27 січня 2025 року, місто Звягель Житомирської області
Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області
в складі: головуючого - судді Мозгового В.Б.,
за участю секретаря судового засідання Горбатюк І.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3
(Справа № 285/5404/24, провадження у справі № 2/0285/577/25)
розглянув у судовому засіданні у загальному порядку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна
22 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 в якому просить визначити недійсним договір дарування 13/100 ідеальних часток телятника АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Новоград-Волинського районного нотаріального округу Житомирської області Качан О.О. за реєстровим № 91 від 16.03.2018 року та скасувати запис про державну реєстрацію цього договору дарування (реєстраційний номер: 1508578518240 від 16.03.2018 року).
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що під час укладання договору він вважав, що продає нерухомість відповідачу з відстрочкою платежу. Відтак договір дарування вважає удаваним, вчиненим для приховання правочину купівлі-продажу.
Перший час після укладення договору відповідач, хоча і не в повному обсязі, але виконувала свої зобов'язання, а на початку січня 2024 року припинила навіть будь-яке спілкування із позивачем, тим самим не виконавши у повному обсязі позадоговірні домовленості.
В серпні 2024 року, позивачу стало відомо, що відповідач намагається продати спірну нерухомість. Після цього, позивач, вивчивши укладені договори з'ясував, що вони не містять тих умов на яких він наполягав, та про які домовлявся з відповідачем.
Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали у повному обсязі та просять задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні позов визнала та не заперечувала проти його задоволення, про що подала відповідну письмову заяву.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та давши їм належну оцінку, суд прийшов до наступного висновку.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Частиною першою та третьою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 717 цього Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 311/2233/19 (провадження № 61-12035св20), на яку міститься посилання у касаційній скарзі, зазначено, що «для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці. З урахуванням наведених норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16, згідно з яким за змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги визнала, не заперечувала проти визнання недійсним договору дарування 13/100 ідеальних часток телятника АДРЕСА_1 . Також підтвердила обставини, що договір дарування було укладено за умови вчинення з її боку дій майнового характеру (передача коштів).
Відповідно до ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2, у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Таким чином, враховуючи визнання позову відповідачем, а також, що таке визнання не суперечит закону та не порушує права інших осіб, суд доходить висновку про задоволення заявлених вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
На підставі ст. 141 ЦПК України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а відповідач позов визнала, необхідно стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 605 грн. 60 коп.
Керуючись ст.ст. 19, 141, 142, 160, 161 СК України, ст.ст. 200, 206, 263, 265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна - задовольнити повністю.
Визначити недійсним договір дарування 13/100 ідеальних часток телятника №3 за адресою АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Новоград-Волинського районного нотаріального округу Житомирської області Качан О.О. за реєстровим № 91 від 16.03.2018 року та скасувати запис про державну реєстрацію цього договору дарування (реєстраційний номер: 1508578518240 від 16.03.2018 року).
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено - 27.01.2025 року.
Головуючий