Справа № 991/629/25
Провадження 1-кс/991/630/25
27 січня 2025 року м. Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 , розглянувши матеріали скарги ОСОБА_2 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України, яка полягає у невнесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей після отримання заяви про кримінальне правопорушення,
До Вищого антикорупційного суду надійшла скарга ОСОБА_2 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ), яка полягає у невнесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомостей після отримання заяви про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 191 КК України (далі - Скарга), в якій вона просить слідчого суддю:
- зобов'язати детектива НАБУ про обов'язкове проведення дізнання у корупційному захваті будинка без юридичного права на нього, у розграбуванні державного бюджету у особливо великих розмірах;
- зобов'язати керівництво НАБУ про проведення слідчих і процесуальних дій у незаконному відчуженні та нелегальній легалізації будинку, збудованого за кошти Міністерства інфраструктури, внаслідок протиправних дій ОСОБА_3 ;
- зобов'язати детектива НАБУ про внесення відомостей про кримінальне правопорушення за ч. 5 ст. 191 КК України до ЄРДР та надати витяг із ЄРДР;
- зобов'язати детектива НАБУ, прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) у винесенні постанови про висунення підозри ОСОБА_3 за ч. 5 ст. 191 КК України та обрання запобіжного заходу;
- зобов'язати детектива НАБУ у проведенні досудового розслідування.
Скарга обґрунтована тим, що 15.01.2025 ОСОБА_2 подано до НАБУ заяву від 15.01.2025 про вчинення кримінального правопорушення, однак відомості за такою заявою, в порушення вимог Кримінального процесуального кодексу України, до ЄРДР не внесені.
Розглянувши матеріали Скарги слідчий суддя дійшов до наступних висновків.
15.01.2025 ОСОБА_2 звернулася, зокрема, до НАБУ та Офісу Генерального прокурора із заявою від 15.01.2025 (далі - Заява), в якій викладені відомості, що свідчать про можливе вчинення ОСОБА_3 кримінальних правопорушень щодо протиправного заволодіння будинком, внаслідок яких завдано шкоду державі у особливо великих розмірах - 7,5 млрд грн. Попередня правова кваліфікація, зазначена заявником у Заяві -ч. 2 ст. 364, ч. 4, ч. 5 ст. 191 КК України.
У Заяві ОСОБА_2 просить про порушення кримінального провадження щодо дій ОСОБА_3 за ч. 4, ч. 5 ст. 191 КК України.
При цьому, наявні докази отримання Заяви лише НАБУ (ЗГ № Ч-474 від 15.01.2025), докази отримання Заяви Офісом Генерального прокурора у матеріалах Скарги відсутні.
Разом тим, як зазначає у Заяві та Скарзі сама ОСОБА_2 , відомості до ЄРДР за фактами вказаних у Заяві можливих протиправних дій ОСОБА_3 вже неодноразово вносились до ЄРДР.
Таким чином, на думку слідчого судді, відсутні підстави для повторного внесення в ЄРДР відповідних відомостей, викладених у Заяві.
Як вбачається зі змісту Заяви, ОСОБА_2 також викладено відомості щодо можливого вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення проти життя та здоров'я особи, а саме застосування фізичного насильства щодо заявниці та її сина.
Порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого, дізнавача чи прокурора під час досудового розслідування регламентовано главою 26 КПК України (параграф №1 статті 303-308 КПК України).
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні може бути оскаржено бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
В кримінальному процесуальному праві підсудність характеризується як розмежування повноважень судів щодо розгляду справ. Визначити підсудність означає вказати, який саме суд буде розглядати дану справу.
У сучасному кримінальному судочинстві застосовується підсудність у трьох розрізах: територіальна, інстанційна, предметна.
Виходячи з положень абз. 2 ч. 1 ст. 32 КПК України, Вищий антикорупційний суд здійснює кримінальні провадження щодо злочинів, що вчинені на території України і віднесені до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду.
Згідно положень статті 33-1 КПК України, Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних кримінальних правопорушень, передбачених в примітці статті 45 Кримінального кодексу України, статтями 206-2, 209, 211, 366-2, 366-3 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п'ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України.
У примітці до ст. 45 КК України зазначено, корупційними кримінальними правопорушеннями відповідно до цього Кодексу вважаються:
- кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410 КК України, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем;
- кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 КК України.
Пунктами 1-3 частини п'ятої статті 216 КПК України передбачені умови, хоча б одна з яких повинна мати місце при вирішенні питання про підсудність кримінального провадження Вищому антикорупційному суду щодо кримінальних правопорушень, передбачених вищезазначеними статтями Кримінального кодексу України.
Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 33-1 КПК України, слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до частини першої цієї статті.
Інші суди, визначені цим Кодексом, не можуть розглядати кримінальні провадження щодо кримінальних правопорушень, які віднесені до підсудності Вищого антикорупційного суду (крім випадку, передбаченого абзацом сьомим частини першої статті 34 цього Кодексу).
З огляду на зазначені норми закону, в даному випадку підлягає застосуванню саме предметна підсудність, відповідно до якої Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно конкретних корупційних кримінальних правопорушень, передбачених законом, у випадку наявності хоча б однієї з умов, передбачених пунктами 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України. Інші суди не можуть розглядати ці провадження.
Частиною 6 ст. 9 КПК України визначено, що у випадках, коли положення Кримінального процесуального кодексу України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КПК України, на суддів, слідчих суддів, прокурорів керівників органів досудового розслідування, слідчих, інших службових осіб органів державної влади покладається обов'язок неухильно додержуватися вимог Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Україною, вимог інших актів законодавства, що є реалізацією принципу законності.
Таким чином, системне тлумачення ч. 1 ст. 33-1 КПК України дає підстави зробити висновок про неприпустимість виходу за межі тієї підсудності, яка є безсумнівною, з огляду на загальні засади кримінального провадження, зокрема законність та верховенство права, однією зі складових якого є принцип юридичної визначеності.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожному гарантується право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як свідчить аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у кримінально-процесуальному аспекті, «суд, котрий, відповідно до чинних положень національного права, не має повноважень судити підсудного, «не встановлений законом» у розумінні статті 6 § 1». Відповідну позицію зазначено, зокрема, у рішенні ЄСПЛ «Richert v Poland» (п. 41).
З огляду на зазначене, розгляд судом, зокрема, Вищим антикорупційним судом, справ, які не належать до його підсудності, є порушенням правил підсудності, що суперечить припису щодо розгляду справи судом, встановленим законом.
Вихід за ці межі підсудності Вищого антикорупційного суду, які встановлені статтею 33-1 КПК України та п. 20-2 розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України та є безсумнівними, суперечитиме загальним засадам кримінального провадження і вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Пунктом 10 частини 1 статті 3 КПК України визначено, що кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Частиною 1 статті 5 КПК України встановлено, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Відповідно до ч. 2 статті 33-1 КПК України, слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до частини першої цієї статті.
Частиною 1 статті 306 КПК України передбачено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
Аналіз вказаних положень закону дає підстави зробити висновок, що до Вищого антикорупційного суду оскаржується, зокрема, бездіяльність уповноважених осіб НАБУ, яка полягає у невнесенні до ЄРДР відомостей про кримінальні правопорушення стосовно складів злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду.
Кваліфікація кримінальних правопорушень проти життя та здоров'я особи охоплює ст. 115-145 КК України, які не входять до корупційних кримінальних правопорушень (примітка до ст. 45 КК України) або кримінальних правопорушень, пов'язаних із корупцією (ч. 1 ст. 33-1 КПК України).
За такого, склад кримінального правопорушення проти життя та здоров'я особи, про яке ОСОБА_2 зазначає у Заяві, не підсудний Вищому антикорупційному суду.
В свою чергу, з огляду на те, що законодавець у більшості випадків прямо зазначає, що судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування здійснюється слідчим суддею суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування (ч. 7 ст. 100, ч. 2 ст. 132, ч. 1 ст. 184, ч. 1 ст. 192, ч. 2 ст. 199, ч. 1 ст. 201, ч. 3 ст. 244, ч. 10 ст. 290 КПК України), з урахуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК України, правильним є застосування зазначеного правила й до розгляду скарг, територіальна підсудність щодо яких прямо не визначена кримінальним процесуальним законом, зокрема, згідно ч. 1 ст. 306 КПК України, яка, серед іншого, встановлює порядок розгляду скарг на рішення, дії та бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, не віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду.
Таким чином, скарга на бездіяльність уповноважених осіб НАБУ щодо невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення щодо складу злочину, який не віднесено до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду, має розглядатися слідчим суддею місцевого загального суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться НАБУ - Солом'янський районний суд міста Києва.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 304 КПК України, скарга повертається, якщо вона не підлягає розгляду в цьому суді.
Оскільки відомості за фактами вказаних у Заяві можливих протиправних дій ОСОБА_3 вже неодноразово вносились до ЄРДР, а склад кримінального правопорушення проти життя та здоров'я особи, про яке ОСОБА_2 зазначає у Заяві, не підсудний Вищому антикорупційному суду, слідчий суддя дійшов до висновку про відсутність підстав для розгляду Скарги Вищим антикорупційним судом.
За такого, Скарга підлягає поверненню особі, яка з нею звернулась.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 33-1, 303-304, 369-372 КПК України, слідчий суддя
Скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України, яка полягає у невнесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей після отримання заяви про кримінальне правопорушення, повернути ОСОБА_2 .
Копію ухвали про повернення скарги разом зі скаргою та усіма доданими до неї матеріалами невідкладно надіслати особі, яка її подала.
Ухвалу може бути оскаржено безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом п'яти днів з дня отримання копії такої ухвали.
СЛІДЧИЙ СУДДЯ ОСОБА_4