Іменем України
справа №133/674/24
08.01.25 м. Козятин
Козятинський міськрайонний суд Вінницької області
в складі головуючого судді Пєтухової Н.О.,
за участі секретаря судових засідань Штепи В.С.,
представника позивача Баришпол О.Ю.,
відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Органа опіки та піклування - виконавчого комітету Глуховецької селищної ради в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Глуховецької селищної ради, про відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини,
Орган опіки та піклування - виконавчого комітету Глуховецької селищної ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про відібрання малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері без позбавлення її батьківських прав та стягнення аліментів на користь і на утримання дитини.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що ОСОБА_4 приїхала до с. Великого у лютому 2024 року, є внутрішньо переміщеною особою, раніше проживала у м. Авдіївка Донецької області. 25.02.2024 до служби у справах дітей надійшло повідомлення від сусідів щодо жорстокого поводження матері та її співмешканця відносно дитини. За вказаним фактом здійснено виїзд комісії та складено акт проведення оцінки безпеки дитини. Члени комісії прийшли до висновку, щодо негайного вилучення дитини від матері, в зв'язку з наявним фактом загрози життю та здоров'ю дитини, та влаштування дівчинки до лікарні з метою стаціонарного медичного обстеження. Відносно матері дитини було розпочато кримінальну справу за ч. 1 ст. 125 КК України.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні просив залишити позовну заяву без задоволення, а також від допиту свідків відмовився.
Відповідач у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову та залишити дитину з нею.
Відповідач також скористалась своїм право на подання відзиву, в якому просила позовну заяву залишити без задоволення. В обґрунтування чого вказала, що вона не погоджується з висновками позивача, оскільки даний конфлікт виник через те, що напередодні її донька під час прогулянки у дворі будинку, не повідомивши нікого з дорослих, заховалась і не відзивалась коли вона її кликала. Через деякий час вона її знайшла і звичайно насварила та декілька разів вдарила, так як дуже злякалась що вона зникла, але на наступний день 25.02.2024 донька знову втекла та заховалась у сусідів, які і повідомили відповідні служби. Після відібрання дитини неодноразово провідувала дитину у прийомній родині де вона зараз знаходиться, разом з чоловіком та його матір'ю; при зустрічах дитина казала що дуже сумує за ними та просить забрати її додому, дані зустрічі фіксувалися на фото та відео. Розуміє що повелась неприпустимо по відношенню до доньки, однак вважає що застосування такого крайнього заходу як відібрання дитини є необґрунтованим, та таким що не відповідає її інтересам, і не може бути виправданим виключно посиланням на ненадійність ситуації.
Представник третьої особи - Служби у справах дітей Козятинської міської ради Вінницької області у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 є матір'ю малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована у м. Авдіївка Донецької області, однак з 21.03.2024 взята на облік як внутрішньо переміщена особа із фактичним місцем проживання у с. Велике Хмільницького району.
Актом проведення оцінки рівня безпеки дитини встановлено, зі слів дитини мати та вітчим неодноразово били її, дівчинка дуже боїться вітчима; під час наближення вітчима, дитина ховалась та просила її не показувати. Мати дівчинки повідомила, що дійсно побила дитину, свої емоції не контролювала. Під час огляду дитини, на тілі, а саме: щоці, спині,руках, ногах сідницях виявлені синці та подряпини, різних форм та діаметрів, синьо-червоно-зеленого кольору, а також всадини різних розмірів. Члени комісії прийшли до висновку, щодо негайного вилучення дитини від матері, в зв'язку з наявним фактом загрози життю та здоров'ю дитини.
Виконавчий комітет Глуховецької селищної ради прийняв рішення №14 від 26.02.2024 щодо негайного відібрання дитини у матері та затвердження висновку органу опіки та піклування про доцільність відібрання дитини без позбавлення батьківських прав у матері.
ОСОБА_4 працює пекарем на ПрАТ "Козятинхліб", за місцем роботи характеризується спокійною; обов'язки на неї виконує, ставиться сумлінно до роботи та швидко навчається; суворо дотримується правил внутрішнього трудового розпорядку. Проживає без реєстрації в с. Велике, прибула на місце проживання з м. Авдіївка Донецької області, до випадку побиття своєї диньки, скарг та заяв на неї не надходило (а.с.34-36).
30.04.2024 ОСОБА_4 уклала шлюб із ОСОБА_6 та змінила прізвище на " ОСОБА_7 ".
Згідно з частиною третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 ЗУ «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 ЗУ «Про охорону дитинства»).
У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Згідно з пунктами 2-5 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 2) жорстоко поводяться з дитиною; 3) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 4) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.
За змістом частини першої статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.
Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім'ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України).
Основні підстави для відібрання дитини зазначені у ч. 1 ст. 164 СК України.
Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у вищенаведеній частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров'я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.
Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі № 402/428/16-ц, провадження №14-327цс18.
Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 зі змінами, схваленими резолюцією № 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995, яка ратифікована постановою Верховної Ради № 789-X11 від 27.02.1991, в усіх випадках щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 СК України у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. У цьому разі орган опіки та піклування зобов'язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав.
Підставою відібрання дітей без позбавлення батьківських прав батьків є виникнення в сім'ї небезпечної для дитини обстановки: її життя, здоров'я і морального виховання.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100 рішення ЄСПЛ від 16.07. 2015 у справі «Мамчур проти України»).
Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (п. 50 рішення ЄСПЛ від 18.12. 2008 у справі «Савіни проти України).
Відібрання дитини - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв'язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати.
Звертаючись в суд з позовом, орган опіки та піклування посилався на те, що відповідач жорстоко поводилась з дитиною.
За змістом матеріалів справи, 25.02.2024 відповідач жорстоко поводилась по відношенню своєї доньки, а саме нанесла їй тілесних ушкоджень, у зв'язку з загрозою життю та здоров'ю дитини, її було примусово відібрано від матері.
Разом з тим, на підставі наданих доказів та пояснень було встановлено, що матір разом з дитиною у зв'язку зі збройним конфліктом у країні, а саме окупацією частини Донецької області, переїхали з м. Авдіївка Донецької області, до с. Велике Хмільницького району Вінницької області, що спричинило сильне емоційне потрясіння для неї та дитини. На даний час, відповідач працевлаштована, за місце роботи та проживання (окрім даного інциденту) характеризується позитивно, вийшла заміж (однак її чоловік знак безвісти 12.12.2024 під час виконання бойових завдань). Згідно акту проведення оцінки ризиків рівня безпеки дитини, в будинку, де проживає малолітня, чисто, були присутні їжа та іграшки для дитини; помешкання в якому проживає дитина пристосоване для її проживання.
Окрім цього, матір дитини проявляє бажання забрати доньку, відвідувала її у прийомній родині, з наданих відеозаписів вбачається, що дитина спілкується з матір'ю спокійно, не боїться її. Тобто між матір'ю і дитиною стійкий зв'язок.
Досліджені в судовому засіданні докази свідчать, що відповідач усвідомила свою поведінку та в подальшому вчиняє дії, що вказують про бажання належно виконувати свої батьківські обов'язки, повернути доньку додому та налагодити зв'язок. Зафіксовані події актом проведення оцінки ризиків рівня безпеки дитини від 25.02.2024 - це лише епізодичний випадок, одиночний факт, спричинений певними життєвими обставинами відповідача. На час розгляду справи судом не встановлено обставин, що свідчать проіснуючі ризики імовірного насилля по відношенню до дитини з боку матері.
В найкращих інтересах дитини є недоцільним розлучення дитини із матір'ю з огляду на вік дитини, її звички, перебування з матірю з моменту народження.
Суд виходить із того, що найкращим для дітей є їх проживання в рідній сім'ї.
Враховуючи викладене, суд зауважує, що належних та допустимих доказів небезпеки для здоров'я, життя та морального виховання малолітніх дітей, у разі залишення їх з матір'ю, достатніх для задоволення позовної заяви, відсутні, тому позов слід залишити без задоволення.
Так само, не підлягає задоволенню і вимога позивача про стягнення з відповідачів аліментів, оскільки зазначена вимога є похідною від попередньої вимоги про відібрання малолітніх дітей, без позбавлення батьківських прав, яка залишена без задоволення.
Судові витрати віднести за рахунок держави, відповідно до п.14 ст.3 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 19, 150, 160, 180-183 СК України, ст.ст.200, 206, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,
Позовну заяву Органу опіки та піклування - виконавчого комітету Глуховецької селищної ради в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Глуховецької селищної ради, про відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитинизалишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Наталя ПЄТУХОВА
08.01.25