22 січня 2025 року м. Дніпросправа № 280/6041/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 28.10.2024 ( суддя Мінаєва К.В.) в адміністративній справі №280/6041/24 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької районної філії Запорізького обласного центру зайнятості, Запорізького міського центру зайнятості про зобов'язання вчинити певні дії,-
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Запорізької районної філії Запорізького обласного центру зайнятості про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 24.06.2024 суд відкрив провадження у справі № 280/5296/24, призначив її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 27.06.2024 позовні вимоги ОСОБА_1 роз'єднано, виділено у самостійне провадження позовні вимоги у частині, у якій позивач просить суд зобов'язати Запорізьку районну філію Запорізького обласного центру зайнятості нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати (донарахування належних сум доходів в частині компенсації) з накладенням інфляційних втрат при виплаті допомоги по безробіттю застрахованої особи позивача за період затримки розрахунку по виплаті за час перебування на обліку.
Адміністративній справі із зазначеною позовною вимогою присвоєно єдиний унікальний номер № 280/6041/24 та передано її на розгляд судді Запорізького окружного адміністративного суду Мінаєвій К.В. (протокол передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.06.2024).
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 02.07.2024 суд прийняв до провадження адміністративну справу № 280/6041/24.
26.08.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву Запорізького міського центру зайнятості, у якому відповідачем зазначено, що позивачу за період перебування на обліку, а саме з 21.10.2021 по 21.12.2022 нараховано та перераховано допомоги по безробіттю в сумі 98808,69 грн. Відповідач просить залишити позовну заяву без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення позивача до суду.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 25.09.2024 суд залишив позовну заяву без руху, надав позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, у спосіб подання до суду належним чином оформленої відповідно до статті 167 КАС України заяви про поновлення строку звернення до суду з доказами поважності причин пропуску такого строку, з визначенням обставин, які були б об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 28.10.2024 визнано неповажними причини пропуску строку звернення відмовивши у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду та позов залишено без розгляду.
Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції законодавства, позивачем заявлено вимогу зарахування стажу служби до страхового стажу позивача. Страховий стаж, як період, протягом якого особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески роботодавцем. Лише при наявності страхових внесків особа підлягає наділенню прав в частині компенсаційних і інфляційних виплат. Позовна частина містить здійснення шляхом зобов'язання відповідача в особі ПФ здійснити дії щодо страхового стажу позивача, а тому до моменту подання позову відбулося відбулася б передчасність вимог з питань соціальних виплат. Підтвердженням відсутності страхового стажу у позивача є зазначена наявна інформація в довідках ок-5, ок-7, а також невидача свідоцтва про загальнодержавне соціальне страхування позивачу, як особі, яка підлягала страхуванню на випадок безробіття. Про факт відсутності у позивача страхового стажу стало відомо лише під час відвідування ПФ з метою з'ясування наявного страхового стажу у липні 2023 року. Лише з цього періоду позивач мала реальну об'єктивну можливість та виявила належну зацікавленість, а також вчиняла активні дії з метою отримання інформації про порушення свого права, оскільки позивачу стало відомо про обставини вчинення дій і наявність відсутності перешкод для дізнання вчинення дій, протягом розумного строку. Позивач просить суд прийняти до уваги конкретні обставини справи позивача з урахуванням рішень Європейського суду з прав людини «Статно проти Бельгії», «Ілілан проти Туреччини», а також висновок Верховного Суду у справі № 500/1912/22 стосовно звернення до суду під час дії воєнного стану. Крім того, поважність причин пропуску строку підтверджується обставинами переїзду позивачки, як ВПО через воєнну агресію Російської Федерації до іншого населеного пункту, що підтверджується довідкою про взяття на облік ВПО від 13.10.2022 № 1224- 7001569546. Таким чином, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до норм ч. 2 ст. 312 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Залишаючи позовну заяву без руху, в ухвалі від 25.09.2024 суд зазначив, що позивач перебувала на обліку в Запорізькому міському центрі зайнятості у період з 21.10.2021 по 21.12.2022, та отримала допомогу по безробіттю, за період перебування на обліку, у розмірі 98808,69 грн. Тобто, про порушення свого права позивач повинна була дізнатися у грудні 2021 року - листопаді 2022 року (коли їй виплачувалась допомога по безробіттю) та мала можливість звернутися у шестимісячний строк з відповідними позовними вимогами після рішення про припинення перебування її на обліку (18.11.2022), проте до суду з позовом звернулася у червні 2024 року. При цьому суд зауважив, що звернення позивача 12.09.2024 до відповідача із заявою про надання інформації по суті спору не змінює момент, з якого особа (позивач) повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права. За виявлення належної активності та небайдужості, існувала об'єктивна можливість реалізувати своє право на оскарження у встановлений законом строк
24.10.2024 судом отримана заява позивача про поновлення строку звернення до суду, у якій вона зазначає, що за час перебування позивача на обліку, а також після припинення реєстрації безробітного позивач була необізнана, а також не зобов'язана і не повинна ознайомлюватися з законодавством України у сфері матеріального забезпечення на випадок безробіття та соціальних послуг, а тому приписи п.10 ст.22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» позивачу до моменту подання позову було невідомо, так само як не було необхідності в ознайомленні локальних актів, що стосується діяльності відповідачів. Крім того, про факт відсутності у позивача страхового стажу стало відомо лише під час відвідування ПФ з метою з'ясування наявного страхового стажу у липні 2023 року та лише з цього періоду позивач мала реальну об'єктивну можливість та виявила належну зацікавленість, а також вчиняла активні дії з метою отримання інформації про порушення свого права. Просить прийняти суд до уваги конкретні обставини справи позивача, а також висновок Верховного Суду у справі № 500/1912/22 стосовно звернення до суду під час дії воєнного стану; поновити строк звернення до суду.
Відповідаючи на доводи заяви та апеляції позивача, колегія суддів наголошує на такому.
Відповідно до ч. ч. 3-4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Приписи п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України визначають, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Отже, підставою для залишення позовної заяви без розгляду відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України є неподання особою заяви про поновлення строку звернення до суду або визнання неповажними підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду незалежно від того, чи вирішувалося питання про поновлення такого строку в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Приписи абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України визначають, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З наведених норм вбачається, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19).
Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, як встановлено судом першої інстанції і не заперечується учасниками справи, позивач перебувала на обліку в Запорізькому міському центрі зайнятості у період з 21.10.2021 по 21.12.2022, та отримала допомогу по безробіттю, за період перебування на обліку, у розмірі 98808,69 грн.
Отже, про порушення свого права позивач повинна була дізнатися у грудні 2021 року - листопаді 2022 року (коли їй виплачувалась допомога по безробіттю) та мала можливість звернутися у шестимісячний строк з відповідними позовними вимогами після рішення про припинення перебування її на обліку (18.11.2022), проте до суду з позовом звернулася у червні 2024 року.
Тоді як, заява позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду фактично мотивована необізнаністю у законодавстві у сфері матеріального забезпечення на випадок безробіття та соціальних послуг, а також тим, що про факт відсутності страхового стажу позивачу стало відомо лише під час відвідування Пенсійного фонду у липні 2023 року.
При цьому, звернення позивача 12.09.2024 до відповідача із заявою про надання інформації по суті спору не змінює момент, з якого особа (позивач) повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права.
У зв'язку з наведеним колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних спорів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19, зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає помилковими аргументи ОСОБА_2 , про те, що про порушення своїх прав остання дізналась лише під час відвідування Пенсійного фонду у липні 2023 року, оскільки не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується та не змінює початок перебігу строку звернення до суду.
Крім того, позивачем жодним чином необґрунтовано неможливість звернення протягом шестимісячного строку з моменту, коли, за словами позивачки, вона дізналася про порушення своїх прав у липні 2023 року (до січня 2024 року).
Посилання на введення воєнного стану в якості об'єктивної перешкоди для своєчасної реалізації свого права на звернення до суду із цим позовом колегія суддів оцінює критично, оскільки саме по собі введення воєнного стану не є безумовною підставою для поновлення пропущеного строку за відсутності належних і допустимих доказів, що такий стан перешкоджав особі скористатися своїми правами. Тим більше, що в умовах воєнного стану суди свою роботу не зупиняють, що прямо передбачено ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне підкреслити, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (рішення від 18.10.2005 у справі «МШ «Голуб» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України» визначено, що нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Колегією суддів враховується, що причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2021 у справі №160/6430/20.
Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22 зазначив, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні не може вважатись поважною причиною для безумовного поновлення строків звернення до суду, якщо позивач не обґрунтував неможливість такого звернення у встановленні строки.
Аналізуючи доводи позивачки, що поважною причиною строку звернення до суду є введення на території України з 24.02.2022 воєнного стану, колегія суддів наголошує, що наведені обставини не зупинили перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами.
Водночас, посилаючись на введення воєнного стану як на підставу для поновлення строку на звернення до суду, позивач не зазначає, які саме конкретні підстави зробили неможливим вчасне звернення до суду з позовом.
У рішенні від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції стосується невід'ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду.
Таким чином, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2011 №17-рп/2011 у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов'язується лише з волевиявленням особи. За змістом частини п'ятої статті 6 КАС України особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого.
Поряд з іншим, колегія суддів зауважує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45).
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, пункт 33).
Як було підкреслено вище, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об'єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду.
Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, зокрема те, що позивач не надала доказів на підтвердження того, що введення воєнного стану з 24.02.2022 унеможливлювало/ускладнювало їй звернення до суду з цим позовом у встановлений шестимісячний строк з відповідними позовними вимогами після рішення про припинення перебування її на обліку від 18.11.2024 (до травня 2023 року) або після отримання останньої виплати допомоги по безробіттю (до червня 2023 року), та у зв'язку з чим вона зволікала з його поданням аж до червня 2024 року.
Відтак, висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду із вказаним позовом підтверджуються матеріалами справи, у той час як доводи апеляційної скарги відповідну позицію суду не спростовують.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 308, 311, 312, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 28.10.2024 в адміністративній справі №280/6041/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили 22 січня 2025 року та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення виготовлено 24 січня 2025 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова