13 січня 2025 року
м. Чернівці
cправа № 723/4585/22
провадження № 22-ц/822/11/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Половінкіної Н. Ю.
суддів Кулянди М.І., Одинака О.О.
секретаря Скулеба А.І.
з участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Гакман Сергія Петровича
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2 , ОСОБА_3
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, приватний нотаріус Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Хоміцька Наталя Георгіївна, ОСОБА_4
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Гакман Сергій Петрович, на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 вересня 2024 року, головуючий у першій інстанції Бужора В.Т.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у грудні 2022 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, приватного нотаріуса Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Хоміцької Н.Г. про визнання договору дарування житлового будинку недійсним.
Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер брат ОСОБА_5 , який був зареєстрований та проживав по АДРЕСА_1 .
Вказувала, що будинковолодіння по АДРЕСА_1 є майном колгоспного двору.
Членами колгоспного двору, які станом на 15 квітня 1991 року були зареєстровані та проживали у господарстві по АДРЕСА_1 , були голова двору ОСОБА_6 , дружина ОСОБА_7 , син ОСОБА_5 , донька ОСОБА_8 , онук ОСОБА_4 .
Внаслідок смерті батька ОСОБА_6 відкрилась спадщина ІНФОРМАЦІЯ_3 року на 1/5 частину будинковолодіння по АДРЕСА_1 , яку прийняли мати ОСОБА_7 , брат ОСОБА_5 , сестра ОСОБА_9 у вірних частках по 1/15.
Після чого внаслідок смерті матері ОСОБА_7 відкрилась спадщина ІНФОРМАЦІЯ_5 року на 4/15 частин будинковолодіння по АДРЕСА_1 , яку прийняли брат ОСОБА_5 , сестра ОСОБА_8 у вірних частках по 2/15.
Також внаслідок смерті брата ОСОБА_5 відкрилась спадщина ІНФОРМАЦІЯ_4 року на 2/5 частин будинковолодіння по АДРЕСА_1 .
Рішенням Сорожинецького районного суду Чернівецької області від 23 листопада 2018 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_8 про визнання права власності на спадщину за законом визнано право власності ОСОБА_3 на спадкове майно за законом після смерті ОСОБА_7 , що знаходиться по АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літ.А-І, ганку літ. «а», літньої кухні літ. «Б», сараїв літ. «В, Г, Д», воріт з хвірткою №1, огорожі №2.
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Хоміцькою Н.Г. 07 лютого 2019 року, зареєстрований в реєстрі за номером 284.
Після чого постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 квітня 2023 року рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 23 листопада 2018 року скасовано, у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 про визнання права власності на спадщину за законом відмовлено.
Посилалася на порушення права на прийняття спадщини, яка відкрилась внаслідок смерті брата ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 на 2/5 частин будинковолодіння по АДРЕСА_1 .
Просила визнати недійсним договір дарування житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , відповідно до якого ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар, який (договір дарування) посвідчений 07 лютого 2019 року приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Хоміцькою Н.Г.
ОСОБА_1 у березні 2023 року подала до суду позовну заяву в новій редакції, просила визнати недійсним договір дарування житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , відповідно до якого ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар, який (договір дарування) посвідчений 07 лютого 2019 року приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Хоміцькою Н.Г.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_5 , а саме на 2/5 часток, що становить 40% в житловому будинку по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування житлового будинку, з належними до нього господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 ), від 07 лютого 2019 року, серія та номер 284, відповідно до якого ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар, який (договір дарування) посвідчений 07 лютого 2019 року приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Хоміцькою Н.Г.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_5 , а саме на 2/5 часток, що становить 40% в житловому будинку в АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг
ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Гакман С.П., в апеляційній скарзі просить рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, приватного нотаріуса Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Хоміцької Н.Г., ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку відмовити.
Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги
Зазначає, що право власності ОСОБА_3 на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 визнано рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 23 листопада 20218 року.
Тому договір між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 дарування житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Хоміцькою Н.Г. 07 лютого 2019 року, зареєстрований в реєстрі за номером 284, відповідає вимогам закону.
Подальше скасування постановою Чернівецького апеляційного суду від 28 квітня 2023 року рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 23 листопада 2018 року не свідчить про той факт, що ОСОБА_3 не була власником майна на час вчинення правочину.
Вважає, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення.
ОСОБА_1 не надано доказів недобросовісності дій набувача ОСОБА_2 та відчужувача ОСОБА_3 .
Судом першої інстанції не враховано, що рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 вересня 2024 року у справі №723/3393/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 подано ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .
Вказує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 належить право на спадщину в розмірі спадкового майна, тобто 1/5 частки, що становить 20% в житловому будинку в АДРЕСА_1 кожній.
ОСОБА_1 не надано доказів відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій з видачі свідоцтва про право власності на спадщину.
На час відкриття спадщини внаслідок смерті ОСОБА_5 , спірне майно не перебувало у власності ОСОБА_5 , тому не входить до складу спадщини.
ОСОБА_5 не вчинялися дії, які б свідчили про його незгоду з правом власності ОСОБА_3 на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Гакман С.П., залишити без задоволення.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 в інтересах якої діє адвокат Гакман С.П., підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, приватний нотаріус Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Хоміцька Н.Г., ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для захисту права ОСОБА_1 у обраний нею спосіб.
Суд першої інстанції вважав, що наявні підстави для визнання договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 дарування житлового будинку, з належними до нього господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Хоміцькою Н.Г. 07 лютого 2019 року , зареєстрованого за номером 284 недійсним, визнання право власності ОСОБА_1 на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_5 , а саме на 2/5 часток, що становить 40% в житловому будинку в АДРЕСА_1 .
На обрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив встановленим, що станом на 15 квітня 1991 року у господарстві по АДРЕСА_1 , яке відносилося до категорії колгоспного двору, були зареєстровані та проживали ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , які набули право власності на майно колгоспного двору в рівних частках по 1/5 кожний.
Внаслідок смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина ІНФОРМАЦІЯ_3 року на 1/5 частину будинковолодіння по АДРЕСА_1 , яку прийняли ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 у вірних частках по 67/1000.
Після чого внаслідок смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина ІНФОРМАЦІЯ_5 року на 267/1000 частин будинковолодіння по АДРЕСА_1 .
Рішенням Сорожинецького районного суду Чернівецької області від 23 листопада 2018 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_8 про визнання права власності на спадщину за законом визнано право власності ОСОБА_3 на спадкове майно за законом після смерті ОСОБА_7 .
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 квітня 2023 року рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 23 листопада 2018 року скасовано, у позові ОСОБА_3 відмовлено.
Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 вересня 2024 року у справі №723/3393/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення наведеним нормам відповідає в частині.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Згідно записів в по господарській книзі за 1986-1990 роки по особовому рахунку № НОМЕР_1 до погосподарського номера були зареєстровані голова двору ОСОБА_6 , дружина ОСОБА_7 , син ОСОБА_5 , невістка ОСОБА_10 , двір відносився до суспільної групи колгоспних дворів, ОСОБА_6 , ОСОБА_5 працювали у колгоспі ім.Калініна.
На підставі записів в по господарській книзі за 1991-1995 роки по особовому рахунку № НОМЕР_2 станом на 15 квітня 1991 року у господарстві по АДРЕСА_1 , були зареєстровані та проживали голова двору ОСОБА_6 , дружина ОСОБА_7 , син ОСОБА_5 , донька ОСОБА_8 , онук ОСОБА_4 , двір відносився до суспільної групи колгоспних дворів, ОСОБА_11 працювали у колгоспі «Україна».
Внаслідок смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина ІНФОРМАЦІЯ_3 року на 1/5 частину будинковолодіння по АДРЕСА_1 , яку прийняли ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 у вірних частках по 67/1000.
Після чого внаслідок смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина ІНФОРМАЦІЯ_5 року на 4/15 частин будинковолодіння по АДРЕСА_1 .
Також внаслідок смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина ІНФОРМАЦІЯ_4 року на 2/5 частин будинковолодіння по АДРЕСА_1 .
Рішенням Сорожинецького районного суду Чернівецької області від 23 листопада 2018 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_8 про визнання права власності на спадщину за законом визнано право власності ОСОБА_3 на спадкове майно за законом після смерті ОСОБА_7 , що знаходиться по АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літ.А-І, ганку літ. «а», літньої кухні літ. «Б», сараїв літ. «В, Г, Д», воріт з хвірткою №1, огорожі №2.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 квітня 2023 року рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 23 листопада 2018 року скасовано, у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 про визнання права власності на спадщину за законом відмовлено.
Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 вересня 2024 року у справі №723/3393/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини визначено пропуск строку для прийняття спадщини ОСОБА_3 поважним.
Визначено для ОСОБА_3 додатковий строк тривалістю в 2 місяці з дня набрання рішенням суду законної сили для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Хоміцькою Н.Г. 07 лютого 2019 року, зареєстрований в реєстрі за номером 284.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до вимог ч.1ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження№ 61-3438сво21) зазначено, що предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Предметом позову ОСОБА_1 , тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої остання просила ухвалити судове рішення, є визнання недійсним договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 дарування житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , посвідченого 07 лютого 2019 року приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Хоміцькою Н.Г.; визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_5 , а саме на 2/5 часток, що становить 40% в житловому будинку по АДРЕСА_1 .
Підставою позову, тобто обставинами, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначалися наявність перешкод для оформлення права на спадщину, яка відкрилась внаслідок смерті брата ОСОБА_5 , у нотаріальному порядку у зв'язку із вчиненням ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору дарування житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , посвідченого 07 лютого 2019 року приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Хоміцькою Н.Г.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Так, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Натомість, рішення Сторожинецького районного суду Черніецької області від 18 вересня 2024 року не містить висновків суду щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 дарування житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , посвідченого 07 лютого 2019 року приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Хоміцькою Н.Г., недійсним.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України), обов'язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 522/23819/15-ц.
Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначила, що у розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
Об'єднана палата зазначає, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) вказала, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.
Статтею 216 ЦК України передбачено правові наслідки недійсності правочинів, а саме за недійсним правочином кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання такого правочину.
Загальним майновим наслідком недійсності правочину є реституція, яка в загальному вигляді передбачена абзацом другим частини першої статті 216 ЦК України.
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Отже, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину і хоча й не була титульним володільцем відчуженого майна, однак вважає своє право власності на це майно порушеним або вважає порушеним інше речове право на відчужене майно. Крім того, у розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Самі по собі дії осіб, зокрема щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
Вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України) та застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна його відчужувачу не відновлює права позивача, то судом може бути застосований іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в рамках заявлених позовних вимог.
Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).
Задовольняючи позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, приватного нотаріуса Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Хоміцької Н.Г. про визнання права власності на спадкове майно, суд першої інстанції фактично виходив з того, що підлягає захисту право ОСОБА_1 на спадщину, яка відкрилась внаслідок смерті брата ОСОБА_5 .
Згідно ч.1 ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
За змістом ч.2 ст.1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняттям спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем спадщини визначені у частинах 3, 4 статті 1268, статті 1269 ЦК України.
Так, згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
На підставі частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Встановлено, що внаслідок смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина ІНФОРМАЦІЯ_4 року.
До справи приєднана спадкова справа №83/2022 до майна померлого ОСОБА_5 , заведена приватним нотаріусом Чернівецького районного нотаріального округу Чернівецької області Савчук Ю.В. 12 серпня 2022 року.
З спадкової справи №83/2022 до майна померлого ОСОБА_5 , заведеної приватним нотаріусом Чернівецького районного нотаріального округу Чернівецької області Савчук Ю.В. 12 серпня 2022 року, вбачається, що ОСОБА_1 подано заяву про прийняття спадщини після смерті брата ОСОБА_5 25 липня 2022 року засобами поштового зв'язку.
Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 вересня 2024 року у справі №723/3393/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини визначено пропуск строку для прийняття спадщини ОСОБА_3 поважним.
Визначено для ОСОБА_3 додатковий строк тривалістю в 2 місяці з дня набрання рішенням суду законної сили для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Отже, сторонами правовідносин з спадкування внаслідок смерті ОСОБА_5 є сестри спадкодавця ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .
Визначаючи склад спадщини, яка відкрилась внаслідок смерті ОСОБА_5 , суд першої інстанції вважав встановленим, що господарство по АДРЕСА_1 , є майном колгоспного двору.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно із частинами першою та третьою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Відповідно до частини четвертої Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР.
Частиною 1 статті 112 ЦК Української РСР передбачено, що колгоспний двір - це сімейно-трудове об'єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і сімейних потреб. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.
На підставі частини першої статті 120 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.
Згідно із частиною другою статті 123 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
За змістом роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 10 постанови від 2 березня 1973 року № 3 «Про судову практику в справах про поділ колгоспного двору і виділ з нього» роз'яснив, що розмір частки колишнього члена колгоспного двору у спільному майні, яке належало колгоспному дворі і зберіглося після його перетворення в господарство робітників або службовців, встановлюється відповідно до статті 123 ЦК УРСР. Тому при поділі майна, яке є спільною власністю колгоспного двору, суди повинні виходити з принципу рівності часток усіх колишніх його членів (в тому числі непрацездатних і неповнолітніх), які не втратили право на частку в майні двору на час припинення останнього. Майно, придбане після перетворення колгоспного двору в господарство робітників чи службовців, підлягає поділу за нормами, що регулюють поділ спільної часткової власності або спільної сумісної власності подружжя.
Визначення суспільної групи господарства урегульовано Технічними вказівками по веденню книжок погосподарського обліку в сільських радах, затвердженими Центральним статистичним управлінням при Раді Міністрів СРСР 27 червня 1972 року, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням при Раді Міністрів СРСР 13 квітня 1979 року №112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затверджених Центральним статистичним управлінням при Раді Міністрів СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26.
За змістом п.20 Вказівок суспільна група господарства переважно встановлюється залежно від роду занять глави сім'ї. Глава сім'ї визначається в кожному конкретному випадку повнолітніми членами сім'ї за їхньою взаємною згодою. Залежно від роду занять глави сім'ї господарство відноситься до суспільної групи колгоспників, робочих, службовців, кустарів чи селян-одноосібників. Виняток із загального правила складають господарства, в яких проживають працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять глави сім'ї, відносяться до господарства колгоспників.
Господарства пенсіонерів, які не мають працюючих членів сім'ї відносяться до тієї суспільної групи, до якої ці особи відносилися до переходу на пенсію.
Таким чином, господарства пенсіонерів, які мають працюючих членів сім'ї, але які не є працюючими членами колгоспу, відносяться до суспільної групи відповідно робочих, службовців, кустарів чи селян-одноосібників.
У постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цc15 зазначено, що застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР без належного з'ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір є помилковим. […]
Погосподарські книги є документами первинного обліку в сільських радах. Складаються з окремих особових рахунків на кожне господарство, що знаходиться на території сільської ради.
Згідно записів в по господарській книзі за 1986-1990 роки по особовому рахунку № НОМЕР_1 до погосподарського номера були зареєстровані голова двору ОСОБА_6 , дружина ОСОБА_7 , син ОСОБА_5 , невістка ОСОБА_10 , двір відносився до суспільної групи колгоспних дворів, ОСОБА_6 , ОСОБА_5 працювали у колгоспі ім.Калініна.
На підставі записів в по господарській книзі за 1991-1995 роки по особовому рахунку № НОМЕР_2 станом на 15 квітня 1991 року у господарстві по АДРЕСА_1 , були зареєстровані та проживали голова двору ОСОБА_6 , дружина ОСОБА_7 , син ОСОБА_5 , донька ОСОБА_8 , онук ОСОБА_4 , двір відносився до суспільної групи колгоспних дворів, ОСОБА_11 працювали у колгоспі «Україна».
Сторони ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_4 не заперечують, що станом на 15 квітня 1991 року ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 були членами господарства, розташованого по АДРЕСА_1 , що відноситься до суспільної групи колгоспників, мають право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.
З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що господарство по АДРЕСА_1 є майном колгоспного двору, членами якого станом на 15 квітня 1991 року були ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , рівність їх часток у праві власності на майно по 1/5 кожного.
Також судом першої інстанції встановлено, що внаслідок смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина ІНФОРМАЦІЯ_3 року на 1/5 частину будинковолодіння по АДРЕСА_1 , яку прийняли дружина ОСОБА_7 , син ОСОБА_5 , донька ОСОБА_9 у вірних частках по 1/15 (1/5 : 3).
Після чого внаслідок смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина ІНФОРМАЦІЯ_5 року на 4/15 (1/5 + 1/15) частин будинковолодіння по АДРЕСА_1 , яку прийняли син ОСОБА_5 , донька ОСОБА_9 у рівних частках по 2/15 (4/15 : 2).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 13 постанови від 24 червня 1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування», та в підпункті «г» пункту 6 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах права приватної власності», правила статті 563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 1 липня 1990 року. У разі смерті члена колгоспного двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.
Колгоспний двір був припинений 15 квітня 1991 року відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР від 26 березня 1991 року № 885-ХІІ з введенням у дію Закону України «Про власність».
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що правила книги шостої Цивільного кодексу України про спадкове право застосовуються до спадщини, яка відкрилась після 1 січня 2004 року.
На підставі пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.1 постанови від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року.
У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
Отже, норми пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, згідно з якими цей ЦК застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців.
На підставі частини 1 та 2 ст.524 Цивільного кодексу Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не
змінено заповітом.
Відповідно до ч.1 ст.535 Цивільного кодексу Української РСР неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка). При визначенні розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.
На підставі ч.1 та 2 ст.548 Цивільного кодексу Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.
Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту
відкриття спадщини.
За змістом ч.1 та 2 ст.549 Цивільного кодексу Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом
шести місяців з дня відкриття спадщини.
Згідно частини 2 ст.553 Цивільного кодексу Української РСР вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).
На підставі ст.560 Цивільного кодексу Української РСР спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.
Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 24 червня 1983 року «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» судам слід мати на увазі, що відповідно до гл.7 Закону України від 2 вересня 1993 р. "Про нотаріат" свідоцтво про право на спадщину видається громадянам, організаціям, державі нотаріальними конторами за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину у встановленому чинним законодавством порядку.
Згідно із п.120 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР від 31 жовтня 1975 року, чинної на час виникнення правовідносин, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, закликаних до спадкоємства, одночасно на ім'я всіх спадкоємців або в будь-який час кожному з них окремо, в залежності від їх бажання. В кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно і перелічуються всі спадкоємці, та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видається свідоцтво про право на спадщину.
Також п.124 наведеної Інструкції передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст.549 Цивільного кодексу УРСР).
Доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути:
довідка управління будинками, правління житлово-будівельного
кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих
про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця
проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно
спадкодавця; довідка фінансового органу, органу держстраху чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому окладному страхуванню або збори; квитанція про сплату податку, платежу, збору; копія рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в період шести місяців після дня смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.
Судом першої інстанції встановлено, що дружиною ОСОБА_7 , сином ОСОБА_5 , донькою ОСОБА_9 прийнято спадщину, яка відкрилась внаслідок смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 у вірних частках по 1/15 (1/5 : 3), сином ОСОБА_5 , донькою ОСОБА_9 прийнято спадщину, яка відкрилась внаслідок смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_5 року у рівних частках по 2/15 (4/15 : 2) шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном часткою у праві власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1 , предметами домашньої обстановки.
Сторони ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_4 визнають наведені обставини.
Ураховуючи наведене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відкриття спадщини внаслідок смерті ОСОБА_5 на 2/5 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 , що складається з 1/5 частини майна члена колгоспного двору, 1/15 частини в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_6 , 2/15 частини в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_7 (1/5 + 1/15+2/15).
Не можна погодитися з доводами ОСОБА_12 , в інтересах якої діє адвокат Гакман С.П., на які є посилання в апеляційній скарзі, що 2/5 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 не входять до складу спадщини ОСОБА_5 , оскільки на час відкриття спадщини не перебували у власності ОСОБА_5 .
Законом України «Про доступ до судових рішень» регулюються відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та введення Єдиного державного реєстру судових рішень (стаття 1 цього Закону).
Згідно з частиною першою статті 6 Закону кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі через оприлюднення в друкованих виданнях, у засобах масової інформації, створення електронних баз даних судових рішень.
Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (частина третя статті 6 Закону).
З інформації Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішенням Сорожинецького районного суду Чернівецької області від 23 листопада 2018 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_8 про визнання права власності на спадщину за законом визнано право власності ОСОБА_3 на спадкове майно за законом після смерті ОСОБА_7 , що знаходиться по АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літ.А-І, ганку літ. «а», літньої кухні літ. «Б», сараїв літ. «В, Г, Д», воріт з хвірткою №1, огорожі №2.
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Хоміцькою Н.Г. 07 лютого 2019 року, зареєстрований в реєстрі за номером 284.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 квітня 2023 року рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 23 листопада 2018 року скасовано, у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 про визнання права власності на спадщину за законом відмовлено.
За таких обставин скасоване рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 23 листопада 2018 року не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.
Отже, ОСОБА_3 не набуто право власності на майно, яке знаходиться по АДРЕСА_1 та складається з житлового будинку літ.А-І, ганку літ. «а», літньої кухні літ. «Б», сараїв літ. «В, Г, Д», воріт з хвірткою №1, огорожі №2.
Ураховуючи наведене на момент відкриття спадщини ОСОБА_5 належало право власності на 2/5 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .
Тому ефективним відновленням прав спадкоємця ОСОБА_1 на спадщину, яка відкрилась внаслідок смерті ОСОБА_5 , є визнання договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 дарування житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Хоміцькою Н.Г. 07 лютого 2019 року, зареєстрованого в реєстрі за номером 284, недійсним.
Разом з тим встановивши, що сторонами правовідносин з спадкування внаслідок смерті ОСОБА_5 є сестри спадкодавця ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов висновку про визнання права власності ОСОБА_1 на спадщину, що складається з 2/5 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 , на порушення норм матеріального права.
При цьому судом першої інстанції не враховано прийняття спадщини, яка відкрилась внаслідок смерті ОСОБА_5 , сестрою ОСОБА_3 .
На підставі частини першої статті 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
З огляду на набуття права на спадкування за законом внаслідок смерті ОСОБА_5 сестрами ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , їх частки у спадщині є рівними по 1/5 (2/5 :2).
Тому ОСОБА_1 набуто право власності на спадщину, яка відкрилась внаслідок смерті ОСОБА_5 і складається з 1/5 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно із п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Тому рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 вересня 2024 року в частині визнання права власності ОСОБА_1 на спадкове майно підлягає зміні з підстав, передбачених п.4 ч.1ст.376 ЦПК України.
Керуючись п.1, 2 ч.1 ст.374, ч.1 ст.375, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Гакман Сергій Петрович, задовольнити частково.
Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 вересня 2024 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_5 , а саме на 2/5 часток, що становить 40%, в житловому будинку по АДРЕСА_1 змінити.
Визнати право власності ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 на 1/5 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 .
В решті залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення 23 січня 2025 року.
Головуючий Н. Ю. Половінкіна
Судді М. І. Кулянда
О. О. Одинак