28 січня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/10274/24
Провадження № 22-ц/820/124/25
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П'єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І.,
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка подана її представницею ОСОБА_3 , на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 жовтня 2024 року та на додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 листопада 2024 року (суддя Палінчак О.М.).
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд
У квітня 2024 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
В обґрунтування позову зазначала, що 18 січня 2024 року вона позичила відповідачці грошові кошти у розмірі 59065 грн та 50 доларів США, які остання зобов'язувалася повернути до 01.04.2024, про що складено розписку присутності свідків. Проте, у вказаний строк відповідачка свої зобов'язання згідно наданої розписки не виконала, кошти не повернула, чим порушила своє грошове зобов'язання.
Зазначала, що заборгованість відповідача становить: 61023 грн = 59065 грн+50 доларів США(1958 грн по курсу НБУ 39,16 грн за долар станом на 12.04.2024). Сума штрафних санкцій становить 1% від суми залишку боргу за кожен день прострочення, що складає 6712,53 грн.
Враховуючи викладене вище, просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість в сумі 67735,53 грн.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 жовтня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 18.01.2024 в розмірі 61023 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено.
24.10.2024 ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_5 подала заяву про стягнення понесених судових витрат, в якій просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються із сплаченого судового збору за звернення з позовом, заявою про забезпечення позову та витрат на правничу допомогу.
Додатковим рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 листопада 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4000 грн на правничу допомогу. Стягнуто з державного бюджету на користь ОСОБА_1 1091,17 грн судового збору. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду та додатковим рішенням суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу, ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду та додаткове рішення суду щодо стягнення витрат скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог та відмову у задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу. При цьому, посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Зазначає, що судом фактично винесено рішення на основі власних внутрішніх переконань. Відповідачка була позбавлена можливості надавати докази, що спростовують укладення договору позики, відповідно, вона була позбавлена реалізувати своє право на захист.
Вказує, що судом першої інстанції не було враховано того, що факт передачі грошей відповідачці відсутній. Зазначену розписку ОСОБА_2 написано під впливом психологічного тиску ОСОБА_1 та її працівників, для відшкодування шкоди пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортних пригод автомобіля, переданого позивачкою відповідачці в користування.
Щодо ухвалення судом першої інстанції додаткового рішення, зазначає, що надані адвокатом послуги та витрачений час на їх виконання не є співмірними зі складністю справи та фактично виконаною ним роботою. Крім того, не було долучено підтверджуючих документів для визначення розміру витрат та доказів фактичного понесення витрат на правничу допомогу.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Стьопіна О.Ю., просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до положень ст. 369 ЦПК України, за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно положень частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.
Суд першої інстанції правильно встановив та виходив з того, що 18 січня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики в простій письмовій формі на суму 59065 грн та 50 доларів США, що підтверджується оригіналом письмової розписки ОСОБА_2 . Строк погашення заборгованості за договором зазначено 01 квітня 2024 року згідно графіку повернення грошових коштів.(а.с. 63-64)
По закінченню строку, визначеного у розписці відповідачка грошові кошти позивачці не повернула.
Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції вказав на невиконання відповідачкою своїх зобов'язань перед позивачкою за розпискою 18.01.2024, та на наявність підстав для стягнення боргу.
Колегія суддів погоджується із такими висновками місцевого суду, виходячи із наступного.
В силу ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.08.2019 року по справі № 369/3340/16-ц, провадження № 61-7418св18, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
У постанові Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №143/280/17, провадження №61-33033св18, додатково звернуто увагу судів на те, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов'язання за договором позики. Наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов'язань.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргової розписки в позивача підтверджує наявність боргу (постанова Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі № 483/1953/16-ц, провадження №61-33891св18).
Отже, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору позики та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів.
Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та відповідачем дійсно виникли правовідносини щодо укладення договору позики та враховуючи правову природу розписки, з урахуванням тексту такої, суд приходить до висновку, що фактична передача коштів від кредитора до боржника відбулась, що й підтверджується цією розпискою.
Даних, які б свідчили про повернення відповідачем всієї суми заборгованості позивачу згідно розписки від 18.01.2024 року судом не встановлено.
На підтвердження укладення 18.01.2024 договору позики відповідачка ОСОБА_2 власноручно склала розписку, відповідно до якої вона 18 січня 2024 року одержала грошові кошти в борг в сумі 59 065 грн + 50 доларів США від ОСОБА_1 та зобов'язалася повернути отримані гроші в повному обсязі до 01.04.2024, згідно графіку повернення, який є невід'ємною частиною до цієї розписки.
Підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Суд першої інстанції правильно встановив, що розписка, підписана відповідачкою, є доказом факту отримання грошових коштів, за недоведеності нею протилежного.
Належних та допустимих доказів того, що розписка має іншу правову природу або удаваність правочину відповідачкою ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду надано не було. Відповідно, до спростування презумпції правомірності письмового договору укладеного між сторонами, всі права набуті сторонами за ним можуть безперешкодно здійснюватись, а створені обов'язки підлягають виконанню.
При цьому, згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною третьою та четвертою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
А тому, встановивши наявність між сторонами правовідносин за розпискою, які не виконані відповідачкою, суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги щодо стягнення суми позики.
Долучені до апеляційної скарги документи не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки ці документи відповідачка до суду першої інстанції не подавала, доказів поважної та об'єктивної неможливості надати їх до суду першої інстанції не зазначила, клопотання про їх доручення до матеріалів справи та дослідження в апеляційному суді не заявляла.
Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди відповідачки з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Щодо вимог апеляційної скарги про скасування додаткового рішення суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 4000 грн колегія судів вказує наступне.
За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи.
Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. 1, 2 якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Представником позивача на виконання вказаних вище вимог, а саме підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 гривень, разом з позовом суду надано договір про надання правничої допомоги від 01 квітня 2024 року; попередній розрахунок витрат ОСОБА_1 , відповідно до якого орієнтовна сума витрат на оплату послуг адвоката (правничу допомогу) становить 10000 грн.
Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній щодо відсутності підтверджуючих документів для визначення розміру витрат та доказів фактичного понесення витрат на правничу допомогу,з огляду на те, що надані позивачкою докази є належними та допустимими та доводять суми понесених нею витрат на професійну правничу допомогу.
За змістом договору про надання правничої допомоги від 01.04.2024, укладеного між Адвокатським бюро «Олександра Стьопіна «Регіум» та ОСОБА_1 , визначено фіксований гонорар за надання правничої допомоги при підготовці справи до суду та у суді першої інстанції в розмірі 10000 грн, який клієнт зобов'язаний сплатити протягом 10 днів з моменту винесення рішення у справі.
Крім того, витрати за надання професійної правничої допомоги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично було сплачено.
Отже, судом першої інстанції при визначенні розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених позивачкою при розгляді справи в суді першої інстанції, враховано заперечення сторони відповідача, пропорційність задоволених позовних вимог, принципи розумності та співмірності.
А тому, підстав для скасування додаткового рішення немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представницею Смішною Ілоною Вікторівною, залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 жовтня 2024 року та додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 28 січня 2025 року.
Суддя-доповідач І.В. П'єнта
Судді: А.П. Корніюк
О.І. Талалай