справа №370/2886/19 Головуючий у суді І інстанції: Косенко А.В.
провадження №22-ц/824/3167/2025 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
21 січня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Музичко С.Г., Олійника В.І.,
секретар судового засідання: Дуб С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 10 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину земельних ділянок,
У вересні 2019 року Ганенко Роман Андрійович , який діяв в інтересах ОСОБА_2 , 25.09.2019 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6 про визнання права власності на частину земельних ділянок.
В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 16.12.1992р. між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , ОСОБА_6 було укладено договір дарування, за яким ОСОБА_7 подарувала, а ОСОБА_8 та ОСОБА_6 прийняли в дар в рівних долях житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який на час укладення договору дарування був розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згодом власником належної ОСОБА_8 частини зазначеного домоволодіння стала ОСОБА_3 : право власності на частину зазначеного майна вона набула на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 29.10.2007р. Дванадцятою Київською державною нотаріальною конторою, за реєстровим №3-3716, право власності на іншу частину ОСОБА_3 набула на підставі договору дарування, посвідченого 06.09.2014р. приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Дурицьким А. П., за реєстровим №2729.
Рішенням виконавчого комітету Колонщинської сільської ради від 12.01.2012року №8 номер зазначеного будинку було змінено з 14 на 28.
Рішенням виконавчого комітету Колонщинської сільської ради від 19.06.2018р. №44 у зв'язку з перейменуванням АДРЕСА_1 та проведенням інвентаризації земельних ділянок та житлового фонду по Колонщинської сільській раді, назву вулиці та номер житлового будинку, який належав ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було змінено з АДРЕСА_2 на АДРЕСА_3 .
Згодом право власності на частину житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель і споруд, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , набув позивач по справі ОСОБА_2 - на підставі договору дарування житлового будинку від 11.04.2019р., зареєстрованого в реєстрі вчинення нотаріальних дій за №369, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Відповідно до п. 2 договору дарування житлового будинку від 11.04.2019р., вказаний житловий будинок розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3222782601:01:028:0009, площею 0,1670 га.
Станом на дату укладення договору дарування житлового будинку від 11.04.2019 р., власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222782601:01:028:0009 була відповідачка по справі, ОСОБА_6 .
Право власності відповідачки на вказану земельну ділянку посвідчувалось державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ №041738, який видано 18.05.1997р. та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1096.
В подальшому відповідачка розділила земельну ділянку з кадастровим номером 3222782601:01:028:0009 на дві окремі земельні ділянки: земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3222782601:01:028:0035 та земельну ділянку площею 0,067 га з кадастровим номером 3222782601:01:028:0036.
Посилаючись на норми ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України позивач звернувся з позовом у даній справі та просив визнати за ним право власності на частину земельної ділянки з кадастровим номером 3222782601:01:028:0035 та частину земельної ділянки з кадастровим номером 3222782601:01:028:0036.
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 10 вересня 2024 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на частину земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3222782601:01:028:0035 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1871122432227) та частину земельної ділянки площею 0,067 га з кадастровим номером 3222782601:01:028:0036 (реєстраційний номер обєкту нерухомого майна: 1871141132227).
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1536,80 грн.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_6 здійснила поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222782601:01:028:0009 на дві земельні ділянки без погодження таких дій з іншим співвласником. Проте скаржник вважає, що даний висновок суду є помилковим та необгрунтованим жодною нормою права.
Суд не зазначив, на порушення якої норми відповідачка ОСОБА_6 не узгодила свої дії під час приватизації земельної ділянки, в чому полягає її недобросовісність, за умови чинності рішення Колонщинської сільської ради про передачу їй у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та чинності правовстановлюючого документу на спірну земельну ділянку.
Вважає, що висновки суду першої інстанції в мотивувальній частині рішення є необгрунтованими і такими, що не стосуються предмету позову. Слід вважати, що при ухваленні рішення по справі суд на порушення ст. 264 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог.
Крім того апелянт вважає, що висновок суду про недобросовісність відповідачки ОСОБА_6 , зроблений на порушення ст. 12 Цивільного кодексу України за змістом частини п'ятої якої добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.
Судом встановлено, що на час отримання державного акту про право приватної власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд його співвласниками були: ОСОБА_6 та ОСОБА_8 .. Після смерті ОСОБА_8 1/2 частину житлового будинку успадкували в порядку спадкування за законом її дочки - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - треті особи по справі.
Однак, свідоцтва про право на спадщину за законом судом першої інстанції не досліджувались та не оцінювались за відсутності їх в матеріалах цивільної справи. А тому в оскаржуваному рішенні суд обмежився лише посиланням на набуття права власності на частину житлового будинку попередніми співвласниками, вказавши, що частину житлового будинку згодом набув у власність позивач у справі.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані також тим, що судом не було встановлено, що попередні власники частини житлового будинку, а саме, ОСОБА_8 , її дочки - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , мали у власності виділену в натурі частину житлового будинку та право на земельну ділянку, що перейшло у власність позивача.
Посилався на те, що поза увагою суду залишилась також та обставина, що треті особи по справі - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали у власність в порядку приватизації для обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд по АДРЕСА_4 земельні ділянки з кадастровими номерами 3222782601:01:029:0002 та 3222782601:01:029:0001 загальною площею 0,25 га із земельної ділянки, що була закріплена за первинним власником житлового будинку- Зезека. Н.Р площею 0,57 га.
При цьому суд першої інстанції не дав належної оцінки державному акту серії II- КВ №041738 від 18.05.1998 за №1096 та висновку експерта від 21 травня 2021 року, 9 якими підтверджено місце розташування земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0, 083 га, що була також закріплена за домоволодінням, яка межує з земельними ділянками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (кадастрові номери 3222782601:01:029:0002 та 3222782601:01:029:0001).
Апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги висновок експерта Свериди О.М. від 27.10.2021 року № 17/21, оскільки оцінюючи висновки експерта, не перевіривши правдивість наявної в ній інформації та способам її отримання, суд безпідставно надав перевагу доказам, наданим позивачем у справі та не врахував, що експертизою від 21.05.2021 року не врахована земельна ділянка № 2 згідно Державного акту на право власності на землю.
Крім того, вважає, що свідоме не надання на дослідження експерту останнього плану БТІ домоволодіння, свідчить про намір отримати ним неправдивий висновок експерта.
12 листопада 2024 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Ганенка Р.А., просив відхилити апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Вважає, що суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України з врахуванням правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19, від 18 січня 2023 ркоу у справі № 488/2807/17.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що дізнавшись про відчуження 11.04.2019 року 1/2 частини домоволодіння на користь позивача ОСОБА_2 , відповідачка здійснила поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222782601:01:028:0009 на дві земельні ділянки, без погодження таких дій з іншим співвласником, що за висновками суду першої інстанції така поведінка відповідачки є недобросовісною, адже надання у власність всієї земельної ділянки лише одному із співвласників житлового будинку, який розміщений на цій земельній ділянці, порушує права іншого співвласника цього будинку, зокрема на користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування належного йому майна.
Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено, що на підставі договору дарування від 16.12.1992 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , ОСОБА_6 . ОСОБА_8 та ОСОБА_6 набули у власність в рівних долях (по частині кожна) житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці 0,25 га (том 1, а.с. 9).
На час розгляду справи зазначений житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_3 (том 1, а.с. 12, 13, 150).
Згідно господарської книги спірне домоволодіння розташоване на 57 сотках (а.с. 85-88 том 1).
05.04.1996 року рішенням ІV сесії ХХХІІ скликання Колонщинської сільської ради народних депутатів відповідачці ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку загальною плошею 0,250 га в АДРЕСА_1 , в тому числі, 0,167 га для будівництва, обслуговування житлового будинку та 0,0083 га для ведення особистого підсобного господарства, що посвідчується державним актом на право приватної власності на землю ІІ-КВ №041738, виданим 18.05.1998 року, зареєстрованим в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1096 (том 1, а.с. 25, 89, 90). Зазначений акт та рішення Ради колишніми ОСОБА_8 , а в подальшому з 2007 року ОСОБА_3 в судовому порядку неоскаржували та погодились з ними.
Сторонами не заперечувалось, що зазначений вище житловий будинок, який станом на 1996 років на праві спільної часткової власності належав відповідачці ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , розташований на земельні ділянці площею 0,167 га, інша земельна ділянка яка відноситься до домоволодіння розташована навпроти будинку через дорогу.
Зі змісту витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 27.06.2014 року №НВ-3202927682014 вбачається, що 12.04.2013 року зазначеній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3222782601:01:028:0009 (том 1, а.с. 151-153).
ІНФОРМАЦІЯ_1 співвласниця частику житлового будинку - ОСОБА_8 померла, після чого у 2007 році належну частику житлового будинку в АДРЕСА_3 (раніше - АДРЕСА_1 ) успадкували її дочки (треті особи по справі) - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 69-72 том 1).
На підставі договору дарування від 06.09.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Дурицьким А.П. та зареєстрованим за №2729, ОСОБА_4 належну їй частку зазначеного житлового будинку подарувала ОСОБА_3 , яким таким чином стала власником загалом частини будинку.
На підставі договору дарування житлового будинку від 11.04.2019р., зареєстрованого в реєстрі вчинення нотаріальних дій за №369, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , позивач набув у власність частку в праві спільної часткової власності житловий будинок (том 1, а.с. 14, 145).
Відповідно до п. 2 договору дарування житлового будинку від 11.04.2019р., вказаний житловий будинок розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3222782601:01:028:0009, площею 0,1670 га.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що житловий будинок та земельна ділянка це є два різних об'єкта нерухомості, які є двома різними об'єктами при укладенні правочинів. Також встановлено, що при укладенні договору дарування в 2019 році, в останньому був зазначений кадастровий номер земельної ділянки, який не належить дарувальнику.
Крім того встановлено, що попередні власники будинок в натурі не ділили.
Відповідачка ОСОБА_6 здійснила поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222782601:01:028:0009, площею 0,1670 га, в результаті якого сформовано земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3222782601:01:028:0035 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1871122432227) та земельну ділянку площею 0,067 га з кадастровим номером 3222782601:01:028:0036 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1871141132227).
Відповідно до висновку експерта №СЕ-1201-1-1189.20 від 21.05.2021 року за результатами проведеної комплексної судової земельно-технічної експертизи у даній справі, встановлено, що:
- розташування земельних ділянок з кадастровими номерами 3222782601:01:028:0035 та 3222782601:01:028:0036, які належать ОСОБА_6 , за координатами поворотних точок їхніх меж, які містяться в Державному земельному кадастрі, співпадає із фактичним розташуванням земельної ділянки по АДРЕСА_3 (колишня АДРЕСА_2 ;
-також співпадає із фактичним розташуванням земельної ділянки по АДРЕСА_5 і розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3222782601:01:028:0009 за координатами поворотних точок їхніх меж в Державному земельному кадастрі, яка в свою чергу була поділена на дві зазначені вище земельні ділянку, що належать ОСОБА_6 ;
-домоволодіння (житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами) по АДРЕСА_3 (колишня АДРЕСА_2 , яке належить на праві спільної часткової власності позивачу ОСОБА_2 та відповідачу ОСОБА_6 , розташоване як в межах земельної ділянки з кадастровим номером 3222782601:01:028:0009, так і в межах земельних ділянок з кадастровими номерами 3222782601:01:028:0035 та 3222782601:01:028:0036.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Відповідно до ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об'єкта до набувача такого об'єкта.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 173/1744/19 зазначено, що за правилами ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України до набувачів будівлі переходять права на земельну ділянку, на якій вона розташована, у тих обсягах, які були у попереднього власника. Відповідно, сам факт набуття права власності на будинок не може бути достатньою підставою для висновку про набуття особою у власність земельної ділянки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18наголошено, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилахст. 120 ЗК України,ст. 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об'єкт нерухомості, та частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.
Аналогічні висновки викладені упостановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17.
У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції не правомірно застосував до правовідносин, що виникли між сторонами положення ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, оскільки до позивача (обдарованого) не перейшло право власності на земельну ділянку, оскільки дарувальний-власник 1/2 частини будинку не мав у власності (користуванні) земельної ділянки під будинком, а тому і не міг передати ці права до обдарованого. Отже, право власності, яке просить захистити позивач-обдарований не порушено відповідачем (власником землі).
Встановивши, що позивачу належить 1/2 частини житлового будинку у АДРЕСА_6 . Останній має право встановлення розміру необхідного для обслуговування будинку, та подальшого викупу частини земельної ділянки чи встановлення сервітуту.
Однак матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до суду з позовом з вимогою про виділення земельної ділянки для обслуговування частки будинковолодіння власником якого він є. Тому позивач не може претендувати на частину земельної ділянки відповідача, яка перебуває на праві особистої приватної власності.
Що стосується твердження позивача про те, оскільки відповідно до договору дарування від 11.04.2019 року, зареєстрованого в реєстрі вчинення нотаріальних дій за №369, ОСОБА_3 подарувала належну їй 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_2 (позивачу), тому в останнього виникло право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,167 га, кадастровий номер 3222782601:01:028:0009, що була розподілена на земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3222782601:01:028:0035 та земельну ділянку площею 0,067 га з кадастровим номером 3222782601:01:028:0036. Суд апеляційної інстанції вважає такі твердження позивача помилковими, оскільки реальний поділ житлового будинку в натурі між попередніми співвласниками не проводився, а також не вирішувалось питання між попередніми співвласниками житлового будинку щодо визнання порядку користування житловим будинком та земельною ділянкою.
Також матеріали справи не містять доказів, що за сторонами оспорювався державний акт на право приватної власності на землю ІІ-КВ №041738, виданим 18.05.1998 року, яка в подальшому була розділена на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3222782601:01:028:0035 та 3222782601:01:028:0036.
В суді апеляційної інстанції встанволено та сторонами ця обставина визнається, що інші 0,25 га домоволодіння навпроти будинку були приватизовані колишніми власниками частини будинку ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ..
Суд апеляційної інстанції вважає слушними доводи апеляційної скарги та такими, що заслуговують на увагу.
Отже, суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин та дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, що призвело до порушення під час вирішення спору норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Що стосується судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи при зверненні з позовом до суду першої інстанції позивач сплативу судовий збір у розмірі 1536,80 грн.
Тому, при зверненні з апеляційної скаргою підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2305 грн 20 коп. (1536,80грн х 150%).
Встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи, що підтверджується копією довідки до Акту МСЕК від 18.01.2012 року (а.с.16 том 3).
Відповідно до п. 9 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування суду першої інстанції з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог, відповідач звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, то з позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2305,20 грн на користь держави.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог відповідно до статті 376 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 374, 376 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Макарівського районного суду Київської області від 10 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину земельних ділянок відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2305 грн 20 коп..
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено «27» січня 2025 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді С.Г. Музичко
В.І. Олійник