22 листопада 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого, судді Ісаєва Г.А.
суддів
при секретарі Белинчук Т.Г.
Підлісної І.А.
Урденко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа - Третя Сімферопольська державна нотаріальна контора про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права на спадкування за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 20 липня 2010 року,
ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа - Третя Сімферопольська державна нотаріальна контора про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права на спадкування. Позов мотивовано тим, що вона є спадкоємицею після смерті своєї матері ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Сімферополі. Після її смерті залишилося спадкове майно у вигляді Ѕ частки домоволодіння АДРЕСА_2. Позивачка фактично вступила в управління та володіння спадковим майном. Зазначає те, що ні в письмовій, ні в усній формі вона не відмовлялася від спадщини, що залишилася після смерті її матері. Після відкриття спадщини між позивачкою та її батьком ОСОБА_8, який також є спадкоємцем першої черги, була домовленість про сумісне користування спадковим майном. У зв'язку з тим, що її батько не оформив право власності на спадкове майно, а брат її матері - ОСОБА_6 заявив таке право, позивачка вимушена була звернутися до суду з даним позовом за визнанням свого права як спадкоємиці першої черги. Просила встановити факт прийняття нею спадщини, що відкрилася після смерті її матері, визнати за нею, як спадкоємицею першої черги, право власності на Ѕ частку домоволодіння АДРЕСА_2
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 20 липня 2010 року позов ОСОБА_5 задоволено. Встановлено факт прийняття ОСОБА_5 спадщини, яка відкрилася після смерті її матері ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Визнано за ОСОБА_5 право на спадкування Ѕ частки домоволодіння АДРЕСА_2 Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 51 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зокрема, посилається на те, що судом не прийнято до уваги його заяву про застосування строків позовної давності, який сплинув для позивачки ще у липні 2003 року. Також, вказує на те, що позивачці було достовірно відомо, що її батько ОСОБА_8, який зареєстрував за собою право власності, розпорядився спадковим майном, подарував його сторонній особі - ОСОБА_9 Про всі ці дії позивачці було відомо, вона не оспорювала їх і була повністю згодна з ними. Також апелянт вважає, що висновки суду про те, що позивачка забрала собі золоті прикраси, які належали її матері, і користувалася ними, не підтверджені належними доказами. Крім того, він не погоджується з тим, що судом прийнято до уваги довідку ЖБК і паспортні дані, які свідчать лише про реєстрацію ОСОБА_5 разом з батьками, а не фактичне проживання.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухав ОСОБА_6 та його представника, представників ОСОБА_5, розглянувши матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка після смерті матері фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, а тому вона набула право власності на спадкове майно після смерті матері.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки вони не відповідають обставинам справи, та вимогам закону.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом тощо.
Відповідно до вимог статті 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.
Згідно зі статтею 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву по прийняття спадщини.
З матеріалів справи вбачається, що спірний будинок АДРЕСА_2 належав на праві спільної часткової власності відповідачу ОСОБА_6 та ОСОБА_7, яка була матір'ю позивача ОСОБА_5
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є рідними братом та сестрою.
Спадкодавець ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.
Після її смерті відкрилася спадщина на 1/2 частку житлового будинку з відповідною часткою надвірних побудов АДРЕСА_2 що належали спадкодавцю.
Спадкодавець та члени її родини у спірному будинку не проживали.
Після смерті ОСОБА_7 с заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори 17 березня 2000 року звернувся ОСОБА_10, зазначаючи, що він є спадкоємцем першої черги - чоловіком ОСОБА_11 Також він зазначив, що крім нього є ще спадкоємець першої черги ОСОБА_5
Спадкоємець першої черги ОСОБА_5 у встановлений законом шестимісячний термін з заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не зверталася. А подала заяву про прийняття спадщини до нотконтори тільки у листопаді 2009 року.
ОСОБА_8, зазначаючи, що він є чоловіком померлої ОСОБА_7, 11 липня 2007 року отримав свідоцтво про право власності на спадщину за законом. Та через 2 дні - 13 липня 2007 року подарував 1/2 частку спірного будинку сторонній особі ОСОБА_9
У подальшому буде встановлено, що за рішенням Волжського райнарсуду м. Саратова від 10 квітня 1990 року шлюб між ОСОБА_12 та ОСОБА_11 було розірвано, про що 22 серпня 1990 року у Волжському районному бюро РАЦС м. Саратова складено запис акту № 272 про розірвання шлюбу.
За таких обставин, за позовом ОСОБА_6, який оскаржив свідоцтво про право власності на спадщину і договір дарування, рішенням Київського райсуду м. Сімферополя від 09 квітня 2009 року визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_8, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у вигляді 1/2 частки домоволодіння АДРЕСА_2.
Визнано недійсним договір дарування 1/2 частки домоволодіння АДРЕСА_2, укладений ОСОБА_8 та ОСОБА_9
Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частку домоволодіння АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1, як за спадкоємцем другої черги.
Вказане рішення залишено без змін ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 02 листопада 2009 року. Таким чином 02 листопада 2009 року вищенаведене рішення суду набрало законної сили.
Ухвалою Верховного Суду України від 01 березня 2010 року зупинено його виконання.
По справі також встановлено, що позивачка ОСОБА_5 зверталася до суду з заявою про встановлення факту прийняття спадщини, та рішенням Київського райсуду м. Сімферополя від 28 травня 2009 року її заява була задоволена, встановлено факт прийняття ОСОБА_5 спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7, матері ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Сімферополі. У подальшому, ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 06 квітня 2010 року рішення скасовано та закрито провадження у справі, оскільки має місце спір про право.
Таким чином, оскільки спадкодавець ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, то відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК УРСР спадкоємці повинні були протягом 6 місяців від дня відкриття спадщини здійснити дії по прийняттю спадщини.
ОСОБА_5 ще при житті матері було достовірно відомо, що її матері ОСОБА_11 належить 1/2 частка спірного будинку.
Свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 28 квітня 2010 року у судовому засіданні пояснювали суду першої інстанції, що ОСОБА_5 прийняла спадщину шляхом прийняття ювелірних виробів своєї матері - кільця, ланцюжка з кулоном, а також домашніх речей, які знаходяться у квартирі АДРЕСА_1.
Проте поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що вказані пояснення свідків отримані більш, ніж через 9 років після відкриття спадщини.
Крім того, стосовно домашніх речей, їх обсяг не встановлено. Взагалі слід зазначити, що за матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_10 і ОСОБА_11 перевели свій пай у кооперативній квартирі АДРЕСА_1 на ім'я своєї доньки ОСОБА_5 у 1989 році, коли ОСОБА_5 вже була повнолітньою, а самі виїхали до м. Самара Російської Федерації, де і проживали до кінця 1999 року, а повернулися до м. Сімферополя тільки восени 1999 року, у зв'язку з хворобою ОСОБА_7
Таким чином, залишаючи у 1989 році квартиру ОСОБА_5, ще при житті, батьки залишили їй і предмети обстановки квартири, домашні речі, а за наступні 10 років (з 1989 року по 1999 рік) ОСОБА_5, проживаючі самостійно, набула ще і своє особисте майно.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів приходить до висновку, що позивачкою є недоведеним факт прийняття домашніх речей після смерті спадкодавця.
Також колегія суддів вважає недоведеним факт прийняття у спадок ювелірних виробів, оскільки свідчення свідків отримані більш ніж через 9 років після відкриття спадщини, і ці пояснення колегія суддів не може прийняти як безспірні докази по справі.
При цьому колегія суддів також враховує, що свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 знаходяться у дружніх стосунках з ОСОБА_10 та ОСОБА_5, а свідок ОСОБА_10 є батьком позивача, та заінтересованою особою у вирішенні справи.
Позивачці ОСОБА_5 з часу відкриття спадщини було достовірно відомо, що до складу спадщини входить 1/2 частка будинку АДРЕСА_2. Проте ніяких дій стосовно спадкового майна на протязі більш ніж 9,5 років ОСОБА_5 не вчиняла.
Вперше про своє порушене право на спадкове майно ОСОБА_5 заявила у 2009 році шляхом подання заяви про встановлення факту прийняття спадщини, та шляхом подання даного позову 04 листопада 2009 року. У своєму позові ОСОБА_5 зазначає, що про своє порушене право вона дізналася тільки після того, як спадкоємець другої черги - її рідний дядько ОСОБА_6 зазначив про своє право на спадкове майно.
Таким чином ОСОБА_5 було відомо про спадкове майно у вигляді 1/2 частки будинку АДРЕСА_2 проте вона з 2000 року, проживаючи у м. Сімферополі, не прийняла ніяких заходів щодо догляду та збереженню спірного будинку. Вказана позиція ОСОБА_5 свідчить про її байдужу поведінку щодо спадкового майна, а також про те, що вона взагалі втратила до нього інтерес.
З фактичних обставин по справі колегія суддів вважає встановленим, що позивачці було достовірно відомо, що її батько ОСОБА_10 отримав 11 липня 2007 року свідоцтво про право власності на спадщину за законом, а через 2 дня - 13 липня 2007 року подарував спірну частку будинку сторонній особі ОСОБА_9 Слід зазначити, що у той час ОСОБА_5 надала довіреність 23 липня 2007 року, якою уповноважила свого батька ОСОБА_12 та ОСОБА_9 представляти свої інтереси у суді.
Таким чином ОСОБА_5 погоджувалася на протязі 9 років після відкриття спадщини, що батько прийняв спадок та розпорядився ним на свій розсуд - подарував сторонній особі ОСОБА_9 Вказане свідчить про волевиявлення ОСОБА_5 щодо спірного спадкового майна.
Слід зазначити, що спірний будинок у цілому складається з житлової літ «А», яка містіть дві житлові кімнати, одна з яких є прохідною, загальною площею 35,5 кв.м., житловою площею 24 кв.м., сараю літ. «Б» , вбиральні літ. «В» , душу літ. «К», споруд, які розташовані на земельній ділянці 569 кв.м.
З наданої фототаблиці встановлено, що фактично будинок № 15 представляє половину від житлового будинку, оскільки частка, яка знесена у 2002 році, мала юридичну адресу АДРЕСА_3, тобто інший будинок. Після знесення будинку № 17 стіна будинку № 15 укріплена підпірною стіною.
Матеріалами справи встановлено, і про це не заперечують сторони, що родина ОСОБА_12, їх донька ОСОБА_5, ніколи не мешкали у спірному будинку.
Частки ОСОБА_6 та ОСОБА_11 у спірному будинку є ідеальними.
У спірному будинку у цілому з 1962 року мешкає відповідач ОСОБА_6
ОСОБА_6 є людиною похилого віку, 1937 року народження, на даний час йому 73 роки. Саме ОСОБА_6 на протязі 9 років до пред'явлення позову до нього та й зараз займається збереженням спірного будинку, який потребує постійних матеріальних витрат на його утримання. Саме ОСОБА_6 після знесення частки будинку (будинок № 17) прийняв заходи по збереженню будинку № 15, який руйнувався, наглядає за будинком, оброблює присадибну ділянку.
Відповідач ОСОБА_6 пояснював колегії суддів, що він фактично прийняв спадщину, проживаючи у спірному будинку, обслуговуючі та утримуючі його, з часу відкриття спадщини самостійно оплачує податки та інші обов'язкові внески за нерухоме майно та земельну ділянку у цілому.
Позивачка ОСОБА_5 на протязі більш ніж 9 років, мешкаючи у м. Сімферополі, ніяких дій стосовно утримання спадкового майна не здійснювала. Надані суду першої інстанції докази будування огорожі у спірному будинку не прийняти до уваги суду першої інстанції як такі, що викликають сумніви, та не підтверджені іншими доказами. Рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржено ОСОБА_5, що свідчить про те, що остання погодилася з даними висновками суду.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не надано безспірних доказів на підтвердження будівництва огорожі за її замовленням до спірного будинку, а з довідки голови квартального комітету № 16 від 15.01.2010 року встановлено, що огорожа була побудована до смерті ОСОБА_11
Оскільки безспірних доказів на підтвердження факту вступу в управління та володіння спадковим майном позивачка суду не надала, підстав вважати, що вона вступила у володіння та управляння спадковим майном за статтею 549 ЦК УРСР, не має, а тому немає підстав для визнання за нею права власності на майно в порядку спадкування за правилами ЦК УРСР.
Тобто факт прийняття спадщини за правилами ст. 549 ЦК УРСР не доведений, отже спадщина ОСОБА_5 фактично не прийнята. При цьому колегія суддів враховує, що ОСОБА_5 проживає в тому ж місті, її вік, освіта та стан здоров'я дозволяв своєчасно вжити заходів до прийняття спадщини.
Таким чином колегія суддів вважає, що має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, що призвело до неправильного вирішення справи.
У зв'язку з наведеним, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 20 липня 2010 року скасувати.
Ухвалити нове рішення про відмову в позові ОСОБА_5.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді: Ісаєв Г.А.
Белинчук Т.Г.
Підлісна І.А.