Справа № 756/1268/22
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/1339/2025
15 січня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Хуторянця Олександра Володимировича в інтересах акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 березня 2024 року у складі судді Майбоженко А.М.,
у цивільній справі за позовом акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Христенко Олена Віталіївна, приватний виконавець виконавчого округу Київської області Крегул Іван Іванович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та за об'єднаним позовом акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Тарас Володимирович про визнання договору позики недійсним,-
У січні 2022 року АТ «Райффайзен Банк» звернулося у суд із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису, вчиненого 01 червня 2021 року приватним нотаріусом КМНО Христенко О.В. за реєстровим №450 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 300 000 грн.
Позов обґрунтовано тим, що рішенням Господарського суду Київської області від 03 червня 2021 року у справі №911/160/21 стягнуто солідарно з ТОВ «ГАНУЛ», ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на користь АТ «Райффайзен Банк» 7 304 357 грн 92 коп боргу по кредиту, 1 074 191 грн 82 коп заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, 94 грн 45 коп пені, 125 679 грн 66 коп судового збору.
26 листопада 2021 року на виконання вищевказаного рішення видано відповідні накази.
08 грудня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Крегулом І.І. отримано заяву банку від 30 листопада 2021 року про примусове виконання цього рішення та 16 грудня 2021 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_4 і приєднано до зведеного виконавчого провадження НОМЕР_1 до якого також входять:
- виконавче провадження НОМЕР_2 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 на підставі виконавчого напису від 01 червня 2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Христенко О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 451.
- виконавче провадження НОМЕР_3 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на підставі виконавчого напису від 01 червня 2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Христенко О.В., зареєстрованого в реєстрі за №450.
Протягом грудня 2021 року та січня 2022 року приватний виконавець Крегул I.I. неодноразово відмовляв представникам банку у наданні матеріалів ЗВП для ознайомлення без пояснення причин, внаслідок чого останнім не відома будь-яка інформація із ЗВП.
24 грудня 2021 року АТ «Райффайзен Банк» стало відомо, що на веб-сайті ДП «Прозоро Продажі» приватним виконавцем розміщено повідомлення щодо продажу земельних ділянок, які належать боржнику ОСОБА_1 та у графі «Документація аукціону» виявлено, в тому числі, і спірний виконавчий напис приватного нотаріуса КМНО Христенко О.В., зареєстрованого в реєстрі за №450, за яким стягувачем є ОСОБА_2 з якого вбачається, що стягнення відбувається на підставі Договору позики від 13 квітня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області, реєстровий №8047, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , за яким останній отримав позику в сумі 300 000 грн на один місяць із строком повернення до 13 травня 2021 року.
Позивач вважає, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений з грубим порушенням законодавства та має бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, оскільки у виконавчому написі, в порушення Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не зазначено, які саме документи були надані ОСОБА_2 на підтвердження видачі позики та не зазначено на підставі яких документів вирішено те, що заборгованість є безспірною. Крім того, не зазначено строк, за який проводиться стягнення боргу, а зазначено лише кінцеву дату, до якої мала бути повернута позика, не зазначено розміру плати за вчинення нотаріальних дій, дати набрання написом законної сили, а також невірно зазначено строк пред'явлення напису до виконання.
Зазначає про те, що за умовами договору поруки, що укладений між банком і ОСОБА_1 він мав погоджувати з банком, зокрема, отримання грошових позик, чого зроблено не було.
У серпні 2022 року АТ «Райффайзен Банк» звернулося у суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в якому просив визнати недійсним договір позики від 13 квітня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В., зареєстрованого в реєстрі за №8047, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 , уклавши договір позики, створив штучну заборгованість з метою швидкого продажу свого майна у межах виконавчого провадження, де банк не є стягувачем, не зможе вплинути на його хід і отримати кошти від реалізації майна. Письмового погодження на укладення договору позики ОСОБА_1 у банку не отримав всупереч умовам п.4.1 та 4.3 договору поруки.
Крім того, на момент укладання спірного договору ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , яка не надавала згоду на укладення договору позики.
Позивач вважає договір позики фіктивним, оскільки його було вчинено без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювались, тобто ОСОБА_1 заздалегідь планував не повертати фіктивний боргу у сумі 300 000 грн ОСОБА_2 і створити перешкоди у виконанні рішення суду у справі № 911/160/21.
Вважає, що цей правочин укладений для уникнення сплати боргу та виконання судового рішення щодо зобов'язань перед Банком. При укладенні договору ОСОБА_1 діяв недобросовісно на шкоду інтересам кредитора - Банку і цей договір має ознаки фраудаторного правочину.
Протокольною ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2022 року вказані позови об'єднано в одне провадження, якому надано унікальний номер 756/1268/22.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 21 березня 2024 року у задоволенні позовних вимог та вимог за об'єднаним позовом АТ «Райффайзен Банк» відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Хуторянець О.В. в інтересах АТ «Райффайзен Банк» посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 березня 2024 року, а позовні заяви задовольнити в повному обсязі. Вирішити питання судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позовні вимоги щодо визнання недійсним договору позики обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 укладаючи оспорюваний правочин, створив штучну заборгованість, ніби отримавши позику на один місяць, заздалегідь розуміючи, що кошти не будуть повернуті, задля швидкого продажу свого майна у межах виконавчого провадження де банк не є стягувачем та не зможе впливати на його хід і отримати кошти від його реалізації з метою недопущення направлення цих коштів на погашення заборгованості перед АТ «Райффайзен Банк».
Зазначає, що у лютому 2022 року банком було вручено ОСОБА_1 вимогу про надання копію оспорюваного договору позики, однак останній не надав запитувані документи та жодних пояснень щодо причин та підстав їх укладення.
Вказано, що ОСОБА_1 всіляко намагається приховати обставини укладення оспорюваного договору позики.
Крім того звертає увагу суду, що в оспорюваному договорі позики приватним нотаріусом Личуком Т.В. не зазначено, що кошти передані у його присутності, а лише зазначено, що передачу було здійснено до підписання цього договору, тобто, приватний нотаріус не був очевидцем (свідком) передачі коштів, а тому зазначення в оспорюваному договорі, що кошти були передані не може розцінюватись як юридичний факт, так як цьому немає прямих доказів.
Вважає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не навів належних обґрунтувань щодо відсутності доказів передачі коштів за оспорюваним договором.
Скаржник, посилається на те, що грошові кошти за оспорюваним договором позики отримувались саме в інтересах сім'ї - на лікування сина ОСОБА_5 2003 року народження, про що зазначено у відзиві ОСОБА_1 , а відтак, була необхідна згода ОСОБА_3 на укладення оспорюваного правочину.
Вказано, що суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи АТ «Райффайзен Банк» про те, що укладення боржником договору з новим кредитором без відома первісного кредитора, строк виконання зобов'язань перед яким настав, є нетиповою поведінкою боржника, яка може свідчити про те, що договір позики укладається з іншою метою.
Щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, зазначено, що у виконавчому написі приватним нотаріусом Христенко О.В., в порушення Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою КМУ № 1172 від 29 червня 1999 року, не зазначено, які саме документи були надані ОСОБА_2 на підтвердження видачі позики боржнику ОСОБА_1 та не зазначено на підставі яких документів (банківської виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості) прийнято рішення про наявність безспірності боргу боржника перед ОСОБА_2 як стягувачем.
Крім того, в оскаржуваному виконавчому написі, в порушення ст. 89 Закону України «Про нотаріат», приватним нотаріусом Христенко О.В. не зазначено строк за який проводиться стягнення боргу, а зазначено лише кінцеву дату до якої мала бути повернута позика; не зазначено розмір плати за вчинення нотаріальних дій - суми державного мита, яку сплачує стягувач за вчинення виконавчого напису; не зазначено дати набрання юридичної сили.
Звертає увагу суду апеляційної інстанції, що в порушення ст. 91 Закону України «Про нотаріат» та ст. ст. 4, 12 Закону України «Про виконавче провадження», приватним нотаріусом у виконавчому написі зазначено невірний строк його пред'явлення до виконання: замість трьох років зазначено один рік.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Нечипорук О.Л. в інтересах ОСОБА_1 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 березня 2024 року без змін.
Треті особи в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи повідомлялися судом належно.
В судовому засіданні в режимі відеоконференції представник АТ «Райффайзен Банк» адвокат Хуторянець О.В. просив апеляційну скаргу задовольнити, адвокат Нечипорук О.Л. в інтересах ОСОБА_1 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, про що також зазначив у відзиві.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення сторін, обговоривши доводи апеляційної, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які скаржниця посилаються в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні судового рішення, колегія суддів вважає зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам рішення суду відповідає в повній мірі.
Зі справи убачається, що 27 серпня 2019 року між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 , як поручителем, укладено договір поруки № 12/150-2/2568 з метою належного виконання зобов'язань за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 01/150-2/515 від 27 липня 2017 року, що укладений між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "ГАНУЛ", згідно умов якого поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечення зобов'язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливають з умов кредитного договору, за умовами якого позичальник зобов'язаний повернути кредит у розмірі 8 000 000 грн в порядку передбаченому кредитним договором не пізніше 31 липня 2020 року (а.с. 8-15 т.1).
13 квітня 2021 року між ОСОБА_2 , як позикодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В., зареєстрований в реєстрі за № 8047, за умовами якого ОСОБА_1 отримав від позикодавця грошові кошти в сумі 300 000 грн, без сплати відсотків, на строк 1 місяць із датою повернення 13 травня 2021 року (а.с. 44-45 т.1).
01 червня 2021 року приватний нотаріус КМНО Христенко О.В. вчинила виконавчий напис, за яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 невиплачені в строк за Договором позики, посвідченим приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В. від 13 квітня 2021 року за реєстровим № 8047, грошові кошти у розмірі 300 000 грн, строк повернення яких настав 13 травня 2021 року (а.с. 7 т.1).
Рішенням Господарського суду Київської області від 03 червня 2021 року у справі № 911/160/21 стягнуто солідарно з ТОВ "ГАНУЛ", ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , 7 304 357 грн 92 коп боргу по кредиту, 1 074 191 грн 82 коп заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, 94 грн 45 коп пені, 125 679 грн 66 коп судового збору.
26 листопада 2021 року на примусове виконання вищевказаного рішення Господарського суду Київської області видано відповідні накази та 16 грудня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Крегулом І.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 67927799 щодо нього і приєднано до зведеного виконавчого провадження № 65787278.
До зведеного виконавчого провадження № 65787278 також входять:
виконавче провадження НОМЕР_2 про стягнення 200 000 грн з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 на підставі виконавчого напису від 01 червня 2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Христенко О.В, зареєстровано в реєстрі за №451;
виконавче провадження НОМЕР_3 про стягнення 300 000,00 грн. з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на підставі виконавчого напису від 01 червня 2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Христенко О.В., зареєстровано в реєстрі за№ 450.
Ці виконавчі провадження були відкриті приватним виконавцем Крегулом І.І. 03 червня 2021 року, а 11 червня 2021 року складено постанову про опис та арешт майна боржника ОСОБА_1 , якою описано нерухоме майно, а саме:
- земельна ділянка площею 0,1929 га, кадастровий номер 3223184601:01:019:0068, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- земельна ділянка площею 0,1840 га, кадастровий номер 3223184601:01:019:0067, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- земельна ділянка площею 0,1260 га, кадастровий номер 3223184601:01:019:0049, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- житловий будинок загальною площею 466,3 кв.м, знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ;
- житловий будинок загальною площею 277,1 кв.м, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі договору іпотеки від 31 липня 2019 року №2323 це майно було передано в іпотеку ТОВ «Тедіс Україна» для забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Ганул» за договором поставки №33-КЕ/18/КК від 16 липня 2018 року. Строк виконання зобов'язання - 15 липня 2020 року, розмір зобов'язання 16 961 200 грн.
01 червня 2021 року ТОВ «Тедіс Україна» надало письмову згоду приватному виконавцю Крегулу І.І. на реалізацію всіх предметів іпотеки, що зазначені вище.
Згідно Звітів про незалежну оцінку нерухомого майна, що складені ТОВ «Оцінка і консультації» визначено вартість зазначених об'єктів нерухомого майна:
- земельна ділянка площею 0,1929 га, кадастровий номер 3223184601:01:019:0068, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - 147 900 грн;
- земельна ділянка площею 0,1840 га, кадастровий номер 3223184601:01:019:0067, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - 141 100 грн.;
- земельна ділянка площею 0,1260 га, кадастровий номер 3223184601:01:019:0049, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - 100 700 грн.;
- житловий будинок загальною площею 466,3 кв.м, знаходиться за адресою АДРЕСА_1 - 7 905 700 грн;
- житловий будинок загальною площею 277,1 кв.м, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - 4 588 200 грн.
07 жовтня 2021 року сторони виконавчого провадження повідомлені про результати оцінки.
Згідно заяви приватного виконавця Крегула І.І. від 07 жовтня 2021 року за вих. № 14717 передано це майно до ДП «Сетам» на реалізацію за стартовою ціною 12 883 60 грн.
22 грудня 2021 майно ОСОБА_1 було реалізовано на електронних торгах (протокол № 563928) за ціною 10 951 060 грн.
30 грудня 2021 року приватним виконавцем складено акт про реалізацію предмету іпотеки.
Крім того, після відкриття виконавчого провадження по виконанню наказу господарського суду Київської області, 19 грудня 2021 року приватним виконавцем винесено постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності щодо описаного та арештованого іншого нерухомого майна боржника, а саме:
- земельна ділянка площею 0,4738 га, кадастровий номер 3223184601:01:019:0069, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- земельна ділянка площею 0,6536 га, кадастровий номер 3223184601:01:019:0070, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно звітів про незалежну оцінку майна, складених ТОВ «Оцінка і консультації» визначено вартість зазначених об'єктів нерухомого майна у розмірі 303 200 грн та 405 200 грн відповідно.
21 квітня 2023 року це майно було передано на реалізацію ТОВ «Центральна універсальна біржа».
Торги щодо реалізації цього мана проведені не були, оскільки 15 травня 2023 року AT «Райффайзен Банк» звернулось до приватного виконавця з заявами про повернення виконавчого документу стягувану та зняття майна з торгів.
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання договору позики недійсним районний суд виходив з того, що матеріали справи не містять доказів щодо наявності спору щодо реалізації заставного майна, щодо порядку розподілу коштів, щодо поточного розміру заборгованості перед іпотекодержателем на момент реалізації майна. Сторони повідомляли суд про наявність в провадженні Обухівського районного суду Київської області справи щодо визнання електронних торгів недійсними та скасування протоколу про проведення електронних торгів, однак будь-яких письмових заяв по суті справи, з яких можливо було б встановити підстави позову суду не надано. В цей час оцінка майна, яка була проведена в межах виконавчого провадження недійсною не визнавалась.
Крім того судом зазначено, що на момент укладання договору поруки Банк був обізнаний про те, що нерухоме майно відповідача перебуває у іпотеці іншої юридичної особи, яка вправі реалізувати свої повноваження іпотекодержателя в порядку та у обсязі, визначеному договором та чинним законодавством України. Позивачем не надано доказів щодо того, чи здійснювалась оцінка майна ОСОБА_1 на момент укладання договору поруки, яка її ціна, щоб дозволити суду дійти висновку про те, що на моменту укладання договору поруки Банк мав підстави розраховувати на достатність вартості майна для задоволення вимог іпотекодержателя та Банку, у випадку їх виникнення.
З такими висновками районного суду колегія суддів погоджується з наступних підстав.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Відповідно до змісту вказаної статті фіктивним є правочин, що вчиняється без наміру створити юридичні наслідки, які складають зміст цього правочину. Ознака укладення правочину без наміру створити юридичні наслідки може бути притаманна діям однієї або обох сторін правочину. Однак фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) Велика Палата Верховного Суду у подібних правовідносинах дійшла висновку про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Аналогічні висновки містяться також у постановах Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 185/11584/19, 30 вересня 2021 року у справі № 381/2296/18, від 15 грудня 2021 року у справі № 187/795/19.
Звертаючись у суд із позовом Банк вважав, що ОСОБА_1 , уклавши договір позики, створив штучну заборгованість з метою швидкого продажу свого майна у межах виконавчого провадження, де банк не є стягувачем та не зможе вплинути на його хід і отримати кошти від реалізації майна. Письмового погодження на укладення договору позики ОСОБА_1 у банку не отримав всупереч умовам п.4.1 та 4.3 договору поруки.
При цьому колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів щодо наявності спору щодо реалізації заставного майна, щодо порядку розподілу коштів, щодо поточного розміру заборгованості перед іпотекодержателем на момент реалізації майна.
Одночасно, оцінка майна, яка була проведена в межах виконавчого провадження недійсною не визнавалась.
Крім того, під час розгляду справи позивач не довів, що договір позики укладений без мети настання реальних наслідків.
Звертає колегія суддів вагу й на те, що відповідно до п. 4.3 статті 4 договору поруки, укладеного 27 серпня 2019 року протягом строку дії цього договору поручитель не має права вчиняти без попереднього письмового погодження кредитора наступні дії, зокрема, отримання грошових позик, кредитів чи інших кредитних операцій від інших осіб, в тому числі банків, оформлення боргових зобов'язань перед іншими особами в будь-якій формі, включаючи надання порук тощо.
Між тим, згідно з п. 6.3.2 вказаного договору, поручитель на вимогу кредитора за порушення, невиконання або неналежне виконання поручителем всіх або окремих ст. ст. 3, 4 цього договору сплачує кредитору штраф за кожен випадок порушення у розмірі 0,5 % від суми кредиту за кредитним договором, зазначеної в п. 1.1.1 цього договору.
За таких обставин, договором поруки передбачена відповідальність за невиконання умов вказаного договору.
Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази передачі грошових коштів за оспорюваним договором позики, оскільки як вбачається з п. 2 договору позики від 13 квітня 2021 року - передачу грошей було здійснено до підписання цього договору.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову АТ "Райффайзен Банк".
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст. 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Відмовляючи у задоволенні вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, районний суд вважав, що позивачем не надано достатніх доказів, які б свідчили про порушення його прав вчиненим виконавчим написом та наявність підстав для втручання Банку у правовідносини, які виникли між відповідачами. Посилання на недоліки у формі виконавчого напису, не можуть бути самостійною підставою для задоволення позову заінтересованої особи у випадку не доведення нею того, що її права порушені. Крім того, позивачем не залучено до участі у цій справі іпотекодержателя реалізованого за виконавчим написом майна - ТОВ "Тедіс Україна" і переможця електронних торгів ОСОБА_7 на права яких впливатиме рішення суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у випадку його задоволення.
З таким висновком районного суду колегія суддів також погоджується, враховуючи наступне.
Вчиняючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження").
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (частина перш статті 39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).
Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.
Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем.
Згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку (підпункт 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу II Порядку).
Відповідно до п. 3.1. Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства Юстиції України № 296/5 22 лютого 2012 року, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що приватним нотаріусом Христенко О.В. вчинено виконавчий напис на нотаріально посвідченому договорі позики, строк виконання зобов'язань за яким настав. Оспорюваний виконавчий напис ні боржником, ні стягувачем не оспорюється.
Банк оспорює його як заінтересована особа, права якої порушено видачею цього виконавчого документу та його подальшою реалізацією у виконавчому провадженні.
Разом з тим, обґрунтованих доводів, які надавали б підстави вважати, що виконавчий напис порушує його права позивач не наводить та жодних доказів не надає.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burga№dothers v. Fra№ce (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (№o. 2) (Гору проти Греції № 2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Хуторянця Олександра Володимировича в інтересах акціонерного товариства «Райффайзен Банк» залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 22 січня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: