внесків страхувальником до Пенсійного фонду України.
Враховуючи зазначене слідує висновок про те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи з 01.07.2000 року по 20.02.2004 року.
Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №025750001672 від 19.04.2024 року за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком прийняте необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, та непропорційно, зокрема, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення, а тому визнається судом протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення в частині позовних вимог зобов'язального характеру щодо призначення пенсії за віком, то колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку:
- пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно з пунктом 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №221 від 25.11.2005 року встановлено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Як вбачається з матеріалів справи позивач досягнув пенсійного віку 08.01.2024 року, а звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відбулось 12.04.2024 року, тобто з пропуском трьохмісячного строку з дня досягнення особою пенсійного віку, а тому призначення пенсії має відбутися з дня звернення за пенсією, саме з 12.04.2024 року.
Отже, з огляду на вищезазначене необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 12.04.2024 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 1975 року по 1982 рік, з 01.02.2002 року по 06.06.2017 року, з 01.07.2000 року по 20.02.2004 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4,5,6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн., представником позивача подано до суду: договір про надання правничої допомоги від 22.07.2024 року; Додаток №1 до Договору від 22.07.2024; квитанцію від 22.07.2024 року на суму 8000,00 грн.
Колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд враховує обсяг фактично наданих адвокатом послуг, складність справи, співмірність обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд також враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 року по справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, враховуючи зазначене вище та приймаючи до уваги обставини цієї справи, значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та позицію відповідача про їх неспівмірність, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідачів (солідарно) на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн., що відповідає вимогам розумності та співмірності.
Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що у відповідності до положень ч.1 ст.308 КАС України колегія суддів не переглядає рішення суду першої інстанції в відмовленій частині, з огляду на те, що рішення в цій частині не є предметом апеляційного оскарження.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Сапальова Т.В. Ватаманюк Р.В.