Справа № 369/19399/24 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/2813/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції - ОСОБА_2
22 січня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:
ОСОБА_2 (головуюча), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5
за участю:
прокурора - ОСОБА_6
захисника - ОСОБА_7
обвинуваченого - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 грудня 2024 року,
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 грудня 2024 року ОСОБА_8 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 263 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 16 лютого 2025 року включно без визначення розміру застави.
В обґрунтування мотивів ухваленого рішення суд вказав, що з огляду на наявність ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, саме запобіжний захід у виді тримання під вартою зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти наявним вище ризикам.
В апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 указано на незаконність ухвали суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги захисник зазначив про те, що ні клопотання прокурора, ні ухвала суду не містить зазначення доводів щодо наявності хоча б одного ризику, передбаченого ст. 177 КПК України, а посилання сторони обвинувачення на існування ризиків не підтверджені жодними доказами та зводяться лише до припущень, що суперечить практиці ЄСПЛ. Також вказав, що стороною обвинувачення не наведено обґрунтованих підстав щодо неможливості застосування до обвинуваченого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою. Крім цього, вважає, що в матеріалах клопотання також відсутні будь-які докази щодо неможливості застосування до ОСОБА_8 альтернативного запобіжного заходу у виді застави, яку суд має визначати з урахуванням матеріального становища особи. Відтак просить суд оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою змінити обраний ОСОБА_8 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення обвинуваченого та захисника, які подану апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити, прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги захисника, вивчивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч. 2 ст. 177, ст. 197 КПК України підставою як застосування запобіжного заходу, у тому числі і у виді тримання під вартою, так і продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Частиною першою ст. 194 КПК України визначений обов'язок суду встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Як вбачається із матеріалів провадження, питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою було вирішено на стадії підготовчого провадження в суді першої інстанції. Тобто, це питання вирішувалось на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на заміну якої висунуте обвинувачення. Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у вказаному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
У ході судового розгляду, суд першої інстанції визнав, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Оцінивши зазначені ризики, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання обвинуваченогоОСОБА_8 під вартою, належним чином мотивувавши своє рішення.
Так, колегією суддів визнається доведеним ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від суду. При цьому, вказаний ризик, на думку колегії суддів, є значним. Колегія суддів зважає на те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 263 КК України, які є тяжкими злочинами проти громадського порядку та моральності і громадської безпеки, за які передбачені покарання у виді позбавлення волі на строк до 7 років. Наявність вказаного ризику стверджується суворістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку доведеності його вини у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, що суд зобов'язаний враховувати відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України. При оцінці цього ризику, колегією суддів враховуються конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, поставлених у вину обвинуваченому, а також існування реальної можливості переховування, враховуючи ситуацію, яка існує в державі, яка викликана внаслідок військової агресії з боку Російської Федерації. Наведене указує на існування ризику переховування обвинуваченого від суду, що указує на наявність підстав для продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Обставини вчинення поставлених у вину обвинуваченому ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, а також та обставина, що останній є військовослужбовцем, отже має спеціальні знання та навички, дають підстави стверджувати про існування ризику незаконного впливу на потерпілих та свідків, а враховуючи, що наразі кримінальне провадження перебуває на стадії підготовчого провадження, а отже потерпілі та свідки безпосередньо судом не допитані, то вказаний ризик на сьогодні продовжує існувати.
Наведене у своїй сукупності вказує на обґрунтованість висновків суду першої інстанції про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, що вказує на наявність підстав для продовження застосованого до ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження та наявні дані, що характеризують особу обвинуваченого свідчать про неможливість застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_8 іншого запобіжного заходу, передбаченого ст. 176 КПК України, оскільки він не забезпечить належної поведінки останнього під час розгляду кримінального провадження.
Щодо можливості застосування до обвинуваченого інших альтернативних заходів, то на думку колегії суддів, запобіжний захід у виді домашнього арешту не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_8 та попередити наявні ризики, у зв'язку із його недостатнім стримуючим впливом за наявності зазначених вище обставин, а враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину, вчиненого із погрозою застосування насильства, то рішення суду першої інстанції про не визначення обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу у виді застави є обґрунтованим в силу положень ч. 4 ст. 183 КПК України. Колегія суддів звертає також увагу на те, що ні апеляційна скарга ні долучені до неї матеріали не містять інформації та відповідних доказів на підтвердження наявності у обвинуваченого постійного місця проживання та можливості обвинуваченого перебувати в цьому житлі цілодобово або у певний період доби.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» де зазначено, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Таким чином, рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
На переконання колегії суддів, таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про те, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою може забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у цьому кримінальному провадженні.
Наведене вказує на відсутність підстав для скасування ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 грудня 2024 року щодо ОСОБА_8 у зв'язку із чим колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 грудня 2024 рокущодо ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4