27 січня 2025 року ЛуцькСправа № 140/13634/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лозовського О.А.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.08.2024 №0208750705.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що працівниками ГУ ДПС у м. Києві проведено фактичну перевірку магазинну, який розташований за адресою АДРЕСА_1 . За результатами фактичної перевірки було складено акт фактичної перевірки №71089/26/15/07/3594006396 від 24.06.2024.
У висновку зазначеного акту перевірки контролюючий орган вказав на порушення суб'єктом господарювання пункт 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР (далі - Закон №265/95-ВР) - порушення порядку ведення обліку товарних запасів.
На підставі акта фактичної перевірки №71089/26/15/07/3594006396 від 24.06.2024, ГУ ДПС у Волинській області 10.06.2024 прийняло податкове повідомлення-рішення (далі - ППР) 01.08.2024 №0208750705, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 115657,03 грн.
Позивач не погоджується із вказаним ППР аргументуючи тим, що в наказі про проведення фактичної перевірки не вказано підстав для її проведення, а є лише посилання на підпункти 80.2.3, 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та відсутні будь-які посилання на конкретні підстави призначення перевірки, жодних документів, які б підтверджували наявність такого звернення щодо платника ФОП ОСОБА_1 , а отже про підставу проведення перевірки контролюючим органом не надано позивачу ні безпосередньо перед проведення перевірки, ні під час її проведення. Отже, вважає, що фактична перевірка проведена за відсутності законних на те підстав.
Разом з тим представник позивача зазначив, що акт перевірки не містить інформації які саме товари на загальну суму 115657,03 грн реалізовані позивачем із порушенням встановленого порядку. З тексту акту перевірки не зрозуміло які документи надані позивачем «додатково підтверджують» порушення законодавства. Товари в акті перевірки реалізовані.
Тобто, на момент проведення перевірки товари не знаходились в місці продажу, оскільки були реалізовані покупцям цих товарів. Отже, чинне законодавство (ст. 20 Закону №265/95-ВР) не встановлює відповідальності за ненадання документів на товари, які не знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), тому висновки відповідача про те що таке ненадання є порушенням суперечать чинному законодавству.
Вважає, що контролюючому орану надані документи, які підтверджують належним чином ведення обліку товарних запасів, що спростовує суть порушення, яке зазначене в акті.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 01.08.2024 №0208750705, яким встановлено порушення пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» є незаконним.
З врахуванням наведеного просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства (далі -КАС України).
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву позовні вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити повністю. В обґрунтування цієї позиції вказав, що підстава для призначення та проведення фактичної перевірки, зазначена правомірно у відповідному наказі, визначена підпунктами 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України.
Щодо встановлених порушень в ході проведення перевірки, то вказує на те, що станом на 14.06.2024 залишки товару згідно акту приймання-передачі до договору комісії №ВД-29-04-24-ШО складали на суму 2162934,00 грн.
На час початку перевірки платником податків на запит контролюючого органу надано форму обліку товарних запасів та первинні документи за визначеною Порядком ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, що затверджений наказом Міністерства Фінансів України від 03.09.2021 №496 формою, станом на 14.06.2024. Форму обліку, акт приймання-передачі товарів на комісію, договір комісії платником податків додатково направлено листом контролюючому органу.
В той же час перевіркою виявлено факти продажу через ПРРО товарів, які не були відображені в первинних документах, внесених до форми обліку товарних запасів станом на дату початку перевірки.
У зв'язку з чим платником податків внесені зміни щодо надходження товарів до форми обліку та додатково додано первинні документи щодо надходження у продаж товарів датою до початку перевірки. Такі дії платника податків не спростовують фактів виявлених порушень, а додатково підтверджують їх.
Таким чином, перевіркою встановлено факти наявності у продажу станом на 14.06.2024 та продажу товарів не облікованих у встановленому законодавством порядку на загальну суму згідно наданих документів та таблиці додатку до акта фактичної перевірки 115657,03 грн, відповідно до акту приймання-передачі товарів до договору комісії №ВД-29-04-24-ШО на комісію від ФОП ОСОБА_2 від 29.04.2024 б/н.
Просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Представник позивача у відповіді на відзив не погодилась з аргументами відповідача, наведеними у відзиві, та просила позов задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
Посадовими особами Головного управління ДПС у м. Києві відповідно до наказу від 13.06.2024 №4140-п «Про проведення фактичних перевірок», направлень на перевірку від 13.06.2024 №13657/26-15-07-07-01; №13656/26-15-07-07-01; №13658/26-15-07-05-03 було проведено в період з 14.06.2024 по 21.06.2024 фактичну перевірку магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 у сфері торгівлі товарами непродовольчої групи, в т. ч. технічно складними побутовими товарами.
За результатами перевірки складено акт фактичної перевірки від 24.06.2024 реєстраційний №71089/26/15/07/3594006396, у висновках якого контролюючий орган вказав на порушення суб'єктом господарювання вимог:
- п. 12 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (із змінами та доповненнями), а саме: ведення з порушенням порядку, встановленого законодавством, обліку товарів за місцем їх реалізації. Виявлено не облікованих товарів на загальну суму 263246,38 грн.
- ч. 4, ст. 24 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-УІП (зі змінами і доповненнями) (далі - КЗпПУ), а саме: суб'єктом господарювання допущено до роботи працівника без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В день складання акта перевірки, представник ФОП ОСОБА_1 , особа, яка провела розрахунок та в присутності якої проведено перевірку - ОСОБА_3 , відмовився від його підписання та отримання одного примірника, про що посадовими особами, які проводили перевірку, було складено відповідний акт.
24.06.2024 ГУ ДПС у м. Києві один примірник акту фактичної перевірки надіслано за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків. Згідно з податкової інформації матеріали перевірки ФОП ОСОБА_1 отримано 01.07.2024.
Скориставшись правом, передбаченим підпунктом 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 та пункту 86.7 статті 86 ПК України, до ГУ ДПС у м. Києві (контролюючого органу який проводив перевірку) фізичною особою підприємцем було подано заперечення від 16.07.2024 №65940/6. За результатами розгляду заперечення ГУ ДПС у м. Києві висновки акта перевірки залишено без змін, а заперечення - без задоволення (висновок №1296/26-15-07-07-00- 18 від 26.07.2024). Відповідь про розгляд заперечення ГУ ДПС у м. Києві надіслано платнику.
По суті встановлених порушень, на підставі розрахунку до акта фактичної перевірки, з врахуванням висновку на заперечення, ГУ ДПС у Волинській області, за основним місцем обліку платника, винесено податкове повідомлення - рішення від 01.08.2024 №0208750705 на суму 115657,03 грн.
Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку до ДПС України, проте рішенням ДПС України за результатами розгляду скарги від 15.10.2024 №30952/6/99-00-06-03-02-06, оскаржуване рішення 01.08.2024 №0208750705 залишено без змін, а скаргу без задоволення.
Вважаючи застосування фінансових санкцій на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу “заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані ПК України.
Відповідно до підпункту 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.
Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).
Водночас, попри відсутність необхідності попередження платника про проведення фактичної перевірки закон встановлює підстави та обов'язкові умови (обставини), що є необхідною передумовою для її здійснення. Перелік підстав, які зумовлюють проведення фактичної перевірки, окреслений у відповідних підпунктах пункту 80.2 статті 80 ПК України.
Суд звертає увагу на правове формулювання пункту 80.2 статті 80 ПК України, контекст якої передбачає (встановлює) можливість проведення перевірки, як за наявності виключно (хоча б) однієї підстави, указаної в цій нормі, так і за наявності одночасно декількох таких підстав у їх сукупності, що є мірою достатності для виникнення у контролюючого органу права на призначення перевірки. Водночас запроваджене законодавцем правове регулювання у цій нормі зумовлює і певні особливості її застосування контролюючим органом, оскільки абзацом третім пункту 81.1 статті 81 ПК України закріплені обов'язкові вимоги до змісту наказу про призначення перевірки, зокрема, необхідність відображення у ньому підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом.
Відповідно до пункту 69.27 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» ПК України вбачається, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, податкові органи здійснюють державний контроль (нагляд) та спостереження у сфері ціноутворення відповідно до Закону України «Про ціни і ціноутворення» з урахуванням особливостей, встановлених цим пунктом.
Податкові органи здійснюють контроль за дотриманням платниками податків вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) шляхом проведення фактичних перевірок.
Фактична перевірка проводиться за наявності хоча б однієї з таких підстав:
отримання у встановленому законодавством порядку від державних органів або органів місцевого самоврядування інформації, що свідчить про можливі порушення платником податків законодавства про ціни і ціноутворення;
отримання письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
Під час проведення фактичної перевірки податкові органи мають право отримувати від суб'єктів господарювання документи та/або інформацію, які підтверджують вартість придбання товару, що є предметом перевірки.
У разі виявлення порушень законодавства про ціни і ціноутворення за результатами проведення фактичної перевірки такі порушення зазначаються в окремому акті про результати фактичної перевірки, який надсилається до органу, уповноваженого приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
У разі якщо платник податків не погоджується з виявленими під час фактичної перевірки порушеннями законодавства про ціни і ціноутворення, він надсилає свої зауваження до органу, уповноваженого приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
У цій справі в основу проведення фактичної перевірки платника податків відповідачем покладено підпункти 80.2.3 пункту 80.2 статті 80, пункту 69.27 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» ПК України (правова підстава).
Так, відповідно до пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:
у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України);
письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування (підпункт 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України);
Отже, єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктами 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України, письмове звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування.
Автором надана інформація, що в магазинах «Ябко», які розташовані на території м. Києві, здійснюється реалізація технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремоноту без видачі фіскальних чеків.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про звернення громадян» звернення може бути усним чи письмовим. Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв'язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Разом з тим суд зауважує, що відповідно до статті 10 Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР «Про звернення громадян» не допускається розголошення одержаних із звернень відомостей про особисте життя громадян без їхньої згоди чи відомостей ,що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом, та іншої інформації, якщо це ущемлює права і законні інтереси громадян. Не допускається з'ясування даних про особу громадянина ,які не стосуються звернення. На прохання громадянина, висловлене в усній формі або зазначене в тексті звернення, не підлягає розголошенню його прізвище, місце роботи та проживання.
Так, згідно з пунктом 81.1. статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: - направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; - службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Отже, підстава для призначення та проведення фактичної перевірки, зазначена правомірно у відповідному наказі, визначена підпунктом 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України.
Разом з тим суд зауважує, що саме такий обсяг інформації у наказі, прийнятому відповідно до підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки. Таке інформування про фактичну обставину має бути наведено саме серед підстав для проведення перевірки, тобто перед резолютивною частиною наказу. У разі, якщо наказ відповідає вимогам щодо відображення у ньому мінімально достатнього обсягу інформації щодо підстави для проведення перевірки, такий наказ не може вважатися оформленим з істотним порушенням вимог чинного законодавства. Як наслідок, такий наказ не можна вважати протиправним, оскільки його недоліки в розумінні статті 81 ПК України не є настільки значущими, що ставлять під загрозу можливість реалізації платником податків своїх прав.
Враховуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 26.03.2024 у справі №420/9909/23, підставою для визнання наказів контролюючого органу або наслідків його реалізації протиправними є не будь-які недоліки, а лише ті, які є істотними і суттєво вплинули на реалізацію прав платника податків. Відсутність детальної конкретизації підстав перевірки не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним. Здійснюючи розгляд конкретної справи та оцінюючи обставини, підстави позову, суд не позбавлений можливості встановити та перевірити дійсну наявність або відсутність підстав для призначення фактичної перевірки згідно з наказом, у якому відображено мінімально допустимий обсяг інформації.
Вказані висновки щодо застосування відповідних норм права наведені у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 28.05.2024 у справі 280/1431/23.
У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.
Застосовними у спорах цієї категорії також є висновки Великої Палати Верховного Суду від 8.09.2021 у справі №816/228/17, відповідно до яких неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Застосування таких висновків Великої Палати Верховного Суду знайшло своє відображення у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 29.11.2021 у справі №280/1367/20; від 01.12.2021 у справі №400/1646/20; від 06.07.2022 у справі №815/5551/14, від 24.04.2023 у справі №560/2210/19, від 22.02.2022 у справі №420/12859/21, від 15.04.2022 у справі №160/5267/21, від 27.04.2022 у справі №140/1846/21, від 28.10.2022 у справі №600/1741/21-а, від 28.12.2022 у справі №160/14248/21, від 28.12.2022 у справі №420/22374/21, від 23.02.2023 у справі №160/20112/21, від 23.02.2023 у справі №600/1402/22-а тощо.
Якщо систематизувати цю судову практику щодо виявлених під час розгляду справи порушень норм податкового законодавства, допущених контролюючим органом під час призначення і проведення перевірки і обрання їх наслідків, вона полягає в тому, що кожне заявлене в межах конкретної справи порушення оцінюється судом на предмет його «істотності» чи «не істотності». Виявлення під час розгляду справ допущення контролюючим органом істотних порушень норм податкового законодавства (до прикладу, встановлення факту відсутності законних підстав для призначення перевірки), це за висновками Верховного Суду може спричиняти наслідки у вигляді скасування наказу про призначення перевірки та/або рішень, прийнятих за її наслідками. Водночас, ті процедурні порушення, які за своїм змістом не є істотними за практикою Верховного Суду таких наслідків не спричиняють.
З огляду на викладене, слід акцентувати увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.
У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпунктів 80.2.3, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст на підставі якого звернення щодо платника податків проведення здійснено перевірку контролюючим органом. Покликання у наказі на підпункти 80.2.3, 80.2.5 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.
Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.
Застосовуючи такі правові висновки Верховного Суду до спірних у цій справі правовідносин, суд, перевіряючи питання наявності обґрунтованої підстав для проведення перевірки на підставі підпунктів 80.2.3, 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України, виходить з того, що інформацією, у зв'язку з якою прийнято наказ від 13.06.2024 №4140-п, є наявна в податкового органу інформація, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платником податків розрахункових операцій, дотриманням роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками.
На підтвердження отримання такої інформації відповідач надав звернення від споживача від 10.06.2024 (вх. ГУ ДПС у м. Києві від 12.06.2024 №С/832/У3) щодо можливих порушень при проведені розрахунків за товари у торговій мережі під торговою маркою «Ябко». Так автором надана інформація, що в магазинах «Ябко», які розташовані на території м. Києві, здійснюється реалізація технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту без видачі фіскальних чеків.
Отже, доводи представника позивача щодо протиправності наказу про проведення перевірки з підстав незазначення в ньому яка саме інформація була наявна у ГУ ДПС у м. Києві, що стала у подальшому підставою для його прийняття, є безпідставними.
Відтак, суд дійшов висновку, що оформлення наказу здійснено відповідно до вимог статті 81 ПК України та законодавчо встановлених підстав для його видання.
За таких обставин, вищенаведений наказ складений з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому посилання представника позивача у позовній заяві на протиправність наказу і як наслідок незаконність проведення такої перевірки є безпідставними.
Щодо виявлених під час перевірки порушень законодавства суд зазначає наступне.
Перевіркою встановлено, зокрема, порушення ФОП ОСОБА_1 вимог пункту 12 статті 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР (далі - Закон №265/95-ВР) «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме порядку та форми обліку товарних запасів на загальну суму 233 509 грн, які не обліковані в установленому законодавством порядку.
Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані: вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Відповідно до пункту 177.10 статті 177 та пункту 296.1 статті 296 ПК України фізичні особи - підприємці на загальній системі та фізичні особи - підприємці - платники єдиного податку, які є платниками податку на додану вартість, зобов'язані вести облік доходів і витрат за типовими формами та в порядку, що встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Облік доходів і витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді.
Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, у т. ч. платників єдиного податку, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021 №496, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.11.2021 за №1411/37033 (далі - Порядок №496), визначає правила ведення обліку товарних запасів та поширюється на фізичних осіб-підприємців, які відповідно до Закону №265/95-ВР зобов'язані вести облік товарних запасів та здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку, та осіб, які фактично здійснюють продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об'єкті) такого фізичного особи-підприємця.
Облік товарних запасів здійснюється фізичними особами-підприємцями шляхом постійного внесення до форми ведення обліку товарних запасів (далі - форма обліку) інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід'ємною частиною такого обліку (пункт 1 розділу II Порядку №496).
Первинні документи, на підставі яких внесено записи до форми обліку, є обов'язковими додатками до такої форми. Внесення даних до форми обліку щодо надходження товарів на підставі первинних документів здійснюється до початку їх реалізації.
Опис залишку товарів на початок обліку складається в довільній формі та має містити інформацію про: найменування товарів, наявних у такої ФОП на дату набуття ним обов'язку щодо ведення обліку товарних запасів, кількості таких товарів (із зазначенням одиниці виміру) та їх вартості, самостійно визначеної ФОП.
Згідно з пунктами 1 та 2 розділу ІІ Порядку №496 облік товарних запасів здійснюється ФОП шляхом постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід'ємною частиною такого обліку.
Первинні документи, на підставі яких внесено записи до форми обліку, є обов'язковими додатками до такої форми. Внесення даних до форми обліку щодо надходження товарів на підставі первинних документів здійснюється до початку їх реалізації.
Форма обліку ведеться за вибором ФОП у паперовій або в електронній формі.
Форма обліку має містити зазначені в довільному порядку дані ФОП: прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки ФОП або серія та номер паспорта/номер ID картки для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті, податкова адреса, назва та адреса місця продажу (господарського об'єкта) або місця зберігання, в межах якого ведеться облік. Для паперової форми обліку зазначені дані мають міститися на титульному аркуші.
Отже документами, що є підставою для внесення записів до товарних запасів є накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи тощо.
В свою чергу законодавством не передбачено, що за місцем знаходження господарської одиниці суб'єкта господарювання повинні зберігатись оригінали первинних документів на придбання товарно-матеріальних цінностей, які є підставою для обліку товарних запасів.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХIV (далі - Закон №996-ХIV).
Відповідно до статті 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Під час перевірки було встановлено порушення позивачем ведення порядку обліку товарних запасів та здійснення продажу товарів, які не відображені в обліку, а саме відсутні прихідні документи на товар в місці їх реалізації на загальну суму 115657,03 грн, які не підтверджені під час проведення перевірки первинними документами, що підтверджують облік та походження товарів.
Відповідно до статті 20 Закону №265/95-ВР до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
За приписами пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Водночас, слід ураховувати, що норми податкового законодавства не обмежують період подання платником податків необхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевірки, оскільки положення пункту 44.6 статті 44 ПК України визначають статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежують право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавалися ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучити до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів. В іншому випадку, обмеження судом предмету дослідження призвело би до неповноти дослідження та порушення справедливого балансу.
Отже, враховуючи зазначене, позивач не позбавлений можливості подати будь-які належні та допустимі докази безпосередньо в судове засідання.
При цьому Верховний Суд у постанові від 10.05.2023 у справі №640/966/20 вказав, що при поданні первинних документів, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку вони повинні бути досліджені в судовому засіданні та їм повинна бути надана правова оцінка.
В акті перевірки зазначено, що в ході перевірки виявлено станом на 14.06.2024 залишки товару згідно акту приймання-передачі до договору комісії №ВД-29-04-24-ШО складали на суму 2162934,00 грн.
На час початку перевірки платником податків на запит контролюючого органу надано форму обліку товарних запасів та первинні документи за визначеною Порядком ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, що затверджений наказом Міністерства Фінансів України від 03.09.2021 №496 формою, станом на 14.06.2024.
Форму обліку, акт приймання-передачі товарів на комісію, договір комісії платником податків додатково направлено листом контролюючому органу. В той же час перевіркою виявлено факти продажу через ПРРО товарів, які не були відображені в первинних документах, внесених до форми обліку товарних запасів станом на дату початку перевірки.
У зв'язку з чим платником податків внесені зміни щодо надходження товарів до форми обліку та додатково додано первинні документи щодо надходження у продаж товарів датою до початку перевірки. Такі дії платника податків не спростовують фактів виявлених порушень, а додатково підтверджують їх.
Таким чином, перевіркою встановлено факти наявності у продажу станом на 14.06.2024 та продажу товарів не облікованих у встановленому законодавством порядку на загальну суму згідно наданих документів та таблиці додатку до акта фактичної перевірки 115657,03 грн, відповідно до акту приймання-передачі товарів до договору комісії №ВД-29-04-24-ШО на комісію від ФОП ОСОБА_2 від 29.04.2024 б/н.
Як зазначалося вище, під час перевірки працівниками ГУ ДПС у м. Києві вручено 14.06.2024 уповноваженій особі ФОП ОСОБА_3 запит про надання документів у якому просив надати до перевірки документи, а саме:
- накази на призначення працівників;
- трудові договори з працівниками;
- документи на приміщення (право власності/оренда);
- завірену копію паспорта та ідентифікаційного номеру керівника;
- завірену копію свідоцтва або виписки про державну реєстрацію;
- копії (оригінали) банківських виписок про рух коштів на банківських рахунках за період з початку діяльності по 14.06.2024.
На запит контролюючого органу надано форму обліку товарних запасів та первинні документи за визначеною порядком ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, що затверджений наказом Міністерства Фінансів України від 03.09.2021 №496 формою, станом на 14.06.2024. Форму обліку, акт приймання-передачі товарів на комісію, договір комісії платником податків додатково направлено листом контролюючому органу.
Вказані документи були надані контролюючому органу і в ході проведення фактичної перевірки, а також долучалися ним до скарги, поданої в порядку адміністративного оскарження та заперечення на акт перевірки.
Суд констатує, що податковими органами взагалі не надано оцінки первинним документам, які були долучені позивачем до заперечення на акт перевірки, та скарги на ППР, винесених за наслідками проведеної перевірки, а у відповідних рішеннях, прийнятих за наслідками їх розгляду констатували їх відсутність.
Фактично вказана обставина спростовує доводи відповідача про відсутність документів щодо обліку товарів на момент перевірки у ОСОБА_1 .
Суд звертає увагу на те, що пункт 12 статті 3 Закону №265/95-ВР зобов'язує суб'єкта господарювання надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Крім того, суд встановив, що товари, зазначені в додатку до акту перевірки (таблиця на основі інформації з бази даних СОД РРО) наявні у вказаних документах: договорі комісії №29-04-24-ШО від 29.04.2024; акті приймання-передачі від 10.06.2024 до договору комісії №29-04-24-ШО від 29.04.2024 на суму 116194,61 грн; акт приймання-передачі від 10.06.2024 до договору комісії №29-04-24-ШО від 29.04.2024 на суму 2 162 934,00 грн; формі обліку товарних запасів за період травень-червень 2024 року.
Отже, висновки відповідача про те, що перевіркою виявлено факти продажу через ПРРО товарів, які не були відображені в первинних документах, внесених до форми обліку товарних запасів станом на дату початку перевірки, не доведено та не підтверджується наданими відповідачем документами.
Також слід зазначити, що статтею 3 (п. 1 та 2) Закону №265/95-ВР визначено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані:
- проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;
- надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).
У даній справі відповідач не надав доказів, які б беззаперечно спростовували зафіксовані в первинних документах господарські операції щодо придбання позивачем товару, який реалізовувався ним у магазині; фактично його висновки ґрунтуються на припущеннях, а не на фактах, встановлених допустимими доказами; відповідачем не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про порушення позивачем ведення обліку товарних запасів.
Отже, на думку суду, вказані документи підтверджують облік та походження товарних запасів, які на момент перевірки знаходилися у місці продажу.
Також суд звертає увагу, що сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом первинних документів за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Порядку №496 не є підставою для застосування до платника фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону №265/95-ВР.
У постановах від 07.08.2018 у справі №825/10/17, від 04.09.2020 у справі №2а-12445/11/2670 Верховний Суд дійшов висновку, що сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом первинних документів (накладні на отримання скрапленого газу, що знаходився в реалізації) за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари (нафтопродукти) належним чином обліковані товариством відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є підставою для застосування до платника фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Крім того, суд зауважує, що Верховний Суд у постановах від 03.04.2019 у справі №812/1508/17 та від 05.03.2019 у справі №806/2402/16, стосовно застосування статті 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», зробив висновок, за якою відповідальність за правилами цієї статті настає виключно за реалізацію товарів, які необліковані у встановленому порядку.
З огляду на вищевикладене, з огляду на проведення розрахункових операцій через РРО/ПРРОЮ до суб'єкта не можуть застосовані санкції передбачені статтею 20 Закону №265/95-ВР.
Вказана правова позиція неодноразово застосовується місцевими адміністративними судами при розгляді аналогічних справ, зокрема й Запорізьким окружним адміністративним судом в рішеннях у справах №280/3032/24 від 20.05.2024, у справі №280/1997/23 від 29.06.2023, у справі №280/1998/23 від 28.06.2023 та інших. Отже, контролюючому органу надані документи, які підтверджують належним чином ведення обліку товарних запасів, що спростовує суть порушення, яке зазначене в акті.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 01.08.2024 №0208750705, яким встановлено порушення пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» є незаконним.
Частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а отже підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач при зверненні до суду з даним позовом сплатив судовий збір у сумі 1211,20 грн згідно із платіжною інструкцією №49 від 22.11.2024.
Оскільки суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, код ЄДРПОУ 44106679) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 01 серпня 2024 року №0208750705.
Стягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.А. Лозовський