21 січня 2025 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю прокурора ОСОБА_5 , обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 апеляційну скаргу прокурора Глибоцького відділу Чернівецької окружної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 листопада 2024 року у кримінальному провадженні №12024262030001822 щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Северодонецьк, Луганської області, мешканця, АДРЕСА_1 , офіційно не працевлаштованого, одруженого, на утриманні неповнолітня дитина, раніше не судимого , дружина є інвалідом 3 групи;
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Северодонецьк, Луганської області, мешканця АДРЕСА_2 , офіційно не працевлаштованого, інваліда 2 групи, одруженого, на утриманні неповнолітня дитина, раніше не судимого,
обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 332 КК України -,
Вироком Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 листопада 2024 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнані винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.332 КК України та кожному призначене покарання у виді 5 років позбавлення волі.
На підставі ст.ст.75,76 КК України кожен із обвинувачених звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього судом обов'язки.
Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу залишено кожному обвинуваченому у виді застави.
Вирішена доля внесених застав та речових доказів.
Провадження№11-кп/822/33/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_11
Категорія: ч. 3 ст. 332 КК України Суддя-доповідач: ОСОБА_1
На таке судове рішення надійшла апеляційна скарга із доповненнями прокурора Глибоцького відділу Чернівецької окружної прокуратури ОСОБА_10 .
Прокурор просить скасувати вирок у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та ухвалити новий вирок.
Просить визнати винуватими ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України та призначити кожному з них покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, а також застосувати додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Вважає, що районний суд безпідставно дійшов до викладених в оскаржуваному рішенні висновків та неправильно кваліфікував дії обвинувачених.
Звертає увагу на те, що районний суд у своєму рішенні вказав, що наявність корисливого умислу у діях ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не підтверджується доказами, наданими стороною обвинувачення, зокрема, посилаючись на те, що свідок не домовлявся особисто з обвинуваченими та не передавав їм особисто будь-яких грошових коштів.
Стверджує, що суд не надав належної оцінки показанням свідка ОСОБА_12 .
Також вказав, що обвинувачені мали отримати від невстановленої особи свою частину грошової винагороди вже після виконання комплексу дій щодо сприяння у переправленні ОСОБА_12 через кордон.
Вважає, що обвинувачені та невстановлена особа, відносно якої матеріали виділено в окреме провадження, вчиняючи злочин за попередньою змовою, діяли згідно раніше узгодженого плану, направленого на досягнення єдиної, спільної корисливої мети - отримання грошової винагороди за організацію та сприяння у незаконному перетині державного кордону декільком особам.Той факт, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 безпосередньо не отримували від свідка ОСОБА_12 коштів, не виключає,на думку прокурора, наявності єдиного умислу та спільної мети у діях обвинувачених.
Вважає, що винуватість ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 України повністю доведена, а тому зміна кваліфікації злочину з ч.3 на ч.2 ст.332 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність,а саме-застосуванням закону, який не підлягає застосуванню.
У доповненні до апеляційної скарги прокурор зазначив,що суд у мотивувальній частині вироку вказав на наявність підстав не призначати обвинуваченим обов'язкового додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади або займатись певною діяльністю,однак у резолютивній частині вироку не зіслався на ст.69 КК України.За таких обставин прокурор просив застосувати ст.69 КК України та не призначати обвинуваченим такого додаткового покарання.
На апеляційну скаргу захисник ОСОБА_9 , в інтересах обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 подав заперечення, в якому зазначив, що підстав для скасування вироку та задоволення апеляційної скарги немає, просив залишити вирок без змін.
Згідно вироку районного суду, ОСОБА_6 за попередньою змовою із громадянином ОСОБА_7 та особою, відносно якої виділено матеріали в окреме провадження, діючи умисно, вчинив злочин, пов'язаний із незаконним переправленням осіб через державний кордон України.
У період часу з 26 квітня 2024 року по 27 квітня 2024 року, з метою реалізації свого злочинного умислу, особа матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, підшукала особу чоловічої статі призовного віку з числа громадян України, яка бажала незаконно перетнути державний кордон України, а саме ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . При цьому невстановлена особа завчасно обумовила порядок незаконного переправлення через державний кордон України ОСОБА_12 та узгодила із ним оплату за вказані незаконні послуги у розмірі 4000 Євро, які останній зобов'язався передати після незаконного перетину державного кордону.
В подальшому 27 квітня 2024 року за вказівками ОСОБА_6 громадянин ОСОБА_12 прибув у с. Мамаївці Чернівецького району Чернівецької області та діючи відповідно до попередньо узгодженого плану ОСОБА_6 спільно із ОСОБА_7 використовуючи транспортний марки «SKODA Felicia» червоного кольору, реєстраційний державний номерний знак НОМЕР_1 , почали рух у напрямку державного кордону України, з метою незаконного переправлення ОСОБА_12 .
По дорозі із с. Мамаївці до с. Купка Чернівецького району на АЗС «РРоіІ», що знаходиться в с. Тарашани, ОСОБА_6 спільно із ОСОБА_7 діючи у відповідності до раніше розробленого плану, провели інструктаж та надали поради ОСОБА_12 щодо незаконного переправлення через державний кордон України.
27 квітня 2024 року близько 14 год 00 хв ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_12 , були затримані прикордонним нарядом відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » НОМЕР_2 прикордонного загону під час руху на транспортному засобі «Skoda Felicia», реєстраційний державний номерний знак НОМЕР_1 у напрямку 802 прикордонного знаку у межах населеного пункту Купка Чернівецького району Чернівецької області.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу, доводи обвинувачених та їх захисників про відсутність підстав для скасування рішення, дослідивши матеріали провадження в межах апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України із точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності для прийняття остаточного рішення у справі.
Судова колегія вважає, що таких вимог закону суд першої інстанції,приймаючи рішення про зміну правової кваліфікації дій обвинувачених з ч.3 на ч.2 ст. 332 КК України та призначення покарання із застосуванням ст.75 КК України у повній мірі дотримався.
В обґрунтування такого висновку суд посилався на покази обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , свідка ОСОБА_12 та письмові докази, які були безпосередньо досліджені під час судового розгляду.
Обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 під час розгляду справи в районному суді фактично визнали вину у пред'явленому обвинуваченні,оскільки заперечували лише наявність корисливого мотиву у їх діях.
Зокрема, обвинувачений ОСОБА_6 показав,що родом з м.Северодонецьк та його сім'я у зв'язку із війною виїхала до Польщі.
У м.Чернівці він приїхав у квітні 2024 року незадовго до затримання до однокласника ОСОБА_7 ,з яким пішли до кафе ,де,почувши їх говір, до них підійшов незнайомий хлопець,від якого він дізнався про можливість незаконно перетнути кордон. Вони обмінялися номерами телефонів і через певний період часу йому зателефонували з незнайомого номеру, особа представилась як ОСОБА_13 та повідомила, що за 4000 доларів США може допомогти йому виїхати з країни.
Він спочатку відмовився через значну вартість, але потім погодився, оскільки ОСОБА_13 повідомив, що він зможе взяти з собою ще одного хлопця, тоді буде дешевше. Як потім з'ясувалось він мав взяти з собою ОСОБА_12 . ОСОБА_13 повідомив куди треба їхати за ОСОБА_12 , а також дав координати, як їхати до кордону. Далі він попросив ОСОБА_7 підвезти їх до кордону,оскільки останній як особа з інвалідністю міг вільно пересуватись. ОСОБА_7 спочатку відмовився, але згодом погодився.
Разом поїхали на кільце в с. Мамаївці, звідки забрали ОСОБА_12 , а далі поїхали до кордону по геолокації, яку йому скинув ОСОБА_14 . По дорозі заїхали на АЗС, спілкувались з ОСОБА_12 з приводу перетину кордону.Під час руху в сторону кордону їх зупинили та затримали працівники прикордонної служби.
Жодних коштів за спробу незаконного переправлення через кордон від ОСОБА_12 він не отримував і не мав наміру отримувати, оскільки сам намагався незаконно перетнути кордон, за що після перетину мав сплатити кошти ОСОБА_14 .
ОСОБА_7 як товариша попросив підвезти його та ОСОБА_12 до кордону, жодних коштів за це він не мав отримати. Він дуже жалкує, що ОСОБА_7 опинився в такій ситуації, оскільки погодився йому допомогти. Вказав, що щиро розкаюється у вчиненому. Злочин вчинив, оскільки, хотів побачити сім'ю, просив суворо його не карати.
Під час розгляду справи судом 1 інстанції обвинувачений ОСОБА_7 фактично визнав вину у вчиненні злочину,передбаченого ч.2 сст.332 КК України,оскільки заперечував корисливий мотив.
Показав,що також родом з м.Северодонецьк та переїхав із сім'єю до м.Чернівці після початку війни у 2022 році.
Надав такі ж за змістом показання,як і обвинувачений ОСОБА_6 .
У квітні 2024 року до нього приїхав однокласник ОСОБА_6 і вони пішли в кафе. Там почувши їхню розмову та акцент, до них приєднався незнайомий хлопець та почав питати звідки вони. У ході розмови цей хлопець сказав, що може допомогти ОСОБА_6 перетнути кордон і вони обмінялися телефонами. Згодом ОСОБА_6 попросив про допомогу у перетині кордону, а саме підвезти його до кордону. Він спочатку відмовився, оскільки вони мали забрати ще одного хлопця, проте він хотів допомогти другу, а тому погодився.
В подальшому вони поїхали на кільце в с. Мамаївці, звідки забрали до того незнайомого йому ОСОБА_12 . Далі, по геолокації, яку їм дала незнайома особа, яка зв'язувалась з ОСОБА_6 , поїхали в сторону кордону. По дорозі заїхали на АЗС. Розмовляли з ОСОБА_12 заспокоювали його, оскільки останній хвилювався. Рухаючись в бік кордону біля с. Опришени їх затримали працівники прикордонної служби.
Вказав, що будь які кошти за свої дії він не мав отримувати, оскільки погодився на це тільки, щоб допомогти другу. У скоєному щиро розкаюється та просить суворо його не карати.
Свідок ОСОБА_12 на виклики до районного суду не з'являвся,постанова про його привід не виконана,явка цього свідка обвинувачення не була забезпечена прокурором.
У вироку суд посилався на показання свідка,надані під час досудового розслідування у порядку ст.225 КПК України.
Зокрема,із викладених у вироку показань свідка вбачається,що його брат перебуває за кордоном та він мав намір поїхати до брата.Товариш пообіцяв знайти тих, хто допоможе. Через певний час йому зателефонував невідомий та повідомив, що за 4000 Євро допоможе йому незаконно перетнути кордон, на що він погодився. Також йому сказали, що з ним сконтактує особа, яка його забере.
Згодом йому зателефонував раніше незнайомий йому ОСОБА_6 та вони домовились про зустріч на кільці в с. Мамаївці, звідки його мали забрати. Там до нього під'їхали двоє до того незнайомих осіб на червоному автомобілі «Skoda». При цьому за кермом був раніше йому незнайомий ОСОБА_7 , спереду на пасажирському сидінні сидів ОСОБА_6 , а він сів позаду. По дорозі вони спілкувались. ОСОБА_7 казав йому не переживати. Вони їхали в сторону с. Тарашани. Зупинились на АЗС, де ОСОБА_6 в телефоні показував йому карту їхнього маршруту та пояснював, яким чином треба йти до кордону. Проїхавши трошки далі їх затримали працівники прикордонної служби. Вказав, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 він жодних коштів не давав та з ними розмови про гроші взагалі не було.
Отже, зазначені у вироку показання свідка не суперечать показанням ОСОБА_15 і ОСОБА_16 та не дають підстав для висновку поза розумним сумнівом,що обвинувачені у своїх діях керувались корисливим мотивом.
Із показань свідка ОСОБА_12 дійсно вбачається, що обвинувачені надавали поради, вказівки щодо перетину, мали намір доставити ОСОБА_12 до кордону, однак відомостей про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 отримали кошти, матеріальні блага або іншу користь за вчинення своїх дій, чи мали отримати їх в майбутньому показання свідка не містять.
Без допиту іншої,невстановленої слідством особи,не можливо поза розумним сумнівом встановити суть попередньої домовленості цією особою та обвинуваченими ОСОБА_15 і ОСОБА_16 , а такі обставини підлягають доказуванню у кримінальному провадженні як обставини вчинення кримінального правопорушення(п.1.ч.1 ст.91 КПК України).
При цьому,згідно ст.92 КПК України обов'язок доказування обставин,передбачених ст.91 КПК України,покладається на слідчого,прокурора.
Відповідно до ст.22,26 КПК України,сторони є вільними у використанні своїх прав,а кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності,що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення та стороною захисту їхніх правових позицій.
У апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду прокурор не клопотав про безпосередній допит свідка чи дослідження його показань,а показанням свідка,наданим під час досудового розслудвання та викладеним у вироку,районний суд надав правильну оцінку та обгрунтовано визнав їх недостатніми для висновку про наявність у діях ОСОБА_15 та ОСОБА_16 корисливого мотиву.
Мотивуючи висновки про неправильність зміни правової кваліфікації дій обвинувачених,прокурор у апеляційній скарзі не посилався на письмові докази,які би доводили винуватість ОСОБА_15 і ОСОБА_16 у вчиненні злочину саме за ч.3 ст.332 КК України та не просив їх досліджувати під час апеляційного розгляду.
Таких доказів із тих,що є у справі та які би поза розумним сумнівом вказували на наявність корисливого мотиву у діях обвинувачених,районний суд також не встановив.
Зокрема, протоколами пред'явлення для упізнання за фотознімками підтверджено,що ОСОБА_17 упізнав ОСОБА_15 і ОСОБА_16 як осіб,які забрали його з с.Мамаївці і разом на автомобілі червоного кольору рухались до державного кордону з метою незаконного переправлення,однак такі обставини обвинувачені не оспорюють.
Під час слідчого експерименту,відповідно до протоколу від 29.04.2024 року, свідок ОСОБА_12 показав на місці,звідки його забрали обвинувачені та яким маршрутом рухались до державного кордону і де були затримані.
Такі ж дані містяться у протоколах слідчих експериментів,проведених з обвинуваченими 19.06.20924 року.
Протоколом огляду від 04.09.2024 року диску із відеозаписом з АЗС підтверджено,що обвинувачені разом зі свідком заїжджали на заправну станцію під час руху до державного кордону.
Вказані письмові докази підтверджують, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 сприяли ОСОБА_12 у незаконному перетині державного кордону,однак жодним чином не доводять корисливого мотиву у їх діях.
Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що обвинувачені мали отримати свою долю грошової винагороди вже після виконання комплексу дій щодо сприяння у переправленні ОСОБА_12 через кордон, є лише припущенням,а згідно ст.62 Конституції України,обвинувачення не може грунтуватись на припущеннях та усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Отже ,вирок районного суду в частині зміни кваліфікації дій обвинувачених на менш тяжкий злочин є законним і обгрунтованим,а тому підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги прокурора в цій частині немає.
Перевіряючи вирок районного суду в частині призначеного покарання, апеляційний суд вважає, що доводи прокурора в цій частині є частково обґрунтованими.
Згідно вимог ст.ст.50, 65 КК України, п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.У кожному конкретному випадку суд повинен врахувати ступінь тяжкості скоєного злочину, обставини його вчинення та наслідки, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Призначаючи покарання ОСОБА_6 , суд врахував,що ним вчинений тяжкий злочин та обставини його скоєння.
Разом із тим,суд правильно зважив на те,що ОСОБА_6 є внутрішньо переміщеною особою з м.Северодонецьк,а тому він позбавлений можливості перебувати по місцю свого постійного проживання внаслідок незаконних дій рф на території України.
Раніше ОСОБА_6 не притягувався до кримінальної відповідальності,а злочин було вчинено з метою возз'єднання із сім'єю.
Також суд врахував,що обвинувачений одружений,має неповнолітню дитину та дружину з інвалідністю, що свідчить про його міцні соціальні зв'язки.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 ,суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення,яке є тяжким злочином,зважив на фактичні обставини справи та роль ОСОБА_7 і мотиви його дій з метою допомогти товаришу ОСОБА_6 .
Суд прийняв до уваги дані про особу ОСОБА_7 ,який раніше не судимий,є особою з інвалідністю 2 групи.
Також суд зважив,що обвинувачений одружений та має на утриманні неповнолітню дитину, а наявні у справі докази свідчать,що ОСОБА_7 та члени його сім'ї також є внутрішньо переміщеними особами з м.Северодонецьк та позбавлені можливості як громадяни України перебувати по місцю постійного проживання внаслідок збройної агресії рф.
Суд зважив на наявність декількох обставин,що пом'якшують покарання обидвох обвинувачених-щире каяття,визнання вини у вчиненому та активне сприяння у розкритті злочину шляхом надання показань,участі у слідчих експериментах,тощо.
Обставин, які обтяжують покарання обвинувачених,суд не встановив.
Належить також врахувати,що на підставі заяв обвинувачених (а.с.108,110-111 т.2) судом прийняте рішення про перерахування по 50 тис грн. із внесених застав на користь Збройних сил України,і це,враховуючи щирість каяття, свідчить про те,що ОСОБА_15 і ОСОБА_16 зробили належні для себе висновки після скоєного діяння.
Судова колегія вважає,що викладені вище обставини давали суду достатні підстави для висновку про можливість виправлення обвинувачених без ізоляції від суспільства та реального відбування покарання, із застосуванням положень ст. 75 КК України.
Колегія апеляційного суду погоджується з такими висновками та вважає, що звільнення обвинувачених від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням за обставинами цієї конкретної справи буде відповідати загальним засадам кримінального провадження, тяжкості скоєного, особам обвинувачених, а також не тільки меті покарання, а й меті правосуддя, невід'ємною частиною якого є справедливість та верховенство права
Разом з тим, твердження прокурора у доповненні до апеляційної скарги про неправильне застосування районним судом закону України про кримінальну відповідальність при вирішенні питання про призначення додаткового покарання є слушним.
Санкцією ч. 2 ст. 332 КК України передбачене обов'язкове додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Суд правильно встановив,що вчинення злочину ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не було пов'язане з посадами або із зайняттям ними певною діяльністю.
Однак,згідно закону,суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове, лише шляхом застосування ч. 2 ст. 69 КК України.
Посилання суду на п.17 Пленуму ВСУ від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» є недоречним,оскільки відповідно до постанови Об'єднаної Палати Верховного Суду від 04.09.2023 року у справі №404/2081/22,суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю незалежно від того,чи обвинувачений обіймав певну посаду чи займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.
Так ж позиція викладена у постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду від 04.09.2023 року у справі N 702/301/20.
Суд правильно зважив,що вчинення злочину ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не було пов'язане з посадами або із зайняттям ними певною діяльністю, і такі обставини,на переконання судової колегії,у сукупності із обставинами, які пом'якшують покарання та даними про особу обвинувачених,дають підстави не призначати обов'язкове додаткове покарання на підставі ч.2 ст.69 КК України.
Такий висновок узгоджується і з позицією прокурора,який у доповненні до апеляційної скарги просив застосувати ст.69 КК України до обов'язкового додаткового покарання.
Отже,районний суд прийняв правильне по суті рішення,однак не зазначив про застосування норми матеріального права, яке у даному випадку слід застосувати, а саме ч.2 ст. 69 КК України при призначенні покарання обвинуваченим.
За таких обставин апеляційну скаргу прокурора необхідно задовольнити частково, вирок суду змінити в частині призначення покарання відповідно до вимог ст.ст.407,413 КПК України та застосувати вимоги ч. 2 ст. 69 КК України щодо передбаченого санкцією ч.2 ст.332 КК України обов'язкового додаткового покарання, оскільки районним судом було неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність,а саме-не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Керуючись ст.ст. 404,405,407,409,413,418,419 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду,-
Апеляційну скаргу прокурора Глибоцького відділу Чернівецької окружної прокуратури ОСОБА_10 задовольнити частково.
Вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 листопада 2024 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ч.2 ст. 332 КК України змінити в частині призначення покарання.
Призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст.332 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді 5(п'яти) років позбавлення волі без позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку терміном 3 (три) роки не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі ст.76 КК України покласти на ОСОБА_6 обов'язки:
-періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації,
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи,
-не виїжджати за межі України без погодження із уповноваженим органом із питань пробації.
Призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст.332 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді 5(п'яти) років позбавлення волі без позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку терміном 3 (три) роки не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі ст.76 КК України покласти на ОСОБА_7 обов'язки:
-періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації,
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи,
-не виїжджати за межі України без погодження із уповноваженим органом із питань пробації.
В іншій частині вирок районного суду залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_2