27 січня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/18250/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковський О.В. - головуючий, Білоус В.В., Погребняк В.Я.
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юфітекс"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2024
та ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 (в частині заміни сторони правонаступником)
та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2024
та ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.04.2024
у справі № 910/18250/16
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоздоббуд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа"
до Приватного акціонерного товариства "Індбуд"
про банкрутство
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 у справі №910/18250/16 заяву ТОВ "ВБК Візард" про заміну сторони правонаступником задоволено; замінено ТОВ "Сейм-93" його правонаступником - ТОВ "ВБК Візард"; заяву ТОВ "Аудиторська компанія Гапоненко Роман і партнери" про заміну сторони правонаступником в частині кредиторських вимог в сумі 95425,23 грн. задоволено; замінено ТОВ "Юфітекс" в частині кредиторських вимог в сумі 95425,23 грн. його правонаступником - ТОВ "Аудиторська компанія Гапоненко Роман і партнери".
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Юфітекс" (далі - ТОВ "Юфітекс") звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 року у справі №910/18250/16 в частині задоволення заяви ТОВ "ВБК Візард" про заміну сторони правонаступником та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ТОВ "ВБК Візард".
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 у справі №910/18250/16 в частині задоволення заяви ТОВ "ВБК Візард" про заміну сторони у справі - ТОВ "Сейм-93" його правонаступником - ТОВ "ВБК Візард" залишено без змін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 заяву ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Корольова В.В. про винесення додаткового рішення, з урахуванням уточнень, задоволено; присуджено до стягнення з ТОВ "Основа" на користь арбітражного керуючого Корольова В.В. судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 108 000,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ТОВ "Юфітекс" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 року у справі №910/18250/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви арбітражного керуючого Корольова В.В. повністю.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 у справі №910/18250/16 залишено без змін.
ТОВ "Юфітекс" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 в частині задоволення заяви ТОВ "ВБК Візард" про заміну сторони правонаступником у справі №910/18250/16, а також на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 про винесення додаткового рішення у справі №910/18250/16 в порядку статей 286-288 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/18250/16 визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Васьковський О. В., судді: Білоус В. В., Погребняк В.Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 13.01.2025.
Здійснивши перевірку касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку, що в прийнятті касаційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
З аналізу статей 55, 129 Конституції України вбачається, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція ЄСПЛ) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Суд зазначає, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ та повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (Рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі "Беллє проти Франції"). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції ЄСПЛ, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд. Водночас, право на доступ до суду, закріплене у статті 6, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції ЄСПЛ, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").
Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Згідно з ч. 3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно зі ст.43 Кодексу України з процедур банкрутства здійснюється правонаступництво кредитора у справі про банкрутство. Заміна кредитора у справі про банкрутство правонаступником відповідно до 47 Кодекс України з процедур банкрутства тягне за собою внесення змін до затвердженого ухвалою господарського суду реєстру вимог кредиторів щодо особи кредитора.
Процесуальне правонаступництво за ст. 52 ГПК України допускає заміну сторін у справі - позивача, відповідача і не має наслідком внесення змін до затвердженого ухвалою місцевого суду реєстру вимог кредиторів щодо особи кредитора.
Отже, існує суттєва відмінність між регулюванням правонаступництва у справі про банкрутство, передбаченого нормами Кодексу України з процедур банкрутства і процесуальним правонаступництвом у позовному провадженні, передбаченим ГПК України.
Процедура банкрутства поєднує в собі як розгляд процедурних питань, пов'язаних саме із здійсненням провадження у справі про банкрутство, так і вирішення спорів, стороною в яких є боржник, які розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні, тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі № 918/335/17 зробила висновок про те, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи: 1) одна з них стосується не вирішення спорів, а розв'язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо; 2) друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, у межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване Кодексом України з процедур банкрутства, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у Господарському процесуальному кодексі України.
Питання заміни кредитора правонаступником врегульовано нормами спеціального законодавства (ст. 43 Кодекс України з процедур банкрутства), а отже, належить до першої групи питань.
Щодо спорів, які згідно ст.7 Кодекс України з процедур банкрутства розглядаються за правилами позовного провадження в межах справи про банкрутство мають застосовуватися загальні положення щодо правонаступництва, передбачені ГПК України, і зокрема ст.52 цього Кодексу. Для заміни кредитора у справі про банкрутство, вимоги якого включено до реєстру кредиторських вимог, правонаступником, мають застосовуватися спеціальні норми законодавства про банкрутство (ст. 43 Кодекс України з процедур банкрутства). Відтак, в залежності від цього мають застосовуватися ч. 3 ст. 9 Кодекс України з процедур банкрутства, а для спорів, які вирішуються в межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 Кодекс України з процедур банкрутства - ст. ст. 255, 287 ГПК України.
Вирішення першої групи питань врегульовано нормами законодавства з питань банкрутства. Норми чинного ГПК України, як загальні норми процесуального права, підлягають застосуванню у випадках відсутності в законодавстві, що регулює процедуру банкрутства, іншого врегулювання інституту правонаступництва.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали і постанови суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови суду апеляційної інстанції у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Тобто норми процесуального закону можливість касаційного оскарження судових рішень у справі про банкрутство ставлять у пряму залежність від особливостей (випадків), передбачених законодавством про банкрутство.
Враховуючи викладене, слід зазначити, що вирішуючи питання про можливість відкриття провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юфітекс» слід керуватися приписами ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства, якою визначено порядок оскарження судових рішень у процедурі банкрутства.
Частиною першою статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Законодавцем у ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено особливості застосування правил оскарження судових рішень, що ухвалюються місцевими та апеляційними господарськими судами в процесі провадження у справі про банкрутство.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства (в редакції, чинній на момент звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Юфітекс» з касаційною скаргою на оскаржувану постанову апеляційного суду - після набрання чинності з 15.04.2023 змін, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 2971-IX від 20.03.2023) у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), ухвали попереднього засідання, ухвал за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, поданих після закінчення строку, встановленого для їх подання, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника та рішень, прийнятих за результатами розгляду заяв, поданих у межах провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність).
Наведений перелік судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню окремо, є вичерпним, і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення (які відсутні у вказаному переліку) виключає можливість здійснення касаційного провадження за такими скаргами.
Предметом касаційного оскарження є постанова Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 прийнята за результатом апеляційного перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 про заміну сторони у справі - ТОВ "Сейм-93" (кредитора) його правонаступником - ТОВ "ВБК Візард", можливість касаційного оскарження якої не передбачена ч. 3 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Правова позиція щодо неможливості оскарження в касаційному порядку постанови апеляційного господарського суду, прийнятої за результатом апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції про заміну (відмову у заміні) кредитора на його правонаступника викладена судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 28.01.2021 у справі № 50/311-б та від 12.11.2019 у справі № 922/6220/15.
Відповідно до п. 1 частини першої ст. 293 ГПК України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
У разі прийняття до касаційного провадження касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юфітекс» на вказане судове рішення, суд касаційної інстанції буде діяти не як "суд встановлений законом" в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, що в сукупності з положеннями норм статті 287 ГПК України, виключає можливість касаційного перегляду.
Законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юфітекс» в частині оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 та ухвали Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 у справі №910/18250/16 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 293 ГПК України, оскільки вона подана на судове рішення, яке відповідно до ч. 3 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства не підлягає касаційному оскарженню.
Також, предметом касаційного перегляду у цій справі є постанова Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 та ухвала Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 про винесення додаткового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, прийняте внаслідок прийняття первісного судового рішення про розгляд заяви про заміну сторони правонаступником, постановленого у межах справи про банкрутство.
Відповідно до частини п'ятої статті 244 ГПК України додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
За приписами статей 123, 129, 241, 244 ГПК України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта та є його невід'ємною частиною (постанови Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 923/631/15, від 23.01.2020 у справі № 910/20089/17 та від 31.05.2021 у справі № 911/132/14).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали і постанови суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови суду апеляційної інстанції у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (п. 4 ч. 1 ст. 287 ГПК України).
Частиною третьою статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, в редакції на момент прийняття судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови та подання касаційної скарги, передбачено, що у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
Згідно з висновком судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, зробленим у постанові від 20.05.2021 у справі № 922/3369/19, та в ухвалі від 24.05.2023 у справі №910/18250/16, наведений в частині третій статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства перелік судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню окремо, є вичерпним, і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення (тобто відсутні у вказаному переліку) виключає можливість здійснення касаційного провадження за такими скаргами.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
У цій справі первісним судовим рішенням була ухвала (залишена без змін постановою апеляційного господарського суду), прийнята за результатом розгляду заяви про заміну сторони у справі правонаступником, можливість оскарження якої, у касаційному порядку не передбачена частиною третьою статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Додаткова ухвала суду про розподіл судових витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції - є похідним судовим актом, є його невід'ємною частиною, якою вирішено питання про розподіл судових витрат.
Враховуючи викладене, Суд доходить висновку, що, у такому випадку, можливість касаційного оскарження додаткового судового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, ухваленого внаслідок прийняття первісного судового рішення, яким розглянуто заяву про заміну сторони правонаступником, постановленої у межах справи про банкрутство, не передбачена ч. 3 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства, а отже є таким судовим рішенням, що не підлягає касаційному оскарженню відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 293 ГПК України.
Колегія суддів також зауважує на правову позицію об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20 з приводу можливості відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою на додаткову постанову до судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (додаткову постанову суду апеляційної інстанції щодо розподілу судових витрат у малозначній справі).
При цьому, Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що для оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, скаржникові необхідно довести та обґрунтувати наявність передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України підстав.
Отже, можливість оскарження судових рішень та похідних від них додаткових рішень у справах позовного провадження обмежена касаційними фільтрами, визначеними пунктом 2 частини 3 ст. 287 ГПК України, відповідно до якої не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з висновком судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, зробленим в ухвалі від 24.05.2023 у справі №910/18250/16, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду не відступила від висновку об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20, оскільки наведені в ній висновки стосуються судових рішень, ухвалених у справах позовного провадження (у малозначних справах), відмінних від специфічних судових рішень, притаманних саме процедурам банкрутства (першої групи за висновком Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 918/335/17), можливість касаційного оскарження яких передбачена статтею 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Отже, можливість касаційного оскарження додаткової ухвали/постанови про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, ухваленої внаслідок прийняття постанови за результатом апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції, якою розглянуто заяву про заміну сторони правонаступником, постановленої у межах справи про банкрутство, не передбачена частиною третьою статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юфітекс» в частині оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 та ухвали Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 у справі №910/18250/16 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 293 ГПК України, оскільки вона подана на судове рішення, яке відповідно до ч. 3 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 3, 234, 235, 293 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №910/18250/16 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юфітекс» на на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 в частині задоволення заяви ТОВ "ВБК Візард" про заміну сторони правонаступником у справі №910/18250/16, а також на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 у справі №910/18250/16.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий О.В. Васьковський
Судді В.В. Білоус
В.Я. Погребняк