24 січня 2025 року
м. Київ
справа №380/22508/23
адміністративне провадження № К/990/2715/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Желєзного І.В., Мацедонської В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2025 року у справі № 380/22508/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльністю протиправнною, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 24 грудня 2021 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, якою затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення, з урахуванням базового місяця січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15 січня 2004 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з березня 2018 року по 24 грудня 2021 року відповідно до вимог пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1013 від 09 грудня 2015 року «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів») з відрахуванням виплаченої суми та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15 січня 2004 року;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 виплачених сум;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати з 01 січня 2021 року по 24 грудня 2021 року ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2021 року по 24 грудня 2021 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року з виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 24 грудня 2021 року, грошового забезпечення з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, з 01 січня 2021 року по 24 грудня 2021 року грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року, з 01 січня 2016 року по день їх фактичної виплати - відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2025 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 24 грудня 2021 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 24 грудня 2021 року відповідно до вимог пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року та з 01 січня 2021 року по 24 грудня 2021 року ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року та на 1 січня 2021 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року та з 01 січня 2021 року по 24 грудня 2021 року, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року та на 1 січня 2021 року, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
21 січня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2025 року у справі № 380/22508/23. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, постановити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишити без розгляду.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а» - «г» цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Як вбачається з рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу заявника, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Відповідач, оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження про наявність виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, не зазначає.
Тобто, заявником у касаційній скарзі не наведено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судового рішення, прийнятого за наслідками розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.
Суд враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.
Відповідно до частини «с» статті 7 вказаних Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2025 року у справі № 380/22508/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльністю протиправнною, зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
І.В. Желєзний
В.Е. Мацедонська