23 січня 2025 року м. Дніпросправа № 160/18083/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.10.2024 (суддя Турлакова Н.В.) в адміністративній справі №160/18083/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в якій просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо обмеження виплати пенсії ОСОБА_2 максимальним розміром;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_2 перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром на рівні десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність з 07.04.2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим що, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію на пільгових мовах відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список №1). Позивач зазначає, що пенсія була призначена з урахуванням вимог Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», тобто у розмірі 80% суми заробітку шахтаря, та розмір його призначеної пенсії з надбавками становить 29202,42 грн., однак, при виплаті пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області застосовано обмеження, та пенсія виплачується в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком, що становить 23610,00 грн.Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.10.2024 у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Також, зазначено, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 у справі № 3-102/2021 (231/21, 415/21) дійшов висновку, що приписи статті 2 Закону № 3668, що поширюють свою дію на Закон № 2262, не відповідають приписам статей 1, 3, 8, частин першої, другої, п'ятої статті 17, частини першої статті 46, частини першої статті 65 Конституції України в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року. Позивач, є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 28.02.2024 р. З 10.01.2023 по теперішній час проходжу військову службу під час мобілізації в
особливий період, а тому вважає, що як військовослужбовець на якого поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“, Відповідачем не можуть порушуватись суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, зазначених у частині п'ятій статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком, призначену на пільгових умовах відповідно до вимог ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою, в якій просив здійснити перерахунок пенсії та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром на рівні десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 08.04.2024 року позивача повідомлено про те, що йому призначена пенсія за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Як визначено пунктом 3 статті 27 Закону № 1058, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, тощо) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, тому сума пенсії до виплати обмежена максимальним розміром, що становить 23610,00 грн. перевищення максимального розміру пенсії Позивача сталрезультатом її перерахунку в період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону
Не погоджуючись із діями відповідача щодо обмеження його розміру пенсії в десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при призначенні пенсії правомірно застосував обмеження максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Такі висновки суд обгрунтував тим, що вказані обмеження передбачені, зокрема, ст.27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
Відповідно до ст. 1 Закону №1058 пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно зі ст. 9 Закону № 1058 відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
У спірному випадку позивачу призначено пенсію за віком на умовах, передбачених ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»
Частиною першою статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI визначено, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до частини третьої статті 27 Закону № 1058 (у редакції Закону України від 08 липня 2011 року №3668-VI) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Вказане положення частини третьої статті 27 Закону № 1058 є чинним та неконституційним не визнавалося.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність застосування відповідачем обмежень розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Позивач, не погоджуючись з вказаними висновками суду першої інстанції, вказує на те, що обмеження, передбачені ст.27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовуються до 31 грудня 2017 року, в той час як пенсія позивачу призначена у 2023 році.
З такими аргументами позивача колегія суддів не погоджується з тих підстав, що частина третя статті 27 Закону № 1058 складається з двох речень, положення першого з яких і застосовано судом у спірних відносинах, і вказані положення не містять часових обмежень щодо застосування цього правила, а саме правила того, що пенсія не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 12.10.2022 року у справі №3-102/2021 суд апеляційної інстанції також вважає безпідставним, оскільки Конституційний Суд в цьому рішенні зазначив про неконституційність застосування статей Закону №3668 щодо осіб, яким пенсія призначена за Законом №2262, проте в спірному випадку позивачу пенсія призначена на підставі Закону №1058.
Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.10.2024 в адміністративній справі №160/18083/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 23 січня 2025 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 23 січня 2025 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова