справа № 361/9631/21
провадження № 2/361/304/24
20.01.2025
20 січня 2025 року м. Бровари
Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого-судді Дутчака І.М.,
за участю секретаря Лебідя В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Лікувально-діагностичного центру Міністерства оборони України, правонаступником якого є військова частина НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ), у якому просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 23 лютого по 31 грудня 2021 року та моральну шкоду в розмірі 20000 грн.
02 листопада 2021 року ухвалою суду провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін та призначено справу до розгляду по суті.
Представник відповідача в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_2 у суді заявив клопотання, у якому, посилаючись на те, що позивач ОСОБА_1 повторно у судове засідання не з'явилася, про причини повторної неявки суд вона не повідомила, просив суд на підставі п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України залишити вказану позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду.
Представник відповідача в/ч НОМЕР_1 Вишнівський І.В. у судовому засіданні клопотання підтримав, просив суд його задовольнити та залишити зазначений позов ОСОБА_1 без розгляду.
Перевіривши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.
За змістом ч. 2 ст. 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У ч. 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За змістом п. 2 ч. 2 ст. 43, ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно із ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
02 грудня 2024 року о 14.00 год. позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, про розгляд справи повідомлявся належним чином шляхом направлення судової повістки про виклик до суду за адресою зазначеною у позовній заяві. Також судом вживалися заходи для повідомлення позивача про судові засідання шляхом направлення судової повістки про виклик до суду повідомленням за номером телефону, зазначеним у позовній заяві, та телефонограмою. Про причини своєї неявки до суду, позивач ОСОБА_1 не повідомила, заява про розгляд справи за відсутності позивача до суду не надходила.
У зв'язку із першою неявкою позивача ОСОБА_1 у судове засідання, з метою забезпечення позивачу права на участь в судовому розгляді цивільної справи за її позовом, розгляд даної цивільної справи судом перенесено на 15.30 год. 20 січня 2025 року.
Про дату наступного судового засідання у справі 20 січня 2025 року о 15.30 год., позивач ОСОБА_1 судом повідомлялася належним чином шляхом направлення судової повістки про виклик до суду за адресою зазначеною нею у позовній заяві. Також повідомлення позивача про судові засідання здійснювалися шляхом направлення судової повістки про виклик до суду за номерами телефону, зазначеними у позовній заяві та інших заявах, поданих позивачем у ході розгляду справи, які отримані позивачем ОСОБА_1 у додатку “Viber», про що свідчать довідки про доставку повідомлення.
20 січня 2025 року позивач ОСОБА_1 , будучи повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, повторно у судове засідання не з'явилася, про поважність причини неявки суд вона не повідомила, заява про розгляд справи за відсутності позивача до суду не надходила.
У ч. 5 ст. 223 ЦПК України встановлено, що у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Аналіз норм ч. 5 ст. 223, п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України свідчить про те, що залишення позовної заяви без розгляду у випадку повторної неявки позивача в судове засідання можливе за наявності встановлення судом двох таких обставин: повторної, тобто другої підряд неявки у судове засідання позивача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, та ненадходження від позивача до суду заяви про розгляд справи за його відсутності, якщо його неявка у судове засідання перешкоджає вирішенню судом спору по суті. Повторна неявка у судове засідання належним чином повідомленого позивача чи його представника є підставою для залишення позову без розгляду незалежно від причин другої поспіль неявки.
Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки до суду позивача чи його представника. Такі положення процесуального закону пов'язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.
Зазначені правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 серпня 2020 року у справі № 405/8125/15-ц, від 21 вересня 2020 року у справі № 658/1141/18, від 29 липня 2021 року у справі № 359/7882/19, від 22 вересня 2021 року у справі № 465/205/17, від 28 жовтня 2021 року у справі № 465/6555/16-ц, від 28 березня 2023 року у справі № 711/7486/19 та від 10 вересня 2024 року у справі № 766/25493/19
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 січня 2023 року у справі № 9901/278/21 зазначила, що, ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов'язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішеннях від 28 жовтня 1998 року у справі “Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі “Креуз проти Польщі» зазначив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду, за своєю природою, потребує регулювання з боку держави. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У рішенні від 07 липня 1989 року у справі “Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав на те, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
ЄСПЛ у рішенні від 03 квітня 2008 року у справі “Пономарьов проти України» зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому неодноразово наголошував ЄСПЛ у своїх рішеннях. Відтак у кожному випадку заявник при зверненні до суду зобов'язаний дотримуватися норм процесуального законодавства.
Суд встановив, що позивач ОСОБА_1 , будучи повідомленою належним чином про дату, час і місце судового розгляду, 02 грудня 2024 року та повторно 20 січня 2025 року у судові засідання не з'явилася, заява про розгляд справи за її відсутності до суду не надходила, неявка сторони позивача перешкоджає розгляду справи та вирішенню судом спору по суті.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що зазначена позовна заява ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду.
На підставі викладеного вище, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 43, 44, 64, 128, 130, 131, 223, 257, 259, 260 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено ЦПК України.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.
Суддя Дутчак І. М.