20.01.2025 Справа №607/21579/24 Провадження №2/607/1184/2025
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області
в складі :
головуючого Ромазана В.В.
з участю секретаря Бумба М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням ,-
Адвокат Іщук К.В. в інтересах ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, відповідно до якого просить визнати відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Свої вимог сторона позивача мотивує тим, що ОСОБА_1 є власником даного житла. Відповідач, який є колишнім чоловіком позивача, зареєстрований за даною адресою, але тривалий час у спірній квартирі не проживає та не появлявся з 2001 року, що підтверджується актами обстежень про фактичне проживання, складених ПП «Люкс» від 01.06.2020, 02.05.2023, 03.09.2024. Реєстрація відповідача за даною адресою зумовлює для позивача додаткові матеріальні затрати на оплату комунальних послуг, що негативно впливає на її фінансовий стан.
Ухвалою від 09.10.2024 відкрито провадження у даній справі та ухвалено провести розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
Відповідач ОСОБА_2 відзиву на позов не подавав.
Протокольною ухвалою від 23.12.2024 у даній справі закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.
Представник позивача адвокат Іщук К.В. в судове засідання не з'явився, подавши заяву згідно якої позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просить їх задовольнити з підстав зазначених у позові.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явився, хоча належним чином повідомлялася про дату, час та місце судового розгляду, шляхом опублікування оголошення про виклик до суду на сайті судової влади.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Таким чином, суд зі згоди позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.
Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив
ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 з 16 червня 1978 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який на даний час розірвано на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, яке набрало законної сили, від 10.02.2020 року (справа №607/28091/19).
Згідно копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03.06.2007 року, виданого виконкомом Тернопільської міської ради, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Свідоцтво видане на підставі рішення виконкому Тернопільської міської ради від 04.04.2007 №410.
Як вбачається із наявної при матеріалах довідки від 03.09.2024 за №546, складеної ДП «Люкс-1» у квартирі АДРЕСА_1 , у тому числі, зареєстрований із 04.09.1985 колишній чоловік позивача, відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як вбачається із актів обстеження умов фактичного проживання (або відсутність зареєстрованих осіб), складених комісією ПП «Люкс» (ДП «Люкс-1» ПП «Люкс) від 01.06.2020, 02.05.2023, 03.09.2024, у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_2 зареєстрований, але не проживає
Статтями ч.1 ст. 60, 63, ч.1 ст. 69 СК України, у редакції чинні на момент набуття у власність спірної квартири, передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 3 статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч.1 ст.61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поділ спільного майна подружжя проведено не було та докази щодо цього матеріали справи не містять.
Відповідно до частини другої статті 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 не проживає постійно в квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджено зазначеними складеними актами обстежень фактичного проживання.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить до спільного майна позивача та відповідача, оскільки набутим ними, як подружжям під час перебування у шлюбі, у 2007 році, а тому в силу вимог ч.1 ст.60 СК України у редакції чинній на момент її набуття, відповідач є співвласником вказаної квартири.
Частинами першою, другою статті 319 ЦК України, передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Статтею 346 ЦК України, врегульовані підстави припинення права власності, а саме: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викуп пам'яток культурної спадщини; примусове відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиція; конфіскація; припинення юридичної особи чи смерті власника.
На підставі вищевикладеного, судом із наданих у матеріалах справи доказів встановлено, що квартира є спільним сумісним майном, набутим подружжям у шлюбі. Відповідач ОСОБА_2 не втратив право власності на вказану квартиру, в силу вимог статей 319, 321 ЦК України. Крім цього, частина друга ст..405 ЦК України, не передбачає можливості позбавлення права користування квартирою особи, яка є її співвласником. В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про припинення права власності відповідача на вказану спірну квартиру.
За таких обставин, суд, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС від 28 лютого 2018 року у справі №647/1683/15ц.
Крім цього, суд зазначає, що зазначені позивачем обставини про те, що відповідач відсутній в квартирі АДРЕСА_1 , за місцем своєї реєстрації, із 2001 року, не свідчать про відмову ОСОБА_2 від права власності на дану квартиру та не є підставами для припинення права власності на вказане житло. Сам факт не звернення відповідача до суду із позовом про поділ майна подружжя також не є підставою, з якою закон пов'язує (визначає) припинення права власності на спільну сумісну власність.
Аналізуючи вищенаведені обставини та правові норми, суд приходить до висновку, що слід відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 13, 82, 263, 265, 280-284, 289 ЦПК України, СК України, ст..319, 321, 405 ЦК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути переглянуте Тернопільським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення суду може бути оскаржене до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду у повному обсязі складено 28.01.2025.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Головуючий суддяВ. В. Ромазан