Справа № 444/4837/24
Провадження № 2/444/417/2025
29 січня 2025 року м. Жовква
Жовківський районний суд Львівської області у складі:
головуючий суддя Ясиновський Р. Б.
секретар судового засідання Стець М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Жовква Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Жовківської міської ради Львівського району Львівської області про встановлення юридичного факту належності правовстановлюючого документа особі, -
Позивачка звернулася в суд із даним позовом який обгрунтовує тим, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Мокротин, Жовківського району, Львівської області, що підтверджується викладеним у паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 . Викладеним у свідоцтві про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , яке видане Мокротинською сільською радою Львівського району 17 липня 1982 року, стверджується, що своє дошлюбне прізвище ОСОБА_2 зміниила на ОСОБА_3 внаслідок укладення 17 липня 1982 року шлюбу із ОСОБА_4 . Після укладення шлюбу присвоєні прізвища чоловікові та дружині ОСОБА_3 . З свідоцтва про її народження, вбачається, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . ЇЇ батьком є ОСОБА_5 , матір'ю - ОСОБА_6 . Мати померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на належне їй майно, в тому числі і на право власності на земельну ділянку. Із заповіту вбачається, що ОСОБА_6 на випадок своєї смерті зробила таке заповітне розпорядження: все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і на що вона за законом матиме право на день смерті, заповіла своїй дочці, ОСОБА_1 , тобто мені. Відповідно до даних Мокротинської сільської ради заповіт заповідачем не змінювався і не скасовувався. Звернувшись до нотаріуса по питанню спадкування після смерті ОСОБА_6 та в землепорядну організацію щодо розробки технічної документації на земельну ділянку їй було звернуто увагу, що спадкодавцем є ОСОБА_6 , а з державного акта на право приватної власності на землю серії ЛВ № 000941, який виданий Мокротинською сільською радою 09 лютого 1998 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 166, вбачається, що ОСОБА_6 , яка проживає в селі Мокротин, на підставі рішення виконкому Мокротинської сільської ради № 3 від 06 березня 1997 року було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,8314 гектарів в межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території Мокротинської сільської ради Жовківського району. Землю передано для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства. Даний державний акт був представлений мною нотаріусу для спадкування земельної ділянки. Нотаріусом, а також в землевпорядній організації було усно роз'яснено мені про необхідність встановлення юридичного факту належності правовстановлюючого документа. Тобто в зазначеному вище державному акті допущено помилку щодо прізвища власника земельної ділянки, а саме замість правильного ОСОБА_2 , помилково зазначено ОСОБА_7 . Як наслідок виникає необхідність у встановленні юридичного факту належності правовстановлюючого документа особі.
Позивач в судове засідання не з'явилася, хоча про дату, час та місце проведення такого була повідомлена належним чином, однак подала на адресу суду заяву про розгляд справи у її відсутності. Зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить такі задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце проведення такого був повідомлений належним чином, однак на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі їх представника. Зазначили, що проти позову не заперечують, справу просять розглянути на розсуд суду.
А тому суд приходить до висновку про можливість розгляду справи без участі сторін, які не з'явилися в судове засідання, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце проведення такого, зважаючи на подані ними заяви про розгляд справи у їх відсутності, висловлені позиції у справі.
Оскільки всі учасники справи в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.
Так як відповідач не заперечує проти позовних вимог, фактично визнали їх, суд вважає за можливе ухвалити рішення за результатами судового провадження провадження.
Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до положень ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" міститься роз'яснення про те, що суди при прийнятті заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, можуть розглядати їх в порядку окремого провадження, якщо встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право (пункти 1 і 3).
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Так як встановлення юридичного факту належності правовстановлюючих документів, а саме державних актів, пов'язане із спадкуванням та можливим подальшим вирішенням спору про право, встановлення факту, що має юридичне значення може вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб (спадкоємців), а тому суд проводить розгляд справи про встановлення юридичного факту належності правовстановлюючих документів саме в порядку позовного провадження.
Суд враховує, що прийняття рішення суду про встановлення факту належності правовстановлюючих документів необхідне позивачу для усунення помилки та подальшого спадкування права власності на земельну ділянку.
Відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, ч. 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Так, згідно з правовими позиціями Верховного Суду України щодо судової практики розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, коли громадяни не можуть використати правовстановлюючі документи, оскільки зазначені в них прізвище, ім'я, по батькові, місце чи час народження, місце проживання не відповідають записам у паспорті чи свідоцтві про народження або в інших документах, які хоч і не посвідчують особу, але є необхідними для підтвердження певного права, а установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК громадяни мають право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_8 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Мокротин, Жовківського району, Львівської області, що підтверджується викладеним у паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 , який виданий Червоноградським МВ УМВС України у Львівській області 25 липня 2000 року.
Викладеним у свідоцтві про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , яке видане Мокротинською сільською радою Львівського району 17 липня 1982 року, стверджується, що своє дошлюбне прізвище ОСОБА_2 , ОСОБА_1 змінила на ОСОБА_3 внаслідок укладення 17 липня 1982 року шлюбу із ОСОБА_4 у Мокротинській сільській раді Львівської області, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу 17 липня 1982 року було зроблено запис за № 3. Після укладення шлюбу присвоєні прізвища чоловікові та дружині ОСОБА_3 .
З свідоцтва про моє народження серії НОМЕР_3 , яке видане Мокротинським бюро ЗАГС Львівської області 10 січня 1961 року, вбачається, що позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що в книзі записів актів громадянського стану про народження 10 січня 1961 року було зроблено відповідний запис за № 1.
ЇЇ батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
ОСОБА_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що в книзі реєстрації актів про смерть 24 березня 1997 року зроблено запис № 11, що підтверджується викладеним у свідоцтві про смерть серії НОМЕР_4 , яке видане Мокротинською сільською радою Львівської області 25 березня 1997 року.
Відповідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України від 16.01.2003 року, що набрав чинності 01.01.2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
Оскільки ОСОБА_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто спадщина відкрилася до набрання чинності ЦК України, то до правовідносин, що стосуються прийняття спадщини після її смерті необхідно застосовувати положення Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи.
А тому після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на належне їй майно, в тому числі і на право власності на земельну ділянку.
Згідно ч. 1 ст. 524 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
Відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
Із заповіту, який посвідчено 05 вересня 1991 року ОСОБА_9 , головою виконавчого комітету Мокротинської сільської ради Львівської області та зареєстровано в реєстрі за № 11, вбачається, ОСОБА_6 на випадок своєї смерті зробила таке заповітне розпорядження: все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і на що вона за законом матиме право на день смерті, заповіла своїй дочці, ОСОБА_1 .
Відповідно до даних Мокротинської сільської ради заповіт заповідачем не змінювався і не скасовувався, що підтверджується записом секретаря Мокротинської сільської ради І. Квасниця від 12 вересня 2019 року.
Згідно ст. 527 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.
ОСОБА_1 , є спадкоємцем за заповітом після смерті матері, ОСОБА_6 .
Згідно ст. 548 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Ст. 549 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року встановлено, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.
Викладеним у довідці 493, яка видана виконавчим комітетом Жовківської міської ради Львівського району Львівської області 01 серпня 2024 року, стверджується, що ОСОБА_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , до дня смерті проживала і була зареєстрована в АДРЕСА_1 (після зміни адміністративно-територіального устрою Львівського) району Львівської області.
З довідки № 492, яка видана виконавчим комітетом Жовківської міської ради Львівського району Львівської області 01 серпня 2024 року, вбачається, що ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , до дня її смерті проживала разом із ОСОБА_1 , тобто зі мною, в АДРЕСА_1 (після зміни адміністративно-територіального устрою Львівського) району Львівської області та вели спільне господарство.
Згідно ст. 553 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.
Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини.
Протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, яким згідно ст. 525 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу, ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом після смерті ОСОБА_6 не відмовилася від прийняття спадщини, навпаки фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, оскільки постійно проживала разом із своєю матір'ю, ОСОБА_6 , вела з нею спільне господарство.
При звернені позивачки до нотаріуса по питанню спадкування після смерті ОСОБА_6 та в землепорядну організацію щодо розробки технічної документації на земельну ділянку їй було звернуто увагу, що спадкодавцем є ОСОБА_6 , а з державного акта на право приватної власності на землю серії ЛВ № 000941, який виданий Мокротинською сільською радою 09 лютого 1998 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 166, вбачається, що ОСОБА_6 , яка проживає в селі Мокротин, на підставі рішення виконкому Мокротинської сільської ради № 3 від 06 березня 1997 року було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,8314 гектарів в межах згідно з планом.
Тобто в зазначеному вище державному акті допущено помилку щодо прізвища власника земельної ділянки, а саме замість правильного ОСОБА_2 , помилково зазначено ОСОБА_7 .
Слід зазначити, що з свідоцтва про право особистої власності, яке видане виконкомом Мокротинської сільської ради 29 січня 1991 року згідно рішення Нестеровського райвиконкому №24 від 30.01.1991 року та записаного в реєстрову книгу під номером АДРЕСА_2 , вбачається, що будинок АДРЕСА_3 належав до колгоспного двору, головою якого була ОСОБА_6 .
Тобто з представлених документів вбачається, що в державному акті на право приватної власності на землю серії ЛВ № 000941, який виданий Мокротинською сільською радою 09 лютого 1998 року та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 166, помилково зазначено прізвище ОСОБА_7 замість правильного ОСОБА_2 , оскільки з інших представлених мною документів чітко вбачається, що прізвище матері ОСОБА_2 .
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" міститься роз'яснення про те, що суди при прийнятті заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, можуть розглядати їх в порядку окремого провадження, якщо встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право (пункти 1 і 3).
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, ч. 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Так, згідно з правовими позиціями Верховного Суду України щодо судової практики розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, коли громадяни не можуть використати правовстановлюючі документи, оскільки зазначені в них прізвище, ім'я, по батькові, місце чи час народження, місце проживання не відповідають записам у паспорті чи свідоцтві про народження або в інших документах, які хоч і не посвідчують особу, але є необхідними для підтвердження певного права, а установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК громадяни мають право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа.
Аналізуючи представлені документи, надаючи оцінку всім доказам в сукупності, суд приходить до висновку, що є всі підстави встановити юридичний факт належності правовстановлюючих документів.
Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду є всі підстави для задоволення позовних вимог позивача.
Керуючись ст. ст. 23, 247, 258-259, 264-265, 354 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Встановити юридичний факт належності правовстановлюючого документа особі, а саме те, що державний акт на право приватної власності на землю серії ЛВ № 000941, який виданий Мокротинською сільською радою 09 лютого 1998 року та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 166, згідно якого ОСОБА_6 на підставі рішення виконкому Мокротинської сільської ради № 3 від 05 березня 1997 року передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,8314 гектарів в межах згідно з планом для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, розташовану на території Мокротинської сільської ради, належить ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено 29 січня 2025 року.
Суддя: Ясиновський Р. Б.