13 січня 2025 рокуСправа №160/29519/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Врони О. В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, , в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення від 29.07.2024 за №046550008164 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні пенсії за віком;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди трудової діяльності вказані у трудовій книжці НОМЕР_1 від 14.03.1984 року та архівних довідках від 10.10.2024 року №1075, №1076, №1077, від 17.09.2024 року №942, №943, №944, №945, виданих Комунальною архівною установою П'ятихатської міської ради «П'ятихатський трудовий архів».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звернувся із заявою і документами в підтвердження стажу про призначення пенсії за віком, проте Пенсійним фондом протиправно відмовлено у призначенні пенсії з посиланням на неможливість зарахувати всі періоди роботи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі №160/29519/24 призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, 2 ст. 257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.
За ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не надало.
Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином, шляхом доставлення 22.11.2024 до його електронного кабінету ухвали суду, що підтверджується довідкою Дніпропетровського окружного адміністративного суду про доставку електронного листа.
За правилами ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся 25.09.2024 із заявою про призначення пенсії за віком і документами до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 02.10.2024 №046550008400 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю страхового стажу роботи.
Пенсійним фондом зазначено, що ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року не менше 31 року.
Страховий стаж особи становить 20 років 11 місяців 13 днів.
До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 14.03.1984: з 16.12.1985 по 11.08.1990, оскільки наявне виправлення в номері наказу про звільнення; з 10.10.1991 по 21.07.1992 та з 01.02.1995 по 30.10.2000, оскільки запис про звільнення не закріплено підписом відповідальної особи. Стаж враховано по СПОВ з 01.01.1999 року.
До страхового стажу не зараховано період перебування на обліку в центрі зайнятості з 18.12.2000 по 07.12.2001, оскільки має місце виправлення в номері наказу про початок виплати та період виплати матеріальної допомоги з 11.02.2002 по 09.08.2002, оскільки не передбачено законодавством.
Для зарахування до страхового стажу періоду проходження військової служби необхідно надати оригінали документів, які підтверджують наявний факт.
Позивач вважає рішення відповідача, протиправним, таким, що порушує конституційне право особи на пенсійне забезпечення за віком.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадянам на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" врегульовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Закон №1058-ІV).
Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону №1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За умовами ч.1 ст. 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
За ч. 1 ст. 24 Закону України № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 2 ст. 24 Закону України № 1058-IV.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 N 58 затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників (Інструкція №58).
До трудової книжки вносяться, зокрема:
відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження;
відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення (п. 2.2.Інструкції №58).
За вимогами пунктів 2.3., 2.4. Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - удень звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п. 2.14. Інструкції №58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".
Якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Показники, зазначені у цих Списках обов'язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватись у дужках.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній ( Порядок №637).
За п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Приписами п. 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідачем не зараховано до страхового стажу періодів роботи позивача: з 16.12.1985 по 11.08.1990, з 10.10.1991 по 21.07.1992 та з 01.02.1995 по 30.10.2000, з 18.12.2000 по 07.12.2001 оскільки має місце недоліки заповнення трудової книжки (виправлення, відсутність підпису відповідальної особи при записі про звільнення).
Дослідивши записи копії трудової книжки НОМЕР_1 від 14.03.1984 судом встановлено, що ОСОБА_1
16.12.1985 був прийнятий пожежником 27-ої професійної пожарної частини по охороні м. П'ятихатки » відповідно до наказу №124 від 16.12.1985 (запис №7);
11.05.1990 звільнений за переведенням до совхозу «Юбілейний» за п. 5 ст. 36 КЗпП УРСР відповідно до наказу №22 від 11.05.1990 (запис №8);
10.10.1991 прийнятий машиністом холодильних установок відповідно до наказу №60к від 09.10.1991 (запис №11);
21.07.1992 звільнений за переведенням до торгово-комерційного центру згідно п. 5 ст. 36 КЗпП України відповідно до наказу №38к від 21.07.1992 (запис №12);
01.02.1995 прийнятий на посаду соціального робітника відповідно до наказу 147 від 01.02.1995 (запис №19);
30.10.2000 звільнений з посади за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України відповідно до наказу №141 від 25.10.2000 (запис №21);
13.12.2000 П'ятихатським районним центром зайнятості розпочато виплату допомоги по безробіттю відповідно до п. 3 ст. 28 та підпп. «а» п. 1 ст. 29 Закону України «Про зайнятість відповідно до наказу №5506 від 13.11.2000 (запис №32);
07.12.2001 припинено виплату допомоги по безробіттю відповідно до ст. 30 Закону України «Про зайнятість» відповідно до наказу №2277 від 25.03.2003 (запис №33).
Суд зазначає, що на час початку заповнення трудової книжки позивача діяли положення постанови Ради Міністрів СРСР і Всеспілки Центральної Ради, Професійних спілок від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців».
Пунктами 1, 5 Постанови №656 встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації у присутності працівника. Відомості про працівника засвідчуються підписом спеціально уповноваженої особи та печаткою.
Відповідно до п. 6 Постанови №656 в трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу роботу, звільнення. Записи про найменування роботи чи посади, на які прийнятий працівник, виробляються: для робітників відповідно до найменуваннями професій, зазначених у Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт та професій робітників; для службовців відповідно до найменувань посад, зазначених у Єдиній номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розкладу.
За приписами п. 8 Постанови №656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
В подальшому Кабінетом Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 прийнято постанову «Про трудові книжки працівників», яка містить аналогічні положення.
Відповідно до п. 4 Постанови №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Виходячи з наведених правових норм на працівника не може бути покладена відповідальність за ведення трудової книжки.
Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 вказав, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права, а відтак недотримання роботодавцем усіх вимог при заповненні трудової книжки, не може бути беззаперечною підставою для відмови в призначенні пенсії, особи, яка звернулася за такою.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області при розгляді заяви позивача про призначення пенсії за ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не було позбавлено можливості витребувати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право: проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати (п. 2 ч. 1 ст. 64 Закону №1058).
Таким чином, перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Верховний Суду у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 вказав, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.
Враховуючи вищенаведене суд вважає, що відповідач безпідставно і протиправно не зарахував спірні періоди: з 16.12.1985 по 11.08.1990, з 10.10.1991 по 21.07.1992 та з 01.02.1995 по 30.10.2000, з 13.12.2000 по 07.12.2001 до страхового стажу позивача. При цьому, суд враховує, що відповідачем у спірному рішенні помилково вказано початок періоду «з 18.12.2000», замість «з 13.12.2000», який підтверджується записами трудової книжки.
Щодо відмови Пенсійного фонду зарахувати до страхового стажу позивача періодів: виплати матеріальної допомоги з 11.02.2002 по 09.08.2002 і періоду проходження військової служби, суд зазначає наступне.
Відповідно до записів трудової книжки 11.02.2002 позивачу було розпочато виплату матеріальної допомоги по безробіттю відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття» (запис №34);
09.08.2002 припинено виплату матеріальної допомоги по безробіттю відповідно до підп. 12 п. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття» відповідно до наказу №9925 від 01.12.2002 (запис №35).
Статтею 25 Закону України "Про зайнятість населення" від 01 березня 1991 року №803-ХІІ (чинного на час призначення та отримання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги) встановлено, що держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій: а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій; б) виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації; в) виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю; г) подання додаткової матеріальної допомоги безробітному громадянину і членам його сім'ї з урахуванням наявності осіб похилого віку і неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні.
Відповідно до ст. 28 Закону України «Про зайнятість населення» допомога по безробіттю виплачується громадянам, які шукають роботу, крім осіб, які реєструються на підставі статті 26 цього Закону. Право на допомогу по безробіттю мають незайняті (непрацюючі) громадяни, визнані у встановленому порядку безробітними.
З аналізу вказаної норми вбачається, що законодавець розмежовує поняття допомога по безробіттю та матеріальна допомога по безробіттю.
Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України "Про зайнятість населення" від 01 березня 1991 року №803-ХІІ безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75 процентів встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
За п. "а" ч. 3 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
У відповідності до абзацу 3 ч.1 ст. 24 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
При цьому, зі змісту ст. 24 Закону № 1058 вбачається, що підставою для зарахування періоду до 1 січня 2004 року (до набрання чинності цим Законом ), є записи в трудовій книжці, внесені органом державної служби зайнятості населення.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.04.2022 р. у справі № 638/7217/16-а, згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Також, судом вказано, що період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу. Суд вказав, що законом передбачено можливість зарахування до страхового стажу лише періоду, протягом якого особа отримувала допомогу по безробіттю, а не весь період перебування особи на обліку в центрі зайнятості як безробітного.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», чинним на той час, зокрема ч. 1 ст. 28 було встановлено, що безробітним, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, матеріальна допомога по безробіттю надається за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Матеріальна допомога по безробіттю надається протягом 180 календарних днів у розмірі 75 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Зі змісту п.«ж» ч. 1 ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 №803-XII (чинного на час отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю), слідує, що на момент отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю правові норми передбачали зарахування періоду отримання такої допомоги до загального трудового стажу, а тому, неврахування до страхового стажу позивача періоду виплати матеріальної допомоги з 11.02.2002 по 09.08.2002 є протиправним.
Стосовно зарахування до страхового стажу військової служби, слід вказати наступне.
Відповідно до підп. а п.2.19. Інструкції №58 до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів такі записи: а) про час служби у складі Збройних Сил України та інших військах, де на тих, які проходять службу, не поширюється законодавство про працю і державне соціальне страхування, із зазначенням дати призову (зарахування) і дати звільнення із служби.
Пунктом 6 Порядку №637 встановлено, що для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються: військові квитки; довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, розвідувальних органів, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ.
Трудова книжка позивача не містить записів про проходження ним військової служби та позивачем не надано відповідних підтверджуючих документів, що унеможливлює зарахування цього періоду до страхового стажу особи.
З огляду на наведене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком, визнається судом протиправним і підлягає скасуванню
При цьому, враховуючи зміст позовної заяви і додані до неї докази, суд враховує, що позивачем в прохальній частині позову помилково вказано скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні пенсії за віком від 29.07.2024 за №046550008164, замість правильного від 02.10.2024 №046550008400.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язати Пенсійний фонд зарахувати до страхового стажу періоди трудової діяльності вказані у трудовій книжці і у архівних довідках, то інші періоди (окрім розглянутих у цій справі) не були спірними і зараховані Пенсійним фондом.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно із Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнято Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження- це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визнавати повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції, адміністративний суд, не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.
Пунктом 10 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Враховуючи наведене, а також дискреції Пенсійного органу в питаннях призначення та нарахування пенсії, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком, вважає за необхідне:
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи : з 16.12.1985 по 11.08.1990, з 10.10.1991 по 21.07.1992 та з 01.02.1995 по 30.10.2000, з 13.12.2000 по 07.12.2001 та період виплати матеріальної допомоги з 11.02.2002 по 09.08.2002;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.09.2024 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.
За приписами ч. 1ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач не надав.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду із позовом сплачено судовий збір у сумі 1211.20 грн., що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №25 від 21.10.2024.
Суд, керуючись положеннями статті 139 КАС України, враховуючи часткове задоволення позову вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 605,60 грн.
Керуючись ст.ст.139, 242-246, 255 ,262, 295 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії -задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 02.10.2024 №046550008400 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) періоди роботи : з 16.12.1985 по 11.08.1990, з 10.10.1991 по 21.07.1992 та з 01.02.1995 по 30.10.2000, з 13.12.2000 по 07.12.2001 та період виплати матеріальної допомоги з 11.02.2002 по 09.08.2002.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 25.09.2024 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Врона