65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"16" січня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/4271/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.
при секретарі судового засідання: Степанюк А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Лазаренка Володимира Васильовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АГТ ЛТД" (68000, Одеська обл., Одеський р-н, с. Малодолинське, вул. Паромна, буд.1, код ЄДРПОУ 44056529)
про стягнення 181249,90 грн., -
за участю представників сторін:
від позивача: Сікорський О.О., адвокат, діє на підставі ордеру
від відповідача: не з'явився
Суть спору: Фізична особа-підприємець Лазаренко Володимир Васильович звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГТ ЛТД" про стягнення 181249,90 грн., з яких: 141908,60 грн. заборгованості з орендної плати (в тому числі комунальних платежів), 5014,94 грн. інфляційних втрат, 16199,78 грн. неустойки, 1837,83 грн. 3% річних та 16288,75 грн. упущеної вигоди.
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Лазаренка Володимира Васильовича обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди приміщення №27-07/23 від 27.07.2023.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 позовну заяву залишено без руху у зв'язку з виявленими недоліками позовної заяви та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків - 10 днів з дня вручення ухвали.
07.10.2024 за вх.№36566/24 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків та додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/4271/24; визначено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; призначено судове засідання на 21.11.2024 о 14:45.
21.11.2024 за вх.№42036/24 до суду від позивача надійшли оригінали доданих до позовної заяви документів для огляду, які були оглянуті судом.
Ухвалою суду від 21.11.2024 відкладено розгляд справи на 13.12.2024 о 12:15. Ухвалою суду від 13.12.2024 відкладено розгляд справи на 16.01.2025 о 15:45
У судовому засіданні 16.01.2025 представник позивача просить суд задовольнити позов в повному обсязі.
Відповідач у судові засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, повідомлявся шляхом направлення ухвал суду до його електронного кабінету, що підтверджується відповідними довідками про доставку електронних документів. Відповідно до п.2 ч.6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Суд виходить з того, що учасники справи в господарському процесі мають вчиняти належні дії щодо ефективного використання належних їм процесуальних прав та виконання належних обов'язків, а господарський суд, повідомляючи учасників справи визначеним ГПК способом, зі свого боку забезпечує їм належні процесуальні гарантії на участь у розгляді справи. Відтак, господарський суд констатує, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Водночас, Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" воєнний стан в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 01 травня 2023 року №254/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 26 липня 2023 року №451/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 06 листопада 2023 року №734/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 5 лютого 2024 року №49/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 06 травня 2024 року №271/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 23 липня 2024 року №469/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року на 90 діб. Указом Президента України від 28 жовтня 2024 року №740/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб.
Справа №916/4271/24 розглядається судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.
Жодних заяв та/або клопотань, пов'язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв'язку з воєнним станом, про намір вчинити такі дії до суду від сторін не надійшло.
Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надійшов, з огляду на що суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами в порядку ч.9 ст. 165 ГПК України.
У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 16.01.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, господарський суд встановив:
27.07.2023 між Фізичною особою-підприємцем Лазаренком Володимиром Васильовичем (орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГТ ЛТД" (орендар, відповідач) був укладений договір оренди приміщення №27-07/23.
Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 договору за цим договором орендодавець передає у тимчасове платне користування приміщення, за місцезнаходженням: Україна, місто Одеса, вул. Велика Арнаутська, будинок 26, квартира 12 (надалі - приміщення), а орендар зобов'язується прийняти приміщення та сплатити орендодавцю плату у розмірі та в порядку, визначеному цим договором; факт передачі приміщення у тимчасове платне користування підтверджується актом приймання-передачі приміщення; загальна площа приміщення становить 98,9 кв.м.
Згідно з п.п. 2.1.1, 2.1.2, 2.1.4 договору орендар зобов'язаний, зокрема, здійснювати оплату за користування приміщенням у розмірах та в строки, визначені цим договором; підписати акт приймання-передачі приміщення під час його прийняття та після закінчення строку дії договору; у випадку розірвання цього договору за ініціативою орендаря, попередити про це орендодавця у строки, визначені цим договором.
За п.п. 3.1, 3.2, 3.5 договору плата за місяць за цим договором складає 37200,00 (тридцять сім тисяч двісті) гривень 00 копійок, що еквівалентно 1000,00 (одна тисяча) доларів США 00 центів - за погодженим сторонами курсом продажу долару США на дату підписання цього договору - 37 гривень 20 копійок - за 1 долар США; плата за наступні місяці орендної плати здійснюється у гривнях, за курсом продажу долара США АТ КБ "Приватбанк" (посилання на актуальний курс: https://privatbank.ua/rates-archive) станом на день оплати; орендар сплачує суму орендодавцю, передбачену пунктом 3.1 цього договору, на умовах передплати за наступний місяць - у безготівковому вигляді в національній валюті України на поточний рахунок орендодавця протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня отримання рахунку, який направлятися засобами електронного зв'язку (в тому числі, можуть направлятися на електронну пошту зазначену в даному договорі); орендар окремо компенсує орендодавцю експлуатаційні витрати, пов'язані з обслуговуванням, про що орендодавець направляє орендарю рахунок на оплату комунальних послуг із зазначенням виду комунальної послуги, номера, дати та суми квитанції на оплату відповідної послуги; оплата рахунку на оплату комунальних послуг підлягає сплаті протягом 5 календарних днів з моменту його отримання.
У відповідності до п.5.4 договору за порушення умов сплати орендної плати та інших платежів передбачених договором орендар сплачує орендодавцю неустойку у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми невиконаного зобов'язання за кожний день прострочення.
Згідно з п.п. 7.1-7.7 договору цей договір вважається укладеним строком на один рік та набирає чинності з моменту підписання акту приймання-передачі приміщення; строк оренди приміщення починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення; закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору; цей договір може бути розірваним достроково за домовленістю сторін або в односторонньому порядку; у випадку дострокового розірвання цього договору за ініціативою однієї зі сторін, вона зобов'язана повідомити про це іншу сторону не менш ніж за 30 (тридцять) календарних днів до дати розірвання; повідомлення про розірвання договору направляється на електронну пошту, зазначену в реквізитах цього договору, а також на мобільний номер, зазначений в реквізитах цього договору; після закінчення строку дії цього договору або в результаті його розірвання, приміщення має бути передане орендодавцю у належному стані, з урахуванням природного зносу; продовження строку дії цього договору за домовленістю сторін не передбачено; продовження користування орендарем приміщенням можливе шляхом укладання сторонами нового договору.
27.07.2023 між Фізичною особою-підприємцем Лазаренком Володимиром Васильовичем (орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГТ ЛТД" (орендар, відповідач) був підписаний акт приймання-передачі приміщення до договору оренди №27-07/23 від 27.07.2023.
На підтвердження позовних вимог позивачем надано:
- рахунки на сплату за житлово-комунальні та інші послуги (адреса: вул. Велика Арнаутська, будинок 26, квартира 12), а саме: за лютий 2024 року на суму 3667,02 грн.: за березень 2024 року на суму 4278,50 грн.; за квітень 2024 року на суму 3641,75 грн.; за травень 2024 року на суму 4189,10 грн.;
- платіжні інструкції про сплату позивачем комунальних послуг.
Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди приміщення №27-07/23 від 27.07.2023 щодо сплати орендних платежів та експлуатаційних витрат стало підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.
Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).
За вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
За ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Відповідно до ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. За договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як єдині майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання. Оренда структурних підрозділів державних та комунальних підприємств не повинна порушувати виробничо-господарську цілісність, технологічну єдність даного підприємства. Законом може бути встановлено перелік державних та комунальних підприємств, єдині майнові комплекси яких не можуть бути об'єктом оренди. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю, крім об'єктів оренди державної та комунальної власності, оцінка яких здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря. Реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
У відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу вимог ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Водночас вимогами п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
У ч.6 ст. 231 ГК України також встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За вимогами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt). Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №917/996/20).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обгрунтованого і справедливого рішення у справі.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як встановлено судом, між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди приміщення №27-07/23 від 27.07.2023, за яким позивач передав відповідачу у тимчасове платне користування приміщення за місцезнаходженням: Україна, місто Одеса, вул. Велика Арнаутська, будинок 26, квартира 12, а орендар зобов'язався прийняти приміщення та сплатити орендодавцю плату у розмірі та в порядку, визначеному цим договором. Окрім плати за користування приміщенням, відповідач мав зобов'язання зі сплати (компенсації) експлуатаційних витрат (комунальних послуг). Так, відповідачем було отримано приміщення за договором №27-07/23 від 27.07.2023, що підтверджується підписаним обома сторонами актом приймання-передачі.
Проаналізувавши наявні матеріали справи, господарський суд вказує, що у період квітня-червня 2024 року в порушення умов договору відповідачем не було здійснено орендну плату за отримане приміщення, а також не було сплачено відповідні комунальні платежі за користування спірним приміщенням, доказів такої сплати відповідачем не надано, перевіривши розрахунки позивача за визначений у позові період, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Лазаренка Володимира Васильовича про стягнення з відповідача 141908,60 грн. заборгованості (в тому числі комунальних платежів) є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Іншого відповідачем не доведено.
Враховуючи факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань у вигляді несплати за використання орендованого майна, позивачем підставно застосовано до відповідача відповідальність у вигляді нарахування неустойки, яка передбачена п.5.4 договору, перевіривши розрахунки позивача, враховуючи встановлення судом факту неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, а також приймаючи до уваги не надання відповідачем контррозрахунків нарахованих сум, господарський суд дійшов висновку про правомірність, підставність та необхідність задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця Лазаренка Володимира Васильовича про стягнення з відповідача 5014,94 грн. інфляційних втрат, 16199,78 грн. неустойки та 1837,83 грн. 3% річних.
Окрім того, господарський суд вказує на те, що підписуючи спірний договір оренди приміщення відповідач вважається обізнаним про наявність в нього визначених договором зобов'язань зі сплати як орендної плати, так і комунальних платежів. При цьому, будучи також обізнаним про наявність даного спору, відповідач не надав жодної позиції/доказів на спростування заявлених позовних вимог.
Щодо заявленої до стягнення 16288,75 грн. упущеної вигоди, слід зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно з п.4 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно із частиною першою статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
За приписами частини першої статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Частиною другою статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно із частиною другою статті 224, частиною першою статті 225 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Отже збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном. Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, адже частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника. Окрім того, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (частина четверта статті 623 ЦК України). Отже для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, в тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає. Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяних збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків. Натомість боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов'язання. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання (стаття 614 ЦК України). Крім того, позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер). Окрім того, позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (вказані висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.09.2021 у справі №922/3928/20).
Обґрунтовуючи упущену вигоду у розмірі 16288,75 грн., позивач вказує на те, що мав намір використовувати отримані орендні платежі для розширення свого бізнесу, що дозволило б йому отримати додатковий дохід, однак, через несплату орендної плати відповідачем, позивач втратив можливість вкласти ці кошти у розвиток своєї діяльності.
Враховуючи вищевикладені висновки, проаналізувавши наявні матеріали справи, господарський суд вказує, що теоретичне обґрунтування можливості отримання позивачем додаткового доходу для розширення свого бізнесу не є достатньою підставою для стягнення упущеної вигоди, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер). Окрім того, позивачем не надано належних, підтверджених конкретними підрахунками, доказів реальної можливості отримання відповідних доходів, а отже виходячи з наявних матеріалів справи позивачем не доведено суду всіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення, з огляду на що господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача 16288,75 грн. упущеної вигоди та відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Іншого сторонами не доведено.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви через систему Електронний суд покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Лазаренка Володимира Васильовича задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГТ ЛТД" (68000, Одеська обл., Одеський р-н, с. Малодолинське, вул. Паромна, буд.1, код ЄДРПОУ 44056529) на користь Фізичної особи-підприємця Лазаренка Володимира Васильовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 141908 /сто сорок одну тисячу дев'ятсот вісім/ грн. 60 коп. заборгованості, 5014 /п'ять тисяч чотирнадцять/грн. 94 коп. інфляційних втрат, 16199 /шістнадцять тисяч сто дев'яносто дев'ять/ грн. 78 коп. неустойки, 1837 /одну тисячу вісімсот тридцять сім/ грн. 83 коп. 3% річних та 2204 /дві тисячі двісті чотири/ грн. 63 коп. судового збору.
3.В решті позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Повний текст рішення складено 24 січня 2025 р.
Суддя Ю.С. Бездоля