23 грудня 2024 рокуСправа №160/26246/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу № 160/26246/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
01.10.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування до загального стажу період навчання з 10.10.1985 по 05.08.1986 рр. згідно атестату № НОМЕР_1 від 12 серпня 1986 р. та періоди здійснення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування з 01.07.2001 по 31.12.2006 та з 01.04.2007 по 31.12.2007 роки ОСОБА_1 ; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати період навчання з 10.10.1985 по 05.08.1986 згідно атестату № 00867 від 12 серпня 1986 року та період здійснення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування з 01.07.2001 по 31.12.2006 та з 01.04.2007 по 31.12.2007 роки ОСОБА_1 , з дати звернення 03.04.2024 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням відповідача від 11.04.2024 року №047050026668 відмовлено у призначенні пенсії, оскільки відповідач до його страхового стажу не зарахував період навчання, оскільки його атестат російською мовою та не зараховано період підприємницької діяльності, оскільки відсутні відомості про сплату внесків. Позивач не погоджуючись з протиправними діями відповідача, звернувся до суду з позовною заявою.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 року адміністративний позов було залишено без руху, оскільки позовна заява була подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/26246/24. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Копію ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 року разом із копією позовної заяви з додатками було надіслано Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в його електронний кабінет та отримано 23.10.2024 року. Однак, відповідач не скористався своїм правом та не подав до суду відзив на позовну заяву у строки встановлені ухвалою суду.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , 03.04.2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.
За результатом розгляду заяву позивача прийнято рішення від 11.04.2024 року № 047050026668, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком.
У рішенні зазначено, що загальний страховий зараховано за наданами документами та даними СПОВ та він становить 20 років 3 місяці 8 днів, до страхового стажу не зараховано період навчання з 10.10.1985 по 05.08.1986 оскільки в атестаті російською мовою зазначене по батькові ОСОБА_2 , а згідно даних паспорту ОСОБА_3 . Не зараховано період здійснення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування з 01.07.2001 по 31.12.2006 та з 01.04.2007 по 31.12.2007, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні відомості про сплату страхових внесків.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо незарахування окремих періодів до страхового стажу, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами частини 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За змістом частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Таким чином, станом на 03.04.2024 року (день подання заяви позивачем) для призначення пенсії за віком мають бути дотримані наступні умови: вік - 60 років, страховий стаж - не менше 31 року.
Як встановлено з рішення від 11.04.2024 року № 047050026668, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки при обчисленні страхового стажу не зараховано період навчання, оскільки в атестаті російською мовою зазначене по батькові ОСОБА_2 , а згідно даних паспорту ОСОБА_3 та не зараховано період здійснення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні відомості про сплату страхових внесків.
Щодо не зарахування періоду навчання, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 при зверненні 03.04.2024 року із заявою про призначення пенсії за віком подав атестат № 00867 від 12 серпня 1986 року.
Так, 12 серпня 1986 року Державним комітетом Азербайджанської РСР з професійно-технічної освіти « ОСОБА_4 » було видано атестат за реєстраційним номером № 00867 про те, що він в 10.10.1985 році вступив до та 05.08.1986 року закінчив професійно-технічне училище за спеціальністю «слюсар по ремонту автомобілів».
Суд звертає увагу, що анкетні дані викладені у атестаті на ім'я позивача заповнені тільки російською мовою, дані ПІБ українською мовою відсутні.
Відповідно до відомостей паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 18 жовтня 2002 року, копія якого наявна в матеріалах справи, прізвище, ім'я та по-батькові позивача: - українською мовою: « ОСОБА_1 », а російською: « ОСОБА_4 ».
Отже, по батькові позивача, вказане у атестат № НОМЕР_1 від 12 серпня 1986 року російською мовою не є тотожним по батькові, зазначеному у паспорті позивача серії НОМЕР_2 , виданого 18 жовтня 2002 року.
Крім того, відповідно до форми РС-право, до страхового стажу позивача зараховано період його роботи з 23.04.1985 року по 28.11.1988 року, згідно трудової книжки серїі НОМЕР_3 від 10.12.1984 року, який включає в себе оскаржуваний період навчання.
25.11.2005 року постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В розділі ІІ Порядку №22-1 зазначено перелік документів, які необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший.
Відповідно пункту 2.1 Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи: документ, що підтверджує реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначеніПорядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення; документи про місце проживання (реєстрації) особи.
Пунктом 2.9. Порядку №22-1 встановлено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно пункту 8 Порядку №637 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Відповідно пункту 26 Порядку №637, якщо ім'я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує стаж роботи, не збігаються з ім'ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом громадянина України або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку.
Відтак, у суду відсутні підстави стверджувати про те, що у пенсійного органу була можливість перевірити належність атестату № 00867 від 12 серпня 1986 року саме позивачеві.
Отже, у даному випадку встановленню підлягає факт приналежності ОСОБА_1 атестату № НОМЕР_1 від 12 серпня 1986 року, який, з урахуванням вищенаведених приписів пункту 26 Порядку № 637, може бути встановлений лише у судовому порядку.
При цьому, суд зазначає, що встановлення юридичного факту врегульовано нормами Цивільного процесуального кодексу України та вирішення даного питання відноситься до підсудності місцевих загальних судів.
Так, відповідно до положень пункту 6 частини 1 статті 315 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Відповідно до пункту 1 постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31 березня 1995 року в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Отже, законодавством встановлено порядок подання до органів Пенсійного фонду документів про призначення та/або перерахунок пенсії та вимоги до таких документів, які не допускають зазначення даних у них, які не збігаються із даними паспорту особи, яка звернулася щодо її прізвища, ім'я, по батькові, часу народження та інше. Підтвердження факту приналежності документів, що містять суперечності певній особі здійснюється в рамках цивільного окремого провадження про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Таким чином, суд роз'яснює позивачеві, що встановлення фактів, що мають юридичне значення регулюється розділом ІV "Окреме провадження» Цивільного процесуального кодексу України". Питання встановлення факту належності особі правовстановлюючих документів не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, а є повноваженнями виключно загальних місцевих судів.
У зв'язку із розбіжностями в написанні по батькові позивача у атестаті № НОМЕР_1 від 12 серпня 1986 року з відомостями паспорта громадянина України, суд зазначає про необхідність встановлення факту приналежності ОСОБА_1 атестату № НОМЕР_1 від 12 серпня 1986 року у судовому порядку, для чого позивачу необхідно звернутись із урахуванням правил підсудності до місцевого суду загальної юрисдикції із заявою відповідно до розділу ІV "Окреме провадження» Цивільного процесуального кодексу України" про встановлення факту, що має юридичне значення, що, у разі задоволення такої заяви, дасть позивачу можливість у подальшому звернутися до відповідача для забезпечення можливості включення спірних періодів роботи до його загального страхового (трудового) стажу.
Крім того, відповідно до форми РС-право, до страхового стажу позивача, згідно трудової книжки серїі НОМЕР_3 від 10.12.1984 року, зараховано період його роботи з 23.04.1985 року по 28.11.1988 року, який включає в себе оскаржуваний період навчання.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що спірний період навчання відповідно до атестату № НОМЕР_1 від 12 серпня 1986 року правомірно та обґрунтовано не був зарахований Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до загального трудового (страхового) стажу позивача, відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо періодів ведення підприємницької діяльності з 01.07.2001 по 31.12.2006 та з 01.04.2007 по 31.12.2007, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження здійснення підприємницької діяльності за спірні періоди позивачем подано до суду довідку Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 05.03.2024 року №15524/6/04-36-24-16-11 про те, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку як фізична особа-підприємець з 27.04.2001 по теперішній час та згідно інформаційних баз даних, зокрема з 01.07.2001 по 31.12.2006 здійснював діяльність із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а саме платник єдиного податку, у період з 01.04.2007 по теперішній час здійснює діяльність із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а саме платник єдиного податку.
Доказів сплати страхових внесків за вказані спірні періоди ведення позивачем підприємницької діяльності позивач до суду не надав та в матеріалах пенсійної справи відсутні.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що з індивідуальних відомостей про застраховану особу підтверджується його підприємницька діяльність за оскаржувані періоди, оскільки з наявних в матеріалах справи довідок форми ОК-5 та форми ОК-7 вбачається сплата страхових внесків за періоди, починаючи з 2008 року.
Разом з тим платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання від неї доходу, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. За відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності підприємців, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Доказів того, що у спірний період позивач був найманим працівником позивач не надав, водночас його трудова книжка таких відомостей не містить.
Звідси випливає, що у спірні періоди позивач повинен був самостійно сплачувати страхові внески до пенсійного фонду, що в силу приписів законодавства є неодмінною умовою для зарахування до страхового стажу фізичної особи періоду провадження нею підприємницької діяльності.
З огляду на викладене, в суду відсутні підстави вважати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування таких періодів до страхового стажу при розгляді заяви про призначення пенсії від 03.04.2024 року та зарахувати такі періоди здійснення позивачем підприємницької діяльності до його страхового стажу.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись статтями 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська