Справа № 2-а-4018/10
іменем України
19 листопада 2010 року м. Донецьк
Будьоннівський районний суд м. Донецька у складі:
Головуючий-суддя Сенчишин Ф.М.
При секретарі Семенець А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу адміністративною юрисдикції за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Будьоннівської районної у м. Донецьку ради про визнання дій відповідача протиправними, стягнення недоотриманої грошової допомоги,
Згідно позову, позивач має статус інваліда війни ІІІ групи, який встановлений згідно із п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та перебуває на відповідному обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Будьоннівської районної у м. Донецьку ради . Має право щорічно до 5 травня отримати грошову допомогу у розмірі семи мінімальних пенсій за віком. УПСЗН йому була виплачена така грошова допомога в 2007-2010 роках у розмірі 300, 350, 380 та 420 гривень відповідно. Позивач вважає, що такі дії відповідача УПСЗН є протиправними, такими, що не відповідають мінімальному розміру пенсії за віком. За розрахунками позивача, УПСЗН не доплатило йому 13215 гривень, які позивач просить стягнути з відповідача на його користь.
Позивач ОСОБА_1, належним чином та завчасно сповіщений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився. Надав суду письмову заяву, за якою підтримав в повному обсязі заявлені позовні вимоги та доводи позовної заяви, на яких вони ґрунтуються. Просить справу розглянути у його відсутність.
Відповідач Управління праці та соціального захисту населення Будьоннівської районної у м. Донецьку ради, належним чином та завчасно сповіщене про час та місце розгляду справи, в судове засідання представника не направило, про причини неявки суду не повідомило.
За ухвалою суду справу розглянуто за відсутності сторін в порядку письмового провадження.
На підставі досліджених письмових доказів судом встановлені наступні фактичні обставини:
Згідно копії посвідчення (а.с. 7) та копії довідки МСЕК (а.с. 8), позивач ОСОБА_1 має статус інваліда війни ІІІ групи, перебуває на відповідному обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Будьоннівської районної у м. Донецьку ради та на підставі ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на отримання до 5 травня разової грошової допомоги.
Згідно довідки (а.с. 5), відповідачем така грошова допомога позивачеві виплачена у розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, а саме:
- в 2007 році - 300 грн.;
- в 2008 році - 350 грн.;
- в 2009 році - 380 грн.;
- в 2010 році - 420 грн.
Вирішуючи заявлені позовні вимоги щодо виплати разової грошової допомоги на 2009, 2010 роки суд виходить з наступного:
Згідно ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції чинній до 31 грудня 2007 року та після 22 травня 2008 року), щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Відповідачем не оспорюється право позивача як інваліда війни на отримання разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком. Разом з тим, визначаючи фактичний розмір такої допомоги, відповідач керувався не чинними нормами зазначеного закону, а підзаконними нормативно-правовими актами.
Суд враховує, що визначений Кабінетом Міністрів розмір разової грошової допомоги інвалідам війни не відповідає вимогам ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тому до спірних правовідносин суд згідно ч. 4 ст. 8 ЦПК України застосовує акт вищої юридичної сили - Закон.
Згідно ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком.
Згідно ч. 3 ст. 46 Конституції України, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», до числа основних державних соціальних гарантій включаються …мінімальний розмір пенсії за віком… Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
З аналізу перелічених правових норм суд дійшов висновку, що розмір разової грошової допомоги позивачеві фактично мав розраховуватися з семи встановлених законом прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.
Згідно ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Протокол ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином суд виходить з того, що станом на час здійснення виплати разової грошової допомоги як інваліду війни було чинним право позивача на отримання такої допомоги у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком, яка визначається у розмірі прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність. Однак в зазначений період відповідачем нарахування такої допомоги здійснене у значно меншому розмірі визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідачем було порушене закріплене ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод право позивача на мирне володіння своїм майном. Розглядаючи борги у сенсі поняття „власності”, яке міститься у ст. 1 ч. 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як „майнові права” і, таким чином, як власність. Тому при розгляді справи „Кечко проти України” (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - закону України, відповідно якому встановлені надбавки з бюджету і який є діючим та Закону України „Про Державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як Lех sресіаlіs. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26 рішення Кечко проти України; див. mutatis mutandis рішення у справі Бурдов проти Росії, № 59498/00). За наведених обставин, дії відповідача щодо нарахування позивачу разової грошової допомоги до 5 травня в неналежному розмірі є протиправними, право позивача на отримання такої разової грошової допомоги порушене та підлягає судовому захисту.
Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права - стягнення недоотриманої грошової допомоги, не відповідає характеру правовідносин, що склалися між сторонами. Достатнім для повного захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату грошової допомоги у певному розмірі.
Визначаючи розмір одноразової компенсації, яку відповідач УПСЗН зобов'язаний виплатити позивачеві, суд враховує, що згідно ст. 54 Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік”, установлено у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року, а згідно ст. 58 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», затверджено затверджено на 2008 рік прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність, в розрахунку на місяць з 1 жовтня у розмірі 498 гривень. Згідно ст. 2 Закону України ?ро встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати” № 1646-VI від 20 жовтня 2009 року, встановлений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність, в розрахунку на місяць з 1 квітня 2010 року - 706 гривень.
Таким чином відповідач збовязаний сплатити позивачеві:
- за 2009 рік 498 х 7 - 380 = 3106 грн.
- за 2010 рік 706 х 7 - 420 = 4522 грн.
усього 7628 грн.
Вирішуючи заявлені позовні вимоги щодо нарахування та виплати позивачеві разової грошової допомоги за 2007 та 2008 рік, суд виходить з того, що дію ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги на 2007 рік було зупинено п. 13 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» і статтею 29 зазначеного закону був визначений конкретний розмір такої допомоги, який підлягав виплаті. Редакцію ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було змінено Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і згідно нової редакції, чинної з 01 січня 2008 року по 21 травня 2008 року включно, щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Хоча відповідні положення Законів України «Про державний бюджет України на 2007 рік» та «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» й були визнані неконституційними Рішеннями Конституційного Суду № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року та № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року відповідно, але згідно резолютивних частин цих же рішень, положення Законів України «Про державний бюджет України на 2007 рік» та «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цих Рішень, тобто з 09 липня 2007 року та 22 травня 2008 року відповідно. Разова допомога за 2007 рік позивачеві була виплачена в квітні 2007 року, тобто в період зупинення дії ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги та сплачена у розмірі визначеному чинною на час нарахування та виплати ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» - 300 гривень. Разова допомога за 2008 рік позивачеві була виплачена в квітні 2008 року, тобто в період чинності редакції ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за якою така допомога виплачується у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України № 183 від 12 березня 2008 року “Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань” розмір такої допомоги для інвалідів війни ІІІ групи був визначений в 3510 гривень, що відповідає сумі фактично виплаченій відповідачем позивачеві. За наведених обставин, нарахувавши та виплативши позивачеві разову грошову допомогу за 2007 та 2008 роки як інваліду війни ІІІ групи у розмірі 300 та 350 гривень відповідно, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України і у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Керуючись ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод ( Протокол ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97), ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22, ч. 3 ст. 46 Конституції України, ч. 5 ст. 13, ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ч. 4 ст. 1, абз. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, ч.ч. 2, 3 ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 2 ст. 3, ст.ст. 9, 11, 14, 71, 160 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Будьоннівської районної у м. Донецьку ради про визнання дій відповідача протиправними, стягнення недоотриманої грошової допомоги - задовольнити частково.
Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Будьоннівської районної у м. Донецьку ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни ІІІ групи за 2009 та 2010 роки такими, що не відповідають вимогам ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», протиправними.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Будьоннівської районної у м. Донецьку ради здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни ІІІ групи за 2009 та 2010 роки згідно ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у загальному розмірі 7628 (сім тисяч шістсот двадцять вісім) гривень.
У задоволені решти позовних вимог - відмовити.
На постанову може бути подана апеляційна скарга в Донецький Апеляційний адміністративний суд через Будьоннівський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Головуючий :