Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/2979/2025
м. Київ Справа № 366/3212/23
20 січня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Кирилюк Г.М.
- Левенця Б.Б.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабця Ігоря Несторовича на рішення Іванківського районного суду Київської області від 20 серпня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Корчкова А.А.,у цивільній справі за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області до Іванківської селищної ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, визнання недійсним рішення Страхоліської сільської ради, державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки на користь Іванківської територіальної громади,-
У жовтні 2023 року керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області звернувся до суду з позовом до Іванківської селищної ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, визнання недійсним рішення Страхоліської сільської ради, державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки на користь Іванківської територіальної громади.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що рішенням Страхоліської сільської ради від 08.10.2007 року № У-13-129 «Про затвердження технічної документації з видачі громадянам України державних актів на право приватної власності на землю в межах Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області» затверджено технічну документацію з видачі громадянам державних актів на право власності на землю в межах с. Страхолісся та передано безкоштовно у власність громадянам України, у тому числі ОСОБА_2 , земельну ділянку площею 1,6204 га для ведення особистого селянського господарства.
На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯГ № 178635 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:003:0026, площею 1,6204 га.
У подальшому ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19.10.2007 року № 5416 відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_1 .
На підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 у 16.11.2007 року видано державний акт серії ЯГ № 178635 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:003:0026, площею 1,6204 га.
Прокурор зазначав, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, оскільки розташована в межах прибрежної захисної смуги річки Дніпро (Київського водосховища).
Посилаючись на те, що цивільний оборот земель водного фонду обмежений законодавчо, керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області просив суд:
усунути перешкоди у здійсненні Іванківською селищною територіальною громадою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду шляхом визнання недійсним рішення Страхоліської сільської ради від 08.10.2007 року № У-13-129 в частині затвердження технічної документації з видачі державного акту на право власності на земельну ділянку та передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1, 6204 га для ведення особистого селянського господарства;
усунути перешкоди у здійсненні Іванківською селищною територіальною громадою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду шляхом визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку:
серії ЯГ № 178635, з кадастровим номером 3222081400:02:003:0026, площею 1, 6204 га, виданого 16.11.2007 року ОСОБА_1 ;
усунути перешкоди у здійсненні Іванківською селищною територіальною громадою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, шляхом повернення на користь Іванківської територіальної громади земельної ділянки з кадастровим номером 3222081400:02:003:0026 від ОСОБА_1 ;
стягнути з відповідачів на користь Київської обласної прокуратури сплачений судовий збір.
Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 20 серпня 2024 року в задоволенні позову керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області до Іванківської селищної ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, визнання недійсним рішення Страхоліської сільської ради, державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки на користь Іванківської територіальної громади, відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленним рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Київської обласної прокуратури Грабець Ігор Несторовичподав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Іванківського районного суду Київської області від 20 серпня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов Вишгородської окружної прокуратури Київської області у повному обсязі.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при неправильному застосуванні судом норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції обмежено право Іванківської територіальної громади Вишгородського району Київської області, як суб'єкта права власності на землю комунальної власності, на судовий захист порушених інтересів територіальної громади і загалом Українського народу, який згідно зі ст. 13 Конституції України є власником усіх земель, які знаходяться в межах території України.
Щодо повноважень прокурора звертатись до суду в інтересах територіальної громади в якості самостійного позивача зазначає, що територіальна громада селища Іванків не зареєстрована, як юридична особа, у зв'язку з чим позбавлена права на самостійне звернення до суду за захистом порушених прав внаслідок прийняття Іванківською селищною радою незаконного рішення щодо передачі у приватну власність земель комунальної власності.
Отже, з огляду на предмет спору, неможливість селищної ради одночасно бути позивачем і відповідачем в одній справі, що знівелювало б принцип змагальності судового процесу, неможливість врегулювання цього спору в позасудовому порядку, прокуратура є єдиним органом, який має можливість захистити порушені інтереси територіальної громади в судовому порядку з використанням представницьких повноважень, передбачених cт. 131-1 Конституції України, cт. 23 Закону України «Про прокуратуру» шляхом пред'явлення цього позову в інтересах держави, як самостійний позивач.
Щодо доведеності факту віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду вважає, що в обґрунтування позовних вимог прокурором надано належні, допустимі та достатні докази на підтвердження віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду.
Так, факт віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 3222081400:02:003:0026 до земель водного фонду підтверджується листом ТОВ «ЗемЮрКонсалтинг» відповідно до якого працівниками підприємства 28.11.2019 року за допомогою GNSS-приймача GS 08 plus Leica проведено геодезичні роботи щодо встановлення межі урізу води Київського водосховища на території Страхоліської сільської ради.
Результати проведення геодезичної зйомки оброблено в програмному комплексі GIS-6 та встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222081400:02:003:0026 накладається на 100-метрову прибережну захисну смугу річки Дніпро (Київського водосховища).
Вказане також підтверджується схемами розміщення земельної ділянки по відношенню до Київського водосховища річки Дніпро, виготовлених вищезазначеним підприємством.
Поряд з цим, за інформацією Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 26.11.2019 року за № 17-08/2453 водний об'єкт, розташований поряд із земельною ділянкою з кадастровим номером 3222081400:02:003:0026, це природний водний об'єкт - річка Дніпро (Київське водосховище), яка має загальну площу водозбору 504000 км2, довжину 2201 км.
Річка Дніпро з його водосховищами, рукавами, затоками, протоками належить до великих річок. Навколо великих річок встановлюється прибережна захисна смуга шириною 100 м (ст. 88 Водного кодексу України).
Аналогічну інформацію надано листом Басейнового Управління водних ресурсів середнього Дніпра від 31.03.2023 року № 01-12/401.
Таким чином, спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, оскільки розташована в межах 100-метрової прибережної захисної смуги р. Дніпро (Київського водосховища).
Проте, судом першої інстанції надано перевагу доказу відповідача - технічному звіту, виготовленому ФОП ОСОБА_3 , та не взято до уваги доводи прокурора про те, що відомості зазначені у вказаному звіті не відповідають дійсності.
Щодо ефективності способу захисту порушеного права зазначає, що у спорах щодо захисту прав на землю визнання незаконними та скасування (визнання недійсними) рішень органів влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками є ефективним способом захисту. Більше того, такий спосіб захисту прямо передбачений цивільним та земельним законодавством, є ефективним з огляду на правову природу таких рішень, що поєднують у собі публічно-правові та приватно-правові елементи, а також на правові наслідки їх реалізації, які не завжди вичерпуються фактом укладення правочину чи відповідної реєстрації речового права.
У постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15 Верховний Суд України дійшов висновку про те, що у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки, а визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
Вважає, що у спірних правовідносинах лише повернення земельної ділянки з кадастровим номером 3222081400:02:003:0026 без визнання недійсним державного акта на неї не буде ефективним способом захисту порушеного права та не відновить становище, яке існувало.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Рибченко Олександр Георгійович просить апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабця Ігоря Несторовича залишити без задоволення, а рішення Іванківського районного суду Київської області від 20 серпня 2024 року - залишити без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов аргументованого та законного висновку, що прокурором не було доведено належними, допустимими та достовірними доказами факту накладання у 2007 році виділеної відповідачу ОСОБА_2 земельної ділянки на прибережну захисну смугу, а представником Безверхого С.В. було доведено суду протилежне.
Зазначає, що приватизовані громадянами, у тому числі ОСОБА_2 , земельні ділянки, стосовно яких прокурором ставиться питання про повернення їх у власність Іванківської територіальної громади з підстав накладання даних земельних ділянок на прибережну захисну смугу Київського водосховища, розташовані саме в осушувальній зоні Київського водосховища (мілководдя), що обумовлює періодичні значні коливання лінії прибережної захисної смуги як на протязі одного року, так і на протязі останніх 16 років з часу затвердження Технічної документації про передачу даних земельних ділянок у власність громадянам.
Відповідно до «Технічного звіту с.Страхолісся Вишгородського району Київської області», графічного матеріалу, станом на момент проведення інженерно-геодезичних робіт сертифікованим землевпорядником відстань від земельної ділянки за кадастровим номером 3222081400:02:003:0026 (власник - ОСОБА_1 ) до узрізу води Київського водосховища становила 215,95 м.
Також судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного прокурором рішення було підставно зазначено, що прокурором не був спростований позитивний Висновок державної експертизи землевпорядної документації від 04.10.2007 року № 11-27е, який був складений Управлінням державної експертизи землевпорядної документації та ліцензування.
Посилання прокурора на лист Центральної геофізичної обсерваторії ім.Б.Срезневського від 28.11.2019 року вірно не враховоно судом першої інстанції, оскільки даний лист не містить інформації про факт накладання земельних ділянок на прибережну захисну смугу, а тільки визначає, що дана смуга становить 100 метрів.
Наданий прокурором лист ТОВ «ЗемЮрКонсалтинг» № 22 від 28.11.2019 року був складений на підставі відповідних геодезичних робіт, які проводились у 2019 році, у зв'язку з чим, стверджувати про такий же стан розташування урізу води у Київському водосховищі станом на конкретні дати 2007 року у прокурора немає жодних підстав.
Представлена прокурором роздруківка з загальнодоступного сервісу Google earth, на думку сторони відповідача, не є інформативним документом, оскільки, по-перше, не відповіддає приписам ст.47 ЗУ «Про землеустрій» щодо форми документа, яким встановлюються межі прибережної захисної смуги, по-друге, не містить жодної інформації, що дає змогу стверджувати про факт накладання земельної ділянки на прибережну захисну смугу, у зв'язку з чим, відповідно до приписів ст.ст.78, 79, 80 ЦПК України, також є недопустимим, недостовірним та недостатнім доказом, про що вірно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Цілком доречно суд першої інстанції послався на сталу практику Верховного Суду, сформовану Великою Палатою Верховного Суду, що зазначені прокурором позовні вимоги про скасування рішення органу місцевого самоврядування в частині затвердження технічної документації з видачі державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку не є належними способами правового захисту та в їх задоволені слід відмовляти.
В судовому засіданні апеляційного суду прокурори Київської обласної прокуратури Філіпенко Олександр Іванович та Холоденко Альона Сергіївна повністю підтримали доворди апеляційної скарни та просили її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Рибченко Олександр Георгійовичв судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Представник відповідача Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області та відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явились, про день та час розгляду справи апеляційним судом повідомлені у встановленому законом порядку. Іванківська селищна рада 08 січня 2025 року подала до апеляційного суду клопотання про розгляд справи у відсутності її представника, відповідачка ОСОБА_2 та клопотань до суду не повала. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає можливим розгляд справи у відсутності відповідачів Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області та ОСОБА_2 .
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до висновку Іванківського районного відділу земельних ресурсів Київського обласного головного управління земельних ресурсів Держкомзему № 634 від 08.08.2007 року, розроблений МРКП «Землемір» проект щодо відведення у власність громадянам земельних ділянок, загальною площею 23,3034 га в межах Страхоліської сільської ради, районний відділ погодив цей проект та зазначив, що земельні ділянки повинні використовуватись з дотриманням ст.ст. 91, 103 Земельного кодексу України, ст. 35 Закону України «Про охорону земель».
04.10.2007 року Головним управлінням земельних ресурсів у Київській області складено висновк державної експертизи землевпорядної документації № 11-27е, затверджений начальником Головного управління земельних ресурсів у Київській області від 04.10.2007 року, яким встановлено, що поданий на державну експертизу проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 13 громадянам України для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства в межах Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, оцінюється позитивно.
До цього висновку додана технічна документація, розроблена МРКП «Землемір», яка містить відтиск печатки з датою 09.10.2007 року. Додатки до технічної документації не датовані.
08.10.2007 року Страхоліською сільською радою Іванківського району Київської області V скликання прийнято рішення № У-13-129 «Про затвердження технічної документації з видачі громадянам України Державних актів на право приватної власності на землю в межах Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області» (далі - спірне рішення), крім іншого, вирішено:
затвердити технічну документацію з видачі громадянам України державних актів на право власності на землю в межах с. Страхолісся, яким остаточно визначені розміри та площі земельної ділянки (згідно з додатками);
передати безкоштовно у власність громадянам України земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарчих споруд площею, вказаною в додатках, про що зробити запис у книзі реєстрації громадян, яким безоплатно передано земельні ділянки у власність та зробити відмітки у паспортах громадян або документах, що їх замінюють;
доручити МРКП «Землемір» виготовити громадянам України державні акти на право власності на землю.
Згідно з додатком до спірного рішення, 13 громадянам України передано у власність земельні ділянки. ОСОБА_2 передано земельну ділянку площею 1,6204 га в межах с. Страхолісся.
18.10.2007 року Управлінням земельних ресурсів у Іванківському районі ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЖ № 016364 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:003:0026, площею 1,6204 га.
19.10.2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір № 5416 купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222081400:02:003:0026, площею 1,6204 га.
16.11.2007 року Управлінням земельних ресурсів у Іванківському районі ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯГ № 178635 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:003:0026, площею 1,6204 га.
26.11.2019 року Центральною геофізичною обсерваторією імені Бориса Срезневськогонадано відповідь №1708/2453, якою повідомлено, що водний об'єкт, який розташований поряд з земельними ділянками з кадастровими номерами 3222081401:01:013:0057, 3222081401:01:013:0058, 3222081401:01:013:0059, 3222081401:01:013:0047, 3222081400:02:001:0083, 3222081401:01:015:0013, 3222081400:02:001:0036, 3222081400:02:003:0026, 3222081400:02:003:0024, 3222081400:02:003:0014, 3222081400:02:003:0013, 3222081400:02:003:0010, 3222081400:02:003:0011, 3222081400:02:003:0012, 3222081400:02:003:0014, 3222081400:02:003:0015, 3222081400:02:003:0017, 3222081401:02:003:0018, 3222081401:02:003:0019, 3222081400:02:003:0021, 3222081400:02:003:0034, 3222081400:02:003:0035, 3222081400:02:003:0036, 3222081400:02:003:0037, 3222081401:02:003:0036, 3222081401:02:003:0037 це річка Дніпро (Київське водосховище).
Річка Дніпро (Київське водосховище) - це природний водний об'єкт, довжиною 2201 км та площею водозбору 504000 км, належить до великих річок. Згідно статі 79 Водного кодексу України річка Дніпро з його водосховищами, рукавами, затоками, протоками належать до великих річок. Згідно статі 88 Водного кодексу України навколо великих річок встановлюється прибережна захисна смуга шириною 100 м.
28.12.2019 року ТОВ «ЗемЮрКонсалтинг» листом № 22 з додатками повідомлено, що за результатами проведення геодезичної зйомки, обробленої в програмному забезпеченні GIS-6, встановленонакладання земельних ділянок на 100 метрову зону Київського водосховища. З ситуаційної схеми розміщення земельних ділянок по відношенню до Київського водосховища, Київська область, Іванківський район, Страхоліська сільська рада вбачається, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222081400:02:003:0026 перетинається з прибережно-захисною смугою (100 м).
31.03.2023 року Басейнове Управління водних ресурсів середнього Дніпра Державного агенства водних ресурсів України листом № 01-12/401повідомило, що відповідно до наявної інформації, яка знаходиться у відкритому доступі в мережі Інтернет, зазначені земельні ділянки знаходяться поряд з землями водного фонду р. Дніпро (відноситься до категорії-велика річка (ст. 79 Водний колекс України) з нормативною прибережною захисною смугою шириною 100 м (ст.60 Земельний кодекс України, ст. 88 Водний кодекс України).
Дніпро - четверта за довжиною та третя за водозбірною площею річка Європи. Загальна довжина Дніпра становить 2 285 км, в межах України 981 км, площа басейну Дніпра - 504 000 км.кв., з них у межах України-291 400 км.кв.
31.03.2023 року Іванківською селищною радою керівнику Вишгородської окружної прокуратури направлено листа № 06-31-981 яким повідомлено, що рішення про встановлення прибережної смуги поряд із вказаними у запиті земельними ділянками та рішення про зміну їх цільового призначення не приймались.
22.08.2023 року Вишгородська окружна прокуратура листом № 51-5425вих-23 повідомла Іванківську селищну раду про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222081400:02:003:0026 відноситься до земель водного фонду оскільки розташована в межах захисної смуги р.Дніпро (Київського водосховища), а відтак порушено питання щодо повернення земельної ділянки територіальній громаді.
07.09.2023 року Іванківською селищною радою направлено листа керівнику Вишгородської окружної прокуратури № 06-31-2896 яким повідомлено, що селищна рада не володіла інформацією зазначеною у листі прокуратури від 22.08.2023 року та не заперечує проти предявлення прокуратурою позовної заяви в інтересах Іванківської територальної громади для вирішення питання повернення земельних ділянок територальній громаді.
Відповідно до нотаріально завірених письмових пояснень колишнього директора Макарівського районного комунального підприємства «Землемір» ОСОБА_4 (період роботи на посаді директора з 2001 по 2008 роки) від 16.11.2020 року, останній пояснив, що очолюване ним підприємство на підставі ліцензії Держкомзема України від 08.12.2006року займалось виготовленням технічної та проектної документації по відведенню земельних ділянок. На підставі рішення Страхоліської сільської ради про надання дозволу на виготовлення технічної документації та матеріалів статистичної звітності (форма 6-зем), підприємство у 2007 році виготовило Технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельні ділянки громадянам України для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських споруд та ведення особистого селянського господарства в межах Страхоліської сільської ради таким громадянам, зокрема, ОСОБА_2 . При винесенні в натуру зовнішніх меж земельних ділянок громадянам, визначені ст. 88 Водного кодексу України 100 метрові зони прибережної смуги Київського водосховища були дотримані.
Судом також встановлено, що відповідно до наданого представником відповідача Технічного звіту с. Страхолісся Вишгородського району Київської області «Інженерно-геодезичні вишукування масштабу 1:1000», виконаного ФОП ОСОБА_3 , позначка урізу води на момент проведення геодезичних робіт становить на рівні 102, 18 м. над рівнем Балтійського моря і щонайменша відстань від кадастрових меж земельної ділянки з кадастровими номерами 3222081400:02:003:0026 становить мінімум 102, 86 м., а максимум 215, 95 м.
Повноваження ФОП ОСОБА_3 на виконання Технічного звіту засвідчено свідоцтвом про держану реєстрацію ФОП, кваліфікаційним сертифікатом інженера-землевпорядника, свідоцтвом про підвищення кваліфікації інженера-землевпорядника, спеціальним дозволом на виконання топографічно-геодезичних вишукувань під час воєнного стану.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області до Іванківської селищної ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, визнання недійсним рішення Страхоліської сільської ради, державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки на користь Іванківської територіальної громади, суд першої інстанції посилався на те, що стороною позивача не доведено, а стороною відповідача спростовано факт перебування спірної земельної ділянки в межах емель водного фонду, тому відсутні підстави для їх повернення з володіння відповідача на користь держави.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Іванківського районного суду Київської області від 20 серпня 2024 року не відповідає.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Способи захисту цивільних прав і інтересів визначені у статті 16 ЦК України і їх перелік не є вичерпним. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Також перераховані конкретні способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У цій статті гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, в який вони виконують свої зобов'язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.
В абзаці десятому пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні заходи не встановлені, то особа має право обрати спосіб з передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення. Наявність недоліків у застосуванні судами способів захисту цивільних прав та інтересів спричинена неповним врегулюванням цього питання у законодавстві. Трапляються також випадки застосування судами іншого способу захисту, ніж той, який передбачений законом або договором.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити з його ефективності, а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) зроблено висновок про те, що «задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб'єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18)».
У справі, що переглядається, прокурор вважав, що скасування державної реєстрації речових прав на спірну земельну ділянку, що має наслідком припинення відповідних речових прав за відповідачами, а також скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки поновить права законного розпорядника спірної землі, натомістьколегія суддів зазначає, що позовні вимоги про зобов'язання повернути спірну земельну ділянку (негаторний позов) само по собі призведе до ефективного захисту прав та інтересів позивача, з огляду на наступне.
У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц зазначено, що: «заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом».
Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду з огляду на те, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)».
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29)).
Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який в межах цієї справи і був пред'явлений позивачем, що узгоджується із усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено, зокрема, і у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року у справі № 748/2226/22 та від 01 листопада 2023 року в справі № 748/2090/22, від 15 січня 2025 рокуу справі № 748/3383/23.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги прокурора про визнання недійсним рішення Страхоліської сільської ради від 08.10.2007 № У-13-129 в частині затвердження технічної документації з видачі державного акту на право власності на земельну ділянку та передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1, 6204 га для ведення особистого селянського господарства та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 178635, з кадастровим номером 3222081400:02:003:0026, площею 1,6204 га, виданого 16.11.2007 року ОСОБА_1 не є необхідним для ефективного відновлення його права, а тому задоволенню не підлягають.
Вирішуючи позовні вимоги щодо усунення перешкод у здійсненні Іванківською селищною територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом повернення на користь Іванківської територіальної громади земельної ділянки з кадастровим номером 3222081400:02:003:0026 від ОСОБА_1 , колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити у дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на положення частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у контексті загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які необхідно оцінювати щодо сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи мало легітимну мету, що випливає зі змісту цієї статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Згідно з частиною першою статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі водного фонду.
За положеннями частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 Водного кодексу України (далі - ВК України) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.
Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту (частина четверта статті 59 ЗК України).
Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60 - 62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.
Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.
Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434 (далі - Порядок) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони.
Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
Зазначений висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30 травня 2018 року у справі №469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність доказів приналежності спірної земельної ділянки до земель водного фонду.
Так, 26.11.2019 року Центральною геофізичною обсерваторією імені Бориса Срезневського надано відповідь №1708/2453, в якій повідомлено, що водний об'єкт, який розташований поряд з земельною ділянкою з кадастровим номером 3222081400:02:003:0026 є річка Дніпро (Київське водосховище).
Річка Дніпро (Київське водосховище) - це природний водний об'єкт, довжиною 2201 км та площею водозбору 504000 кма, належить до великих річок. Згідно статі 79 Водного кодексу України річка Дніпро з його водосховищами, рукавами, затоками, протоками належать до великих річок. Згідно статі 88 Водного кодексу України навколо великих річок встановлюється прибережна захисна смуга шириною 100 м.
28.12.2019 року ТОВ «ЗемЮрКонсалтинг» листом № 22 з додатками повідомлено, що за результатами проведення геодезичної зйомки, обробленої в програмному забезпеченні GIS-6, встановлено накладання земельних ділянок на 100 метрову зону Київського водосховища. З ситуаційної схеми розміщення земельних ділянок по відношенню до Київського водосховища, Київська область, Іванківський район, Страхоліська сільська рада вбачається, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222081400:02:003:0026 перетинається з прибережно-захисною смугою (100 м).
31.03.2023 року Басейнове Управління водних ресурсів середнього Дніпра Державного агенства водних ресурсів України листом № 01-12/401 повідомило, що відповідно до наявної інформації, яка знаходиться у відкритому доступі мережі Інтернет, зазначена земельна ділянка знаходяться поряд з землями водного фонду р. Дніпро (відноситься до категорії-велика річка (ст. 79 Водний кодекс України) з нормативною прибережною захисною смугою шириною 100 м (ст.60 Земельний кодекс України, ст. 88 Водний кодекс України).
Дніпро - четверта за довжиною та третя за водозбірною площею річка Європи. Загальна довжина Дніпра становить 2 285 км, в межах України 981 км, площа басейну Дніпра - 504 000 км.кв., з них у межах України-291 400 км.кв.
31.03.2023 року Іванківською селищною радою Керівнику Вишгородської окружної прокуратури направлено листа № 06-31-981 яким повідомлено, що рішення про встановлення прибережної смуги поряд із вказаними у запиті земельними ділянками та рішення про зміну їх цільового призначення не приймались.
Надані прокурором письмові докази суд апеляційної інстанції вважає належними та допустимими.
Надаючи оцінку доказам наданим представником відповідача, а саме: технічній документації, розробленій МРКП «Землемір», яка погоджена висновками Іванківського районного відділу земельних ресурсів Київського обласного головного управління земельних ресурсів Держкомзему № 634 від 07.08.2007 року та Відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Іванківської районної державної адміністрації № 487 від 08.08.2007 року; висновку державної експертизи землевпорядної документації від 04.10.2007 № 11-27е, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» (в редакції, чинній на час проведення експертизи), обов'язковій державній експертизі підлягають, крім іншого:
проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів;
проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів;
технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель у разі формування земельних ділянок за рахунок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
технічна документація з бонітування ґрунтів, нормативної грошової оцінки земельних ділянок.
Згідно вимог ст. 32 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» (в редакції, чинній на час проведення експертизи) державна експертиза проводиться шляхом розгляду документації та матеріалів, а за необхідності - шляхом проведення обстежень у натурі (на місцевості).
При проведенні державної експертизи досліджуються, перевіряються, аналізуються та оцінюються: питання дотримання вимог законодавства та встановлених стандартів, норм і правил при прийнятті проектних рішень;
відповідність передбачених документацією і матеріалами заходів завданням на проектування, вимогам раціонального використання та охорони земель, а також дотриманню законних прав та інтересів власників земельних ділянок та землекористувачів, держави і суспільства;
еколого-економічна ефективність проектних рішень щодо
запобігання їх негативного впливу на стан земельних ресурсів, суміжні земельні ділянки, ландшафт.
Вказані надані представником відповідача докази не містять висновків щодо розташування спірної земельної ділянки відносно водного об'єкта - річки Дніпро ( Київського водосховища) з урахуванням розміру її прибережної захисної смуги - 100 м.
Надаючи оцінку наданому представником відповідача технічному звіту с. Страхолісся Вишгородського району Київської області «Інженерно-геодезичні вишукування масштабу 1:1000», виконаного ФОП ОСОБА_3 01.09.2023 року, згідно якого позначка урізу води на момент проведення геодезичних робіт становить на рівні 102, 18 м. над рівнем Балтійського моря і щонайменша відстань від кадастрових меж земельної ділянки з кадастровим номером 3222081400:02:003:0026 становить мінімум 102, 86 м., а максимум 215, 95 м., колегія суддів зазначає, що на підтвердження вказаного висновку інженером-землевпорядником надано схематичне зображення спірної земельної ділянки та водного об'єкту. При цьому звіт не містить ортофотопланів, фотографій, тощо, які б підтверджували місцезнаходження урізу води.
При цьому, відповідно до картографічних матеріалів, доданих до листа ТОВ «ЗемЮрКонсалтинг» від 28.11.2019 року, уріз води знаходиться в іншому місці.
Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру з увімкненими шарами « Умовна прибережна захисна смуга» та « Гідрографія» вбачається, що спірна земельна ділянка накладається на прибережну захисну смугу Київського водосховища р. Дніпро, а уріз води знаходиться в абсолютно іншому місці порівняно з вказаним Технічним звітом.
З урахуваннямвстановлених обставин та того, що втручання держави у право мирного володіння майном маєнормативну основу у національному законодавстві і характеризувалося доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, та наслідки його застосування були передбачуваними, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора про усунення перешкод у здійсненні Іванківською селищною територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом повернення на користь Іванківської територіальної громади земельної ділянки з кадастровим номером 3222081400:02:003:0026 від ОСОБА_1 .
Зобов'язання повернути спірну земельну ділянку переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням, щоб попередити завдання шкоди загалом навколишньому природному середовищу і, зокрема, частині світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному водному об'єкту. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим правовим режимом спірної земельної ділянки; справедливий баланс між суспільним і приватним інтересами не порушений, оскільки відповідає легітимній меті контролю за використанням цієї ділянки згідно із загальними інтересами.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто, належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, не надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, не встановив обставин, що мають значення для вирішення спору, дійшов до помилкового висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області до Іванківської селищної ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, визнання недійсним рішення Страхоліської сільської ради, державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки на користь Іванківської територіальної громади з підстав їх недоведеності.
Відтак, формальний підхід суду першої інстанції до вирішення справи не сприяв здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на прийняття законного та справедливого рішення, а також захисту прав та інтересів учасників судового розгляду.
Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабця Ігоря Несторовича підлягає частковому задоволенню, рішення Іванківського районного суду Київської області від 20 серпня 2024 року скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задовалення позовних вимог керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області до Іванківської селищної ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, визнання недійсним рішення Страхоліської сільської ради, державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки на користь Іванківської територіальної громади шляхом усунення перешкод у здійсненні Іванківською селищною територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом повернення на користь Іванківської територіальної громади земельної ділянки з кадастровим номером 3222081400:02:003:0026 від ОСОБА_1 .
Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабця Ігоря Несторовича задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, то колегія суддів приходить до висновку про стягнення із ОСОБА_1 на користь Вишгородської окружної прокуратури Київської області судових витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 6 710,00 грн.
Керуючись ст.ст. 13, 14 Конституції України, ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 19, 58-60, 84 ЗК України, ст.ст. 4, 79 88-90 ВК України, ст.ст. 2, 4, 5, 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабця Ігоря Несторовича задовольнити частково.
Рішення Іванківського районного суду Київської області від 20 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області до Іванківської селищної ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, визнання недійсним рішення Страхоліської сільської ради, державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки на користь Іванківської територіальної громадизадовольнити частково.
Усунути перешкоди у здійсненні Іванківською селищною територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом повернення на користь Іванківської територіальної громади земельної ділянки з кадастровим номером 3222081400:02:003:0026 від ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Вишгородської окружної прокуратури Київської областісудові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 6 710,00 грн за реквізитами: отримувач Київська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909996, банк отримувача Держказначейська служба України м. Київ, МФО 820172, рахунок отримувача UA028201720343190001000015641.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 24 січня 2025 року.
Головуючий: Судді: