09 листопада 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді М'ясоєдової Т.М.,
суддів Сінані О.М.,
Даніла Н.М.,
при секретарі Комаренко М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі апеляційні скарги ОСОБА_5 та прокурора м.Ялти на рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 30 квітня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, треті особи: служба по справах дітей Ялтинської міської ради, КП «БРТІ м. Ялта» про визнання права користування жилим приміщенням та вселення, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_7 , ОСОБА_8, треті особи: служба по справах дітей Ялтинської міської ради, відділ департаменту громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ялтинського міського управління Головного управління МВС України в АР Крим про визнання особи втратившею право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку,
03.01.2010 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, треті особи: служба по справах дітей Ялтинської міської ради, КП «БРТІ м. Ялта» про визнання права користування жилим приміщенням, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та вселення у вказане приміщення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вона знаходилась у шлюбі з сином відповідачки ОСОБА_9 до 03 квітня 2009 року.Вона, чоловік та їх неповнолітні діти проживали за вказаною вище адресою з 1998 року. Власником вказаної квартири є відповідачка - мати ОСОБА_9. Після розірвання шлюбу з чоловіком відповідачка поміняла замки в квартирі і перешкоджає в користуванні вказаним жилим приміщенням, чим порушує її житлові права та права її дітей.
Позивачка стверджує, що іншого житла не має, проживаючи в спірній квартирі вона провела ремонт за власний рахунок, а саме: провела газове опалювання, електропроводку, газопостачання і водопостачання. З огляду на викладене просила її позовні вимоги задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_6 заявлені до неї позовні вимоги не визнала та 29.01.2010 року пред'явила зустрічну позовну заяву, в якій просила визнати ОСОБА_5 та її неповнолітніх дітей такими, що втратили право користування жилою площею, а також зняти їх з реєстрації за даною адресою.
Рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 30 квітня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано ОСОБА_5 разом з неповнолітніми дітьми ОСОБА_7, ОСОБА_8 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.Зобов'язано відділ департаменту громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ялтинського міського управління Головного управління МВС України в АР Крим зняти ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1
Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_5 та прокурор м.Ялта подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_5 задовольнити у повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовити повністю , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права при вирішенні суперечки, неповне з'ясування обставин справи , які мають суттєве значення для її вирішення.
Заслухавши пояснення сторін, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши наведені в апеляційних скаргах доводи, колегія суддів вирішила, що апеляційні скарги ОСОБА_5 та прокурора м. Ялти підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 303 Цивільного процесуального кодексу України при розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
У відповідності зі статтею 71 Житлового Кодексу Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Стаття 47 Конституції України дає можливість кожному поліпшити житлові умови за цивільно-правовими договорами шляхом придбання житла в будь-якому населеному пункті України.
Відповідно до статті 9 Житлового Кодексу Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Як встановлено судом першої інстанції і підтверджується матеріалами справи ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 18.06.1994 року належить однокімнатна квартира АДРЕСА_1 жилою площею 16,8 кв.м..
Оскільки ОСОБА_5 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9- сином ОСОБА_6 з 1998 року по 3 квітня 2009 року, то з дозволу власника житла поселилась в зазначеному вище жилому приміщенні, там же проживали і їх неповнолітні діти ОСОБА_7,ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8,ІНФОРМАЦІЯ_3.
Після розірвання шлюбу з ОСОБА_9 його колишня дружина з дітьми продовжувала проживати в спірній квартирі до червня 2009 року, коли між сторонами виник конфлікт у зв'язку з проживанням в жилому приміщенні інших осіб.
Із спірної квартири ОСОБА_5 з дітьми виселились добровільно, забравши належні їм речі, перешкод у користуванні жилим приміщенням з боку власника квартири їм не чинилось, ключі після зміни замку у спірній квартирі вона має.
Із акту від 12.07.2009 року слідує, що спірна квартира приведена в непридатний для проживання стан, тому власник квартири ОСОБА_6 була вимушена зробити в ній ремонт.
В липні 2009 року ОСОБА_5 уклала договір оренди на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, де і проживає разом з дітьми до цього часу.
Дані про те, що ОСОБА_5 перебуває на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов у матеріалах справи відсутні.
Припинення сімейних відносин з сином власника квартири відповідно до положень ч.4 ст. 156 Житлового Кодексу Української РСР не позбавило ОСОБА_5 права на користування займаним приміщенням.
Частина 1 статті 33 Конституції України гарантує кожному вільний вибір місця проживання.
Місцем проживання дитини, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, із яким вона проживає згідно ч. 3 ст. 29 ЦК України.
Виходячи із викладених обставин, які не заперечуються ОСОБА_5, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правові підстави для задоволення заявлених нею вимог про визнання права користування зазначеним жилим приміщенням відсутні, оскільки вона у добровільному порядку виїхала разом із дітьми із спірної квартири і не користується нею понад шість місяців без поважних причин, переїхавши в іншу, більш зручну для проживання квартиру, де і проживає до цього часу.
Доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_6 неправомірних дій стосовно ОСОБА_5 або її неповнолітніх дітей апелянтами не надано і таких фактів при перевірці заяв ОСОБА_5 правоохоронними органами м.Ялти та службою у справах дітей Ялтинської міської ради встановлено не було.
Доводи апелянтів в частині порушення міським судом інтересів неповнолітніх дітей та вимог статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» слід визнати необґрунтованими, оскільки вони будь-якими доказами не підтверджені і спростовуються заявою служби у справах дітей Ялтинської міської ради про приєднання к запереченням на апеляційну скаргу №1085 від 05.11.2010 року на а.с. 201-202, на думку якої, оскаржуване рішення відповідає інтересам неповнолітніх дітей.
Додаткових доказів, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_5 в задоволенні позову апелянтами не надано.
При розгляді справи в суді першої інстанції встановлено, що будь-яких договірних правовідносин між сторонами, які б давали підстави для обмеження прав позивачки, як власника квартири, не існує.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_6 про визнання ОСОБА_5, яка також представляла інтереси своїх неповнолітніх дітей, особою, що втратила право користування житловим приміщенням із зняттям з реєстраційного обліку на підставі статтей 71,163 Житлового Кодексу Української РСР зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Згідно з частиною 2 статті 309 ЦПК України норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Відповідно до частини 3 статті 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлене неправильне застосування норм матеріального права.
Тому чинне процесуальне законодавство дозволяє апеляційному суду у цій справі вийти за межі апеляційних скарг, чим і скористалася колегія суддів.
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_6 суд першої інстанції не звернув уваги на правовий статус спірної квартири, що перебуває на праві приватної власності у позивачки і визначені нею в позовній заяві правові норми , якими вона обґрунтовувала заявлені вимоги.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України сторони не надали суду першої та апеляційної інстанції доказів про те, що власник житла ОСОБА_6 укладала з ОСОБА_5 договір найму спірного жилого приміщення, тому підстави для визнання останньої такою, що втратила право користування жилим приміщенням на підставі статтей 71,163 Житлового кодексу УРСР у суду першої інстанції не було.
Крім того, ст. 71,163 ЖК УРСР не передбачено зняття громадян з реєстрації за місцем проживання, тому і в цій частині висновки суду першої інстанції зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_6 міський суд зробив висновки, які не відповідають обставинам справи і зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору у зв'язку з чим на підставі п.3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України оскаржуване рішення в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_6 слід скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову.
З урахуванням наведеного, керуючись пунктами 3,4 частини 1 статті 309, статями 303, 304, 307, 313,314, 316,317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової колегії з цивільних справ Апеляційного суду АР Крим,
Апеляційні скарги ОСОБА_5 та прокурора м.Ялти задовольнити частково.
Рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 30 квітня 2010 року скасувати в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_6 і прийняти нове рішення про відмову в задоволені зустрічного позову ОСОБА_6до ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: служба по справах дітей Ялтинської міської ради, відділ департаменту громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ялтинського міського управління Головного управління МВС України в АР Крим про визнання особи втратившею право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку.
В решті рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 30 квітня 2010 року - залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Судді: М'ясоєдова Т.М. Сінані О.М. Даніла Н.М.