вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи753/13776/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/1678/2025Головуючий у суді першої інстанції - Котвицький В.Л., Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
16 січня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
секретар Ткаченко В.В.
за участю:
позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 травня 2024 року та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 червня 2024 року про відмову в ухваленні додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 19.10.2002 по 23.12.2022.
Під час шлюбу сторонами було набуте наступне майно: земельну ділянку - кадастровий номер 8000000000:90:894:0133, реєстраційний номер нерухомого майна 1970373680000, площею (га): 0.0548, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; садовий будинок - розташований у АДРЕСА_1 ; майнові права на нежитлове приміщення розташоване у АДРЕСА_2 ; автомобіль марки "Hyundai Tucson", 2008 року випуску, VIN - НОМЕР_1 , д.н.з.; НОМЕР_2 , об'єм двигуна 1975 смЗ, дата реєстрації 11.02.2017; та автомобіль марки "Volkswagen Tiguan", 2015 року випуску, VIN - НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , об'єм двигуна 1984 смЗ, дата реєстрації 22.01.2022.
Загальна вартість майна, що підлягає розподілу становить 7 392 463 гривень.
Після розлучення сторони не змогли дійти згоди щодо розподілу спільного майна.
У зв'язку з викладеним, позивач просив суд:
- визнати вказане майно об'єктом права спільної сумісної власності подружжя;
- визнати право власності на 1/2: земельної ділянки - кадастровий номер 8000000000:90:894:0133, реєстраційний номер нерухомого майна 1970373680000, площею (га): 0.0548, яка розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 ; садового будинку - розташований у АДРЕСА_1 ; майнових прав на нежитлове приміщення розташоване у АДРЕСА_3 , за ОСОБА_3 ;
- автомобілі марки "Hyundai Tucson", 2008 року випуску, VIN - НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , об'єм двигуна 1975 смЗ, дата реєстрації 11.02.2017; та марки "Volkswagen Tiguan", 2015 року випуску, VIN - НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , об'єм двигуна 1984 смЗ, дата реєстрації 22.01.2022, залишити у власності ОСОБА_3 стягнувши на користь позивача 1/2 вартості автомобілів: 440 231,50 грн.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02.05.2024 позов задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 земельну ділянку - кадастровий номер 8000000000:90:894:0133, реєстраційний номер нерухомого майна 1970373680000, площею 0,0548 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованою за ОСОБА_3 ; садовий будинок - розташований у АДРЕСА_1 . Кадастровий номер земельної ділянки розташування: 8000000000:90:894:0133, реєстраційний номер нерухомого майна 1977889180000, зареєстрований 28.11.2019 за ОСОБА_3 ; майнові права на нежитлове приміщення, розташоване у АДРЕСА_2 ; автомобіль Hyundai Tucson, 2008 року випуску, VIN НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_5 , об'єм двигуна 1975 куб. см, дата реєстрації 11.02.2017, зареєстрований за ОСОБА_3 ; автомобіль Volkswagen Tiguan, 2015 року випуску, VIN НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , об'єм двигуна 1984 куб. см, дата реєстрації 22.01.2022, зареєстрований за ОСОБА_3 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку: земельної ділянки - кадастровий номер 8000000000:90:894:0133, реєстраційний номер нерухомого майна 1970373680000, площею 0,0548 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованої за ОСОБА_3 ; садового будинку, розташованого у АДРЕСА_1 . Кадастровий номер земельної ділянки розташування: 8000000000:90:894:0133, реєстраційний номер нерухомого майна 1977889180000, зареєстрованого 28.11.2019 за ОСОБА_3 ; майнових прав на нежитлове приміщення, розташованого у АДРЕСА_2 .
Автомобіль Hyundai Tucson, 2008 року випуску, VIN НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_5 , об'єм двигуна 1975 куб. см, дата реєстрації 11.02.2017, та автомобіль Volkswagen Tiguan, 2015 року випуску, VIN НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , об'єм двигуна 1984 куб. см, дата реєстрації 22.01.2022, зареєстровані за ОСОБА_3 , залишено у власності ОСОБА_3 , стягнуто на користь позивача ОСОБА_1 в якості компенсації 1/2 вартості автомобілів 371 732,10 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 14 225,47 грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено (т. 1, а.с. 205-214).
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14.06.2024 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення (т. 1, а.с. 221-223).
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду першої інстанції в частині залишення автомобілів у її власності та стягненні з неї на користь позивача в якості компенсації 1/2 вартості автомобілів 371732,10 грн. скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 права власності на автомобіль Hyundai Tucson, 2008 року випуску, VIN НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_5 , об'єм двигуна 1975 куб. см, дата реєстрації 11.02.2017, та автомобіль Volkswagen Tiguan, 2015 року випуску, VIN НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , об'єм двигуна 1984 куб. см, дата реєстрації 22.01.2022, по 1/2 частині за кожним.
В обгрунтування апеляційної скарги вказує на неврахування судом першої інстанції того, що вона фінансово неспроможна виплатити позивачу компенсацію 1/2 частки від загальної вартості двох автомобілів, оскільки це становитиме для неї надмірний фінансовий тягар.
При цьому, суд першої інстанції, ухваливши рішення про поділ двох спільних транспортних засобів шляхом залишення їх у власності відповідача та покладення на неї обов'язку сплатити позивачу грошову компенсації 1/2 частки від їх загальної вартості, відступив від засади рівності часток подружжя у спільному майні, по суті зменшивши частку майна відповідача та погіршив її становище (т. 1, а.с. 228-234).
В апеляційній скарзі на ухвалу суду першої інстанції про відмову в ухваленні додаткового рішення, позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, задовольнити його заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 42000 грн.
В обгрунтування апеляційної скарги вказує не неврахування судом першої інстанції того, що матеріали справи містять належні та допустимі докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у заявленому до стягнення розмірі (т. 2, а.с. 1-6).
Позивач у судовому засіданні свою апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити. Щодо задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість.
Представник відповідача у судовому засіданні свою апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити. Щодо задоволення апеляційної скарги позивача заперечував та просив залишити її без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду оскаржено лише відповідачем і лише в частині залишення автомобілів у її власності та стягненні з неї на користь позивача в якості компенсації 1/2 вартості автомобілів суму у розмірі 371732,10 грн. В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржено.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 19.10.2002 по 23.12.2022. Дані обставини сторонами підтверджуються та не оспорюються.
Під час шлюбу сторонами було набуте наступне майно: земельну ділянку - кадастровий номер 8000000000:90:894:0133, реєстраційний номер нерухомого майна 1970373680000, площею (га): 0.0548, яка розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; садовий будинок - розташований у АДРЕСА_1 ; майнові права на нежитлове приміщення розташоване у АДРЕСА_3 . автомобіль марки "Hyundai Tucson", 2008 року випуску, VIN - НОМЕР_1 , д.н.з.. НОМЕР_2 , об'єм двигуна 1975 смЗ, дата реєстрації 11.02.2017; та автомобіль марки "Volkswagen Tiguan", 2015 року випуску, VIN - НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , об'єм двигуна 1984 смЗ, дата реєстрації 22.01.2022.
Згідно з висновком Суб'єкту оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 від 01.08.2023, наданим позивачем на підтвердження позовних вимог, вартість автомобілів марки "Hyundai Tucson", д.н.з.. НОМЕР_2 та марки "Volkswagen Tiguan", д.н.з. НОМЕР_4 становить 880 463,00 грн.
Згідно з наданим відповідачем звіту про оцінку майна від 25.04.2024 ринкова вартість автомобіля марки "Volkswagen Tiguan", д.н.з. НОМЕР_4 , становить 476 973,61 грн., а ринкова вартість автомобіля марки "Hyundai Tucson", д.н.з.. НОМЕР_2 , - 266 490,59 грн., що разом становить 743 464,20 грн.
Так, відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який заперечує її застосування.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
Правовідносини, в яких позивач просить припинити право власності на свою частку в спільному майні з отримання грошової компенсації на свою користь, регулюються також положенням частини другої статті 364 ЦК України, яка передбачає, що якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2018 у справі № 127/7029/15 зазначила, що поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
У постанові від 03.08.2022 у справі № 756/13997/15 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав, що, оскільки майно подружжя складається, як правило, з різних за призначенням та вартістю речей, розподіл здійснюється таким чином, щоб в остаточному підсумку кожен одержав у натурі таку кількість речей, вартість яких була б тотожна величині частки дружини та чоловіка. У випадку, коли такої натуральної точності досягти неможливо, виходом із ситуації є доплата одному з подружжя грошової компенсації.
У постанові від 09.02.2022 у справі № 521/1963/19 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зауважив, що правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 зазначила, що згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов'язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі.
Разом з тим, виходячи з аналізу вищезазначених норм, а також з врахуванням закріплених в п. 6 ст. 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Заперечуючи проти запропонованого позивачем варіанту поділу двох спільних транспортних засобів, відповідачка посилалася не фінансову неспроможність виплатити позивачу компенсацію 1/2 частки від загальної вартості двох автомобілів через відсутність постійного і достатнього доходу та проживання разом із нею спільних з позивачем дітей, що, у свою чергу, підтверджується матеріалами справи та не спростовано позивача.
Однак, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, судом першої інстанції не досліджувалося питання наявності у відповідачки спроможності виплатити позивачу компенсацію за 1/2 частку від вартості двох транспортних засобів та чи не становитиме це для неї надмірний тягар.
Таким чином, враховуючи вищенаведені положення законодавства та встановлені обставини справи, а також з урахуванням пояснень сторін під час апеляційного перегляду справи, які фактично погодилися з доцільністю поділу автомобілів шляхом виділеня кожному по цілому автомобілю зі сплатою різниці у їх вартості, колегія суддів вважає найбільш прийнятним, дієвим та справедливим способом здійснити наступний поділ автомобілів між сторонами:
- у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на автомобіль марки Hyundai Tucson, 2008 року випуску, VIN НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_5 , об'єм двигуна 1975 куб. см, дата реєстрації 11.02.2017, вартістю 266490 грн. 59 коп., виходячи з даних звіту про оцінку майна від 25.04.2024;
- у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки Volkswagen Tiguan, 2015 року випуску, VIN НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , об'єм двигуна 1984 куб. см, дата реєстрації 22.01.2022, вартістю 476 973 грн. 61 коп., виходячи з даних звіту про оцінку майна від 25.04.2024.
Також, оскільки вартість майна, яка виділяється позивачу, становить 476973 грн. 61 коп., а відповідачці - 266490 грн. 59 коп., колегія суддів, з огляду на те, що частка кожного у вищенаведеному спільному майні подружжя складає 371732 грн. 10 коп., приходить до висновку, що з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню компенсація різниці у вартості майна у розмірі 105 241 грн. 51 коп.
Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).
Отже, ухвалене судом рішення в частині вирішення питання про поділ автомобілів, у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.
Крім того, суд апеляційної інстанції, враховуючи норму ч. 4 ст. 376 ЦПК України, вбачає за необхідне змінити рішення суду шляхом доповнення його резолютивної частини положеннями про визнання за відповідачкою, у порядку поділу спільного майна подружжя, права власності на 1/2 частку спірного майна (земельної ділянки, садового будинку та майнових прав), право власності на яку, після поділу, не було визначено оскаржуваним судовим рішенням.
Так, визнавши майно спільною сумісною власністю подружжя та здійснивши його поділ, суд визнав за позивачем право власності на 1/2 частку майна, при цьому не визначив володільця іншої 1/2 частки майна, яке поділено, а відтак рішення суду є неповним і вносить правову невизначеність іншого з подружжя щодо належної йому частки майна.
Також, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, то у відповідності до ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1610 грн. 40 коп.
Щодо апеляційної скарги позивача на ухвалу суду першої інстанції про відмову в ухваленні додаткового рішення по справі, слід зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 06.06.2024 позивач звернувся до суду першої інстанції з заявою, в якій просив суд стягнути з відповідачки на його користь судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 42000 грн. 00 коп.
Так, згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У відповідності до ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Статтею 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).
За приписами ч.3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 28.12.2020 по справі №640/18402/19, розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого часу адвокатом часу.
Разом з тим, за змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, на підтвердження виконаних робіт представником позивача, суду не надано договору, укладеного між позивачем та адвокатом Даниленком В.В., детального опису робіт виконаних адвокатом для встановлення обґрунтованості заявленого розміру гонорару та документів, що підтверджують оплату гонорару адвоката.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у судовому засіданні 02.05.2023, під час судових дебатів від позивача та/або представника заяв щодо надання доказів витрат на правову допомогу протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, відповідно до вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України, до суду не надходило.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат.
З огляду вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги на ухвалу суду без задоволення, а ухвали суду - без змін.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 травня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя - змінити шляхом доповнення його резолютивної частини наступним:
У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку:
- земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:90:894:0133, реєстраційний номер нерухомого майна 1970373680000, площею 0,0548 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованої за ОСОБА_3 ;
- садового будинку, розташованого у АДРЕСА_1 . Кадастровий номер земельної ділянки розташування: 8000000000:90:894:0133, реєстраційний номер нерухомого майна 1977889180000, зареєстрованого 28.11.2019 за ОСОБА_3 ;
- майнових прав на нежитлове приміщення, розташованого у АДРЕСА_2 .
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 травня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про поділ автомобілів - скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення.
У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на автомобіль марки Hyundai Tucson, 2008 року випуску, VIN НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_5 , об'єм двигуна 1975 куб. см, дата реєстрації 11.02.2017, вартістю 266 490 грн. 59 коп.
У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки Volkswagen Tiguan, 2015 року випуску, VIN НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , об'єм двигуна 1984 куб. см, дата реєстрації 22.01.2022, вартістю 476 973 грн. 61 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 компенсацію різниці вартості автомобілів у розмірі 105 241 (сто п'ять тисяч двісті сорок один) грн. 51 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1610 (одна тисяча шістсот десять) грн. 40 коп.
В іншій частині рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 травня 2024 року - залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 червня 2024 року - залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 червня 2024 року про відмову в ухваленні додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя - залишити без змін.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 27 січня 2025 року.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова