13 січня 2025 рокуСправа №160/26956/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності та дій протиправними, зобов'язання чинити певні дії,-
09.10.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач з урахуванням позовної заяви на виконання вимог ухвали суду від 14.10.2024 року просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 за період з 26.02.2022 року по 20.05.2023 року грошового забезпечення з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року відповідно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення за період з 26.02.2022 року по 20.05.2023 року (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з врахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2023 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з врахуванням раніше виплачених сум.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що згідно з витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.06.2024 року № 113 молодшого сержанта ОСОБА_1 , колишнього старшого розвідника-гранатометника розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти, який перебував у розпорядженні командира військової частини призначеного наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 20.05.2024 року № 746-РС на посаду водія стрілецького відділення стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , вважати таким, що справи та посаду здав 05.06.2024 року. З 05.06.2024 року виключено із списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення з 05.06.2024 року, з продовольчого забезпечення за нормою № 1 (каталог) з 06.06.2024 року та видані належні атестати і направлено для подальшого проходження служби до АДРЕСА_1 . Таким чином, у період з 26.02.2022 року по 05.06.2024 року позивач, молодший сержант ОСОБА_1 , знаходився у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 , проходив військову службу та отримував грошове забезпечення. Так, у липні 2024 року позивачу стало відомо, що протягом військової служби у військовій частині НОМЕР_1 останньому нараховувалось грошове забезпечення, яке було нижче за встановлений законодавцем розмір за період з 26.02.2022 року по 20.05.2023 року. Для правомірного перерахунку сум грошового забезпечення за період з 26.02.2022 року по 20.05.2023 року позивач листом від 09.07.2024 року звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 . Листом військової частини НОМЕР_1 від 27.07.2024 року вих. № 691/7953 позивачу було повідомлено, що перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до Додатку 1, Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» здійснюється шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Пункт 4 вищезазначеної постанови встановлює, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 12, 13 і 14. Отже, підстав для здійснення перерахунку грошового забезпечення під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 в період з 26.02.2022 року по день звільнення з урахуванням мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, 01.01.2024 року під час визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відсутні. До відповідного листа також були надані довідки: про нараховане та виплачене грошове забезпечення з лютого по грудень 2022 року (від 20.07.2024 року вих. № 691/470); про нараховане та виплачене грошове забезпечення з січня по грудень 2023 року (від 20.07.2024 року вих. № 691/470/1); про нараховані суми грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (від 20.07.2024 року вих. № 691/470/6). Таким чином позивач вважає бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо перерахунку йому грошового забезпечення за період з лютого 2022 року по травень 2023 року протиправною та такою, що суперечить чинним нормативно-правовим актам, які діяли у відповідний період.
12.11.2024 року від представника військової частини НОМЕР_1 Кириченка Романа Олександровича до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В мотивування своєї правої позиції представник відповідача зазначив наступне. У зв'язку з ухваленням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 у справі № 826/6453/24 відновлено дію п.4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 (далі - Постанова КМУ № 704) у редакції від 30.08.2017. Цією редакцією норми матеріального права передбачено: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14». Таким чином зазначеною редакцією п.4 Постанови КМУ № 704 передбачено застосування трьох розрахункових величин в комплексі: - прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року; - тарифного коефіцієнту; - 50 % мінімальної заробітної плати станом на 01 січня відповідного року. Однак застосування такої величини, як 50 % мінімальної заробітної плати станом на 1 січня відповідного року заборонене в силу вимог п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ (який набрав чинності 01 січня 2017 року). Відтак, застосування відновленої норми права, яка передбачає застосування трьох розрахункових величин, одну з яких для застосування заборонено законом, - є неможливим. Наголошуємо, що внаслідок судового рішення відновлено дію норми права, а не запроваджено (чи відновлено) дію (застосування для обчислення розмірів грошового забезпечення) окремих з передбачених цією нормою розрахункових величин. Намагаючись узгодити одночасне застосування зазначеної редакції п.4 Постанови КМУ № 704 та Закону № 1774-VІІІ, позивач вважає, що під час обрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовця можуть застосовуватися лише дві з трьох з передбачених цією нормою величин. Таке правозастосування з боку суду буде являтися створенням норми права нового змісту («у ручному режимі») і фактично буде підміною функцій Уряду, що суперечить вимогам ст.6 Конституції України. Суд позбавлений можливості використати висновки Верховного Суду щодо застосування п.4 Постанови КМУ № 704, викладені у Постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 та від 19.10.2022 у справі № 400/6214/22, оскільки існують протиріччя у застосуванні колегіями суддів Верховного Суду норм права у справах №240/11952/19, № 240/12309/20, № 480/5496/20, № 200/3757/20-а з одного боку, та у справах № № 440/6017/21, 400/6214/22- з іншого. Відповідно до ст.346 КАС України, протиріччя у застосуванні норм права різними колегіями суддів КАС повноважні вирішити лише палата, об'єднана палата Касаційного адміністративного суду, а не інша колегія суддів суду касаційної інстанції (як мало місце у справах №440/6017/21 та № 400/6214/22), і тим більше не окружний адміністративний суд. Застосування п.4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 (далі Постанова КМУ № 704), у редакції, яка діяла з 29.01.2020 по 19.05.2023, до дати 20.05.2023, - є явним порушенням принципів дії норм права у часі. З набранням чинності з 20.05.2023 Постанови Кабінету Міністрів України № 481 від 12.05.2023, розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями військовослужбовців розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 Постанови КМУ № 704, а не шляхом множення на ці коефіцієнти розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 року, як визначив суд у рішенні. На період починаючи з 20.05.2023 поширюються вимоги п.4 Постанови КМУ №704 в редакції постанови КМУ № 481, а не в редакції, що діяла у період 29.01.2020 по 19.05.2023. Позовні вимоги стосуються періоду 26.02.2022 - 20.05.2023, з якого частина періоду - з 19.07.2022 по 20.05.2023 розпочата після набрання чинності змінами до ст.233 КЗпПУ відповідно до Закону України № 2352-IX від 01.07.2022. До позовних вимог за період 19.07.2022 - 20.05.2023 застосовується передбачений ч.1 ст.233 КЗпПУ 3-місячний строк звернення до суду. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №113 від 05.06.2024 (витяг з якого позивач надав суду), з 05.06.2024 позивач знятий з грошового забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 . ОСОБА_1 з військової частини НОМЕР_1 переміщений для проходження військової служби у іншу військову частину ( НОМЕР_2 ). При цьому, в силу вимог ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» стороною у трудових відносинах з ОСОБА_1 є держава в особі Міністерства оборони України. Військова частина НОМЕР_1 не є для ОСОБА_1 повноважним роботодавцем, який би вирішував питання його прийняття на службу та звільнення з такої. Зокрема призов позивача на військову службу відбувся через ІНФОРМАЦІЯ_1 (що підтверджується змістом наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 39 від 26.02.2022, який позивач долучив до позовної заяви), і з дня відправлення у військову частину він набув статусу військовослужбовця. Переміщення позивача з військової частини НОМЕР_1 не є його звільненням. Питання про переміщення ОСОБА_1 вирішене не військовою частиною НОМЕР_1 , а посадовою особою, компетенція якого поширюється на всю територію держави - начальником Генерального штабу ЗС України. З позовом до суду позивач звернувся 08.10.2024. Відповідно до правових висновків Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Таким чином, до обов'язків саме позивача входить надання, відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, доказів щодо: - дня, коли позивач дізнався про факт порушення своїх прав; - причин неможливості дізнатися про факт порушення своїх прав раніше. В силу вимог ст.ст. 2, 24 Закону України «Про оплату праці», п.8 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується щомісячно. Відтак, про розміри грошового забезпечення (а отже, про порушення, як він вважає, свого права на оплату праці) позивач дізнавався щомісячно, отримуючи таке грошове забезпечення (а не з довідок військової часини НОМЕР_1 , які він отримав листом від 27.07.2024). З грошового забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 знятий 05.06.2024, в подальшому будь-яких виплат від військової частини не отримував, і перебуваючи у пасивному стані добросовісно розраховувати на такі не мав жодних підстав. За змістом ухвали суду від 04.11.2024, - протягом перебування на грошовому забезпеченні (26.02.2022 - 05.06.2024) ОСОБА_1 не мав і не повинен був мати жодних сумнівів щодо розміру його грошового забезпечення, яке нараховувалося йому у 2022, 2023, 2024 роки, а 09.07.2024 став днем, коли ОСОБА_1 раптом відкрилася істина і він направив відповідачу рапорт, в якому висловив недвозначне твердження про протиправність дій військової частини НОМЕР_1 щодо обрахунку його грошового забезпечення «у зниженому розмірі», та вимагав провести перерахунок. З таким твердженням можна було би погодитися, якщо б протягом 2022 - 2023 ОСОБА_1 взагалі не отримував би грошового забезпечення, а отримав би його у повному обсязі незадовго до 09.07.2024, після чого і звернувся до військової частини НОМЕР_1 з вимогою. Однак у реальних обставинах такі твердження позивача є явно абсурдними. Є неспроможними посилання позивача на те, що строк звернення до суду має обраховуватися від дня отримання ним повідомлень про нараховані роботодавцем суми виплат. По-перше, вже у рапорті ОСОБА_1 від 09.07.2024 чітко висловив твердження про те, що, як на його думку, розмір його грошового забезпечення у період 26.022022 - 20.05.2023 обчислювався неправильно. Це має виняткове значення в контексті встановлення моменту «повинен був дізнатися про порушення своїх прав», і тому вже само по собі є хибним відраховувати момент відповідної обізнаності позивача від дня отримання ним довідок про доходи з листом від 27.07.2024. По-друге, військова частина НОМЕР_1 не є для ОСОБА_1 роботодавцем. Рішень про звільнення ОСОБА_1 нами не приймалося. Його переміщення для подальшого проходження служби за межі військової частини, відбулося за рішенням посадової особи, компетенція якої поширюється на всю територію держави - начальника Генерального штабу ЗСУ. Відтак обов'язків, передбачених ст.116, ч.2 ст.233 КЗпПУ, у нас не виникло. Відносини з приводу оплати праці (виплати грошового забезпечення) виникають щомісячно, залежно від виконання військовослужбовцем норм службового часу, передбачених ст.ст. 199-203 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, а не при прийнятті на службу, чи звільненні такої. Пунктом 15 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 передбачено випадки, коли грошове забезпечення не виплачується в разі невиконання норм службового часу. Таким чином, відносини з приводу оплати праці ОСОБА_1 у спірні періоди виникли не при прийнятті його на службу, а тим більше не при переміщенні для проходження служби у іншу військову частину. Такі відносини виникали щомісячно, залежно від виконання ним норм службового часу. Оскільки грошове забезпечення позивачу, відповідно до вимог ст.ст. 2, 24 Закону України «Про оплату праці» у спірний період нараховувалося щомісячно, то для найпізніших за часом позовних вимог - за травень 2023, перебіг 3-місячного строку звернення до суду розпочався у червні 2023 - коли грошове забезпечення за травень 2023 було позивачу виплачене у відповідності до положень п.8 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018. Такий строк звернення до суду, - навіть щодо пізніх за часом позовних вимог, - завершився у вересні 2023. Відсутність у ОСОБА_1 протягом 26.02.2202 - 09.07.2024 будь-яких сумнівів в правильності визначення розміру його грошового забезпечення, або відсутність у його розпорядженні довідок про нараховане грошове забезпечення (які він не просив йому надати по 09.07.2024 включно) не може розцінюватися в якості непереборної перешкоди для своєчасного звернення до суду. Будуть неспроможними і можливі посилання на обставини воєнного стану, адже згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 990/115/22 «запровадження на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам собою факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку». Отже, поновлюючи позивачу строк звернення до суду, суд в ухвалі від 04.11.2024 допустив надмірну гнучкість, що є неприпустимим згідно з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22. Відповідні висновки суду в ухвалі від 04.11.2024 є передчасними. Відтак, представник відповідача просить суд залишити позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 у справі № 160/26956/24 в частині позовних вимог 19.07.2022 - 20.05.2023, - без розгляду в порядку ст.123, п.8) ч.1 ст.240 КАС України. В разі відмови в задоволенні зазначеного клопотання та в частині інших позовних вимог -відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 у справі № 160/26956/24 у повному обсязі (з огляду на відсутність підстав для застосування норм матеріального права, про яке просить позивач).
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2024 року, зазначена вище справа була розподілена та 10.10.2024 року передана судді Пруднику С.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 року означену позовну заяву було залишено без руху та надано було позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду: позовної заяви та її копіями, відповідно до кількості учасників справи, із зазначенням відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету у відповідності до вимог ст. 160 КАС України з максимально чітко і зрозуміло сформованими позовними вимогами виходячи із приписів ст. 5 КАС України із вірним найменуванням відповідача; вмотивованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовною заявою, вказавши обґрунтовані підстави для поновлення такого строку, якщо вони є, та надати суду докази поважності причин його пропуску (за період з 05.09.2024 року по 09.10.2024 року).
В установлений ухвалою суду від 14.10.2024 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою. Відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : письмові та вмотивовані пояснення щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 належного грошового забезпечення за період з 26.02.2022 року по 20.05.2023 року (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з врахуванням раніше виплачених сум; грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2023 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з врахуванням раніше виплачених сум. Судом зобов'язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 03.12.2024 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
В період з 30.12.2024 року по 12.01.2025 року суддя Прудник С.В. перебував у щорічній основній відпустці.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що згідно з пунктом 2 витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2022 № 39 відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», старший солдат ОСОБА_1 , кулеметник розвідувального взводу 1 парашутно-десантного батальйону, був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у Збройні Сили України та згідно з мобілізаційними планами призначений на посаду, зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Встановлений посадовий оклад за посадою, з 26 лютого 2022 року справу та посаду прийняли.
Згідно з витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.06.2024 № 113 молодшого сержанта ОСОБА_1 , колишнього старшого розвідника-гранатометника розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти, який перебував у розпорядженні командира військової частини призначеного наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 20 травня 2024 року № 746-РС на посаду водія стрілецького відділення стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , вважати таким, що справи та посаду здав 05 червня 2024 року. З 05.06.2024 виключено із списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення з 05.06.2024, з продовольчого забезпечення за нормою № 1 (каталог) з 06.06.2024 та видані належні атестати і направлено для подальшого проходження служби до АДРЕСА_1 .
Таким чином, у період з 26.02.2022 по 05.06.2024 позивач, молодший сержант ОСОБА_1 , знаходився у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 , проходив військову службу та отримував грошове забезпечення.
Так, у липні 2024 року позивачу стало відомо, що протягом військової служби у військовій частині НОМЕР_1 останньому нараховувалось грошове забезпечення, яке було нижче за встановлений законодавцем розмір за період з 26.02.2022 по 20.05.2023.
Для правомірного перерахунку сум грошового забезпечення за період з 26.02.2022 по 20.05.2023 позивач листом від 09.07.2024 звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 .
Листом військової частини НОМЕР_1 від 27.07.2024 вих. № 691/7953 позивачу було повідомлено, що перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до Додатку 1, Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» здійснюється шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Пункт 4 вищезазначеної постанови встановлює, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 12, 13 і 14. Отже, підстав для здійснення перерахунку грошового забезпечення під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 в період з 26.02.2022 по день звільнення з урахуванням мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 під час визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відсутні.
До відповідного листа також були надані довідки: про нараховане та виплачене грошове забезпечення з лютого по грудень 2022 року (від 20.07.2024 вих.. № 691/470); про нараховане та виплачене грошове забезпечення з січня по грудень 2023 року (від 20.07.2024 вих. № 691/470/1); про нараховані суми грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (від 20.07.2024 вих. № 691/470/6).
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.
Частиною 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 (далі по тексту - постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно з пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
На момент набрання чинності Постанови № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 даного нормативно-правового акту було викладено в редакції пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб» від 21 лютого 2018 року № 103 (надалі - Постанова № 103), а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
За загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв'язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв'язку з нормою, в цьому випадку пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує.
Примітка, як складова частина нормативно-правового акту, не може містити в собі нормативних положень.
Включення до нормативно-правових актів приміток не допускається, за винятком випадків, якщо необхідно дати визначення будь-якого суміжного поняття або помістити короткий коментар, що допоможе точніше зрозуміти положення, викладені в структурній одиниці нормативно-правового акта. Примітки не повинні містити норм права.
Таким чином, Примітка у Додатку 1 та Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України №704 не може мати нормативного характеру, відтак, станом на дату первинної видачі довідки застосуванню у спірних правовідносинах підлягали саме положення основної норми Постанови № 704 (пункт 4), яка має нормативний характер, тобто містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб.
За таких обставин, згідно з Постановою № 704 (в редакції Постанови № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів у спірний період не застосовується.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суд від 18 лютого 2021 року у справі № 200/3775/20-а, від 11 лютого 2021 року у справі №240/11952/19, від 11 лютого 2021 року у справі №200/3774/20-а та від 31 березня 2021 року у справі №520/2781/2020.
Отже, станом на 01 січня 2018 року та 01 січня 2019 року пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2019 року в частині відмови в задоволенні позову до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено.
Визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2019 року залишено без змін.
Таким чином, починаючи з 29 січня 2020 року (з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18), пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
При цьому, навіть з урахуванням викладених вище обставин, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Під час розв'язання правової колізії між нормами пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ та пунктом 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Оскільки, норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, обчислення розміру окладу за посадою заявника та окладу за військовим званням не проводить із використанням величини мінімальної заробітної плати.
Таким чином, починаючи з 29 січня 2020 року (з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду по справі № 826/6453/18), була відновлена дія пункту 4 Постанови №704 в первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), а не на 01 січня 2018 року.
Водночас, визнання Шостим апеляційним адміністративним судом протиправним та скасування пункту 6 Постанови №103 не впливає на застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат з огляду на таке.
Враховуючи викладене, оскільки зміни внесені постановою № 103, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704 були визнані у судовому порядку нечинними, з 29 січня 2020 року діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб: станом на 01 січня 2018 року встановлений в розмірі 1762,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік»), станом на 01 січня 2020 року встановлений в розмірі 2102,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»), станом на 01 січня 2021 року встановлений в розмірі 2270 гривень (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»), станом на 01 січня 2022 року встановлений в розмірі 2481 гривня (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік»), станом на 01 січня 2023 року встановлений в розмірі 2684 гривні гривня (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Таким чином, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року є меншим ніж прожиткові мінімуми для працездатних осіб, встановлені законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, а тому, з 01 березня 2020 року у відповідача виникли підстави для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Отже, враховуючи вищевикладене, починаючи з 29 січня 2020 року грошове забезпечення позивача мало бути розраховано відповідачем з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого з 01 січня 2020 р., 01 січня 2021 р., 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до Постанови №704, а тому наявні правові підстави для визнання протиправними дій відповідача, які полягають у застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при нарахуванні позивачу грошового забезпечення з 29 січня 2020 року в редакції, яка втратила чинність згідно постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18.
Зазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 11 грудні 2019 року у справі № 240/4946/18.
Пунктом 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1 розділу ХХІІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі по тексту - Порядок №260) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно із абзацом першим пункту 6 Порядку №260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» військовослужбовцям, які звільняються зі служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Пунктом 5 розділу ХХХІІ Порядку №260 передбачено, зокрема, що одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.
Враховуючи, що розміри основних та додаткових видів грошового забезпечення за останньою займаною посадою позивача мають бути розраховані з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2022 року,01 січня 2023 р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 Постанови №704, наявні правові підстави для визнання протиправними дій відповідача, які полягають у застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, яка втратила чинність згідно постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18, при нарахуванні позивачу допомоги на оздоровлення, щомісячної премії, одноразової грошової допомоги при звільненні та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу допомогу на оздоровлення та одноразову грошову допомогу при звільненні із розрахунком місячного грошового забезпечення, відповідно до пункту 4 Постанови №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 р., 01 січня 2021 р., 01 січня 2022 р., 01 січня 2023 р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та14 з урахуванням раніше виплачених сум.
Отже, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнанння протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 за період з 26.02.2022 року по 20.05.2023 року грошового забезпечення з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року відповідно та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення за період з 26.02.2022 року по 20.05.2023 року (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з врахуванням раніше виплачених сум;
Разом з цим, не підлягають позовні вимоги до задоволення в частині зобов'язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2023 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з врахуванням раніше виплачених сум, з огляду на наступне.
Особливості виплати грошової допомоги для оздоровлення врегульовані приписами розділу XXIII Наказу №260.
Безспірно, відповідно до п.1 розділу XXIII Наказу №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п.6 розділу XXIII Наказу №260).
Одночасно суд враховує, що з огляду на зміст пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (надалі - постанова №168) така доплата є винагородою, яка виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, вона виплачується в залежності від виконання завдань, та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди.
Зазначене свідчить, що відповідно до вимог постанови №704 та Наказу №260 винагорода, передбачена постановою №168, не підлягає включенню до місячного грошового забезпечення військовослужбовця, з якого визначається розмір грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Відтак у даному випадку суд вважає, що позивач помилково зробив висновок, що розмір грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань автоматично ототожнюється із розміром всіх виплат, що були отримані військовослужбовцем за відповідний рік.
З приводу строку звернення позивача до суду із даною позовною заявою, слід зазначити наступне.
Варто зазначити, що згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
При цьому, у рішенні від 04.12.1995 р. по справі "Беллет проти Франції" Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Розглянувши заяву про поновлення строку позивача та наведені ним обставини, суд враховував, що на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція ст. 233 КЗпП України, якою строк звернення до суду з позовом про стягнення належної позивачу при звільнення заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. Після внесення змін у ст. 233 КЗпП України з 19 липня 2022 року, у позивача виникає право на звернення до суду про стягнення належної суми протягом трьох місяців з дати отримання повідомлення про виплачені суми.
Як було встановлено судом, саме у липні 2024 року позивачу стало відомо, що протягом військової служби у військовій частині НОМЕР_1 останньому нараховувалось грошове забезпечення, яке було нижче за встановлений законодавцем розмір за період з 26.02.2022 року по 20.05.2023 року. Стало позивачу це відомо після того, як він звернувся з листом від 09.07.2024 року до командування військової частини НОМЕР_1 та отримав відповідь від 27.07.2024 року вих. № 691/7953, в якій було проінформовано, що перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до Додатку 1, Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» здійснюється шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Пункт 4 вищезазначеної постанови встановлює, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 12, 13 і 14. Отже, підстав для здійснення перерахунку грошового забезпечення під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 в період з 26.02.2022 року по день звільнення з урахуванням мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, 01.01.2024 року під час визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відсутні. До відповідного листа також були надані довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення, про нараховані суми грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Копії відповідної переписки надані до позовної заяви. У свою чергу, позивач отримав письмове повідомлення від військової частини НОМЕР_1 про суми, нараховані та виплачені, листом від 27.07.2024 року за вих. № 691/7953. Отже, оскільки позивачем своєчасно не було одержано письмове повідомлення про розмір нарахованого грошового забезпечення, суд дійшов до висновку, останнім пропущено строк звернення до суду із поважних причин.
При цьому, як вже зазначено судом вище, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою. Відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.
Отже суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав задля залишення позовної заяви без розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому адміністративний позов підлягає до задоволення частково.
У зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні докази понесення ним інших судових втрат, жодні судові витрати не належать розподілу та стягненню з відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності та дій протиправними, зобов'язання чинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 за період з 26.02.2022 року по 20.05.2023 року грошового забезпечення з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року відповідно.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення за період з 26.02.2022 року по 20.05.2023 року (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з врахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С. В. Прудник