Справа № 293/2376/20
Провадження № 2/293/9/2025
16 січня 2025 рокуселище Черняхів
Черняхівський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді Збаражського О.М.,
за участю секретаря судового засідання Крисюк О.О.,
позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Дятел В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у селищі Черняхів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом,
І. СУТЬ СПРАВИ
06.11.2020 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Черняхівського районного суду Житомирської області із позовом до ОСОБА_3 , з урахуванням уточнених позовних вимог просили усунути перешкоди у праві користування житловим приміщенням шляхом вселення та зобов'язання відповідача передати їм ключі від будинку та погосподарських будівель, а також про виділення їм по 1/4 частині житлового будинку та земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначають, що вони та ОСОБА_3 є співвласниками житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 . Фактично в даному житловому будинку проживає лише відповідач ОСОБА_3 та чинить перешкоди їм у доступі до будинку, шляхом самовільної зміни замків на вхідних дверях. Зазначені дії відповідача порушують права позивачів як співвласників будинку на вільне користування, володіння та розпорядження своєю власністю та майном, що належить їм на праві приватної власності.
ІІ. ПРОЦЕДУРА та КОРОТКІ ПОЗИЦІЇ СТОРІН
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.04.2023 справа передана даному складу суду для розгляду.
11.05.2023 ухвалою суду постановлено прийняти до свого провадження вказану цивільну справу, повторно розпочати розгляд справи по суті з урахуванням поданих раніше матеріалів.
27.07.2023 ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, постановлено перейти до стадії підготовчого провадження.
Ухвалою від 18.09.2023 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про збільшення позовних вимог.
Ухвалою від 16.10.2023 по справі призначено комплексну судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу, виконання якої доручено ТОВ «Центр будівельних та земельних експертиз».
Ухвалою від 10.11.2023 задоволено клопотання судового експерта ТОВ «Центр будівельних та земельних експертиз» про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи.
Ухвалою від 05.07.2024 провадження у цивільній справі поновлено та призначено підготовче засідання на 24.07.2024.
Ухвалою від 24.07.2024, що у порядку ч. 5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засідання, суд відклав підготовче засідання на 09.09 2024.
Ухвалою від 09.09.2024, що у порядку ч. 5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засідання, суд відклав підготовче засідання на 07.10.2024.
07.10.2024 ухвалою суду підготовче провадження закрито, судовий розгляд справи по суті призначено на 07.11.2024.
Ухвалою від 07.11.2024, що у порядку ч. 5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засідання, суд відклав судове засідання на 09.12.2024.
Ухвалою від 09.12.2024, що у порядку ч. 5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засідання, суд відклав судове засідання на 16.01.2025.
Ухвалою від 16.01.2025 у прийнятті заяви позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про уточнення позовних вимог відмовлено.
16.01.2025 в судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позові.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання повторно не прибув, про розгляд справи повідомлявся встановленим порядком. До суду повернулися конверти направлені на зареєстровану адресу проживання відповідача, з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №921/6/18, у разі, якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням, зокрема на відсутність (вибуття) адресата, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
У постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 Верховний Суд сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Крім того, відповідач повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному сайті Судової влади України.
Враховуючи норми ст. 128 ЦПК України, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи.
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
В судовому засіданні 16.01.2025, відповідно до ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ та ДОКАЗИ НА ЇХ ПІДТВЕРДЖЕННЯ
Судом встановлено, що об'єктом цивільно-правового спору є житловий будинок та земельна ділянка, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно технічного паспорту, спірний будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 66,2 кв.м., житловою - 37,2 кв. м. складається з двох кімнат площею по 18,6 кв.м., кухні площею 6,5 кв.м., комори, площею 3,0 кв.м., коридора площею 3,2 кв.м. та веранди площею 16,3 кв.м (т.1а.с.210-215).
Право власності на спірний житловий будинок позивачі набули в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_4 , що підтверджується копіями свідоцтв про право на спадщину за заповітом виданими приватним нотаріусом Черняхівського районного нотаріального округу Драч Н.В. 12.12.2019, згідно якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули в порядку спадкування за заповітом по 1/4 частки у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Черняхівської державної нотаріальної контори 10.06.1983року за реєстровим № 609 на 1/2 частку у праві власності на житловий будинок (т.1а.с.5, 6,7, 8, 9,10).
Згідно листа Черняхівського відділення поліції Коростишівського ВП ГУНП в Житомирській області від 09.10.2020, заява ОСОБА_1 з приводу того, що 05.10.2020 ОСОБА_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не пускає до батьківського будинку за вказаною адресою, розглянута згідно Закону України «Про звернення громадян». Оскільки в діях ОСОБА_3 не вбачаються ознаки кримінального правопорушення, матеріали звернення ОСОБА_1 не внесені до Єдиного реєстру досудового розслідування (т.1а.с.11).
Як вбачається із довідки, виданої Черняхівською селищною радою Черняхівського району Житомирської області від 04.11.2020 за №3610, в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований ОСОБА_3 (т.1а.с.14).
Відповідно до висновку експерта №684/06-2024 від 05.06.2024 за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, встановлено, що здійснити поділ житлового будинку з господарськими будівлями, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , між трьома співвласниками відповідно до розміру часток із виділенням кожному окремої квартири з окремим входом не вбачається можливим. Разом із тим поділ будинку є можливим за умови об'єднання часток ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; встановити дійсні (фактичні) частки в житловому будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно часткам житла, яке перебуває у фактичному користуванні співвласників не вбачається за можливе оскільки на момент проведення дослідження фактичний порядок користування житловим будинком між співвласниками не склався; експертом запропоновані 5 варіантів технічно можливих варіантів розподілу житлового будинку та господарських будівель та і споруд за вищевказаною адресою, що розроблені із відступом від ідеальних часток співвласників; дійсна (ринкова) вартість житлового будинку з господарськими будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , без врахування земельного компоненту станом на дату проведення дослідження, становить 340 100 гривень. В межах будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 між житловим будинком та господарськими будівлями порушуються допустимі відстані, які визначені п. 6.1.41 та табл. 6.7 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій». Об'ємно-планувальне рішення житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що зазначене в технічному паспорті складеного КП «Житомирське обласне бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради станом на 03.10.2019 частково не відповідає чинним вимогам нормативно-правових актів, а саме: в будинку відсутній суміщений або роздільний санвузол, як передбачено п. 5.20 ДБН В.2.2.-15:2019; площа кухні №1-4 (площею 6,5 кв.м. є меншою від мінімально допустимої, як визначено п.5.19. ДБР В.2.2.-15:2019; ширина коридору №1-2 (площею 3,2 кв.м.) менша від мінімально-допустимої, як передбачено 5.22 ДБР В.2.2.-15.2019.
Стан несучих та огороджуючих конструкцій житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , виходячи із зовнішнього обстеження за фізичним зносом характеризується як «незадовільний» (експлуатація елементів будинку можлива лише при умові проведення їх ремонту)/, а категорія технічного стану перебуває на межі між задовільним «2» та не придатний до нормальної експлуатації «3», що свідчить про часткові відхилення від вимог проекту, дефекти або пошкодження, які можуть знизити довговічність конструкції або частково порушити вимоги другої групи граничних станів та необхідності виконати ремонт, підсилення або заміну конструкції, а до завершення цих заходів використовувати об'єкт за обмеженим режимом експлуатації. Здійснення добудови до вже існуючого житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , технічно можливо за умови забезпечення комплексу робіт із забезпечення просторової жорсткості та несучої здатності конструктивних елементів будинку та відступу від нормативно-правових актів.
Також висновком експерта встановлено, що порядок користування земельною ділянкою площею 0,06945 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до вимог нормативно-правових актів та часток співвласників з урахуванням запропонованих варіантів поділу земельних поліпшень технічно можливий лише за умови об'єднання часток ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Експертом запропоновані 10 можливих варіантів порядку користування земельною ділянкою (т.1а.с. 113-209).
IV. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За приписами ч.1,2, ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України).
Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом (ч. 1 ст. 357 ЦК України).
Положеннями ч.1, ч. 2, ч. 3 ст. 358 ЦК України встановлено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
V. МОТИВИ ТА ОЦІНКА СУДУ
Як встановлено розглядом справи, позивачі є співвласниками житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 , однак, відповідач ОСОБА_3 чинить перешкоди їм у доступі до будинку, шляхом самовільної зміни замків на вхідних дверях. Відповідач не відповідає на телефонні дзвінки, закриває вхідні ворота на подвір'я, не дає можливості зробити дублікат ключів до спірного будинку.
Позивач ОСОБА_1 намагався вселитися до спірного будинку, про що свідчить лист адресований до Черняхівського відділення поліції Коростишівського відділу поліції ГУНП в Житомирській області від 09.01.2020 щодо не допуску до будинку рідним братом ОСОБА_3 .
Таким чином, встановивши, що позивачі є співвласниками домоволодіння, що розташоване по АДРЕСА_1 , право власності на яке набуте останніми в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_4 , вони мають право користуватися та розпоряджатися відповідними частками вказаного будинку, проте відповідач чинить їм перешкоди у користуванні таким майном шляхом заміни замків на вхідних дверях будинку.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачами надані належні та допустимі докази щодо предмета спору в частині чинення перешкод відповідачем у праві користування житлом, що належить позивачам на праві спільної часткової власності.
Виходячи із вказаних положень законодавства щодо прав співвласників майна, дії відповідача щодо заміни замків на вхідних дверях будинку та не забезпечення доступу позивачів до спільного домоволодіння і є перешкоджанням у реалізації позивачами їх прав на проживання та користування спільним будинком, що є предметом спору. Адже в будь-якому разі самочинне руйнування замків та вселення позивачів у спірне житло поставить їх у стан правопорушників та створить додаткові незручності відповідачеві у здійсненні ними свого права користування житлом.
Відповідачем, в свою чергу на спростування доводів позивачів не надано до суду жодних належних та допустимих доказів.
З огляду на встановлені в ході розгляду обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині усунення перешкод в користуванні житлом, шляхом вселення позивачів та зобов'язання відповідача передати їм ключі від будинку та господарських будівель.
Вирішуючи позовні вимоги про виділення позивачам по 1/4 частки будинку, що розташований по АДРЕСА_1 та по 1/4 частці земельної ділянки, розташованої біля будинку, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами першою та третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до частини першої та другої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частину 2 статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Верховний Суд України у постанові від 17.02.2016 у справі №6-1500цс15 прийшов висновку про те, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №363/928/16-ц (провадження №61-24395св18), від 26.05.2021 у справі №750/11539/18 (провадження №61-15087св20), від 12.08.2021 у справі №644/5579/19 (провадження №61-5255св20), від 08.09.2021 у справі №761/44705/19 (провадження №61-10474св21), від 15.09.2021 у справі №719/637/20 (провадження №61-11437св21).
У постанові Верховного Суду України 16.11.2016 у справі № 6-1443цс16 зроблено висновок, що «виходячи з аналізу змісту норм статей 183, 358, 364 ЦК України, можна дійти висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно».
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у своїй постанові від 03.04.2013 у справі № 6-12цс13, аналізуючи зміст норм статей 183, 358, 364 Цивільного кодексу України зробила висновок, що виділ часток (поділ) майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину майна із самостійним виходом або у разі, коли є технічна можливість переобладнання такого майна в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.
Відповідно до частин 3 та 4 статті 88 ЗК України учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки вимагати відповідної компенсації. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.
Отже, виходячи з аналізу наведених норм, виділ (поділ) часток нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.
Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.
За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивачі, звертаючись до суду із вимогою про виділ приміщень в спірному житловому будинку, повинні довести наявність технічної можливості виділення в натурі у володіння і користування кожному співвласникові відповідно до його частки у праві власності на будинок тієї частини будинку, яка відповідає їх частці у праві спільної часткової власності.
Однак, згідно з висновком експерта №684/06-2024 від 05.06.2024 за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, встановлено, що здійснити поділ житлового будинку з господарськими будівлями, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , між трьома співвласниками відповідно до розміру часток із виділенням кожному окремої квартири з окремим входом не вбачається можливим. Разом із тим поділ будинку є можливим за умови об'єднання часток ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Також експертом запропоновано 5 варіантів поділу житлового будинку з відступом від часток співвласників.
В судовому засіданні позивачі просили виділити їм приміщення спірного будинку згідно з варіантом №1 поділу будинку в натурі, як співвласнику №2, що зазначений в експертному висновку №684/06-2024 від 05.06.2024.
При цьому відступ від ідеальної частки співвласників становить 0,8 кв.м., тобто ідеальна частка співвласника №1 зменшується на 0,8 кв.м., а співвласника №2 збільшується на 0,8 кв.м. Розмір компенсації за зменшення ідеальної частки складає 32141 грн.
Однак, зазначений варіант поділу спірного нерухомого майна, який міститься в експертному висновку №684/06-2024 від 05.06.2024 технічно можливий лише у разі об'єднання часток ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тобто не відповідає розміру їх часток у праві власності на будинок.
При цьому, відомостей про об'єднання часток ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у праві власності на будинок до суду не надано.
Таким чином, в ході розгляду справи встановлено відсутність технічної можливості та законних підстав для задоволення позовних вимог про виділ позивачам по 1/4 частині житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , згідно розміру часток позивачів у праві спільної часткової власності, а також враховуючи те, що позивачі не надали доказів об'єднання своїх часток.
З вказаних підстав, позовні вимоги про виділення позивачам по 1/4 частині житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є необґрунтованими та безпідставними, а тому суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині.
Слід також зазначити, що у разі неможливості виділу частки співвласника в натурі, суд може вирішити питання про встановлення порядку користування спільним майном співвласників (будинком, квартирою), якщо про це заявлено позов.
Однак, позивачами такі вимоги не заявлені.
Щодо заявлених вимог про виділ позивачам по 1/4 частині земельної ділянки, розташованої біля будинку АДРЕСА_2 , суд за встановлених в ході розгляду справи обставин, приходить до висновку про відсутність законних підстав для задоволення таких вимог з огляду на те, що позивачами не надано жодних належних та допустимих доказів щодо належності їм вказаної земельної ділянки, встановлених меж та площі земельної ділянки, присвоєння кадастрового номера, адже земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині виділу по 1/4 частині житлового будинку та земельної ділянки є необґрунтованими та такими що не доведені належними доказами, а тому не підлягають задоволенню.
VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Відповідно до квитанції про сплату судового збору від 06.11.2020, вбачається, що позивачами за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі по 840,80грн., кожним.
Керуючись положеннями ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивачів судовий збір, понесений позивачами при зверненні до суду з даним позовом.
Крім того, 18.09.2023 позивачами подана до суду уточнена позовна заява з додатковими вимогами про виділ часток позивачів у житловому будинку та земельної ділянки, однак при звернені до суду з даною заявою позивачами не сплачений судовий збір через відсутність даних про дійсну вартість нерухомого майна.
Відповідно до ч.2, ч.3 ст. 176 ЦПК України, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.
У разі збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання про повернення суми судового збору вирішується відповідно до закону.
За правилами п. 9 ч. 1 ст. 176 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що ціна позову у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності визначається дійсною вартістю нерухомого майна.
Згідно із висновком експерта №684/06-2024 від 05.06.2024 за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертиз встановлено, що дійсна (ринкова) вартість спірного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами без врахування земельного компоненту в цінах на дату проведення дослідження становить 340100 гривень.
Відповідно до частини 7 статті 6 Закону України «Про судовий збір», у разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.
Таким чином, з урахуванням заявлених позовних вимог та ціни позову, до сплати кожним позивачем підлягає судовий збір в розмірі по 850,25 грн.
Разом з тим, відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання позову майнового характеру фізичною особою не може бути меншою 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який станом на 2023 рік становив 2684 гривні. Враховуючи, що розмір судового збору за подання позову майнового характеру не може бути меншим встановленої мінімальної ставки судового збору, що складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, позивачам слід сплатити в дохід держави за подання 18.09.2023 уточненої позовної заяви судовий збір в розмірі по 1073,60 грн., кожним окремо.
Керуючись ст. 89, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України,-
Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди в користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вказаний будинок, зобов'язати ОСОБА_3 передати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ключі від вхідних дверей будинку та господарських будівель.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави недоплачений судовий збір в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави недоплачений судовий збір в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивачі:
ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1
адреса реєстрації:
АДРЕСА_3 ,
РНОКПП: НОМЕР_1
ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_2
адреса реєстрації:
АДРЕСА_4
РНОКПП: НОМЕР_2
Відповідач:
ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_3
адреса реєстрації:
АДРЕСА_5
РНОКПП: невідомий
Повне рішення складено та підписано 27.01.2025.
Суддя Олег ЗБАРАЖСЬКИЙ