27 січня 2025 р. Справа № 440/744/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.04.2024, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, м. Полтава, по справі № 440/744/24
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо своєчасної виплати позивачу остаточного розрахунку при звільненні;
- зобов?язати відповідача виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.01.2019 по 22.12.2023 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ № 100 від 08.02.1995;
- зобов?язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення виключно за весь час затримки виплати.
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з військової служби не була нарахована та виплачена у повному обсязі індексація грошового забезпечення за період з 18.07.2016 по 28.02.2018, а згадані виплати проведено лише 21.12.2023 на виконання судового рішення у справі № 440/3397/22. На цій підставі позивач вважає, що має право на одержання середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних при звільненні сум та на компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2024 р. адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов?язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо виплати ОСОБА_1 відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 18 січня 2019 року по 19 січня 2023 року.
Зобов?язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 18 січня 2019 року по 19 січня 2023 року у розмірі 489523,20 грн (чотириста вісімдесят дев?ять тисяч п?ятсот двадцять три гривні двадцять копійок) з відрахуванням податків, зборів та інших обов?язкових платежів.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплатити ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 22 грудня 2023 року.
Зобов?язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 22 грудня 2023 року.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що судом не було враховано обставини, які мають значення для справи та порушено норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного і необґрунтованого рішення, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.04.2024 р. по справі № 440/744/24 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначив, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване судове рішення, не повністю врахував обставини справи та застосував неправильну методику розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, внаслідок чого сума, що за рішенням суду підлягає до виплати, є значно завищеною, порівняно з сумою, яка була виплачена з затримкою (489523,20 грн. і 66497,41 грн.). Просить при розрахунку середнього грошового забезпечення застосувати підхід, взявши співвідношення не між всією належною сумою до виплати на день звільнення і між сумою недоплаченої при звільненні, а між середньоденним заробітком - 452,44 грн. і недоплаченою при звільненні сумою - 67549,04 грн., тобто 0,66%. Також вказав, що суд першої інстанції при застосуванні Закону № 2352-IX розпочав відлік 6-тимісячного строку не від дати звільнення позивача з військової служби, а від дати набрання цим Законом чинності 19.07.2022, і таким чином у своєму рішенні безпідставно зобов?язав ІНФОРМАЦІЯ_2 ще додатково виплатити позивачу 83701,40 грн.
Позивач відзив на апеляційну скаргу відповідача не надав.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв?язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що позивач проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 , що не заперечується відповідачем.
Згідно з витягом із наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 17.01.2019 №5 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу комісаріату та всіх видів забезпечення з 17.01.2019, звільненого з військової служби у запас наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (по особовому складу) від 26.12.2018 № 289.
У подальшому рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.12.2022 у справі № 440/3397/22, що набрало законної сили 11.10.2023, зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18.07.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) відповідно до абзацу четвертого пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», з урахуванням проведених виплат.
22.12.2023 відповідач виплатив позивачу кошти у розмірі 66497,41 грн. на виконання рішення суду у справі №440/3397/22.
Посилаючись на наявність підстав для виплати середнього заробітку за час затримки сплати належних позивачу при звільненні сум по день фактичного розрахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сума середнього заробітку, що підлягає до відшкодування становить 489523,20 грн: з яких 405821,80 грн (середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18.01.2019 до 19.07.2022) + 83701,40 грн (за період з 19.07.2022 по 19.01.2023). Також, зважаючи на те, що суму грошового забезпечення, нарахованого на виконання судового рішення у справі № 440/3397/22, позивачу вчасно не виплачено, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у останнього права на одержання компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням термінів їх виплати.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (в редакції на момент звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов?язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
В силу статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 року (дата набрання чинності Закону № 2352-IX ) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов?язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов?язані із недотриманням роботодавцем свого обов?язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов?язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.
Колегією суддів встановлено та визнається сторонами по справі, що з 17.01.2019 №5 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу комісаріату та всіх видів забезпечення.
Остаточний розрахунок із позивачем на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.12.2022 у справі № 440/3397/22 проведено лише 22.12.2023, а саме виплачено позивачу недоотриману суму індексації грошового забезпечення у розмірі 66497,41 грн.
Разом з цим невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов?язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, позивач має право на отримання відшкодування за затримку остаточного розрахунку при звільненні, починаючи наступного дня після звільнення з військової служби по день фактичного розрахунку.
Відтак, за цих обставин бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною, оскільки вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог статті 116 Кодексу законів про працю України ґрунтуються на нормах закону.
Щодо визначення належної позивачу суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає таке.
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 року, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов?язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Зважаючи на приписи Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року за № 26, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, при обчисленні середньої заробітної плати військовослужбовцям слід враховувати число календарних днів.
Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення є 17.01.2019, тобто двома попередніми місяцями перед звільненням є грудень 2018 (31 календарний день) та листопад 2018 року (30 календарних днів).
Судом встановлено, що відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.04.2024 середньоденний розмір заробітку позивача становить 452,44 грн. (13799 грн. 40 коп. + 13799 грн. 40 коп. / 61 календарний день).
При вирішенні спірних правовідносин необхідно врахувати останню правову позицію Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.12.2024 по справі № 440/6856/22, сформовану щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, та після цієї дати при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, у вищенаведеній постанові, Судова палата зазначила, що аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах.
Також необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.
Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.
У зв?язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважала, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
За висновком Судової палати, у разі якщо спірний період стягнення середнього заробітку охоплюється періодом до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього, такий період умовно варто поділити на 2 частини та належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 та приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Однак період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Отже, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 18.01.2019 (наступний день після звільнення) до 22.12.2023, а тому його умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
Період з 18 січня 2019 року до 19.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
Період з 19.07.2022 до 22 грудня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Колегія суддів зазначає, що за змістом статті 117 КЗпП України обов?язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки проведення остаточного розрахунку покладено саме на орган, який виносить рішення по суті спору, тобто в цьому випадку - на суд.
Отже, для належного й ефективного способу захисту позивача колегія суддів вважає за необхідне визначити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню враховуючи два періоди, а саме, з 18.01.2019 до 19.07.2022 та з 19 липня 2022 року до 22 грудня 2023 (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України).
Судом встановлено, що відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.04.2024 середньоденний розмір заробітку позивача становить 452,44 грн.
Тобто сума середнього заробітку, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням спірного періоду стягнення середнього заробітку у цій справі складає 661919,72 грн. (578 218,32 грн + 83701,40 грн.), де:
- 578 218,32 грн (452,44 грн х 1278 дні) за період з 18 січня 2019 року до 19 липня 2022 року;
- 83701,40 грн (452,44 грн х 185 дні) за період з 19 липня 2022 року до 22 грудня 2023 (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України)
Водночас, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, за період з 18 січня 2019 року до 19 липня 2022 року, враховуючи висновки Велика Палата Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Так, Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов?язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов?язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов?язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду в подальшому враховано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/817, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 р. (справа № 816/1640/17), зазначивши про обов?язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Вказані висновки сформовані судом касаційної інстанції до набрання чинності Закону України № 2352-ІХ, яким, зокрема, змінено статтю 117 КЗпП України.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні, колегія суддів ураховує, що позивач є менш захищеною у відношенні до відповідача, стороною відносин публічної служби. Водночас у вказаних відносинах і позивач має діяти добросовісно щодо реалізації свої прав, а інтереси іншої сторони також мають бути враховані.
Беручи до уваги наведе слід зазначити, що відносини публічної служби як різновид трудових відносин повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми як відповідальність за несвоєчасний розрахунок під час звільнення спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання роботодавця виконувати зобов?язання середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків службовцем.
Аналізуючи обставини справи і такий критерій для зменшення розміру середнього заробітку, як ймовірний розмір пов?язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, колегія суддів зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц вказує, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов?язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.
З аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату звільнення позивача розмір облікової ставки НБУ становив 18 % річних. Враховуючи суму недоотриманих коштів 66497,41 грн., які було перераховано позивачу, 18 % річних від цієї суми становитиме 11969,53 грн., тобто 32,79 грн за день затримки розрахунку (11969,53:365). Враховуючи загальний період затримки розрахунку з 18 січня 2019 року до 19 липня 2022 року, середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні становитиме 41905,62 грн (32,79 х 1278)).
При цьому суд першої інстанції визначаючи розмір середнього заробітку за період затримки розрахунку з 18 січня 2019 року до 19 липня 2022 року в сумі 405821, 80 грн, не врахував, що такий розмір середнього заробітку майже у шість разів перевищує суму належних позивачу коштів при звільненні, а також те, що позивач звернувся до суду про захист свого порушеного права про нарахування індексації грошового забезпечення майже більше ніж через два роки після звільнення, що суттєво збільшує період затримки розрахунку при звільненні.
Отже, з огляду на викладене та розмір цієї заборгованості, колегія суддів зазначає, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі 41905,62 грн.
Враховуючи бездіяльність відповідача та встановлені вище обставини, зобов?язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв?язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з період з 18 січня 2019 року до 19 липня 2022 року за 1278 календарних днів у сумі 41905,62 грн. є обґрунтованим і законним.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, указаних обставин не врахував та необґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.01.2019 до 19.07.2022 року в сумі, що майже у шість разів перевищує суму належних позивачу коштів при звільненні.
Період з 19.07.2022 до 22.12.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Таким чином, відповідач повинен виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 19.07.2022 до 22.12.2023 (перші шість місяців періоду після набрання чинності Законом № 2352-ІХ).
Отже, за період з 19.07.2022 по 19.01.2023, який становить 185 календарних днів, сума середнього заробітку, що підлягає відшкодуванню становить 83701,40 грн (185 х 452,44).
Враховуючи вищевикладене, сума середнього заробітку, що підлягає до відшкодування становить 125607,02 грн.: з яких 41905,62 грн. (середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18.01.2019 до 19.07.2022) + 83701,40 грн. (за період з 19.07.2022 по 19.01.2023).
Поряд з цим, доводи апеляційної скарги не містять обґрунтування незгоди відповідача із частиною оскаржуваного рішення стосовно зобов?язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 22 грудня 2023 року, у зв?язку з чим в даній частині суд апеляційної інстанції не надає оцінку відповідним висновкам суду першої інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують обставини, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Таким чином, суд першої інстанції, дійшовши правильного висновку про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, невірно визначив належну до стягнення з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 489523, 20 грн. (405821,80 грн (середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18.01.2019 по 18.07.2022) + 83701,40 грн (за період з 19.07.2022 по 19.01.2023), не наводячи при цьому жодного мотиву необхідності застосування саме такого відсоткового співвідношення вказаних сум.
Згідно із приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно до ч. 2 ст. 317 КАС України, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів доходить висновку, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.04.2024 р. прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає зміні в частині визначення суми середнього заробітку за період з 18 січня 2019 року по 19 січня 2023 року у розмірі 489523,20 грн.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.04.2024 по справі № 440/744/24 - змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини в такій редакції:
«Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 18 січня 2019 року по 19 січня 2023 року у розмірі 125607,02 грн (сто двадцять п'ять тисяч шістсот сім грн. 02 коп.) з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів».
В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.04.2024 р. по справі № 440/744/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Л.В. Любчич С.П. Жигилій