ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
26 липня 2010 року 10:46 № 2а-8968/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Савченко А.І., при секретарі Череповській Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Мавіс»
доДержавної податкової інспекції в Дарницькому районі міста Києва
про визнання недійсним акту-перевірки та скасування податкового повідомлення-рішення,
за участю представників сторін:
від позивача -Велико-Іваненко С.І.
від відповідача -Лихоборов В.В.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 26 липня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Мавіс»(далі по тексту -позивач, ТОВ «Мавіс») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Дарницькому районі міста Києва (далі по тексту -відповідач, ДПІ в Дарницькому районі м. Києва) про визнання недійсним акту-перевірки № 239/2302/24379292 від 15.02.2006р. та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000572302/3-55002.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2010 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог щодо визнання недійсним акту перевірки Державної податкової інспекції в Дарницькому районі м. Києва № 239/2302/24379292 від 15.02.2006р.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2010 року відкрито провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог ТОВ «Мавіс»щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0000572302/3-55002 від 12.09.2006р. та призначено справу до судового розгляду на 1 липня 2010 року.
Судове засідання, призначене на 1 липня 2010 року, судом відкладалося на 26 липня 2010 року.
У судовому засіданні 26 липня 2010 року представник позивача позовні вимоги підтримав та зазначив, що податкове повідомлення-рішення № 0000572302/3-55002 від 12.09.2006р. прийнято з грубим порушенням норм чинного законодавства, зокрема, Закону України «Про податок на додану вартість».
Представник відповідача у письмових запереченнях та в судовому засіданні позов не визнав, мотивуючи тим, що позивачем, всупереч п.п. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», безпідставно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, згідно з податковими накладними, виданими контрагентом позивача ТОВ «КТМ», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 161 119,00 грн.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Спеціальним законом, який визначає платників податків на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (далі по тексту -Закон України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР).
Відповідно до пункту 1 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990р. № 509-XII органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).
Товариство з обмеженою відповідальністю «Мавіс», зареєстровано Дарницькою районною у місті Києві державною адміністрацією 17.09.1996 року. ТОВ «Мавіс»є платником податку на додану вартість відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 35460371, виданого Державною податковою адміністрацією в Дарницькому районі м. Києва 02.10.1997 року.
Державною податковою інспекцією в Дарницькому районі м. Києва проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Мавіс»з питань дотримання правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету сум податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «КТМ»за період з 01.11.2003р. по 31.01.2005р.
За результатами перевірки складено акт № 239/2302/24379292 від 15.02.2006 року (далі по тексту -акт-перевірки) яким встановлено, що ТОВ «Мавіс»в порушення п.п. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР при здійсненні фінансово-господарських взаєморозрахунків з ТОВ «КТМ»було завищено податковий кредит з податку на додану вартість на суму 161 119,00 грн., що призвело до заниження чистої суми зобов'язання по ПДВ на 161 119,00 грн.
На підставі зазначеного акту-перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000572302/3-55002 від 12.09.2006р., яким позивачу визначено податкове зобов'язання на суму 241 678,50, з яких: основний платіж -161 119,00 грн., штрафні санкції -80 559,50 грн.
Дослідивши матеріали справи суд погоджується з позицією позивача щодо безпідставності нарахування контролюючим органом податкового зобов'язання з ПДВ, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «КТМ»згідно яких придбав у останнього будівельні матеріали на загальну суму 966 710,73 грн., у тому числі ПДВ -161 111,46 грн. До складу податкового кредиту позивача в період з листопада 2003 року по січень 2005 року включена сума податкового кредиту, яка визначена на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ «КТМ».
Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Згідно з п.п. 7.2.1 п. 7.2 вищенаведеної статті платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
У відповідності до вимог п.п. 7.2.4 п. 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР передбачено, що право нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.
В пункті 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Державної Податкової адміністрації України від 30.05.1997р. № 165 зазначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі сторони або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
На підставі зазначеного, суд не вбачає необхідності досліджувати правильність заповнення податкових накладних, виданих ТОВ «КТМ», оскільки це було досліджено судами інших інстанцій, якими встановлено, що на момент здійснення перевірки податковий кредит позивача по господарським операціям з ТОВ «КТМ»був підтверджений податковими накладними, які мали всі необхідні реквізити.
Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР підставою для відповідальності платника податку є лише відсутність податкових накладних на момент перевірки такого платника податку.
Як вбачається з матеріалів справи підставою для проведення перевірки та винесення податковим органом податкового повідомлення-рішення стало рішення Оболонського районного суду міста Києва № 2-3255/2005 від 07.07.2005 р., яким визнано недійсними установчі документи ТОВ «КТМ»з моменту державної реєстрації, в тому числі статут ТОВ «КТМ», зареєстрований за № 07070 від 29.05.2003р. та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 37062059 від 26.06.2003 р. з моменту внесення до реєстру платників ПДВ.
Відповідно до частини 1 статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її зупинення.
Отже за змістом зазначеної норми, державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.
В той же час чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правами перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів за угодами.
За наведених обставин та правових норм визнання у судовому порядку недійсними установчих документів ТОВ «КТМ», його статуту та свідоцтва про реєстрацію платника податку, що мало місце після укладання та виконання господарського договору, не може бути достатньою підставою для визнання недійсними вчинених цим Товариством з іншими суб'єктами господарювання юридично значимих дій, як і не може бути доказом втрати контрагентом статусу платника ПДВ такого платника до фактичного його виключення з реєстру, що в спірному випадку також мало місце після виконання вищезазначеної господарської операції.
Оскільки станом на момент видачі податкових накладних та на день здійснення перевірки, ТОВ «КТМ»було зареєстровано органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість та мало відповідне свідоцтво, рішення про визнання недійсними установчих документів, скасування свідоцтва платника податку не можуть мати зворотної дії в часі, тобто поширюватися на правовідносини, що виникли до їх прийняття, а відтак не можуть поширюватись і на податкові накладні видані в цей період та господарські операції, які мали місце до прийняття такого рішення.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод і виданих податкових накладних, укладених з моменту державної реєстрації такої особи та отримання свідоцтва платника податку на додану вартість і до моменту скасування свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, що не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.
Також, суд вважає безпідставними посилання відповідача на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 07.07.2005 року, оскільки рішенням цього ж суду від 29.11.2006 року в задоволенні позову ДПА у м. Києві до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ТОВ «КТМ»відмовлено та ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27.06.2007 року № 22-2856/07 залишено без змін.
З урахуванням вищевикладених обставин та пояснень представників сторін, суд встановив, що державна реєстрація суб'єкта підприємницької діяльності ТОВ «КТМ»не скасована, податкові накладі, на підставі яких здійснювалась господарська діяльність, недійсними не визнані, а отже, підстави для винесення податкового повідомлення рішення від 15.02.2006 року № 0000572302/0-4922 відсутні.
Незважаючи на наявність підстав для визнання неправомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та задоволення позову, суд не може не прийняти до уваги положення статті 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки в даному випадку відповідачем заявлене відповідне клопотання про застосування строків звернення до суду.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Виходячи з наведеної норми Кодексу адміністративного судочинства України, строки звернення з адміністративним позовом та порядок їх обчислення можуть встановлюватися також іншими законами.
Підпункт 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 21.12.2000 N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який є спеціальним, а отже, пріоритетним щодо спірних правовідносин, встановлює, що платник податків вправі оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення з урахуванням строків давності. В свою чергу, строки давності визначені статтею 15 зазначеного Закону і становлять 1095 днів.
Таким чином, строк звернення платника податків з позовом до адміністративного суду щодо оскарження рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання визначається на підставі норм статей 5 та 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" і становить 1095 днів з моменту отримання відповідного податкового повідомлення. При цьому, наслідки пропущення зазначеного строку регулюються статтею 100 КАС України.
Так, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи адміністративний позов поданий 09.06.2010р., про що свідчить штамп вхідної кореспонденції суду, в той час як останнє податкове повідомлення-рішення від 12.09.2006 року відправлене позивачу 13.09.2006 року. Тобто, позивачем порушено граничний строк звернення до суду, визначений статтею 15 Закону України від 21.12.2000р. № 2181-III. При цьому, ні в позовній заяві, ні під час судового розгляду справи позивачем не наведено жодної поважної причини пропуску строку звернення до суду.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що строк звернення до адміністративного суду позивачем пропущено без поважних причин та поновленню не підлягає.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.
Оцінивши докази, які є в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, а також той факт, що позивачем пропущено строк звернення до суду та наявність клопотання відповідача, який наполягає на відмові у задоволенні позовних вимог саме з причини такого пропуску, суд вважає позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищенаведене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
В задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя А.І. Савченко