Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
28.01.2025 р. справа №520/35353/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Головне управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
проскасування правового акту індивідуальної дії суб"єкта владних повноважень, -
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №2644540-2405-2036-UA63120270000028556 від 29.11.2024 року в частині 10.290,95 грн.
Аргументуючи цю вимогу, зазначив, що належний заявнику об»єкт нерухомого майна не належить до будівель готельних, будівель офісних, будівель торговельних, а тому не повинен оподатковуватись податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 1 % мінімальної заробітної плати станом на 01 січня звітного календарного року за 1 кв м.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що оскільки наявні у розпорядженні контролюючого органу документи та відомості загальнодоступних реєстрів (у тому числі і Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) не містять достатньої та достовірної інформації про конкретну категорію належного учаснику суспільних відносин - громадянину об»єкту нежитлової нерухомості, то справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за цей об»єкт повинно відбуватись як за об»єкт - будівля готельна, будівля офісна, будівля торговельна.
Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів відносно таких відомостей, строки подачі процесуальних документів збігли, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився - ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить до громадянства України, обліковується за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків під реєстраційним номером облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
За нотаріально посвідченим договором від 12.02.2003р. заявник набув право власності на об»єкта нерухомого майна - нежитлове приміщення №1 площею 999,9кв.м. у будівлі літ.А-1 за адресою - місто Харків, провул. Ново-Мирський, 17 (далі за текстом - Об»єкт №1) та право власності на об»єкта нерухомого майна - нежитлову будівлю літ.А1-2 площею 365,40кв.м. за адресою - місто Харків, провул. Ново-Мирський, 17 (далі за текстом - Об»єкт №2).
Ці відомості підтверджуються складеним Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11.03.2003р. (бланк серії ВАА №532218) та відомостями Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відносно Об»єкту №1 та Об»єкту №2 17.06.2005р. Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» був складений технічний паспорт №3921 саме на виробничий будинок.
31.05.2024р. без попереднього проведення будь-яких перевірок та без складання жодних письмових документів контролюючим органом - ГУ ДПС у Харківській області відносно майна заявника у вигляді Об'єкту №1 та Об'єкту №2 було прийнято податкове повідомлення-рішення №0797233-2405-2036-UA63120270000028556 про визначення грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023р. у розмірі - 34.303,16грн.
05.11.2024р. позивачем до контролюючого органу було подано заяву про звірку суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за Об'єкт №1 та за Об»єкт №2, де викладені власні розрахунки, за якими сума грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки має складати - 1.143,44грн.
До обсягу матеріалів названого звернення заявником було включено у тому числі і копія складеного Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» відносно Об»єкту №1 та Об»єкту №2 17.06.2005р. технічного паспорту від 17.06.2005р. №3921.
Рішенням ГУ ДПС у Харківській області від 29.11.2024р. №6867/20-40-24-05-02 із посиланням на рішення Харківської міської ради від 19.08.2024р. №633/24 було скасовано та відкликано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області №0797233-2405-2036-UA63120270000028556 про визначення грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023р. у розмірі - 34.303,16грн.
Листом ГУ ДПС у Харківській області від 06.12.2024р. №59418/6/20-40-24-05-11 було фактично відмовлено у проведенні звірки за зверненням позивача від 05.11.2024р.
Водночас із цим, 29.11.2024р. без попереднього проведення будь-яких перевірок та без складання жодних письмових документів контролюючим органом - ГУ ДПС у Харківській області відносно майна заявника у вигляді загальної площі Об'єкту №1 та Об'єкту №2 було прийнято податкове повідомлення-рішення №2644540-2405-2036-UA63120270000028556 про визначення грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023р. у розмірі - 11.434,39грн.
Стверджуючи про невідповідність закону означеного правового акту індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень з мотивів використання будівлі промисловості у межах власної господарської діяльності, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
З 01.01.2011р. порядок виконання приватною особою податкового обов'язку, а також обсяг та зміст повноважень адміністративних органів в галузі справи контролю за податковою дисципліною і порядок реалізації контролюючими органами процедури застосування міри юридичної відповідальності до осіб, котрі скоїли податкові правопорушення, визначений, насамперед, нормами Податкового кодексу України.
Так, за правилом п.п. 54.3.3 ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Згідно з ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
З 01.01.2015р. таким законом відносно податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є положення ст.266 Податкового кодексу України.
Так, згідно з п.266.1.1 ст.266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Пунктом 266.2.1 ст.266 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка, а у силу положень п.п. 266.3.1 ст. 266 цього ж кодексу базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
За правилом п.266.5.1 ст.266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Отже, для справляння податку у порядку ст.266 Податкового кодексу України визначальними кваліфікуючими ознаками кожного окремого об'єкту нерухомого майна як об'єкту стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є: 1) фізичне існування об"єкта як речі матеріального світу та функціонування цього об"єкта як прийнятої в експлуатацію будівлі; 2) тип об"єкта (тобто категорія будівлі) як за первісним призначенням, так і за реальним використанням; 3) місце розташування об'єкта (тобто поштова адреса будівлі), 4) площа об'єкта, 5) існування у конкретного суб"єкта права (громадянина чи юридичної особи) речових прав на об'єкт.
Пунктами 14.1.129 та 14.1.129.1 Податкового кодексу України об'єкти житлової та нежитлової нерухомості розмежовані законодавцем за категоріями і саме у залежності від конкретної категорії об'єкта згідно з рішенням органу місцевого самоврядування застосовується певна ставка податку.
Відповідно до положень п.п.266.3.2 ст.266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
За змістом п.п.266.4.2 ст.266 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.п.266.6.1 ст.266 Податкового кодексу України).
Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що рішенням Харківської міської ради від 21.01.2015р. №1793/15 (із змінами та доповненнями) було затверджено у новій редакції Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі за текстом - Положення №1), згідно з п.п.1.2.1 якого об'єкти житлової нерухомості - будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки. 1.2.1.1. Будівлі, віднесені до житлового фонду, поділяються на такі типи: а) житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу - житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень; б) прибудова до житлового будинку - частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх, стін, і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну; в) квартира - ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання; г) котедж - одно-, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою; ґ) кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах - ізольовані помешкання в квартирі, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів; 1.2.1.2. садовий будинок - будинок для літнього (сезонного) використання, який в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків; 1.2.1.3. дачний будинок - житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку.
Відповідно до п.п.1.2.2 Положення №1 об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.
Положення №1 було додатком до рішення Харківської міської ради від 12.01.2011р. №126/11 із доповненнями та змінами.
У подальшому ставки та пільги з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, було деталізовано рішенням Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17 (далі за текстом - рішення Міської ради №542/17), згідно з п.5 Додатку №1 до якого, станом на 01.01.2018р. було установлено такі ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб: 1) будівлі готельні - 1 відсоток; 2) будівлі офісні - 1 відсоток; 3) будівлі торговельні - 1 відсоток; 4) гаражі - 0,1 відсотка; 5) будівлі промислові та склади - 0,25 відсотка; 6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; 7) господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків; 8) інші будівлі - 0,1 відсотка.
Також у подальшому ставки та пільги з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, було деталізовано рішенням Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17 (далі за текстом - рішення Міської ради №542/17) п.5 додатку 1 до якого станом на 01.01.2019р. встановлено такі ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб: 1) будівлі готельні - 1 відсоток; 2) будівлі офісні - 1 відсоток; 3) будівлі торговельні - 1 відсоток; 4) гаражі - 0,1 відсотка; 5) виключений; 6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; 7) господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків; 8) інші будівлі - 0,1 відсотка.
При цьому, у п.4 рішення Міської ради №542/17 указано, що це рішення набирає чинності з 01.03.2017р.
Пунктом п.5 рішення Міської ради №542/17 передбачено визнати з дня набрання чинності цим рішенням таким, що втратило чинність, рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12.01.2011р. № 126/11 "Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України".
У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 10.12.2021р. по справі №0940/2301/18: 1) терміни «оприлюднення» та «опублікування» не є синонімами та мають різний зміст і правове навантаження; 2) термін «оприлюднення» має більш широке значення порівняно із терміном «опублікування» та включає у себе різні передбачені законом способи донесення публічної інформації, у тому числі змісту нормативно-правового акту, до відома широкого кола осіб, зокрема, шляхом її розміщення на офіційному веб-сайті відповідного суб'єкта нормотворення, опублікування у офіційних друкованих виданнях, друкованих засобах масової інформації тощо; 3) відносно рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів, які є нормативно - правовим актом, то стосовно таких рішень як у Податковому кодексі України, так і у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», або будь-якому іншому акті законодавства, відсутня конкретизація способу їх оприлюднення, а також не регламентовано обов'язок опубліковувати ці рішення у офіційних друкованих виданнях та/або у друкованих засобах масової інформації відповідних рад, у місцевих друкованих засобах масової інформації; 4) на відносини, пов'язані із порядком та способом офіційного оприлюднення нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування, зокрема й з питань оподаткування місцевими податками та зборами, які не можуть залишатись неврегульованими, можливо поширити дію частини п'ятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», якою встановлено обов'язковість опублікування нормативно - правових актів органів місцевого самоврядування на офіційному веб-сайті (у разі наявності такого інформаційного ресурсу); 5) За змістом статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, у тому числі нормативно-правового характеру, підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», статтею 15 якого встановлено обов'язок оприлюднення розпорядниками своїх нормативно - правових актів невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів з дня їх затвердження. Ця ж стаття Закону України «Про доступ до публічної інформації» у імперативній формі визначає, що у разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.
Згадане вище рішення Міської ради №542/17 було оприлюднено на офіційному веб-сайті Харківської міської ради у мережі Інтернет, а тому підлягає кваліфікації у якості офіційно оприлюдненого та обов'язкового до застосування підзаконного нормативно-правового акту локальної дії за відсутності колізій із актами права вищої юридичної сили.
Суд зауважує, що національним законом України не визначено процедури та механізму кваліфікації об'єкту нерухомого майна у цілях справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема, як будівлі промисловості, складу, готельної будівлі, торгівельної будівлі, офісної будівлі тощо.
Тому, з огляду на положення ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серков проти України" (заява № 39766/05) та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника - приватної особи є кваліфікація об'єкту нерухомого майна за відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, технічного паспорту на будинок або відповідного правочину (за яким об'єкт було набуто у власність), а не за свавільним розсудом адміністративного органу.
За приписами локального нормативно-правового акту органу місцевого самоврядування ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за реально існуючі як фізичні речі матеріального світу у 2023р. об'єкти нерухомого майна - будівлі чи приміщення у розмірі 1% мінімальної заробітної плати за 1 кв. м. нерухомості справляється у місті Харкові з готельних будівель, з офісних будівель, з торговельних будівель.
Відповідно до ст.8 Закону України від 03.11.2022р. «Про Державний бюджет України на 2023 рік» розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2023р. складав - 6.700,00грн.
Як з'ясовано судом, розмір податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в оскарженому податковому повідомленні - рішенні стосовно Об»єкту №1 та Об»єкту №2 за 1 квартал 2023р. згідно з рішенням Харківської міської ради від 19.08.2024р. №633/24 був обчислений суб»єктом владних повноважень саме із використанням ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 1% мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2023р. за 1 кв.м. нерухомості.
Проте, під час розгляду справи контролюючим органом у порядку ч.2 ст.77 КАС України не доведено юридичної правомірності та фактичної обґрунтованості власного управлінського волевиявлення з приводу обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки саме за ставкою за ставкою 1% мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. об'єкту нерухомого майна (67,00грн.).
Суд вважає, що у даному конкретному випадку з огляду на приписи п.54.3.3 ст.54 та ст.266 Податкового кодексу України саме суб»єкт владних повноважень повинен здобути до події вчинення управлінського волевиявлення з приводу визначення грошового зобов»язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належно оцінити пі час вчинення управлінського волевиявлення з приводу визначення грошового зобов»язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки і довести у суді обставини належності конкретного об»єкта власності конкретного учасника суспільних відносин до категорії торгівельних, офісних чи готельних будівель.
Невиконання суб»єктом владних повноважень цього обов'язку та відсутність об'єктивних та загальновідомих у розумінні ч.3 ст.78 КАС України даних про належність конкретного об»єкта власності конкретного учасника суспільних відносин до категорії торгівельних, офісних чи готельних будівель унеможливлює кваліфікацію у якості правомірного управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень з приводу справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за ставкою 1% мінімальної заробітної плати станом на 01 січня звітного календарного року за 1 кв.м. об»єкта нерухомого майна.
Натомість, доводи заявника про те, що на 1 квартал 2023р. припадає 1/4 частина річного розміру податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 1/2 загальної площі Об»єкту №1 та Об'єкту №2 у сумі - 1.143,44грн. відповідають здобутим по справі доказами, так і дійсному змісту належних норм матеріального права з питань справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, розміщене на території м.Харкова.
Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтверженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Тому, перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб'єктом не подано доказів відповідності закону оскарженого волевиявлення (в частині використання ставки податку в 1% мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. будівлі), а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого рішення, адже контролюючим органом ставка податку на нерухоме майно у розмірі 1% мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. нерухомості була застосована до об»єкта, відносно якого відсутні об'єктивні дані про належність до категорії готельних будівель, офісних будівель, торговельних будівель.
Відтак, суду належить дійти до висновку про недоведеність суб»єктом владних повноважень дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України у межах спірних правовідносин під час вчинення оскарженого управлінського волевиявлення.
Наведене є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії», від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії», від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України», від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з'ясування об'єктивної істини; надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат у справі належить провести за правилами ст.ст.132-143 КАС України.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 241-244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від №2644540-2405-2036-UA63120270000028556 від 29.11.2024 року в частині визначення грошового зобов»язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі - 10.290,95 грн.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко