ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
Вн. № < Внутрішній Номер справи >
місто Київ
04 жовтня 2010 року 9:12 справа № 2а-337/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клименчук Н.М., суддів Каракашьяна С.К., Федорчука А.Б., при секретарі Пасулька О.М., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу
за позовомПерший заступник Генерального прокурора України
до
третя особаКабінету Міністрів України
Міністерство палива та енергетики України, Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
про визнання протиправною та скасування постанови від 10.06.2009р. № 775
за участю представників сторін:
від Генеральної прокуратури України: Лук'яненко В.В.,
від Кабінету міністрів України: Пантюхова Л.Р.,
від Міністерства палива та енергетики України: Поповіченко О.М.,
від Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»: Громніцький Ю.П.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 4 жовтня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Перший заступник Генерального прокурора України звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, третя особа Міністерство палива та енергетики України, Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання протиправною та скасування постанови від 10.06.2009р. № 775.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі та призначено справу до попереднього судового засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва залучено до участі у справі третіх осіб: Міністерство палива та енергетики України, Національну акціонерну компанію «Нафтогаз України».
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що постанова № 775 Кабінету Міністрів України від 10 червня 2009 року не є актом нормативного характеру, оскільки встановлює конкретні приписи, звернені до окремого кола суб'єктів правовідносин, застосовується одноразово й після її реалізації вичерпує свою дію.
Крім того, представником Генеральної прокуратури України зазначено, що оскаржувана постанову прийнято з порушенням статей 53, 54 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»та розділу 5 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950, без дозволу Антимонопольного комітету України.
В зв'язку з наведеним представник Генеральної прокуратури України просить позов задовольнити, визнати протиправною та скасувати постанову від 10.06.2009р. № 775 з моменту винесення.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись не те, що оскаржувана постанова № 775 від 10 червня 2009 року відповідає нормам чинного законодавства, а саме статям 53, 54 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»та розділу 5 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950.
Представником третьої особи - Міністерством палива та енергетики України та Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» надано усні заперечення проти позову.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно дослідивши докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Генеральною прокуратурою України проведено перевірку щодо законності Постанови Кабінету Міністрів України від 10 червня 2009 року № 775 «Про підвищення ефективності управління державним майном газорозподільних мереж», якою передбачено передачу на баланс визначеного Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України»її дочірнього підприємства згідно з переліком, затвердженим Міністерством палива та енергетики України, майна державних газорозподільних мереж, які перебувають на балансі підприємств з газопостачання та газифікації, зазначених у додатку до цієї постанови, для забезпечення належної експлуатації таких мереж. За результатними проведеної перевірки встановлено, що Постанова № 775 Кабінету Міністрів України від 10 червня 2009 року суперечить вимогам закону.
Відповідно статті 21 Закону України «Про прокуратуру»Генеральним прокурора України від 18 грудня 2009 року до Кабінету Міністрів України подано протест про скасування зазначеної постанови, проте протест Генерального прокурора України Кабінетом Міністрів України у встановлений законом строк не розглянуто, у зв'язку з чим Генеральна прокуратура України звернулась до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 10 червня 2009 року № 775, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про захист економічної конкуренції»концепція суб'єктів господарювання може бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України. Зазначена постанова прийнята без дозволу Антимонопольного комітету України.
Крім того, постанову прийнято з порушенням вимог частини 3 статті 42, пункту 8 частини 1 статті 92 Конституції України, частини 3 статті 18, частини 2 статті 25 Господарського кодексу України щодо права кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, недопущення зловживання монопольним становищем чи запровадження обмежень ринку, не передбачених законодавством.
Згідно статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Уряд на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Представником Генеральної прокуратури України зазначено, що за змістом постанова № 775 не є актом нормативного характеру, оскільки зазначеним актом встановлюються конкретні приписи, звернені до окремого кола суб'єктів правовідносин, застосовується одноразово й після її реалізації вичерпує свою дію.
Суд з такими твердженнями позивача не може погодитьсь, виходячи з наступного.
Відповідно до статей 113, 116 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який, забезпечує здійснення внутрішньої політики, здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону, спрямовує та контролює роботу міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 141 Господарського кодексу України управління об'єктами державної власності здійснюється Кабінетом Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади.
Згідно статті 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»управління об'єктами державної власності здійснюється Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами з метою задоволення державних та суспільних потреб, при цьому Кабінет Міністрів України забезпечує контроль та ефективність управління об'єктами державної власності.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про нафту і газ»Кабінет Міністрів України та інші уповноваженні на це органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом, реалізують державну політику в нафтогазовій галузі та здійснюють управління нею.
На виконання зазначених норм Кабінетом Міністрів України Постановою від 25 травня 1998 року № 747 утворено Національну акціонерну компанію «Нафтогаз України».
Пунктом 3 Постанови від 25 травня 1998 року № 747 затверджено перелік майна, що використовується для забезпечення транспортування, зберігання та розподілу нафти, нафтопродуктів і природного газу і яке відповідно до законодавства не підлягає приватизації та передається національній акціонерній компанії «Нафтогаз України»у користування.
Представником Кабінету Міністрів України пояснено, що з метою забезпечення стабільного і безпечного функціонування газорозподільних мереж та додержання норм законодавства при їх використанні, забезпечення ефективного використання державного майна та з метою задоволення державних та суспільних потреб Кабінетом Міністрів України прийнято оскаржувану постанову № 775.
Крім того, посилання позивача на те, що концентрація суб'єктів господарювання може бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України, є безпідставними виходячи з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 22 Закону України «Про захист економічної конкуренції», концентрацією визнається: 1) злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого; 2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом: а) безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб'єкта господарювання, що ліквідується; б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи; 3) створення суб'єкта господарювання двома і більше суб'єктами господарювання, який протягом тривалого періоду буде самостійно здійснювати господарську діяльність, але при цьому таке створення не призводить до координації конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання. 4) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.
Згідно частини 1 статті 24 Закону України «Про захист економічної конкуренції»визначено випадки, в яких необхідно отримувати дозвіл на концентрацію суб'єктів господарювання: 1) у випадках, передбачених частиною другою статті 22 цього Закону та іншими нормативно-правовими актами, коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за офіційним валютним курсом, встановленим Національним банком України, що діяв в останній день фінансового року, і при цьому: вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року у кожного, та вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року; 2) у випадках, передбачених частиною другою статті 22 цього Закону та іншими нормативно-правовими актами, незалежно від сукупної вартості активів або сукупного обсягу реалізації товарів учасників концентрації, коли: частка на певному ринку товару будь-якого учасника концентрації або сукупна частка учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує 35 відсотків, та концентрація відбувається на цьому чи суміжному з ним ринку товару.
Таким чином, аналізуючи вищенаведене, суд звертаю увагу не те, що оскаржувана постанова № 775 не регулює публічно-правові відносини у сфері розпорядження, управління та користування державним майном та не підпадає під тлумачення статей 22 та 24 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Статями 53 та 54 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено підготовку та прийняття актів Кабінетом Міністрів України.
Статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративні суду розглядають справи, щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
За таких підстав суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та визнання вимог такими, що не підлягають задоволенню.
Статтями 6, 19 Конституції України встановлено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись статтями 9, 11, 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволені позову відмовити.
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Судді Н.М. Клименчук
С.К. Каракашьян
А.Б. Федорчук