24 січня 2025 року
м. Київ
справа № 580/6224/24
адміністративне провадження № К/990/754/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковтун Андрія Володимировича на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 580/6224/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області про скасування рішення,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області, у якому просила визнати протиправним та скасувати наказ від 13 червня 2024 року № 23-дс «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності».
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, представник позивача звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2024 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з незазначенням у касаційній скарзі належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень.
07 січня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» повторно надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Ковтун Андрія Володимировича на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі №580/6224/24. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити повністю.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За правилами частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України заявник зазначає, що судами попередніх інстанцій прийняті рішення без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:
- від 29 квітня 2020 року у справі № 826/3776/18, від 28 квітня 2020 року у справі № 822/46/18, від 02 лютого 2023 року у справі №140/8162/20 щодо застосування статті 2 КАС України, частини першої статті 65 Закону України «Про державну службу» в частині належного судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень, надання правової оцінки правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, обов'язковості встановлення наявності протиправної поведінки державного службовця для застосування дисциплінарного стягнення;
- від 09 грудня 2019 у справі № 813/3820/17 щодо застосування частини першої статті 65 Закону України «Про державну службу» щодо обов'язковості всіх елементів дисциплінарного проступку в діянні для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності, в тому числі і складової об'єктивної сторони - шкідливих наслідків та причинно-наслідкового зв'язку;
- від 12 серпня 2019 року у справі № 1340/4847/18 щодо застосування статі 74, статті 77 Закону «Про державну службу» в частині недоведеності встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця, а також в частині відсутності належного обґрунтування наказу про притягнення державного службовця до відповідальності.
Верховний Суд зазначає, що умовою для перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз'яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Так, у справі № 826/3776/18 позивач звернувся з позовом до Міністерства фінансів України про визнання протиправним та скасування наказу Мінфіну від 23 лютого 2018 року № 58-о про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за невиконанням ним окремого доручення від 06 березня 2017 року № 23000-05/52, яким, з метою забезпечення належного інформування працівників Мінфіну про персональну відповідальність за порушення вимог статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» щодо подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, керівників самостійних структурних підрозділів зобов'язано ознайомитись особисто та забезпечити ознайомлення під особистий підпис підлеглих державних службовців, з інформацією про персональну відповідальність за порушення вимог щодо подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (фінансового контролю).
У справі № 822/46/18 позивач просив скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 12 грудня 2017 року № 233-дс «Про накладення дисциплінарного стягнення», яким до першого заступника начальника Хмельницької митниці ДФС ОСОБА_2 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани за неналежне виконання службових обов'язків, незабезпечення належного контролю та координації діяльності підпорядкованих структурних підрозділів, що призвело до порушень Митного кодексу України, Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року № 651, Положення про Хмельницьку митницю ДФС, затвердженого наказом ДФС України від 21 серпня 2014 року № 58, Положення про митний пост «Хмельницький-центральний» Хмельницької митниці ДФС, затвердженого наказом Хмельницької митниці ДФС від 11 листопада 2016 року № 383, зі змінами тощо при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів, зокрема товарів «панелі сонячні» ТОВ «Родіна Енерджі Груп», а також «автомобіль вантажний» ТОВ «СТЛ+К».
У справі №140/8162/20 предметом розгляду було визнання протиправним та скасування наказу Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) №66/Д «Про накладення дисциплінарного стягнення стосовно ОСОБА_3 » від 27 травня 2020 року, яким позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за нездійснення належного контролю за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій підпорядкованими державними виконавцями.
У справі № 813/3820/17 розглядався позов про визнання протиправним і скасування наказу Львівської митниці ДФС від 13 вересня 2017 року №654-о «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» начальника Управління адміністрування митних платежів Львівської митниці ДФС ОСОБА_4 за неналежне виконання посадових обов'язків та застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді оголошення догани. Зокрема, дисциплінарною комісією з розгляду дисциплінарних справ Львівської митниці ДФС за результатами дисциплінарної справи стосовно начальника Управління адміністрування митних платежів Львівської митниці ДФС ОСОБА_4 було встановлено, що ним під час виконання посадових обов'язків на неналежному рівні було здійснено контроль правильності визначення митної вартості товарів, що переміщувалися через митний кордон України, а також правильності визначення країни їх походження, чим порушено вимоги, передбачені пунктом 2.32, 5.3 Положення про Управління адміністрування митних платежів Львівської митниці ДФС.
У справі №1340/4847/18 позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання посадових обов'язків, в частині невчасного подання повної, достовірної, якісної звітної інформації.
Натомість у цій справі позивачку притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді догани за вчинення нею дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 5 частини 2 статті 65 Закону України «Про державну службу» (позивачкою під особистим логіном здійсненно вхід в ІКС ДПС здійснювались дії з 03 листопада 2023 року по 26 січня 2024 року по платнику податків, а саме: ФОП ОСОБА_5 , який є її чоловіком, через підсистеми: «Обробка поданої звітності та платежів», «Облік платежів» шляхом вчинення дій в режимах «Подана звітність», «Облік платежів. Перегляд та друк ІКП»).
Тож, з урахуванням характеру і юридичної природи правовідносин, з яких виникли спори у зазначених заявником справах, у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог у цій справі, заявником не обґрунтовано, що вказані справи є подібними.
Суд звертає увагу, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
При цьому, Суд зазначає, що формальне посилання скаржника на постанови Верховного Суду (зокрема, і цитування окремих абзаців постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суду зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання заявника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
В обґрунтування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 5 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» у подібних правовідносинах.
Так, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Аналізуючи зміст касаційної скарги, Судом установлено, що заявником викладено суть спору у вказаній справі, обставини справи та фактично висловлено незгоду із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій. Проте, заявник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджуючи про відсутність висновку Верховного Суду, не конкретизує, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду та як відповідні норми права необхідно застосовувати, на думку, скаржника, а також не обґрунтував необхідність такого висновку у взаємозв'язку з посиланням на обставини справи.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також у касаційній скарзі представник позивача зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для позивача, що за змістом відповідає підпунктам «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу заявника, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Крім того, посилання на підпункти пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов'язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковтун Андрія Володимировича на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі №580/6224/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області про скасування рішення повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя М.В. Білак