13 січня 2025 рокуСправа №160/28797/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
29.10.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не надання ОСОБА_1 відстрочки на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" на підставі вищевикладеного;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства щодо надання відстрочки ОСОБА_1 на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
В обґрунтування позову зазначено щодо протиправної бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не надання ОСОБА_1 відстрочки на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
25.11.2024 року від представника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В мотивування своєї правої позиції представником відповідача зазначено наступне. Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 з письмовою заявою, в якій просив надати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки на його утриманні перебуває троє дітей до 18 років. Зазначену заяву було зареєстровано у ІНФОРМАЦІЯ_1 08 жовтня 2024 року за вх. № 21345. Рішенням комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленим у вигляді протоколу №37 від 11.10.2024 року, позивачеві було відмовлено в наданні відстрочки. Причина - відсутність 3 дітей на утриманні. Позивач перебуває з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у зареєстрованому шлюбі, в якому народилися двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . При цьому, дружина позивача, ОСОБА_3 є матір'ю малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . Відомості про батька останнього, в актовий запис про народження було внесено органом реєстрації відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (далі - СК України). За приписами ч.1 ст. 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ч.1 ст. 180 СК України). Згідно з ч.1 ст. 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні. Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч.1 ст. 268 СК України). Отже, представник відповідача зазначає, що позивач, перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , має право на участь у вихованні пасинка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (за умови проживання однією сім'єю). При цьому обов'язок щодо його утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в дитини немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання. Відповідно до положень ч.ч. 2, 4 ст. СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Як визначено в статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», багатодітною сім'єю є сім'я, в якій подружжя (чоловік та жінка) перебуває у зареєстрованому шлюбі, разом проживає та виховує трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя, або один батько (одна мати), який (яка) проживає разом з трьома і більше дітьми та самостійно їх виховує. Батькам і дітям з багатодітних сімей видаються відповідні посвідчення. Зразок посвідчення, порядок виготовлення і видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України (ст. 13 Закону України «Про охорону дитинства»). Тобто, надане позивачем посвідчення багатодітної сім'ї не є підтверджуючим документом, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , перебуває у нього не утриманні. Таким чином, у зв'язку із відсутністю підтверджень перебування на утриманні у позивача трьох дітей до вісімнадцяти років, у Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 не було підстав для надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону № 3543-XII.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2024 року, зазначена вище справа була розподілена та 30.10.2024 року передана судді Пруднику С.В.
04.11.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 : письмові та вмотивовані пояснення щодо не надання ОСОБА_1 відстрочки на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Судом зобов'язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 03.12.2024 року. Судом попереджено ІНФОРМАЦІЯ_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
В період з 30.12.2024 року по 12.01.2025 року суддя Прудник С.В. перебував у щорічній основній відпустці.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , є військовозобов'язаним громадянином України, перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 .
02.09.2019 року був зареєстрований шлюб між позивачем та ОСОБА_3 (наразі ОСОБА_3 ), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_10 народився ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_11 народилась ОСОБА_5 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 .
Дружина позивача має дитину - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 .
Відповідно до витягу №00046316823, з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України дружина позивача була матір'ю одиначкою.
Як зазначив позивач у поданій до суду позовній заяві, після одруження дружина втратила всі виплати як матір одиначка, та він виконує батьківські обов'язки в повному обсязі, та забезпечую свою сім'ю.
Відповідно до довідки №1079 від 24.07.2024 р. виданої виконкомом Богданівської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області в тому, що дійсно ОСОБА_1 , 1983 р.н., який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , та має слідуючий склад сім'ї:
- ОСОБА_3 - дружина, ІНФОРМАЦІЯ_5 ;
- ОСОБА_7 -пасинок, ІНФОРМАЦІЯ_8 ;
- ОСОБА_4 -син, ІНФОРМАЦІЯ_6 ;
- ОСОБА_5 - дочка, ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Також як зазначив позивач у позовній заяві, діти мешкають разом з батьками та знаходяться на утриманні батька.
Відповідно до посвідчення Серія НОМЕР_5 , позивач є батьком багатодітної родини. Також, відповідно до посвідчення Серії НОМЕР_6 ОСОБА_7 є інвалідом по слуху.
04.10.2024 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, в якій просив надати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки на його утриманні перебуває троє дітей до 18 років. Зазначену заяву було зареєстровано у ІНФОРМАЦІЯ_1 08 жовтня 2024 року за вх. № 21345.
Рішенням комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленим у вигляді протоколу №37 від 11.10.2024 року, позивачеві було відмовлено в наданні відстрочки. Причина - відсутність 3 дітей на утриманні.
14.10.2024 року надійшла відповідь від ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у наданні позивачу відстрочки від мобілізації, причиною відмови вказано відсутність 3-х дітей на утримані.
Як зазначив позивач у поданій до суду позовній заяві, раніше останнім була подана заява на отримання відстрочки, яка так само мала негативну відповідь, тому в його інтересах був поданий адвокатський запит 06.08.2024 року вих. №06082401 щодо надання інформації на якому етапі знаходиться подана позивачем, ОСОБА_1 заява. Відповідно до відповіді наданої на адвокатський запит від 14.08.2024 року про відмову у наданні відстрочки спираючись на нібито відсутність підтвердження перебування на утриманні трьох дітей до 18 років.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача та з вимогами вчинити певні дії, позивач звернувся із вказаною позовною заявою до суду.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд виходить з того, що відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією в межах і відповідно до законів України.
Зокрема, статтею 8 Конституції України в Україні встановлено, що в країні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Крім цього, правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі регулюються законами України та підзаконними нормативними актами.
Таким чином, надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України № 389-VIII від 12.05.2015 року «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який у подальшому був продовжений та діє станом на час розгляду справи.
Також, Указом Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 року «Про загальну мобілізацію» на всій території України оголошено загальну мобілізацію, протягом 90 діб, із дня набрання чинності цим Указом.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII), відповідно до ст.1 якого:
мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу; мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно ч.ч. 2,5 ст.4 Закону № 3543-XII, загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 року.
Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає, зокрема: прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби.
Відповідно до частин першої-третьої статті 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Відповідно до ч.ч. 3, 6 ст.22 Закону № 3543-XII, під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військово-зобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військово-зобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) (абз.1 ч.5 ст.22 Закону № 3543-XII).
Перелік підстав, за якими надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, встановлено ст.23 Закону № 3543-XII. Так, відповідно до п.3 ч.1 цієї статті, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
За приписами п. 58 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі - Порядку №560) за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, ОСОБА_1 , звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з письмовою заявою, в якій просив надати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки на його утриманні перебуває троє дітей до 18 років. Зазначену заяву було зареєстровано у ІНФОРМАЦІЯ_1 08 жовтня 2024 року за вх. № 21345.
Рішенням комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленим у вигляді протоколу №37 від 11.10.2024 року, позивачеві було відмовлено в наданні відстрочки. Причина - відсутність 3 дітей на утриманні.
З матеріалів заяви вбачається, що позивач перебуває з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у зареєстрованому шлюбі, в якому народилися двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . При цьому, дружина позивача, ОСОБА_3 є матір'ю малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . Відомості про батька останнього, в актовий запис про народження було внесено органом реєстрації відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
За приписами ч.1 ст. 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ч.1 ст. 180 СК України).
Згідно з ч.1 ст. 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч.1 ст. 268 СК України).
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, суд зазначає, що позивач, перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , має право на участь у вихованні пасинка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (за умови проживання однією сім'єю). При цьому обов'язок щодо його утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в дитини немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Відповідно до положень ч.ч. 2, 4 ст. СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Як визначено в статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», багатодітною сім'єю є сім'я, в якій подружжя (чоловік та жінка) перебуває у зареєстрованому шлюбі, разом проживає та виховує трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя, або один батько (одна мати), який (яка) проживає разом з трьома і більше дітьми та самостійно їх виховує.
Батькам і дітям з багатодітних сімей видаються відповідні посвідчення. Зразок посвідчення, порядок виготовлення і видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України (ст. 13 Закону України «Про охорону дитинства»).
Тобто, надане позивачем посвідчення багатодітної сім'ї не є підтверджуючим документом, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , перебуває у нього не утриманні.
Таким чином, у зв'язку із відсутністю підтверджень перебування на утриманні у позивача трьох дітей до вісімнадцяти років, у Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 не було підстав для надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону № 3543-XII.
Відповідно до частини 2статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В силу положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Ухвалюючи це судове рішення, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п. 41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За приписами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. На думку суду, в даній справі, відповідачем доведено правомірності своїх дій у спірних правовідносинах.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вищевказані обставини вказують на те, що Комісією при ІНФОРМАЦІЯ_1 , як суб'єктом владних повноважень було обґрунтовано прийнято рішення про відмову позивачеві в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Таким чином, відповідачем не вчинялось протиправних дій по відношенню до позивача, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С. В. Прудник