П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/11308/24
Категорія:112010200 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С.О.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту:18.07.2024 р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, справа розглянута згідно п.1 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року (про відмову встановлені судового контролю) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду (далі - ГУПФ) України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУПФ України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправними дії ГУПФ України в Одеській області щодо припинення виплати ОСОБА_1 щомісячної доплати у розмірі 2 000 грн. до пенсії за вислугу років, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб" №713 від 14 липня 2021 року (далі - Постанова №713) та обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01 квітня 2024 року.
Зобов'язано ГУПФ України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячної доплати у розмірі 2 000 грн. до пенсії за вислугу років, відповідно до Постанови №713, починаючи з 01 квітня 2024 року, без обмеження розміру пенсії максимальним розміром з урахуванням раніше виплачених сум.
11 липня 2024 року на адресу Одеського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про встановлення судового контролю (вхід. № 28330/24), в якій заявник просить встановити судовий контроль щодо виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі №420/11308/24 та зобов'язати ГУПФ України в Одеській області подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі №420/11308/24.
В обґрунтування заявленого клопотання позивач зазначила, що ГУПФ фонду України в Одеській області не виконано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі №420/11308/24 в порушення ст. 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ) та права осіб з інвалідністю першої А групи на першочерговий розгляд заяв.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі №420/11308/24 - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення (ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року) в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги:
- 20 червня 2024 року ОСОБА_1 було подано відповідачу заяву про перерахунок її пенсії на підставі вищезазначеного рішення суду, в якій зазначено, що ОСОБА_1 особою з інвалідністю першої А групи та має право щоб її питання було розглянуто у першочерговому порядку. Згідно інформації з електронного пенсійного кабінету ОСОБА_1 станом на 26 липня 2024 року розмір пенсії ОСОБА_1 складає також 27 563 грн. А отримувала вона до набрання законної сили рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/11308/24 27 563 грн., що і зазначено у вищезазначеному скрині електронного пенсійного кабінету ОСОБА_1 А це означає що ГУПФ України в Одеській області не виконано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі №420/11308/24 в порушення ст. 51 Закону №2262-ХІІ та права осіб з інвалідністю першої А групи на першочерговий розгляд заяв. За таких обставин вважає дії ГУПФ України в Одеській області противоправними;
- ОСОБА_1 неодноразове подавала скарги на дії працівників ГУПФ України в Одеській області до пенсійного фонду України, Міністерства соціальної політики, Офісу президента, проте жоден працівник ГУПФ України в Одеській області не був притягнутий до відповідальності. Крім того, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2024 року у справі №522/22502/23-Е, стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з Державної казначейської служби України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000 грн. за протиправні дії працівників ГУПФ України в Одеській. Незважаючи на все вищезазначене, знущання працівниками ГУПФ України в Одеській області над особою з інвалідністю першої А групи ОСОБА_1 продовжуються, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі №420/11308/24 не виконується. Процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їхнього застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язані з невиконанням судового рішення в цій справі.
У відзиві ГУПФ України в Одеській області на апеляційну скаргу вказується, що суд першої інстанції правильно встановив обставини спірного питання та ухвалив судове рішення відповідно до вимог діючого законодавства.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства. Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили. До того ж суд звертає увагу заявника, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, тобто, наділений правом, під час прийняття рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
При цьому, суд першої інстанції зазначив, що зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
При цьому, суд першої інстанції вважав за необхідне звернути увагу позивача, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-14, 370, 372, 382 КАС України, ч.1 ст. 1, ч.1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження".
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Згідно ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно ч.2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Статтею 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно ст. 372 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Таким чином, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Згідно ч.1 ст. 1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно ч.1 ст. 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі №420/11308/24 набрало законної сили.
В свою чергу, у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі №804/2076/17 зазначено, що сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб'єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб'єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи.
При цьому, незважаючи на існування інституту судового контролю, саме виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що позивач не позбавлений можливості щодо отримання виконавчого листа задля примусового виконання рішення суду від 20 травня 2024 року у справі №420/11308/24.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції відносно того, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, тобто, наділений правом, під час прийняття рішення у справі.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
Крім того, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31 липня 2018 року у справі №235/7638/16-а та в ухвалі від 23 квітня 2019 року у справі №805/516/18-а.
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз.1 пп.3.2 п.3, абз.2 п.4 мотивувальної частини).
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що головним розпорядником коштів державного бюджету, що виділяються на забезпечення виплат за вказаною бюджетною програмою, є Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України є відповідальним виконавцем та розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Відповідач є одержувачем бюджетних коштів.
Тобто, невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року по справі №405/3663/13-а.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судові витрати під час вирішення спірного питання відсутні.
Керуючись ст.ст. ст.ст. 308, 311, 312, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.3 ст. 328, ст. 382 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року (про відмову встановлені судового контролю) залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 27 січня 2025 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.