27 січня 2025 року ЛуцькСправа № 140/14422/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Лозовського О.А.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач) про визнання протиправними дії щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи з 08.06.1982 по 01.09.1986 згідно трудової книжки НОМЕР_1 ; зобов'язання провести перерахунок трудового стажу, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 08.06.1982 по 01.09.1986 згідно трудової книжки НОМЕР_1 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з часу звернення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що набувши право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» при досягненні 63-річного віку, ОСОБА_1 звернулася до пенсійного фонду з відповідною заявою, проте рішенням ГУ ПФУ в Миколаївській області від 04.01.2024 №032850004918 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки у прізвищі, зазначеному в дипломі та трудовій книжці містилися неточності. Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 15.08.2024 у справі №161/12359/24 встановлено факт належності ОСОБА_1 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16.10.1979 та диплома серії НОМЕР_2 від 24.06.1980. В подальшому, після набрання рішенням суду від 15.08.2024 законної сили, позивач повторно звернулася до Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком, проте рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 25.09.2024 №032850004918 відмовлено в призначенні пенсії з причин недостатнього страхового стажу, при цьому відповідачем не зараховано період роботи з 08.06.1982 по 01.09.1986 згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16.10.1979, оскільки там не вказано дату та номер наказу про звільнення.
Позивач вказує, що у спірний період працювала на Армавірській фабриці нетканих матеріалів, яка знаходиться на території рф. Через воєнні дії, спричинені збройною агресією рф проти України, дістати будь-які відомості про факт роботи чи звільнення на сьогодні не вдається можливим.
Вважаючи дії відповідача такими, що порушують її конституційні права на соціальний захист, позивач просить задовольнити її позовні вимоги.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач, ГУ ПФУ в Донецькій області щодо заявлених позовних вимог заперечив, зокрема зазначив, що згідно рішення від 25.09.2024 №032850004918 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону №1058-IV у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу 21 рік. Вказує, що згідно із наданими документами та індивідуальними відомостями було встановлено, що страховий стаж позивача становить 13 років 09 місяців 08 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону №1058-ІV. До страхового стажу не зараховано згідно із трудовою книжкою від 16.10.1979 серії НОМЕР_1 період роботи на підприємстві, розташованому на території РФ, з 08.06.1982 по 01.09.1986, оскільки у записі про звільнення відсутні відомості про дату та номер наказу про звільнення. Уточнююча довідка відповідно до пункту 3 Постанови №637 не надавалась, перевірити достовірність вищезазначеного періоду роботи неможливо у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 Росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, рішення від 25.09.2024 №032850004918 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону №1058-IV року є законним та обгрунтованим.
Просив відмовити у задоволенні позову.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 02.02.2024 у віці 63 років звернулась із заявою про призначення пенсії за віком до територіального органу пенсійного фонду - ГУ ПФУ у Волинській області.
Пенсійна справа опрацьовувалась за принципом екстериторіальності спеціалістами Головних управлінь Пенсійного фонду України в Миколаївській та в Одеській областях.
За результатами розгляду заяви позивача від 02.01.2024 згідно із наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування ГУ ПФУ в Миколаївській області прийнято рішення про відмову від 04.01.2024 № 032850004918 в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 згідно статті 26 Закону №1058-IV у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
18.09.2024 ОСОБА_1 повторно звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою №1888 про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону №1058-IV, яка за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням пенсійного фонду України в Донецькій.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.09.2024 ГУ ПФУ в Донецькій області прийнято рішення від 25.09.2024 № 032850004918 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону №1058-IV року у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу 21 рік. Згідно із наданими документами та індивідуальними відомостями було встановлено, що страховий стаж позивача становить 13 років 09 місяців 08 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону №1058-ІV. До страхового стажу не зараховано згідно із трудовою книжкою від 16.10.1979 серії НОМЕР_1 період роботи на підприємстві, розташованому на території РФ, з 08.06.1982 по 01.09.1986, оскільки у записі про звільнення відсутні відомості про дату та номер наказу про звільнення (а. с. 6).
Вважаючи такі дій відповідача протиправними, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV), Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі - №1788-XII), Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Згідно зі статтею 9 Закону №1058-IV від 09.07.2003 в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:
по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
З матеріалів справи вбачається, а також підтверджується всіма учасниками справи, що для призначення пенсії позивачу, останній має досягти 63-ти річного віку та відповідно частини другої статті 26 Закону №1058-IV мати страховий стаж від 21 до 31 року.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Згідно частини першої статті 24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Абзацом першим частини четвертої статті 24 Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За правилами статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (частина 5 статті 45 Закону №1058-IV).
Пунктом 4.1. Порядку №22-1 встановлено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).
Згідно з пунктом 4.2. Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності);
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2. цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління (пункт 4.3 Порядку №22-1).
Згідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1, п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 «Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
При цьому, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; на підставі показань свідків; даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів і угод з відмітками про їх виконання та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Як слідує з оскаржуваного рішення, позивачу до страхового стажу не зараховано періоду її роботи з 08.06.1982 по 01.09.1986 згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16.10.1979, оскільки не вказано дату та номер наказу про звільнення.
На час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СРСР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412.
Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Згідно із пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п. 2.14 Інструкції №58 у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво» із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у «Класифікаторі професій».
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У пунктах 1 та 2 Порядку №637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 №110 (далі - Інструкція №58), встановлено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3. Інструкції №58).
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4 Інструкції №58).
Пунктом 2.14 Інструкція №58 встановлено, що у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 трудової книжки «Відомості про роботу» пишеться: «прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у «Класифікаторі професій».
Відповідно до пункту 2.15 Інструкції №58, якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: «Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то», а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.
Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Як встановлено матеріалами справи, що згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , запис №9 викладений наступним чином «Прийнята в цех в'язальницею-чесальницею 4 розряду, Пр. №96 о/п від 07.06.1982» та згідно запису №11 «звільнена 01.09.1986 за власним бажанням», тобто відсутня дата та номер наказу про звільнення (а. с. 8, зворот), що, на думку, відповідача, перешкоджає в зарахуванні даного періоду до страхового стажу.
Пунктом 1.5 Інструкції №58 визначено, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічні норми встановлені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993, відповідно до пункту 1 якого, як вже зазначено судом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Виявлений відповідачем недолік оформлення трудової книжки, а саме відсутній запис у трудовій книжці про підставу звільнення з роботи, не може вважатися достатньою підставою неврахування відомостей при обчисленні стажу роботи, оскільки внесення записів до відомостей про особу до трудової книжки не здійснювалось позивачем.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, зі змісту вказаних вище норм вбачається, що довідки мають надаватися у разі, коли взагалі відсутні відомості в трудовій книжці про роботу особи у спірний період, що визначає її право на пенсію.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Враховуючи викладене суд вважає, що ГУ ПФУ в Донецькій області протиправно не зараховано до загального страхового стажу періоди роботи позивача з 08.06.1982 по 01.09.1986 згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16.10.1979 в Армавірській фабриці нетканих матеріалів російської федерації. Вказані записи засвідчені печаткою установи, що не заперечується відповідачем.
Враховуючи зазначене, слід наголосити, що відповідачем не надано доказів того, що позивач не працювала або її періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.
З огляду на те, що єдиною підставою прийняття ГУ ПФУ в Донецькій області рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу була відсутність достатнього страхового стажу, суд доходить висновку, що рішення відповідача від 25.09.2024 №032850004918 є протиправним та підлягає скасуванню. При цьому, суд зазначає, що визнання протиправним та скасування вказаного рішення є достатнім способом захисту прав позивача та не потребує додатково визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в призначенні пенсії.
Щодо посилань відповідача у відзиві на позовну заяву на той факт, що уточнюючі довідки відповідно до пункту 3 Постанови №637 ОСОБА_1 не надавалась, а перевірити достовірність спірного періоду роботи позивача неможливо у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 Росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, суд зазначає наступне.
Статтею 4 Закону №1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, серед іншого, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Із урахуванням того, що спірний період роботи здобутий позивачем на території рф, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994, ратифікованої Законом України від 11.07.1995 №290/95-ВР, яка підписана, зокрема, Урядами рф та України.
Відповідно до статті 1 Угоди ця Угода регулює основні напрями співробітництва Сторін у галузі трудової діяльності та соціального захисту осіб (далі працівники) і членів їхніх сімей, які постійно проживають на території однієї з держав Сторін і провадять свою трудову діяльність на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності (далі роботодавці або наймачі) на території іншої держави Сторін відповідно до законодавства Сторони працевлаштування.
Статтею 4 вказаної Угоди передбачено, зокрема, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
У разі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.
За змістом статті 9 Угоди питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 або (і) двосторонніми угодами.
Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, яка діяла на момент здобуття позивачем спірного періоду роботи, а також на дату виникнення спірних правовідносин, передбачено наступне.
Пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (стаття 1).
Статтею 3 Угоди передбачено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу .
Органи, що здійснюють пенсійне забезпечення в державах - учасницях Угоди, співпрацюють між собою у порядку, який визначається угодою між їхнім центральними органами .
Необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав учасниць Співдружності без легалізації (стаття 11).
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13).
Отже, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при визначенні розміру пенсії.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
З огляду на зміст наведених вище положень нормативно-правових актів, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць здійснюється за законодавством держави, на території якого вони проживають.
Таким чином, законодавством України передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до Пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалася така діяльність.
Спір між сторонами виник щодо відмови пенсійного органу у зарахуванні до страхового стажу позивача для призначення пенсії періоду роботи в РФ з огляду на прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення».
Однак ці доводи відповідача суд вважає неприйнятними, оскільки вказана постанова набрала чинності 02.12.2022, натомість у період роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Також суд зазначає, що в силу пункту другого статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тож, припинення участі РФ в Угоді, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Крім того, суд зауважує, що набутий позивачем трудовий стаж не повинен піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією РФ припинено співробітництво з країною-агресором.
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15.11.2007, заява №22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час розгляду справи відповідач доводи позивача не спростував.
Згідно зі статтею 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій і докази, надані позивачем, суд вважає заявлений у цій справі адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню у спосіб визнання протиправним та скасування рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 25.09.2024 №032850004918 про відмову в призначенні пенсії за віком та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 18.09.2024, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 08.06.1982 по 01.09.1986 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , з урахуванням висновків щодо обрахування страхового стажу, які викладені в цьому рішенні.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, місто Слов'янськ, площа Соборна, 3; адреса для листування: 49008, місто Дніпро, вулиця Надії Алексєєнко, 106, ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 25.09.2024 №032850004918 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 08.06.1982 по 01.09.1986 згідно трудової книжки НОМЕР_1 та повторно розглянути заяву від 18.09.2024 про призначення пенсії, з урахуванням висновків, викладених в цьому рішенні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Суддя О.А. Лозовський