23 січня 2025 року м. Дніпросправа № 160/20419/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 ( суддя Луніна О.С.) в адміністративній справі №160/20419/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, неправомірними щодо невиплати ОСОБА_1 , перерахованої пенсії з 01.04.2019 на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області від 02.12.2022 №2906, з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, а саме доплати за період з 01.04.2019 по 30.04.2024 у розмірі 194523,57 грн.;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, негайно здійснити ОСОБА_1 , виплату перерахованої пенсії - доплати за період з 01.04.2019 по 30.04.2024 у розмірі 194523,57грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 провадження у справі закрито відповідно до пункту 4 частини першої статті 238 КАС України.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду в суд першої інстанції.
Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно та неповно досліджено докази і встановлено обставини у справі та порушено норми процесуального права. Зокрема, апелянт наголошує, що у новому позові відрізняється його предмет та підстави позову.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані дії та рішення були прийняті ним на виконання судового рішення у справі №160/31173/23 та відсутні підстави для зобов'язання відповідача виконувати вказане судове рішення в інший спосіб, шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки положеннями процесуального законодавства передбачено, що контроль за виконанням судового рішення здійснюється у відповідності до ст.382-383 КАС України.
Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд першої інстанції, закриваючи провадження у даній справі, дійшов висновку, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення в окремому судовому провадженні не розглядаються. Відповідно, якщо позивач вважає протиправними рішення, дії чи бездіяльність відповідача, вчинені на виконання рішення суду у справі №160/31173/23, то він може звернутись до суду в порядку статті 383 КАС України з заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред'являти новий адміністративний позов.
За наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.
Стаття 238 КАС України встановлює вичерпний перелік підстав для закриття провадження в адміністративній справі.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 238 КАС України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті.
Перешкодою для звернення до суду є наявність у тотожному спорі рішення або постанови суду, що набрали законної сили, або ухвали про закриття провадження у справі.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони й інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги з тих же підстав.
Відтак, позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави і предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників справи, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.
Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч.1 ст.5 КАС України).
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 2 та ч.4 ст.242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст.372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з положеннями ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
В ч.1 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а.
Статтею 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно до вимог ст.383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наведене свідчить, що вчинені на виконання судового рішення дії можуть бути досліджені судом на предмет їх відповідності вимогам законодавства та дотримання прав позивача в рамках процедури судового контролю, ініційованої у відповідності до ст.383 КАС України.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів позивача шляхом подання нового позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення, або встановлення протиправності дій, рішень або бездіяльності позивача, вчинених (допущених) на виконання такого рішення, в окремому судовому провадженні.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його належного виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Як вбачається з матеріалів справи, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2024 по справі № 160/31173/23, яке набрало законної сили 14.03.2024, позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії щодо непроведення перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області від 02.12.2022 №2906, з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області від 02.12.2022 №2906, з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Підставою звернення позивача до суду із даним позовом стало те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до рішення суду зроблено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області від 02.12.2022 №2906, з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, та встановлено доплату за період з 01.04.2019 по 30.04.2024 у розмірі 194523.57грн. Але станом на 11.07.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перераховану доплату за період з 01.04.2019 по 30.04.2024 у розмірі 194523.57грн. ОСОБА_1 не виплачено. Більш того, листом відповідача на скаргу ОСОБА_1 від 28.06.2024, повідомлено про неможливість виконання такої виплати, оскільки відсутнє бюджетне призначення. Отже, позивач вважає вказану самочинну невиплату безпідставною, дії відповідача - не правочинними, що підлягають припиненню та зобов'язанню нарахувати призначену судом пенсію з виплатою недоплаченої пенсії у розмірі 194523.57 грн.
Таким чином, позивач не погоджується саме з діями відповідача, що полягають у невиплаті позивачу, перерахованої пенсії з 01.04.2019 на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області від 02.12.2022 №2906, з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, а саме доплати за період з 01.04.2019 по 30.04.2024 у розмірі 194523,57грн. та зобов'язання відповідача, негайно здійснити позивачу, виплату перерахованої пенсії - доплати за період з 01.04.2019 по 30.04.2024 у розмірі 194523,57грн.
З аналізу встановлених обставин та наведених у позовній заяві доводів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спір у даній справі фактично спрямований на належне виконання іншого судового рішення, а саме рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2024 по справі № 160/31173/23, а доводи позивача, викладені в позовній заяві зводяться до незгоди з діями відповідача, вчиненими при виконанні такого судового рішення.
Тобто, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими ст.383 КАС України пов'язує наявність підстав для вирішення питання щодо визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
За приписами ч.5 ст.383 КАС України розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.
Відповідно до ч.6 цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити ст.129-1 Конституції України.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а, від 21 листопада 2019 року у справі № 802/1933/18-а.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача, вчиненими на виконання вищевказаного судового рішення, порушено його права, свободи чи інтереси, то він може звернутися до суду в порядку ст.383 КАС України із заявою про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред'являти новий адміністративний позов.
Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 у справі №522/10140/17, від 27.04.2021 у справі №460/418/20, від 26.05.2022 у справі №640/14941/21 та від 20.07.2022 у справі №420/16529/21, від 28.02.2024 у справі № 400/3416/20, від 06.08.2024 у справі № 560/4755/20, від 14.08.2024 у справі №580/5660/22, від 21.08.2024 у справі № 200/63/23, від 23.10.2023 у справі №320/25216/23, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав закриття провадження у справі.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329, 383 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 в адміністративній справі №160/20419/24залишити без змін.
Постанова набирає законної сили 23 січня 2025 року та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення виготовлено 24 січня 2025 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова