про відмову у відкритті касаційного провадження
23 січня 2025 року
м. Київ
справа №420/5281/24
адміністративне провадження № К/990/45371/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року
у справі №420/5281/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив:
- визнати протиправними відображені в листі Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 04 січня 2023 року №370-40035/К-02/8-1500/24 дії щодо обмеження максимального розміру пенсії при проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2023 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату з 01 березня 2023 року пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимального розміру пенсії з урахуванням усіх підвищень, надбавок, доплат та індексації пенсії.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року, відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 (далі - скаржник) 19 листопада 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з підстав, передбачених статтею 330 КАС України, у зв'язку з незазначенням підстав касаційного провадження, та надано скаржнику десятиденний строк з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом направлення на адресу суду касаційної скарги у новій редакції із зазначенням підстав касаційного оскарження, що передбачені частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України.
31 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Суду з касаційною скаргою у новій редакції із зазначенням підстав касаційного оскарження.
Таким чином, ОСОБА_1 у повній мірі усунув недоліки касаційної скарги.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №420/5281/24, які передбачені частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17 та від 12 листопада 2019 року у справі №360/1428/17.
Однак, Суд відхиляє посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17 та від 12 листопада 2019 року у справі №360/1428/17, оскільки обставини у цій справі та у справах, зазначених скаржником з метою обґрунтування підстави касаційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.
Так, у справі №127/4267/17 правовідносини стосувалися застосування територіальним Управлінням Пенсійного фонду України положень Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08 липня 2011 року №3668-VI щодо обмеження максимальним розміром пенсії фізичної особи після здійснення її перерахунку. Разом з тим, пенсію за вислугу років особі призначено на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року №2262-XII.
У справі №360/1428/17 правовідносини стосувалися застосування територіальним Управлінням Пенсійного фонду України положень Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08 липня 2011 року №3668-VI щодо обмеження максимальним розміром пенсії фізичної особи. Разом з тим, особі призначено пенсію за вислугу років як працівнику льотно-випробного складу відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-XII.
Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об'єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Разом з тим, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Водночас, посилаючись на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12 листопада 2019 року у справі №360/1428/17, позивач зазначає, що оскільки пенсію йому призначено відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 14 березня 2007 року, а тому на нього не розповсюджуються положення Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08 липня 2011 року №3668-VI щодо пенсії обмеження максимальним розміром.
З цього приводу слід зауважити, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 24 червня 2020 року у справі №580/234/19 дійшла висновку про необхідність відступлення від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №360/1428/17.
Відступаючи від зазначеного висновку, Верховний Суд зауважив, що у справах №360/1428/17 йдеться про застосування формально різних правових актів: Закону №911-VIII і Закону №3668-VI, та, відповідно, різних норм матеріального права.
При цьому, обґрунтовуючи зроблений висновок, Суд зауважив:
"Закон №911-VIII за своїм змістом не є основним (спеціальним) законом у сфері пенсійного забезпечення, а виконує функцію допоміжного закону, яким внесено зміни до різних законодавчих актів, в тому числі, введено окреме положення стосовно тимчасового обмеження пенсії з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року розміром 10740 грн до частини 3 статті 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
В свою чергу, частина 3 статті 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-XII, на підставі якої здійснюється нарахування та виплата пенсії позивачам у №580/234/19 та у справі №360/1428/17, викладена в редакції Закону №3668-VI від 08 липня 2011 року (основний закон), яким і було встановлено обмеження максимального розміру пенсії, із змінами, внесеними згідно із Законом №911-VIII від 24 грудня 2015 року.
Закон України 24 грудня 2015 року №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" у пункті 2 Прикінцевих положень містить норму, яка передбачає, що визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 01 січня 2016 року.
Разом з тим, дана норма стосується призначення пенсій, а не їх перерахунку.
Застереження у пункті 2 Прикінцевих положень Закону №911-VIII, що обмеження виплати максимального розміру пенсії застосовуються з 01 січня 2016 року, означає, що пенсії, які призначені до 01 січня 2016 року та перевищують встановлений максимум, не можуть бути зменшені. Проте, їх перерахунок має відбуватися у відповідності до правил, передбачених абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положення» Закону №3668-VI."
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що висновки у постановах суду апеляційної інстанції не можуть бути враховані в якості належного обґрунтування підстав касаційного оскарження, оскільки такі висновки сформовані за інших фактичних обставин, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відмовляючи у задоволенні позову суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що зазначені позивачем доводи стосовно необхідності врахування в межах даного спору рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року №2-р(II)/2024 слід відхилити, адже досліджувані у даній справі правовідносини виникли до прийняття Конституційним Судом України вказаного судового акту та стосуються здійснення перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром з 01 березня 2023 року.
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу позивача на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 липня 2024 року у справі №580/7744/23, у якому серед іншого зазначено, що правова позиція Конституційного Суду України щодо неконституційності приписів статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796-XII зі змінами, та першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII зі змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційного Суду України відповідного рішення, тобто з 21 березня 2024 року.
Враховуюче зазначене вище, Верховний Суд зауважив, що у період з 01 березня 2023 року по 20 березня 2024 року положення статті 2 Закону №3668-VI, що поширює свою дію на Закон №796-XII, та припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII, які встановлювали обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, були чинними, а тому підлягали обов'язковому застосуванню відповідачем.
З урахуванням наведеного, Суд зазначив, що відповідач, керуючись положеннями вказаних законів і обмежуючи розмір пенсійної виплати позивача десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, у період з 01 березня 2023 року по 20 березня 2024 року діяв правомірно.
Водночас, враховуючи висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні №2-р(II)/2024, Суд наголосив, що з 21 березня 2024 року правові підстави обмежувати пенсію позивача максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність) у відповідача відсутні.
Станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданого у постанові від 04 липня 2024 року у справі №580/7744/23 висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне ініціювати питання про відступлення від зазначеного висновку.
Таким чином, рішенням судів першої і апеляційної інстанцій, якими відмовлено у задоволенні позову, є законними, обґрунтованими та такими, що прийняті у відповідності до усталеної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Також, аналізом змісту касаційної скарги щодо зазначених підстав касаційного оскарження Судом з'ясовано, що скаржник взагалі не наводить виключних підстав касаційного оскарження відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України для справ незначної складності та які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Вказане виключає можливість здійснення касаційного перегляду у справі №420/5281/24.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 06 лютого 2024 року у справі №160/9405/23, від 27 травня 2024 року у справі №260/3404/21, від 27 травня 2024 року у справі №260/3404/21.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд, -
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року у справі №420/5281/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа