22 січня 2025 року м. Дніпросправа № 340/6676/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.10.2024 ( суддя Петренко О.С.) в адміністративній справі №340/6676/24 за позовом Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом і просить стягнути з ОСОБА_1 надмірно нараховану збільшену додаткову винагороду за період з 01.01.2023 по 31.01.2023 в розмірі 68 949,86 грн.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.10.2024 позов повернуто позивачу з підстав п.9 ч.4 ст.169 КАС України.
Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції законодавства, а саме: ключовою причиною, з якою Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області пов'язує поважність пропуску строку із цим позовом в порядку адміністративного судочинства, є попереднє звернення позивача у цій справі з аналогічним позовом до суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства, що, за твердженням скаржника, відповідало тогочасній судовій практиці у питанні визначення юрисдикції щодо предмету позову, аналогічному у цій справі.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до норм ч. 2 ст. 312 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що факт виплати відповідачу додаткової винагороди з порушеннями законодавства ГУНП в Кіровоградській області було достеменно відомо у травні 2023 року за наслідками проведеного ним службового розслідування, про що сам позивач зазначає у позові, тож саме тоді у нього виникли підстави для вжиття заходів щодо усунення виявлених порушень, які давали йому право пред'явити до відповідача вимогу про повернення коштів. Законом не передбачена можливість чи обов'язковість досудового порядку вирішення такого спору, тому направлення ГУНП в Кіровоградській області у липні 2024 року листа ОСОБА_1 з пропозицією добровільно повернути кошти не змінює момент, з якого почався перебіг строку звернення до суду для позивача як суб'єкта владних повноважень, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації своїх повноважень з метою повернення коштів. Факт звернення позивача у вересні 2024 року до суду з таким позовом в порядку цивільного судочинства не має значення для вирішення питання про поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, оскільки цивільний позов поданий після закінчення строку, установленого абзацом 2 частини 2 статті 122 КАС України.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, а також надаючи оцінку правильності застосування судом першої інстанції норм процесуального права, виходить із такого.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Конституційний Суд України у рішенні № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначив, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Право на звернення до суду може бути обмеженим, зокрема, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Умовою прийнятності позовної заяви до розгляду є її відповідність вимогам щодо форми і змісту, які визначені у статті 160, 161 КАС України, а також дотриманні строків звернення до суду, обов'язковому поданні переліку матеріалів, що повинні бути додані до неї, в тому числі і в частині сплати судового збору та, у разі пропуску строку звернення до суду, подання відповідного клопотання про його поновлення доказів поважності причин його пропуску.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 надмірно нараховану збільшену додаткову винагороду за період з 01.01.2023 по 31.01.2023 в розмірі 68 949,86 грн.
Отже, спір стосується стягнення з відповідача надмірно виплаченого йому грошового забезпечення - додаткової винагороди поліцейському на період воєнного стану за січень 2023 року.
ГУНП в Кіровоградській області як у суб'єкта владних повноважень (територіального органу поліції) та у роботодавця підстави вимагати від відповідача повернення зайво/надміру виплаченої йому суми грошового забезпечення виникли у травні 2023 року, коли було проведено службове розслідування та було встановлено факт безпідставної виплати відповідачу у лютому 2023 року коштів додаткової винагороди на період воєнного стану у збільшеному розмірі. Втім тоді позивач не видав наказ про відрахування/утримання із грошового забезпечення відповідача зайво/надміру/безпідставно виплаченої йому суми додаткової винагороди та не вживав будь-яких дій чи заходів з метою повернення такої суми.
З пропозицією про повернення коштів позивач звернувся до відповідача лише у липні 2024 року, а цей позов подав 15.10.2024 року, тобто як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції з пропуском тримісячного строку, визначеного частиною другою статті 122 КАС України.
За висновками Верховного Суду, викладеними зокрема у постановах від 30.08.2023 у справі №520/1986/23, від 07.09.2023 у справі №520/2134/23, від 11.10.2023 у справі №520/10899/22, від 30.11.2023 у справі №520/761/23, від 25.01.2024 у справі №520/2137/23, у спірних правовідносинах строк звернення врегульовано положеннями абзацу 2 частини другої статті 122 КАС України і становить три місяці з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог, яким, якщо не встановлено іншого, є день звільнення з публічної служби.
Пропуск строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для залишення позову без розгляду, оскільки процесуальним законодавством передбачено можливість визнання судом причини пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається та вирішується в порядку, встановленому КАС України.
Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об'єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.
При цьому поновлення строку не є обов'язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання позивачем клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документа повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. Застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку (пункт 49 постанови Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19).
Ключовою причиною, з якою Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області пов'язує поважність пропуску строку із цим позовом в порядку адміністративного судочинства, є попереднє звернення позивача у цій справі з аналогічним позовом до суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства, що, за твердженням скаржника, відповідало тогочасній судовій практиці у питанні визначення юрисдикції щодо предмету позову, аналогічному у цій справі.
У цьому зв'язку колегія суддів зауважує, що питання підсудності у цій категорії спорів було визначено постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 818/1688/16 (провадження № 11-892апп18), у якій сформульовано висновок, що спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
З метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб'єкта владних повноважень Велика Палата Верховного Суду у цій постанові відступила від висновків, викладених у постановах від 10.04.2018 у справі №533/934/15-ц, від 20.06.2018 у справі № 815/5027/15, від 03.10.2018 у справі №755/2258/17, про те, що спори за позовом суб'єкта владних повноважень про стягнення збитків/відшкодування шкоди, завданих особою, що перебуває або перебувала на державній/публічній службі, має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) викладено висновок про те, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Верховний Суд неодноразово роз'яснював, що відступаючи від раніше сформованих висновків у раніше ухвалених постановах Верховного Суду, Суд може не вказувати усі такі рішення, оскільки Суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.
Правовий висновок, сформований у постанові від 05.12.2018 у справі №818/1688/16, велика Палата Верховного Суду неодноразово підтримала, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 723/18/17 (провадження № 14-563цс18), від 04.09.2019 у справі № 127/7858/18 (провадження №14-373цс19).
На підставі наведеного колегія суддів констатує, що звертаючись до суду цивільної юрисдикції у вересні 2024 року з предметом позову, щодо якого чітко та однозначно Велика Палата Верховного Суду ще у травні 2018 року сформулювала висновок про належність спорів з таким предметом до адміністративної юрисдикції, не надавало позивачу у цій справі жодних легітимних очікувань щодо розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства.
На цьому акцентував увагу Верховний Суд і у постанові від 24.03.2023 у справі №948/285/22, залишаючи без змін ухвалу Машівського районного суду Полтавської області від 10.08.2022 та постанову Полтавського апеляційного суду від 14.12.2022 про закриття провадження у цивільній справі за позовом ГУ ДСНС у м. Києві до того самого позивача та з тим самим предметом позову, що і у цій справі.
У контексті викладеного, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 05.05.2022 у справі № 914/2652/19 зазначив, що подання позову з недодержанням правил предметної чи субєктної юрисдикції не перериває перебігу строку звернення з позовом до суду, проте з урахуванням конкретних обставин справи може бути поважною причиною для поновлення такого строку для звернення до суду за захистом порушеного права особи. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.04.2022 у справі № 420/9196/20.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що звернення з позовом не до тієї юрисдикції в той час, коли задовго до такого звернення Верховним Судом чітко та однозначно визначено до юрисдикції якого суду належить такий спір, є суто суб'єктивною причиною, пов'язаною із неналежною організацією процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб самого позивача та не є обставиною, яка є об'єктивно непереборною та не залежить від волевиявлення особи, що звернулася до суду, пов'язаною з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Згідно з частинами 1, 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на вказане, суд першої інстанції, повертаючи адміністративний позов Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області до ОСОБА_1 про стягнення коштів з підстав пропуску строку звернення до суду із цим позовом з урахуванням його тривалості, за відсутності причин, які б свідчили про поважність пропуску такого строку, правильно застосував положення статей 123, 169 КАС України.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.09.2024 у справі № 520/9392/23.
Згідно з положеннями ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.Доводи апеляційної скарги спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а тому підстав для скасування судового рішення суд апеляційної інстанції не вбачає.
За змістом ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області залишити без задоволення.
Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.10.2024 в адміністративній справі №340/6676/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили 22 січня 2025 року та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення виготовлено 24 січня 2025 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова