24 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/21929/24 пров. № А/857/30599/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року про повернення позовної заяви, постановлену суддею Кузаном Р.І. у м.Львові у справі № 380/21929/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання до вчинення дій,-
24 жовтня 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача - Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 23.07.2019 по 22.08.2023; зобов'язати нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 23.07.2019 по 22.08.2023 включно відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року позовну заяву повернуто позивачу.
Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану ухвалу, а матеріали справи скерувати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що спірні правовідносини позивача із військовою частиною НОМЕР_1 виникли з приводу незгоди позивача із виплаченою у спірний період з 23.07.2019 по 22.08.2023 індексацією грошового забезпечення у неналежному розмірі.
Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву позивачу, вказав на неповажність наведених позивачем причин пропуску строку звернення до суду з означеними позовними вимогами.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції
Водночас ч.2 ст.44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, в тому числі щодо дотримання строків звернення до суду, визначених законом, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними) та перевіряє позовну заяву на відповідність вимогам до позовної заяви, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу
Згідно з ч.1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.
Слід зазначити, що суд, оцінюючи обставини, що перешкоджали особі здійсненню права на своєчасне звернення за захистом порушених прав, свобод та інтересів, повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів.
Відповідно до вимог частини першої статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч.2 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, відсутність заяви про поновлення строку, а у разі подання заяви про поновлення строку - відсутність поважних причин його пропуску.
Суд першої інстанції, встановивши, що позивачем при зверненні до суду пропущено строк звернення, вказавши на невідповідність позовної заяви вимогам статті 161 КАС України, залишив позовну заяву без руху та встановив позивачу 10-тиденний строк з дати отримання даної ухвали для усунення недоліку позовної заяви шляхом подання клопотання про поновлення строку із зазначенням причин його пропуску та доказів їх поважності.
Оскільки наведені у клопотанні про поновлення строку звернення до суду обставини пропуску строку судом першої інстанції визнані неповажними, оскаржуваною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року позовну заяву повернуто позивачу.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Так, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду.
Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19.07.2022), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 ст.233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що на момент звернення до суду із цим позовом частиною 2 статті 233 КЗпП України у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлено тримісячний строк, який обчислюється з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
В той же час, відповідно до пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Тобто, строки, передбачені статтею 233 КЗпП України, які продовжені на строк дії карантину, з 01.07.2023 відновили свою дію в частині присічного застосування, відтак, починаючи з цієї дати позивач мав право звернутися до суду у строк, визначений положеннями статті 233 КЗпП України.
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Апеляційний суд звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду у питанні поновлення строків (від 28 липня 2022 року у справі №9901/611/19), за якими поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Апеляційний суд зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Позивач в апеляційній скарзі не заперечує, що на час звернення до суду діяли норми КЗпП України, які обмежували строк звернення до суду. Згідно доводів позивача, наведених у апеляційній скарзі, початок обрахунку строку звернення до суду слід здійснювати з дня одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільнення, а не з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права, одночасно наголошуючи на обставині, що такої інформації про суми про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні ОСОБА_1 відповідачем не надано.
Слід зазначити, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Однак позивачем не обґрунтовано не можливості звернення з вказаним позовом до суду в межах встановленого строку звернення до суду, а додані до позову матеріали не містять відомостей про те, що отримуючи грошове забезпечення у меншому розмірі, позивачем без зволікань та протягом розумного строку вчинялись будь-які активні дії, спрямовані на з'ясування інформації щодо підстав припинення здійснення виплати такого.
Реалізація ОСОБА_1 права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.
Суд першої інстанції слушно наголосив на тому, що про порушення права, що стало підставою для звернення позивача з цією позовної заявою, позивачу було відомо на час звільнення з військової служби - 22.08.2023.
Відтак, початок перебігу строку звернення до суду розглядається в розрізі обізнаності позивача про виплату йому коштів, з розміром яких він не згідний.
Доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що причини пропущення строку звернення до суду з даним позовом є неповажними.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Відповідно до частини 2 ст.6, частин 1, 2 ст.7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Судом апеляційної інстанції також враховано, що адміністративний суд керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії» Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Також прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Круз проти Польщі» виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
Отже, обмеження права на звернення за захистом прав свобод та інтересів встановленням строків, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Судом апеляційної інстанції не встановлено наявності непереборних обставин, що перешкоджали позивачу реалізації права на вчасне звернення до суду з даними позовними вимогами, а тому поділяє висновки суду першої інстанції про застосування до позовних вимог правових наслідків, визначених ч.2 ст. 123 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Відповідно до частини 2 статті 312 КАС України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строки, встановлені статтею 309 КАС України
Керуючись статтями 242, 308, 309, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року про повернення позовної заяви, постановлену у справі № 380/21929/24, - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний