20 січня 2025 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25.03.2024,
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25.03.2024 ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.152, ч.2 ст.15 ч.3 ст.152, ч.2 ст.15 ч.2 ст.153, ч.2 ст.186 КК України, продовжено строк тримання під вартою до 23.05.2024 включно.
Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що тяжкість кримінальних правопорушень, які належать до злочинів проти власності та статевої свободи і недоторканості особи, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, не має міцних соціальних зв'язків, постійно порушує порядок в залі судового засідання, свідчать про наявність ризиків переховування від суду, незаконного впливу на свідків та потерпілих, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, а застосування більш м'яких запобіжних заходів не забезпечать запобігання цим ризикам.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою обрати щодо нього запобіжний захід у виді нічного домашнього арешту.
В обґрунтування своїх вимог посилається на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Вказує на порушення його прав, оскільки судовий розгляд відбувся за його відсутності через видалення його з зали судового засідання на весь час судового розгляду. Зазначає, що висновок суду про продовження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, є безпідставним, оскільки у клопотанні прокурора відсутні будь-які докази, якими він його обґрунтовує. Звертає увагу на відсутність ризику переховування від суду, оскільки він має постійне місце проживання, соціальні зв'язки, офіційно працевлаштований, позитивно характеризується за місцем роботи, в розшуку не перебував, за період дії запобіжних заходів у виді особистого зобов'язання та домашнього арешту виконував покладені на нього обов'язки. Стверджує, що ризик впливу на свідків та потерпілих спростовується відсутністю в матеріалах справи відповідних звернень учасників щодо неправомірних дій відносно них. Вважає, що факт недопущення ним порушень вимог КПК України зі сторони обвинувачення та суду, не є перешкоджанням кримінальному провадженню. Наголошує, що наявність інших судимостей не є доказом схильності до вчинення інших кримінальних правопорушень.
Під час апеляційного розгляду обвинуваченого ОСОБА_7 було видалено із зали судового засідання на підставі ч.1 ст. 330 КПК України через повторне порушення ним порядку у залі судових засідань та невиконання розпорядження головуючого у судовому засіданні.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_7 не був забезпечений захисником, апеляційний суд залучив до апеляційного розгляду захисника з числа адвокатів Північного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, перевіривши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991).
Розглядаючи питання щодо продовження строку тримання під вартою, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд дійшов висновку, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Також судом першої інстанції враховано дані про особу ОСОБА_7 , тяжкість пред'явленого обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, які відповідно до ст.12 КК України належать до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів, та його процесуальну поведінку.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Отже, на думку колегії суддів, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її зміни або скасування немає.
Керуючись ст.ст. 177-178, 199, 331,404, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25.03.2024, якою ОСОБА_7 продовжено строк тримання під вартою до 23.05.2024 включно, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3