09 грудня 2024 рокуСправа №160/25489/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу № 160/25489/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними рішень, протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
23.09.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 04.07.2024 року за № 046150015590 про відмову у призначенні пенсії за п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за № 1058-IV ОСОБА_1 ; визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 05.08.2024 року за № 046150015590 про відмову у призначенні пенсії за п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за № 1058-ІV ОСОБА_1 ; визнати протиправним рішення комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за № 14 від 18.07.2024 року, яким в підтвердженні періодів роботи з 02.02.1993 року по 22.06.1993 року, з 22.02.1995 року по 20.12.2004 року для зарахування до пільгового стажу за Списком № 1 ОСОБА_1 відмовлено; визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо неврахування ОСОБА_1 до пільгового стажу по Списку № 1 періодів його роботи з 02.02.1993 року по 22.06.1993 року включно та з 22.02.1995 року по 20.12.2004 року включно, а також періоду строкової військової служби з 29.06.1993 року по 27.12.1994 року включно, загальною їх тривалістю 11 років 7 місяців; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області: зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу по Списку № 1 періоди його роботи з 02.02.1993 року по 22.06.1993 року включно та з 22.02.1995 року по 20.12.2004 року включно, а також період строкової військової служби з 29.06.1993 року по 27.12.1994 року включно, загальною їх тривалістю 11 років 7 місяців; повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 27.06.2024 року та від 29.07.2024 року про призначення пенсії за п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за № 1058-IV відповідно до вимог ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за № 1058-ІV та призначити ОСОБА_1 пенсію за п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за № 1058-IV відповідно до вимог ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за № 1058-ІV з 14.06.2024 року.
В обґрунтування позову зазначено, що 27.06.2024 року та 29.07.2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявами про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1. Рішеннями відповідачів було відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах з причин відсутності необхідного пільгового стажу. Позивачу повідомлено, що до пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 02.02.1993 року по 22.06.1993 року включно та з 22.02.1995 року по 20.12.2004 року. Рішенням комісії також не зараховано оскаржуваний період до пільгового стажу позивача. Позивач вважає що має право на зарахування до пільгового стажу за списком №1 спірних періодів роботи та військової служби та на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.09.2024 року адміністративний позов було залишено без руху, оскільки позовна заява була подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/25489/24. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Копію ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2024 року разом із копією позовної заяви з додатками було надіслано Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головному управлінню Пенсійного фонду України у Волинській області, в їх електронні кабінети та отримано 09.10.2024 року, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, які містяться у матеріалах справи. Однак, відповідачі не скористались своїм правом та не подали до суду відзив на позовну заяву у строки встановлені ухвалою суду.
23.10.2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив в задоволенні позову відмовити. Відзив обґрунтований тим, що при опрацюванні наданих позивачем документів по обчисленню страхового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, Головним управлінням розраховано стаж, який склав 34 роки 5 місяців 18 днів. За доданими документами до страхового стажу відповідачем зараховано всі періоди. Пільговий стаж позивача визначити немає можливості, оскільки відповідно до рішення комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.07.2024 №14 для зарахування до пільгового стажу за Списком №1 з 02.02.1993 по 22.06.1993 та з 22.02.1995 по 20.12.2004 немає підстав, тому що в наданих документах відсутня інформація, що ОСОБА_1 працював на умовах зазначених в Списку №1, тобто був зайнятий ремонтом устаткування в місцях його встановлення на дільницях діючих виробництв де основні робітники, які здійснюють технологічний процес, користуються правом на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, ОСОБА_1 , 27.06.2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Заяву позивача про призначення пенсії за віком розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області та прийнято рішення від 04.07.2024 року № 046150015590, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені пенсії із зниженням пенсійного віку згідно норм пункту 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058 у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
У рішенні зазначено, що відповідно до наданих документів (довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудова книжка, довідки про період роботи), страховий стаж складає 34 роки 2 місяці 18 днів; пільговий стаж - 0 років 00 місяців 00 днів. До страхового стажу зараховано усі наявні періоди. Пільговий стаж буде переглянуто після надходження рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах згідно із запитом №92189/01-16 від 27.06.2024.
18.07.2024 року комісією при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення №14 про результати розгляду заяви, в якому зазначено, зокрема, що в наданих документах відсутня інформація, що заявник працював на умовах, зазначених в Списку №1, тобто був зайнятий ремонтом устаткування в місцях його встановлення на дільницях діючих виробництв, де основні робітники, які здійснюють технологічний процес, користуються правом на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1.
29.07.2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Заяву позивача було розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 05.08.2024 року за № 046150015590, в якому зазначено, що вік заявника 50 років, страховий стаж особи становить 34 роки 5 місяців 18 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди, пільговий стаж особи визначити немає можливості, оскільки відповідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України а Дніпропетровській від 18.07.2024 року № 14 для зарахування до пільгового стажу за Списком - №1 з 02.02.1993 по 22.06.1993 та з 22.02.1995 по 20.12.2004 немає підстав, тому що в наданих документах відсутня інформація, що заявник працював на умовах зазначених в Списку № 1, тобто був зайнятий ремонтом устаткування в місцях його встановлення на дільницях діючих виробництв, де основні робітники, які здійснюють технологічний процес, користуються правом на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1.
Позивач, вважаючи протиправними рішення відповідачів про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах та не зарахування певних періодів до пільгового стажу роботи, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Статтею 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі-Закон №1058-IV).
Згідно з пунктом 2 Розділу ХV Прикінцеві положення Закону № 1058-ІV, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовам праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до положень пункту 16 Розділу ХУ Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Статтею 114 цього Закону передбачено умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.
Відповідно до частини 1 статті 114 Закону №1058, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Аналогічна норма закріплена в статті 13 Закону України № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року.
Тобто, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах за статтею 114 Закону № 1058-ІV, є належність професії, посади до пільгової та наявність необхідного страхового та пільгового стажу.
Згідно із статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Зазначеній нормі відповідає і пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі Порядок №637).
Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 наявні записи щодо спірних періодів роботи.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачу не враховано до пільгового стажу роботи, який дає право для призначення пенсії згідно статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», окремі періоди роботи, дані про які наявні в трудовій книжці позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачами у спірних рішеннях не визначено норми, що були порушені при внесенні відповідних записів до трудової книжки позивача, які саме підстави не дають можливості зарахувати періоди роботи з 02.02.1993 по 22.06.1993, з 22.02.1995 по 20.12.2004 до пільгового стажу за Списком №1, не зазначено про необхідність надання позивачем додаткових документів та перелік цих документів.
Також, Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
За змістом приписів пункту 1 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442 (далі Порядок №442), атестація робочих місць за умовами праці (надалі атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 442 основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Пунктом 4 Порядку №442 визначено, що атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п'ять років. До складу комісії включається уповноважений представник виборного органу первинної профспілкової організації, а в разі відсутності профспілкової організації - уповноважена найманими працівниками особа. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації. Позачергово атестація проводиться у разі докорінної зміни умов і характеру праці з ініціативи роботодавця, профспілкового комітету, трудового колективу або його виборного органу, органів Держпраці.
Відповідно до пункту 10 Порядку №442 результати атестації використовуються для розроблення заходів щодо покращення умов праці і оздоровлення працівників та під час визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств, установ та організацій, обґрунтування пропозицій про внесення змін до списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
При цьому, пунктом 11 Порядку №442 передбачалось, що контроль за якістю проведення атестації, правильністю застосування Списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, пільги і компенсації, покладався на органи Державної експертизи умов праці.
В свою чергу, з метою забезпечення соціального захисту працівників, зайнятих на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, наказом Мінпраці від 18.11.2005 року №383 затверджено Порядок застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Відповідно пункту 3 Порядку №383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 року.
Згідно пункту 10 Порядку №383, для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637.
Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №637 встановлено особливості підтвердження трудового стажу окремих категорій працівників.
Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм чинного законодавства дає суду підстави стверджувати, що довідки, які підтверджують спеціальний трудовий стаж, надаються виключно, якщо в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 12.02.2019 року у справі №337/1297/17, ухвалі Касаційного адміністративного суду від 14.04.2020 року №560/3197/19, постанові Верховного Суду від 24.06.2021 року № 216/8709/15-а(2-а/216/17).
В даному випадку, записи трудової книжки позивача не містять необхідних даних, які підтверджують пільговий стаж роботи за частиною 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Водночас, оскаржувані періоди роботи позивача також підтверджуються архівною довідкою від 25.01.2024 року №22-01/06, виданою ДП «Кривбасшахтозакриття», в якій зазначено про те, що ОСОБА_1 , працював: в №2 Артема ДСФ, ДСФ-1, ДСФ-3 Рудоуправління ім. Кірова, за період: з 02.02.1993 року по 22.06.1993 року - електрослюсар черговий та з ремонту обладнання 3 розряду; з 22.02.1995 року по 20.12.2004 року - електрослюсар черговий та з ремонту обладнання 3 розряду.
Відомості в архівній довідці від 25.01.2024 року №22-01/06 про зайнятість повний робочий день відсутні.
При цьому, позивачем було надано, зокрема довідку архівного відділу від 06.02.2024 року №27-01/06 щодо відпрацьованих позивачем днів у період з 02.02.1993 року по 22.06.1993 року, з 22.02.1995 року по 20.12.2004 року яку відповідачами не враховано та не надано їй оцінки.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, наказами директора РУ ім. Кірова №770 від 22.08.1995 року, №425а від 28.04.2001 року, за результатами проведеної атестації затверджено перелік робочих місць, що мають право на пільгове пенсійне забезпечення за Списками №1 та №2, зокрема, до переліку робочих місць, виробництв, робіт, професій на підприємстві, яким підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення згідно Списку № 1 відноситься професія «електрослюсаря чергового та з ремонту обладнання».
Отже, посада, за якою працював позивач з 02.02.1993 року по 22.06.1993 року, з 22.02.1995 року по 20.12.2004 року на Державному підприємстві «Рудоуправління ім. Кірова», у встановленому порядку атестована, що дає право на отримання пільгової пенсії за Списком № 1.
Враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що пенсійний орган при розгляді заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах протиправно не зарахував йому до пільгового стажу періоди роботи з 02.02.1993 року по 22.06.1993 року, з 22.02.1995 року по 20.12.2004 року.
Щодо не зарахування до пільгового стажу періоду проходження строкової військової служби з 29.06.1993 року по 27.12.1994 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у стаж роботи, що дає право на трудову пенсію, зараховується військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення» або на пенсію за віком на пільгових умовах до набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, як Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», так і Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», передбачено право позивача на зарахування періоду військової служби до пільгового стажу роботи. При цьому, конкретні умови та порядок такого зарахування зазначеними вище нормами не визначені.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а та від 3 листопада 2021 року у справі №360/3611/20 сформулювала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З огляду на вказане суд вважає, що приписи статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» підлягають тлумаченню таким чином, що час проходження особою військової служби може бути за бажанням особи зарахований як до стажу роботи, який передував службі, так і до стажу роботи, який слідував безпосередньо за періодом проходження військової служби.
Як вбачається з записів трудової книжки та архівною довідкою від 25.01.2024 року №22-01/06, виданою ДП «Кривбасшахтозакриття» позивач з 02.02.1993 року по 22.06.1993 року працював електрослюсарем черговим та з ремонту обладнання 3 розряду та звільнений у зв'язку з призовом на військову службу.
Таким чином, оскільки на момент призову на строкову військову службу позивач працював на посаді, яка передбачала право на пенсію на пільгових умовах, а тому час перебування позивача на військовій службі підлягає зарахуванню до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час перебування на військовій службі в період з 29.06.1993 року по 27.12.1994 року підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 .
У зв'язку з цим суд дійшов висновку, що період проходження строкової військової служби з 29.06.1993 року по 27.12.1994 року належить зарахуванню пенсійним органом до пільгового стажу позивача, який передував періоду проходження військової служби.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Так, порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005№ 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абзацу 13 пункту 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до пунктів 4.3, 4.10 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Разом з цим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.
Щодо вимог в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу по Списку № 1 періоди його роботи з 02.02.1993 року по 22.06.1993 року включно та з 22.02.1995 року по 20.12.2004 року включно, а також період строкової військової служби з 29.06.1993 року по 27.12.1994 року включно, загальною їх тривалістю 11 років 7 місяців, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 27.06.2024 року та від 29.07.2024 року про призначення пенсії за п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за № 1058-IV відповідно до вимог ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за № 1058-ІV та призначити ОСОБА_1 пенсію за п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за № 1058-IV відповідно до вимог ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за № 1058-ІV з 14.06.2024 року, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов'язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями. Зокрема, частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи з 02.02.1993 року по 22.06.1993 року та з 22.02.1995 року по 20.12.2004 року, зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи за Списком № 1 період проходження військової служби з 29.06.1993 року по 27.12.1994 року та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.06.2024 року щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням зарахованих до пільгового стажу за списком №1 періодів роботи та висновків суду, зазначених в даному рішенні.
При цьому, як було встановлено судом, права позивача було порушено саме рішеннями Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових ОСОБА_1 та не підтвердження пільгового стажу, а не діями щодо відмови у призначенні пенсії, відповідно саме рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню, а не дії.
За приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Положеннями частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору, адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок протиправного рішення суб'єкта владних повноважень, і спір по суті вирішено на користь позивача.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3633,60 грн.
Отже, судовий збір у розмірі 3633,60 грн. підлягає стягненню на користь позивача солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області.
Керуючись статтями 2, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (58002, м.Чернівці, площа Центральна, 3, ЄДРПОУ 40329345), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, м. Луцьк, вул. Кравчука, 22В, код ЄДРПОУ 13358826) про визнання протиправними рішень, протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 04.07.2024 року № 046150015590 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 14 від 18.07.2024 року про результати розгляду заяви ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 05.08.2024 року за № 046150015590 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи з 02.02.1993 року по 22.06.1993 року та з 22.02.1995 року по 20.12.2004 року, період проходження строкової військової служби з 29.06.1993 року по 27.12.1994 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.06.2024 року щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням зарахованих до пільгового стажу за списком №1 періодів роботи з 02.02.1993 року по 22.06.1993 року та з 22.02.1995 року по 20.12.2004 року, періоду проходження строкової військової служби з 29.06.1993 року по 27.12.1994 року.
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська