65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"15" січня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2852/24
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.
розглянувши справу
за позовом першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури (21050, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Монастирська, 33; код ЄДРПОУ 02909909)
в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Вінницької міської ради (21050, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Соборна, 59; код ЄДРПОУ 03084813)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурі Технолоджи» (65065, Одеська обл., м. Одеса, вул. Космонавта Комарова, буд. 14; код ЄДРПОУ 39834775)
про визнання недійсним частини договору та стягнення 1 454 150,00 грн;
представники учасників справи:
від прокуратури - Бойчук М.М.,
від позивача - Олексюк Т.С. (в режимі відеоконференції),
від відповідача - Баган К.Ю.,
Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Вінницької міської ради до гоподарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурі Технолоджи» про визнання недійсним частини договору та стягнення 1 454 150,00 грн.
В обґрунтування своїх вимог посилається на оприлюднення позивачем на веб-порталі Уповноваженого органу у системі публічних закупівель веб сайту PROZORRO оголошення про проведення відкритих торгів за предметом «Приціл тепловізійний МТ-STRIGES-6S-1900 для потреб ЗСУ та інших військових формувань» у кількості 50 штук очікуваною вартістю 8775000грн.
За результатами проведення процедури закупівлі між позивачем та відповідачем було укладено відповідний договір № 82/03-24 від 18.03.2024. У п.3.2 договору сторони визначили, що його ціна становить 8724900грн., в тому числі ПДВ у розмірі 1454150грн. Прокурор вказує на виконання сторонами умов договору як в частині повної оплати, так і в частині передачі товару, надає відповідні докази на підтвердження цього. Посилається на норми цивільного законодавства щодо регулювання укладання та виконання правочинів, формування ціни, свободу волевиявлення сторін та т.і. Разом з цим зазначає, що умови п.3.2 договору суперечать пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідних положень» Податкового Кодексу України щодо нарахування ПДВ, оскільки такі операції з постачання вказаного товару звільняються від оподаткування ПДВ, що в свою чергу свідчить про недійсність п.3.2 договору та необхідність стягнення з відповідача безпідставно отриманої останнім суми ПДВ.
Зазначає про передачу товару до військових частин із складанням відповідних актів приймання-передачі. На підставі аналізу норм Податкового Кодексу України доходить висновку про відсутність підстав для застосування ПДВ за вказаним договором з урахуванням категорії товару та його кінцевого отримувача.
Також посилається на статті 203 та 215 Цивільного Кодексу України з питань недійсності правочинів, статтю 217 Цивільного Кодексу України щодо можливості визнання недійсності окремої частини правочину, обґрунтовує необхідність визнання недійсною лише частини правочину, вказує на необхідність повернення отриманого стороною ПДВ на виконання такої недійсної частини договору.
Наводить практику Верховного Суду з вказаних питань, вказує на порушення інтересів держави та підстави для їх представництва органами прокуратури.
Більш детально хронологію подій та нормативно-правове обґрунтування своєї правової позиції викладає у позовній заяві (а.с 1-17 т.1).
Ухвалою суду від 01.07.2024 позовну заяву було залишено без руху та встановлено строк для усунення виявлених недоліків протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.
Зазначені недоліки було усунуто прокурором шляхом надання відповідної заяви від 04.07.2024 вих.№15/2-408вих-24 (а.с. 104-114 т.с.1), в зв'язку з чим ухвалою суду від 16.07.2024 було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.08.2024.
31.07.2024 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с 121-130 т.1), в якому він просить у задоволенні позову відмовити. Посилається на відповідність спірного п.3.2 договору вимогам пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, здійснення оподаткування відповідно до вимог законодавства. Вказує, що ані відповідним сертифікатом, ані умовами договору між позивачем та відповідачем в якості кінцевого отримувача товару не визначені суб'єкти, перелік яких містить вказана норма Податкового Кодексу. Позивач не є державним замовником, не надав доказів того, що він є виконавцем державного контракту (договору) з оборонних закупівель, не надав сертифікатів кінцевого споживача, гарантійних листів або копій запитів на постачання приладів до військових частин, не визначив умовами договору кінцевого отримувача. Через відсутність таких документів відповідач був позбавлений можливості підтвердити правомірність використання ним податкової пільги, а тому вважає що в нього виникло податкове зобов'язання зі сплати ПДВ.
Посилається на податкову консультацію, отриману ним від Головного управління ДПС в Одеській області (вих № 41825/6/15-32-04-03-06 від 29.09.2023), а також на офіційну позицію Державної податкової служби України, викладену на офіційному порталі ДПС України, опубліковану ГУ ДПС України в Одеській області від 01.04.2024 за посиланням https://od.tax.gov.ua/media-ark/news-ark/769154.html.
Також вказує, що передача товару представникам військових частин відбувалась не на підставі договору між позивачем та відповідачем, а на підставі рішень позивача, укладених за період з 16.05.2024 по 30.05.2024, акти передачі складені з порушенням форми, встановленої Наказом Міністерства оборони України. Крім того, відсутні такі акти на 15 приладів з 50-ти. Також вказує на відсутність у договорі обов'язку позивача передати товар військовим частинам, відсутність у позивача такого наміру, відсутність відповідних документів первинного обліку. Вважає безпідставними посилання прокурора на Закон України «Про оборонні закупівлі», оскільки пільги з ПДВ передбачені Податковим кодексом, а не вказаним Законом, а наявність у позивача певних повноважень у галузі оборонної роботи не свідчить про виконання ним податкового законодавства та права на застосування пільги.
Вказує на безпідставність тверджень прокурора щодо збагачення відповідача на суму 1454150грн. отриманого за договором ПДВ, оскільки за результатами зареєстрованого відповідачем податкового зобов'язання вказана сума була перерахована ним до державного бюджету згідно з вимогами чинного податкового законодавства України.
Відповідач продовжує працювати для підтримки та зміцнення оборонно-промислового комплексу України, чистий прибуток використовується для розвитку виробництва для продовження виготовлення приладів з забезпечення потреб безпеки і оборони, тоді як задоволення позову та стягнення заявлених сум може призвести до зупинки виробництва та банкрутства.
Також заперечує з приводу наявності у прокурора підстав для здійснення представництва інтересів держави в цій справі, відсутність бездіяльності позивача, не надання розумного строку для вжиття позивачем необхідних заходів самостійно.
Посилається на практику Верховного суду та Європейського суду з прав людини.
Більш детально доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву (а.с. 120-130 т.1).
02.08.2024 виконавчим комітетом Вінницької міської ради через електронний суд подано заяву про перенесення призначеного на 14.08.2024 судового засідання в зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника в судове засідання (а.с. 189-191 т.1).
Також до канцелярії суду 13.08.2024 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та призначення наступного засідання після 26.08.2024 в зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника (а.с. 195-196 т.1).
Розглянувши вказані клопотання позивача та відповідача в судовому засіданні 14.08.2024, суд з урахуванням обставин справи задовольнив вказані клопотання та відклав підготовче судове засідання на 02.10.2024.
19.08.2024 до канцелярії суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив (а.с. 1-12 т.2). Вважає відзив відповідача необґрунтованим та посилається на наступні обставини.
Закупівля здійснювалась саме для потреб ЗСУ та інших військових формувань, про що зазначалось як в оголошенні, так і у плані закупівель на веб сайті PROZORRO, вказана інформація є у вільному доступі та безумовно була відома відповідачу. З приводу роз'яснення Головного управління ДПС в Одеській області від 29.09.2023 № 41825/6/15-32-04-03-06 зазначає, що воно не містить жодного твердження стосовно конкретної закупівлі, є загальним роз'ясненням норм податкового законодавства та вільно трактується відповідачем на користь його правової позиції. Щодо підстав передачі позивачем продукції до військових частин не на підставі договору, а на підставі інших прийнятих ним рішень, звертає увагу на набуття позивачем права власності на вказану продукцію та необхідність дотримання норм чинного законодавства, насамперед бюджетного, задля оформлення безоплатної передачі продукції до військових частин. Вказує на віднесення позивача до кола суб'єктів, які забезпечують в межах відповідних видатків місцевих бюджетів фінансування заходів з оборони, військових частин та інших військових формувань, територіальної оборони, в зв'язку з чим на нього можуть поширюватись пільги щодо сплати ПДВ. Також прокурор вказує на надання відповідачем до матеріалів справи листа позивача від 03.04.2024 № 01/00/011/124171, в якому позивач зазначав про отримання ним листа-вимоги від Головного управління ДПС у Вінницькій області щодо безпідставної сплати коштів ТОВ «Меркурі Технолоджи» у зв'язку із включенням до ціни ПДВ. Вважає це доказом того, що спеціально уповноважений орган контролю вірно визначає як категорію УКТ ЗЕД, так і наявність підстав для податкової пільги в цьому конкретному випадку. Також прокурор додатково обґрунтовує наявність підстав для здійснення представницької діяльності та більш детально аргументує раніше висловлені у позовній заяві доводи.
06.09.2024 позивач через електронний суд надав клопотання про долучення до матеріалів справи копії листа Державної податкової служби України від 08.08.2024 № 4036/1ПК/99-00-21-03-02/1ПК.
13.09.2024 до канцелярії суду надійшли пояснення прокурора (а.с.34-38 т.2), в яких він більш детально викладає свої правові позиції з окремих раніше висловлених питань.
24.09.2024 через електронний суд позивач надав клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке задоволено ухвалою суду від 30.09.2024.
01.10.2024 до канцелярії суду надійшли заперечення відповідача (а.с. 55-64, т.2), в яких він більш детально обґрунтовує свою позицію стосовно кінцевого отримувача продукції, вважає, що мета закупівлі не відповідає змісту договору, в договорі відсутні зобов'язання позивача щодо передачі продукції, на визначений кінцевий отримувач товару, а тому відсутні підстави для податкової пільги.
Також не погоджується з доводами прокурора стосовно податкової консультації, вважає, що він зазначив у запиті конкретні обставини та конкретні норми податкового законодавства та отримав роз'яснення контролюючого органу, яких і дотримувався в подальшому. Вважає, що позивачем не виконані умови пп.5.ст.32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України щодо надання сертифікатів кінцевого споживача, гарантійних листів, копій запитів на постачання приладів від військових частин.
Щодо повноважень представництва прокурора вказує на відсутність розумного строку для вжиття позивачем відповідних заходів реагування, оскільки після повідомлення позивачем 11.06.2024 про намір вжити заходів щодо повернення коштів після надання відповідних роз'яснень ДПС України прокурор вже 18.06.2024 самостійно подав позов.
Також відповідач висловив свою позицію стосовно індивідуальної податкової консультації Державної податкової служби України № 4036/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК від 08.08.2024, вважає що вона відповідає позиції відповідача та раніше наданим податковим консультаціям. Більш детально свою правову позицію щодо доводів прокурора висловив у запереченнях (а.с. 55-64 т.2).
В судовому засіданні 02.10.2024 суд протокольною ухвалою відклав підготовче судове засідання на 14.10.2024 з урахуванням дати направлення заперечень та надання сторонам можливості ознайомитись з ними.
В судовому засіданні 14.10.2024 суд протокольною ухвалою закрив підготовче судове засідання та призначив справу до розгляду по суті на 28.10.2024.
28.10.2024 до канцелярії суду надійшло клопотання відповідача про відкладення судового засідання з обґрунтуванням причин неможливості участі представника в судовому засіданні. Вказане клопотання в судовому засіданні 28.10.2024 судом протокольною ухвалою задоволено, наступне судове засідання призначено на 07.11.2024.
В судовому засіданні 07.11.2024 за участі представників всіх сторін суд в порядку розгляду справи по суті заслухав вступні промови, надав можливість представникам поставити запитання іншим учасникам процесу та протокольною ухвалою оголосив перерву до 27.11.2024.
В судовому засіданні 27.11.2024 суд за участі представників всіх сторін дослідив наявні у справі докази та з метою підготовки до судових дебатів оголосив перерву в судовому засіданні до 18.12.2024.
Судове засідання 18.12.2024 після оголошення промов у судових дебатах було перервано через оголошення системою цивільної оборони повітряної тривоги.
Ухвалою від 18.12.2024 наступне судове засідання призначено на 15.01.2024.
В судовому засіданні 15.01.2024 судом після виходу до нарадчої кімнати оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Дослідивши матеріали справи та пояснення сторін суд встановив наступне.
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з частинами 3-5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок щодо підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором, визначивши, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх на обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Так, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувань порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
В рамках цієї справи прокурор обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у бюджетних правовідносинах в зв'язку з протиправним отримання відповідачем 1454150грн. бюджетних коштів та невжиттям позивачем як уповноваженим органом необхідних заходів задля усунення порушень.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, 11.03.2024 Виконавчим комітетом Вінницької міської ради на веб-порталі Уповноваженого органу у системі публічних закупівель веб-сайту Рrozorro (https://prozorro.gov.ua) оприлюднено оголошення про проведення відкритих торгів з особливостями за предметом «Приціл тепловізійний МТ-STRIGES-6S-1900 для потреб ЗСУ та інших військових формувань» у кількості 50 штук очікуваною вартістю 8775000грн., ДК 021:2015:38630000-0: Астрономічні та оптичні прилади.
За результатами проведення процедури закупівлі між позивачем та відповідачем було укладено відповідний договір № 82/03-24 від 18.03.2024.
Пунктом 1.1 договору сторони визначили, що відповідач зобов'язується поставити та передати у власність позивача Приціл тепловізійний МТ-STRIGES-6S-1900 для потреб ЗСУ та інших військових формувань код ДК 021:2015:38630000-0 «Астрономічні та оптичні прилади», відповідний код ДК 021:2015:38632000-4 Прилади нічного бачення, в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у Специфікації, а позивач зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість у порядку та на умовах, що визначено цим Договором.
Специфікація, яка є додатком № 1 до договору, передбачає передачу 50-ти одиниць вказаних прицілів на загальну суму 8724900грн з ПДВ.
Строк поставки товару визначений сторонами до 01.05.2024 на підставі поданих позивачем заявок (п.5.1 договору).
Відповідно до п.3.2 договору, його ціна становить 8724900грн., в тому числі ПДВ 1454150грн.
Згідно з п.3.3 договору ціна цього договору включає: ціну товару, всі податки, збори та інші обов'язкові платежі, витрати, пов'язані з передпродажною підготовкою та реалізацією товару Замовнику, всі витрати Постачальника, враховуючи вартість транспортних послуг на доставку товару до місця поставки, визначеного цим договором, здійснення вантажно-розвантажувальних послуг при поставці товару.
Оплата за товар здійснюється на підставі видаткової накладної шляхом перерахування позивачем коштів на розрахунковий рахунок відповідача (п.4.1 договору). У п.4.2 договору сторони встановили строк оплати протягом 20 календарних днів по факту отримання товару.
Додатковою угодою від 30.04.2024 до договору сторони змінили умови поставки товару, встановивши строк до 15.05.2024 включно.
У статті 15 Цивільного Кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Вказана правова норма кореспондується з положеннями частини першої статті 626 ЦК України.
Правочином є найбільш розповсюджений юридичний факт, за допомогою якого набуваються, змінюються або припиняються права та обов'язки в учасників цивільних правовідносин.
Зміст договору як угоди домовленості (правочину) двох або більше сторін складає сукупність визначених на їхній розсуд сторін та погоджених ними умов, у яких закріплюються їхні права і обов'язки, що складають зміст договірного зобов'язання (частина перша статті 626, частина перша статті 628 Цивільного кодексу України)
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина 3 статті 509 Цивільного кодексу України, пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України установлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що між позивачем та відповідачем фактично виникли правовідносини, притаманні для договорів купівлі-продажу та поставки, що випливає, зокрема, з п. 1.1. Договору.
Згідно зі ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Положеннями частини ч. 1 ст. 655 Цивільного Кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як за договором купівлі-продажу, так і за договором поставки обов'язок покупця полягає в оплаті та прийнятті товару, а кореспондуючий обов'язок продавця (постачальника) у передачі товару.
Статтею 662 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 663 Цивільного Кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного Кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного Кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ст. 530 Цивільного Кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 526 Цивільного Кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст. 193 ГК України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Стаття 525 Цивільного Кодексу України забороняє односторонню відмову від зобов'язання або зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина 3 статті 509 Цивільного кодексу України, пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України установлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідач свої договірні зобов'язання щодо передачі товару виконав, про що свідчить надана до матеріалів справи видаткова накладна № 22 від 13.05.2024 (а.с. 32 т.1).
В свою чергу, позивач виконав умови договору щодо здійснення оплати, перерахувавши відповідачу платіжною інструкцією № 18 від 16.05.2024 8724800грн. Як з тексту вказаної платіжної інструкції, так і з умов договору вбачається, що до складу сплаченої суми було включено 1454150грн. ПДВ.
Відповідно до положень статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 зазначеного кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи питання про недійсність правочину судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, Постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, якими передбачено, зокрема, право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.
Прокурор зазначає, що умови п.3.2 договору суперечать пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідних положень» Податкового Кодексу України щодо нарахування ПДВ, оскільки такі операції з постачання вказаного товару звільняються від оподаткування ПДВ, що в свою чергу свідчить про недійсність п.3.2 договору та необхідність стягнення з відповідача безпідставно отриманої останнім суми ПДВ.
Для надання оцінки доводам сторін щодо відповідності або не відповідності вимогам законодавства п.3.2 договору в частині включення умови про ПДВ суд вважає за необхідне звернутися до норм Податкового Кодексу України. Сфера дії вказаного Кодексу визначена у його ст.1. Відповідно по п.1.1 вказаної статті, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
П.п. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлює, що податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Відповідно до ст.194.1 Податкового кодексу України, операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті "а" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною.
Згідно з пп. 5 п. 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України товарів, кінцевим отримувачем яких відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами договору визначено правоохоронні органи, Міністерство оборони України, Збройні Сили України та інші військові формування, добровольчі формування територіальних громад, утворені відповідно до законів України, інші суб'єкти, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України, підприємства, які є виконавцями (співвиконавцями) державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель:
- прокату плоского з інших легованих сталей завширшки 600 мм або більше, що класифікується у товарній підкатегорії 7225 40 60 00 згідно з УКТ ЗЕД;
- скла безпечного, включаючи скло зміцнене (загартоване) або багатошарове, що класифікується у товарній позиції 7007 згідно з УКТ ЗЕД;
- оптичних приладів для слідкування, що класифікуються у товарних підкатегоріях 9013 10 90 00, 9005 10 00 00, 9005 80 00 00 згідно з УКТ ЗЕД;
- апаратури для передачі та приймання голосу, зображень та іншої інформації, включаючи апаратуру для комунікації в мережі дротового або бездротового зв'язку, апаратури прослуховування направленої дії, радіостанцій ультракороткохвильового і короткохвильового діапазону військового призначення, розвідувально-сигнальної апаратури, їх частин і приладдя, що класифікуються у товарній підпозиції 8517 69 та у товарних підкатегоріях 8525 60 00 00, 8529 90 20 00, 8524 11 00 90, 8524 12 00 90, 8524 19 00 90, 8524 91 00 90, 8524 92 00 90, 8524 99 00 90 згідно з УКТ ЗЕД;
- безпілотних літальних апаратів без озброєння та їх частин, що класифікуються у товарних позиціях 8806, 8807 згідно з УКТ ЗЕД;
- метеостанцій, що класифікуються у товарній підкатегорії 9015 80 20 00 згідно з УКТ ЗЕД;
- тепловізійні біноклі, монокуляри та бінокуляри, прилади нічного бачення (біноклі та монокуляри), що класифікуються у товарних підкатегоріях 8525 89 00 10, 8525 89 00 90 згідно з УКТ ЗЕД;
- далекоміри, що класифікуються у товарній позиції 9015 10 00 00 згідно з УКТ ЗЕД;
- радіоелектронні засоби виявлення та протидії безпілотним літальним апаратам, що класифікуються у товарній позиції 8543 згідно з УКТ ЗЕД, у тому числі антидронові рушниці;
- радіолокаційних приладів, що класифікуються у товарній підкатегорії 8526 10 00 90 згідно з УКТ ЗЕД;
- броньованих автомобілів, що класифікуються за кодами 8702 10 19 90, 8702 90 11 00, 8703, 8705 90 80 90, 8710 00 00 00 згідно з УКТ ЗЕД.
У разі здійснення операцій, звільнених від оподаткування податком на додану вартість відповідно до підпунктів 4 і 5 цього пункту (в частині постачання товарів за державними контрактами (договорами) з оборонних закупівель), положення пункту 198.5 статті 198 та статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій.
З вказаної норми вбачається, що операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України передбаченого договором № 82/03-24 від 18.03.2024 товару для забезпечення, в т.ч. потреб Збройних Сил України, підрозділів територіальної оборони та інших військових формувань, які здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, відносяться до операцій, що звільнені від оподаткування ПДВ.
З приводу доводів відповідача стосовно кінцевого отримувача товару суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідач стверджує, що позивач не надав ані сертифіката кінцевого споживача, ані гарантійних листів, ані копій запитів на постачання приладів від військових частин, та не визначив умовами договору кінцевого отримувача відповідно до переліку, визначеному у п.п. 5 п. 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, тобто не виконав одну з умов з якою вказана норма передбачає можливість надання пільги з ПДВ.
Суд вважає, що вказані твердження не відповідають фактичним обставинам справи.
Посилання на придбання товару «для потреб ЗСУ та інших військових формувань» міститься в оголошенні про проведення відкритих торгів UA-2024-02-23-011046-a в графі «Назва предмету закупівлі», в аналогічній графі Звіту про результати проведення процедури закупівлі, а також у тексті підписаного сторонами договору № 82/03-24 від 18.03.2024 (п.1.1), що свідчить про обізнаність відповідача з тим, хто саме є кінцевим отримувачем. При цьому у контексті формулювання пп. 5 п. 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України суд не вважає обов'язковим посилання на конкретну військову частину чи підрозділ.
Так само суд не погоджується з тлумаченням відповідача індивідуальної податкової консультації Головного управління ДПС в Одеській області (вих № 41825/6/15-32-04-03-06 від 29.09.2023) як такої, що підтверджує його правову позицію стосовно нарахування ПДВ, оскільки в тексті вказаної консультації відсутні вказівки на необхідність нарахування ПДВ для вказаної закупівлі. Більш того, в її останньому абзаці зазначено про те, що кожен конкретний випадок податкових взаємовідносин, у тому числі і тих, про які йдеться у зверненні, необхідно розглядати з урахуванням договірних умов та обставин здійснення відповідних господарських операцій, у тому числі з детальним вивченням та аналізом первинних документів і матеріалів, оформленням яких супроводжувались такі операції, що дозволяють ідентифікувати фактичну їх сутність.
Так само та з тих же підстав суд не може погодитись і з тлумаченням відповідача офіційної позиції Державної податкової служби України, викладеної на офіційному порталі ДПС України, опублікованої ГУ ДПС України в Одеській області від 01.04.2024 за посиланням https://od.tax.gov.ua/media-ark/news-ark/769154.html.
Відповідач також вказує на відсутність доказів передачі позивачем до військових частин 15-ти з 50-ти отриманих приладів на суму 2617470грн., ПДВ з яких становить 436245грн.
Дійсно, прокурором до позовної заяви додано наступні акти прийому-передачі: від 20.05.2024 стосовно 5-ти приладів (а.с.38 т.1), від 04.06.2024 стосовно 2-х приладів (а.с.39 т.1), від 03.06.2024 стосовно 1-го приладу (а.с.40 т.1), від 04.06.2024 стосовно 2-х приладів (а.с.41 т.1), від 04.06.2024 стосовно 15-ти приладів (а.с.42 т.1), від 04.06.2024 стосовно 10-ти приладів (а.с.43 т.1), всього 35 приладів з 50-ти отриманих від відповідача за договором. Разом з цим, наведені раніше норми податкового законодавства не пов'язують момент виникнення права на податкову пільгу з моментом фактичної передачі товару кінцевому отримувачу, а лише вказують про необхідність визначення певних органів в якості таких кінцевих отримувачів. При цьому цілком логічним та очевидним є факт, що момент укладання договору з дотриманням всіх необхідних умов для надання пільги з ПДВ може не співпадати з моментом отримання товару кінцевим отримувачем. Крім того, недійсність частини договору визначається на момент його укладання і не може залежати від того, передані прилади до військової частини на момент розгляду справи або така передача лише відбудеться у майбутньому.
З урахуванням викладеного, включення до договору та подальша сплата ПДВ не можуть вважатися такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.
Таким чином, вимоги прокурора про визнання недійсним п. 3.2. Договору № 82/03-24 від 18.03.2024 в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 1 454 150,00 грн. суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Суд також приймає до уваги ст.217 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Незважаючи на те, що ПДВ у тексті договору включений сторонами до складу ціни товару, однак така домовленість щодо ПДВ не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Такий правовий висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, відповідно до якої договір може бути визнаний недійсним в частині включення суми ПДВ до вартості товару.
Таким чином невідповідність угоди щодо сплати ПДВ, яку сторони виклали у тексті договору, вимогам чинного законодавства, не тягне за собою недійсність договору в цілому, а з урахуванням ст.217 Цивільного Кодексу України може мати наслідки у вигляді визнання недійсними лише окремих частин договору.
Щодо вимог прокурора про стягнення 1454150грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з ч.ч.2,3 ст.1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
З урахуванням висновків суду щодо недійсності п. 3.2. Договору в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 1 454 150,00 грн., а також того, що вказана сума ПДВ була перерахована позивачем відповідачу у складі платіжної інструкції № 18 від 16.05.2024, суд вважає вимоги прокурора про стягнення 1454150,00 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно п. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідним, ніж докази, надані на її спростування.
За приписами ч.ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічну правову позицію викладено у Постанові ВС від 18.01.2021 по справі №915/646/18.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст.129 ГПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 53, 73, 74-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури (21050, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Монастирська, 33; код ЄДРПОУ 02909909) в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Вінницької міської ради (21050, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Соборна, 59; код ЄДРПОУ 03084813) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурі Технолоджи» (65065, Одеська обл., м. Одеса, вул. Космонавта Комарова, буд. 14; код ЄДРПОУ 39834775) про визнання недійсним частини договору та стягнення 1 454 150,00 грн - задовольнити.
2. Визнати недійсним п. 3.2. Договору № 82/03-24 від 18.03.2024, укладеного між Виконавчим комітетом Вінницької міської ради (21050, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Соборна, 59; код ЄДРПОУ 03084813) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Меркурі Технолоджи» (65065, Одеська обл., м. Одеса, вул. Космонавта Комарова, буд. 14; код ЄДРПОУ 39834775), в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 1 454 150,00 грн.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурі Технолоджи» (65065, Одеська обл., м. Одеса, вул. Космонавта Комарова, буд. 14; код ЄДРПОУ 39834775) на користь Виконавчого комітету Вінницької міської ради (21050, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Соборна, 59; код ЄДРПОУ 03084813) грошові кошти у розмірі 1 454 150,00 грн.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурі Технолоджи» (65065, Одеська обл., м. Одеса, вул. Космонавта Комарова, буд. 14; код ЄДРПОУ 39834775) на користь Вінницької обласної прокуратури 24 840,25 грн витрат зі сплати судового збору за наступними реквізитами: отримувач - Вінницька обласна прокуратура; код ЄДРПОУ отримувача - 02909909; банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ; код банку отримувача МФО - 820172; р/р UA568201720343110002000003988.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено у судовому засіданні 15 січня 2025 р. Повний текст рішення складено та підписано 24 січня 2025 р.
Суддя Р.В. Волков