Справа № 214/9445/24
2/214/1510/25
Іменем України
22 січня 2025 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Ткаченка А.В.,
за участю секретаря судового засідання - Фастовець Ю.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та просить стягнути з відповідача суму моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров'я у сумі 480 000,00 грн., посилаючись на роботу протягом майже 22 років в умовах впливу шкідливих факторів та отримання внаслідок цього професійного хронічного захворювання. В обґрунтування вимог позивачем зазначено він з 10.10.1984 перебував у трудових відносинах з ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат», працюючи підземним прохідником ВКБ РУ ім. К. Лібкнехта ВО «Кривбасруда», т-ті «КШБ» і ШБУ ВАТ «КЗРК». Загальний стаж його роботи складає 28 років 06 місяців, стаж роботи в цеху в умовах шкідливих факторів складає 21 рік 05 місяців. Робота у підземних умовах за тривалий час негативно вплинули на стан здоров'я позивача та спричинила виникнення в нього професійного хронічного захворювання. За фактом виявлення у нього хронічного професійного захворювання складено акт № 10 за формою П-4 про розслідування хронічного професійного захворювання від 18 травня 2006 року. Згідно довідки медико-соціальної експертної комісії серії ДНА-02 № 012655 від 01 червня 2006 року йому вперше було встановлено ступінь стійкої втрати працездатності внаслідок професійного захворювання - 60% (35 % - радикулопатія, 25 % - ВСП), встановлено третю групу інвалідності. Ним неодноразово проходились повторні огляди та за результатами комісії від 28 травня 2013 року визначено безстроково ступінь втрати професійної працездатності внаслідок професійного захворювання 60 % та 3 групу інвалідності з 01 червня 2013 року безстроково. Внаслідок отриманого професійного захворювання, він змушений тривалий час проходити численні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури і лікування. У зв'язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 480 000,00 гривень в порядку відшкодування моральної шкоди, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Ухвалою суду від 06 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
У судове засідання учасники процесу не з'явилися.
Представник позивача адвокат Олешицька В.Е. звернулась до суду із заявою про розгляд справи за її відсутності, на вимогах наполягає.
Представник відповідача Іванус О.А. звернулась до суду з відзивом на позов, в обґрунтування якого зазначено, що позивач працював підземним прохідником ВКБ РУ ім. К. Лібкнехта ВО «Кривбасруда», т-ті «КШБ» і ШБУ ВАТ «КЗРК». Внаслідок роботи в умовах важкої фізичної праці позивач отримав професійні захворювання. Висновком МСЕК від 069.06.2006 позивачу, первинно, встановлена стійка втрата професійної працездатності 60% та третя група інвалідності. Висновком МСЕК від 28 травня 2013 року позивачу встановлено відсоток втрати працездатності 60% та третю групу інвалідності, безстроково. Професійне захворювання отримано внаслідок порушення роботодавцем вимог законодавства про охорону праці та обумовлено неналежним виконанням ним вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці. Актом розслідування хронічного професійного захворювання винними особами визнано підприємство. Таким чином, підприємство мало створити позивачу, як і іншим працівникам, належні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань, нещасних випадків, іншого пошкодження здоров'я чи настання смерті були б неможливими. Тому, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є неналежним відповідачем по справі, оскільки належним відповідачем по справі повинно бути саме підприємство. Просить врахувати, що з 01 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким визначено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. Тому просить відмовити у задоволенні вимог.
Дослідивши матеріали справи, дійшов таких висновків.
Як установлено судом та підтверджується письмовими доказами, позивач ОСОБА_1 з 10 жовтня 1984 року по 09 червня 2006 року працював на ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат», правонаступником якого є ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» на посаді підземного прохідника на різних дільницях та шахтах підприємства, звільнений у зв'язку з виходом на пенсію (а.с. 11-13 - копія трудової книжки).
Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 №10 складеного 18 травня 2006 року встановлено наявність у ОСОБА_1 хронічного професійного захворювання радикулопатія шийна і п/крижова з вираженим порушенням біомеханіки хребта стійким больовим і м'язові-тонічним синдромом, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді деф.артрозу колінних суглобів ПФС першого-другого ст. Вегетативно-сенсорна полінейропатія рук, першого-другого ст. з периферичного ангідистонією, нейродистрофією у вигляді двост. плечолопаткового періартроза ПФС другого ст., деф. артрозу ліктьових суглобів ПФ першого-другого ст. (а.с. 14-15 - копія акту).
Згідно п. 17 вказаного акту причиною виникнення професійного захворювання є робота протягом 21 років 5 місяців в умовах важкої праці, вібрації, несприятливого мікроклімату, параметри яких перевищували ГДН.
Згідно п. 16 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання №10, професійне захворювання виникло за таких обставин: працюючи протягом 21 років 5 місяців у ВКБ РУ ім.. К. Лібкнехта ВО «Кривбасруда» т-ті «КШБ» і ШБУ ВАТ «КЗРК» підземним прохідником, виконував роботу по прохідці горизонтальних, вертикальних та нахилених гірничих виробок, бурінню шпурів перфораторами та буровими каретками, скріплюванню гірничої маси у рудоспуск або вагонетки, зрошенню гірничої маси після вибухових робіт, розбір та ремонт тимчасової крені, монтажу та демонтажу прохідних полків. При цьому здійснювані роботи відрізнялися тяжкою фізичною працею по причині обмеженості робочого простору, що утруднює застосування засобів механізації. Експлуатація в процесі роботи цьому здійснювані роботи відрізнялися тяжкою фізичною працею по причині обмеженості робочого обладнання, інструменти і машини (шпунтовий молоток, ручні та телескопні перфоратори, бурові каретки та ін..) внаслідок своїх конструктивних недоліків були джерелами вібрації, рівні якої перевищували ГДВ. Факторами, що посилювали дію основного є несприятливий мікроклімат, характерний для підземних робіт.
Згідно довідки медико-соціальної експертної комісії серії ДНА-02 № 012655 від 01 червня 2006 року позивачу вперше було встановлено ступінь стійкої втрати працездатності внаслідок професійного захворювання - 60% (35 % - радикулопатія, 25 % - ВСП), та 3 групу інвалідності, з 20 квітня 2006 року до 01 травня 2007 року(а.с.16).
Відповідно до довідки медико-соціальної експертної комісії серії АВ № 0037290 від 28 травня 2013 року позивач пройшов черговий огляд, йому встановлено ступінь втрати професійної працездатності внаслідок професійного захворювання 60 % (35 % - радикулопатія, 25 % - ВСП) та третя група інвалідності безстроково (а.с.22).
Крім того, позивачем долучено до позову санітарно-гігієнічну характеристику умов праці ОСОБА_1 на посаді підземного прохідника ВАТ «Кривбасзалізрудком» від 20.07.2005 (а.с25) та виписки з медичної карти стаціонарного хворого з історією хвороби (а.с.26-48).
Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті43, частина 1 статті46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.
Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).
З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»(зі змінами та доповненнями) надано роз'яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер право відносин сторін і встановлювати:якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин,коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_1 висновком МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованному чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованному професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.
У разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.
Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті21, частини третьої статті28та частини третьої статті34 Закону № 1105-XIV, якими обов'язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.
Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.
Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.
Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», оскільки з цього часу суб'єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.
Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження№ 14-597цс18).
За таких обставин суд вважає, що позивачеві ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування за рахунок відділення Фонду, правонаступником якого Пенсійний фонд України.
При цьому при визначені розміру шкоди судом ураховано роз'яснення, викладені в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог, залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у загальному розмірі 60%, як первинно, так і безстроково, що свідчить про незворотність такої втрати. Після втрати працездатності, позивач позбавлений можливості повною мірою реалізовувати свої звички та бажання, втілювати у життя свої наміри в професійній сфері, повинен докладати додаткових зусиль та витрачати час для організації свого життя, йому доводиться нераціонально витрачати час, в зв'язку з чим переносить моральні страждання.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
При цьому, суд констатував у справі № 210/5258/16-ц, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275000,00 грн.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Виходячи з цих обставин, суд, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманого професійного захворювання, вважає за необхідне визначити розмір моральної шкоди в сумі 200 000,00 грн., що буде відповідати засадами виваженості та справедливості, а також сталій судовій практиці в аналогічних справах.
Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Так як позивач, відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору при подачі позовної заяви, то відповідно його слід стягнути з відповідача на користь держави.
Керуючись статями 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України,суд,
Задовольнити позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я - частково.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання в сумі 200 000 (двісті тисячі) гривень 00 коп. без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні іншої частини вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Відомості про сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 21910427, місце знаходження за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26.
Повний текст рішення складено 27 січня 2025 р.
Суддя А.В. Ткаченко