№ 207/6420/24
№ 3/207/42/25
24 січня 2025 року м.Кам'янське
Суддя Баглійського районного суду м.Днпродзержинська Бушанська О.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , громадянина України, не працюючого, місце проживання: АДРЕСА_1 , відомості про притягнення до адміністративної відповідальності відсутні, у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серія ВАД №640046 від 23.11.2024, ОСОБА_1 висловлював погрози та образи в сторону своєї дружини ОСОБА_2 , що проживає разом з ним за адресою АДРЕСА_1 , чим причинив психологічне насильство, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП.
У судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд враховує наступне.
Статтею 1 КУпАП встановлено, що завданням цього Кодексу, зокрема є охорона прав і свобод громадян, власності, встановленого правопорядку, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Лавенте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово зазначає, що, оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення в першу чергу зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, а також чи винна дана особа в його вчиненні і чи підлягає вона адміністративній відповідальності, і лише після цього вирішувати питання про можливість накладення адміністративного стягнення.
За приписами ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП.
Статтею 252 КУпАП України встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ч.1 ст.173-2 КУпАП вчинення насильства в сім'ї - це умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Об'єктивна сторона правопорушення виражається в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконанні захисного припису особою, стосовно якої він винесений, не проходженні корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім'ї (матеріальний склад).
Відповідно до диспозиції ч.1 ст.173-2 КУпАП суб'єктивна сторона зазначеного адміністративного правопорушення характеризується умисною формою вини та наявністю прямого умислу правопорушника на спричинення страждань потерпілій стороні.
Згідно вказаної норми закону обов'язковим елементом об'єктивної сторони є умисна дія, тобто умисне вчинення домашнього насильства.
За змістом п.3 ч.1 ст.1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" під домашнім насильством слід розуміти діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство як форма домашнього насильства, включає в себе словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи (п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству").
Пунктом 5 ч.2 ст.3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти.
Отже, виходячи з аналізу зазначених норм законодавства, під домашнім насильством, умисним вчиненням діянь психологічного характеру, які утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, розуміють не лише словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування, а і інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Тобто, у справах про домашнє насильство доказуванню підлягає не лише факт вчинення відповідних дій (бездіяльності) особи, а й наслідки, які в результаті таких дій (бездіяльності) були заподіяні постраждалій особі.
В той час, як під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
Виникнення конфлікту залежить не лише від об'єктивних причин, але й від суб'єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.
Протокол про адміністративне правопорушення серія ВАД №640046 від 23.11.2024 свідчить про те, що ОСОБА_1 умисно висловлював погрози та образи в сторону своєї дружини ОСОБА_2 , що проживає разом з ним , що само по собі не утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
У письмових поясненнях ОСОБА_2 зазначає, що її чоловік в стані алкогольного сп'яніння погрожував фізичною розправою, виражався на її адресу нецензурною лайкою.
Інших доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП матеріали справи не містять.
Зокрема, з протоколу про адміністративне правопорушення та письмових пояснень ОСОБА_2 не вбачається, чи був конфлікт, передбачені п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», зокрема, побоювання постраждалої особи ОСОБА_2 за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, а також те, що вони спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Вчинення будь-яких діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру повинно бути підтверджено поясненнями свідків, потерпілих або іншими доказами, що є необхідним елементом складу даного правопорушення.
Суд звертає увагу на те, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним доказом по даній справі в розумінні ст.251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали в суду сумніви.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Таким чином, матеріали справи не містять достатньої кількості належних та допустимих доказів, які б вказували на вчинення ОСОБА_1 дій, зазначених у диспозиції ч.1 ст.173-2 КУпАП, а відтак суд позбавлений можливості однозначно оцінити його дії як такі, що містять склад інкримінованого йому адміністративного правопорушення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю у діях особи події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи викладене, суд доходить до висновку про те, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, а відтак провадження у справі підлягає закриттю за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
З урахуванням наведеного, керуючись ч.1 ст. 173-2, ст.ст. 247, 280, 283, 284 КУпАП, суд
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська в строк 10 днів з дня винесення постанови.
Суддя О.В.Бушанська