Справа № 233/2420/24
Провадження № 1-кп/932/698/24
28 січня 2025 року м. Дніпро
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
Головуючої судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 (у режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська обвинувальний акт з угодою про визнання винуватості у кримінальному провадженні №62024050010000010 від 02.01.2024 за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вінниця, раніше не судимого, призваного на військову службу під час мобілізації, який перебуває на посаді гранатометника 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», який має технічну освіту, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, -
У провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024050010000010 від 02.01.2024 щодо ОСОБА_5 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан.
У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався у встановленому Законом порядку та фактично на підставі Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06 листопада 2023 року №734/2023, затвердженого Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 08 листопада 2023 року № 3429-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.12.2023 №220, солдата ОСОБА_5 , призначено на посаду гранатометника 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , з 26.12.2023 вважається таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Згідно витягу із наказу тво командира військової частини НОМЕР_1 від 20.03.2023 №82 капітана ОСОБА_6 призначено на посаду заступника командира НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , з 14.03.2023 вважається таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Згідно зі ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі за текстом - Статут) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Водночас, ст. 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до ст. 28 Статуту, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази, а також в забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Статтями 29, 31 Статуту також передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звання старший лейтенант належать до молодшого офіцерського складу, звання старший солдат належить до рядового складу.
Статтею 32 Статуту також передбачено, що військовослужбовці старшого офіцерського складу за своїм військовим званням є начальниками для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу.
Також, відповідно до ст. 105 Статуту, заступник командира батальйону підпорядковується командирові батальйону та є прямим начальником усього особового складу батальйону.
Таким чином, заступник командира НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_6 по відношенню до гранатометника 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_5 є прямим начальником за своїм службовим становищем та начальником за військовим званням, а останній - підлеглим майора ОСОБА_6 .
Поряд із цим, статтею 35 Статуту, серед іншого, передбачено, що накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості, наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
Згідно зі ст. 36 Статуту, командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.
Стаття 37 Статуту визначає, що військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його , військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін . Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання.
Крім того, Статутом визначений зміст військової присяги, згідно з якого кожний військовослужбовець, вступаючи на військову службу урочисто присягає Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну таємницю, а також присягає виконувати свої обов'язки в інтересах співвітчизників та ніколи не зраджувати Українському народові.
Згідно зі ст. 6, 11, 16, 127, 128 Статуту, ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України також передбачено, що кожен військовослужбовець зобов'язаний знати й сумлінно виконувати вимоги цього Статуту, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України , дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України, вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни .
Більше того, ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Під наказом у ст. 402 КК України розуміється одна із форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов'язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі. В контексті ст. 402 КК України під наказом розуміється також пряма вимога у вигляді розпорядження, вказівки, команди тощо.
Особа, яка одержала законний наказ, зобов'язана його виконати. За своєю юридичною природою виконання законного наказу - це виконання особою свого юридичного (службового) обов'язку.
Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.
У свою чергу, солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку, проходження військової служби і підлеглості, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши в умовах воєнного стану, військовий злочин за наступних обставин.
Так, у зв'язку з виконанням завдань за призначенням, пов'язаних із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України військова частина НОМЕР_1 виконує завдання за призначенням на території Донецької області.
02.01.2024, приблизно о 09 годині 20 хвилин, перебуваючи на території населеного пункту АДРЕСА_2 за місцем тимчасової дислокації НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_5 отримавши усний наказ свого прямого начальника - заступника командира НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_6 , відданого на підставі бойового розпорядження командира НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_7 № 251 ОКП-ОЛЕКСАНДРО-ШУЛЬТИНЕ про вибуття о 09 год. 20 хв. 02.01.2024 на автотранспорті Мерседес Бенц Віто НОМЕР_3 на зазначені позиції та з 11 год. 30 хв. 02.01.2024 приступити до ведення активної оборони ВП «Коршун» ВОП «Коршун». Основні завдання у ході ведення оборони: постійно вести розвідку противника; нанести максимальних втрат противнику; заборонити самостійний відступ (відхід) підпорядкованих підрозділів, недопущення захоплення противником займаних позицій; бути в готовності до відбиття нападу противника, боротьбі з БпЛА; у разі обходу противника, бути в готовності перейти до кругової оборони на окремих позиціях; у разі наступу противника, стійким утриманням траншей та ходів сполучень стиків між підрозділами, вогнем великокаліберних кулеметів, стрілецької зброї нанести противнику максимальних втрат, змусити противника відмовитись від подальших дій та не допустити втрати позицій; продовжити удосконалення системи рубежів, районів і позицій в інженерному відношенні, відкрито відмовився виконати зазначений наказ начальника, чим підірвав бойову готовність та боєздатність підрозділу, що могло призвести до прориву російсько-окупаційними військами оборони Збройних Сил України на зазначеній ділянці оборони.
Умисні дії ОСОБА_5 , що виразились у непокорі, тобто відкритій відмові виконати наказ начальника, вчиненій в умовах воєнного стану, кваліфіковано за ч. 4 ст. 402 КК України.
27 січня 2025 року між прокурором ОСОБА_8 та обвинуваченим ОСОБА_5 за участі захисника обвинуваченого ОСОБА_4 , укладено угоду про визнання винуватості, у відповідності до вимог ст. 472 КПК України.
Відповідно до зазначеної угоди про визнання винуватості ОСОБА_5 беззастережно визнав свою винуватість у вчинені злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
Враховуючи викладене, сторони погоджуються на призначення ОСОБА_5 покарання за ч. 4 ст. 402 КК України із застосуванням ст. 62 КК України, замінивши основне покарання за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 402 КК України, у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік 6 місяців на тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців строком на 1 рік 6 місяців. У строк відбуття покарання зарахувати строк затримання та тримання під вартою ОСОБА_5 , починаючи з 02.04.2024 року.
У судовому засіданні прокурор просив затвердити угоду про визнання винуватості та на її підставі призначити обвинуваченому ОСОБА_5 узгоджене покарання.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_4 просив затвердити угоду про визнання винуватості.
Обвинувачений ОСОБА_5 повідомив суду, що він розуміє характер кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, вину визнає, йому зрозумілі умови, необхідні для вирішення питання щодо наявності підстав для затвердження угоди про визнання винуватості, наслідки укладання та затвердження угоди про визнання винуватості, з видом покарання, яке до нього буде застосовано в результаті затвердження угоди про визнання винуватості згоден, угоду підтримав та просив її затвердити.
Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши надані суду матеріали, суд дійшов такого висновку.
Як вбачається з ч. 5 ст. 469 КПК України, укладення угоди про про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором і обвинуваченим може бути укладена у проваджені щодо: кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів (крім кримінальних проваджень щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією).
Частиною 4 ст. 469 КПК України також передбачено, що угода про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, а саме у непокорі, тобто відкритій відмові виконати наказ начальника, вчиненій в умовах воєнного стану, який відповідно до вимог ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів. Свою винуватість у вчиненні кримінального провадження в суді визнав беззастережно та щиро розкаявся.
На виконання вимог ст. 474 КПК України судом з'ясовано обставини, які дають змогу впевнитися в тому, що обвинувачений усвідомлює свої права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди, характер обвинувачення та вид покарання. Обвинуваченому роз'яснено наслідки невиконання угоди, передбачені ст. 476 КПК України.
Крім того, суд шляхом проведення опитування сторін кримінального провадження переконався, що укладення угоди між сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
Суд встановив, що умови угоди відповідають інтересам суспільства, які полягають у своєчасному розкритті злочинів, а відтак затвердження угоди у даному провадженні забезпечить справедливе та в розумні строки вирішення кримінальної справи при мінімальних витратах державних ресурсів, а також зменшить навантаження на органи прокуратури і суд.
Отже, дана угода про визнання винуватості за своїм змістом та порядком укладення відповідає вимогам ст. 468-470 КПК України, відповідає Закону України про кримінальну відповідальність, в тому числі щодо правової кваліфікації кримінального правопорушення та щодо узгодженої міри покарання для обвинуваченого ОСОБА_5 . Тому, підстав для відмови в затвердженні угоди про визнання винуватості, які передбачені ст. 474 КПК України, судом не встановлено.
Відповідно до ст. 66 КК України обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , суд вважає щире каяття, активе сприяння розкриттю кримінального правопорушення та вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких психологічних обставин.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, не встановлено.
Суд вбачає наявними підстави, з урахуванням обставин, що пом'якшують покарання та відсутністю обставин, що обтяжують покарання, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, застосувати ст. 69 КК України, призначивши покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 4 ст. 402 КК України.
Виходячи із положень ч. 2 ст. 50 КК України, метою призначення покарання, є не лише кара, а й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Так, Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 15 від 28.12.1996 «Про практику призначення військовослужбовцям покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні» зазначав, що покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні застосовується, у випадках коли засуджених можна залишити на військовій службі й виправити в умовах дисциплінарної частини. Цей вид покарання може бути застосований і до військовослужбовців, які вчинили злочини середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі, за умови, що суд, враховуючи особу винного й обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, дійде висновку про можливість призначення такого покарання.
Враховуючи викладене, тяжкість кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, наявність пом'якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин, суд дійшов висновку про можливість, на підставі ч. 1 ст. 62 КК України, замінити призначене ОСОБА_5 покарання у вигляді позбавлення волі на покарання у вигляді тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців.
Таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_5 та попередження вчинення нових злочинів, та не суперечить інтересам суспільства. Порушень прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб судом не встановлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 475 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду та призначає узгоджену сторонами міру покарання.
Судом встановлено, що укладена угода про визнання винуватості не суперечить вимогам Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України, умови угоди відповідають інтересам суспільства та не порушують прав, свобод та інтересів сторін провадження та інших осіб. Обставин, які б вказували на неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе зобов'язань за угодою судом не встановлено.
Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості та призначення обвинуваченому узгодженого сторонами покарання.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.
Речові докази та витрати, пов'язані з залученням експертів, у кримінальному провадженні відсутні.
Керуючись ст. 174, 368, 370, 373, 374, 468, 469, 475 КПК України, суд, -
Затвердити угоду про визнання винуватості від 27.01.2025 у кримінальному провадженні №62024050010000010 від 02.01.2024, укладену між прокурором ОСОБА_8 та обвинуваченим ОСОБА_5 за участі захисника обвинуваченого ОСОБА_4 .
Відповідно до затвердженої угоди про визнання винуватості визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вінниця, раніше не судимого, призваного на військову службу під час мобілізації, який перебуває на посаді гранатометника 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», який має технічну освіту, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, та призначити ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців.
На підставі ст. 62 КК України замінити ОСОБА_5 основне покарання за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України у вигляді 1 (одного) року 6 (шість) місяців позбавлення волі на покарання у виді тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 до набрання вироком законної сили залишити без змін.
Строк відбування покарання ОСОБА_5 відраховувати з моменту набрання вироком законної сили.
Зарахувати ОСОБА_5 у строк покарання, призначеного цим вироком, строк попереднього ув'язнення з 02.04.2024 до набрання вироком законної сили із розрахунку, передбаченого ч. 5 ст. 72 КК України - один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні для військовослужбовців.
Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з моменту його проголошення в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 394 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції .
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Роз'яснити учасникам провадження, що згідно з ст. 476 КПК України, у разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення цього кримінального правопорушення.
Суддя ОСОБА_1