23 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/2658/24 пров. № А/857/18336/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року у справі № 500/2658/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Подлісною І.М. у м. Тернополі в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику учасників справи), дата складення повного тексту судового рішення 03 липня 2024 року, справа в суді апеляційної інстанції сформована у змішаній (письмовій та електронній) формі), -
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернулась з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі також - ГУ НП, відповідач), в якому просила суд:
- визнати дії ГУ НП щодо незарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 07 червня 2010 року по 04 серпня 2017 року у Державній кримінально-виконавчій службі України;
- зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 07 червня 2010 року по 04 серпня 2017 року у Державній кримінально-виконавчій службі України.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, оскільки вважає його незаконним, прийнятим з неповним з'ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що підстав для зарахування стажу служби в Державній кримінально-виконавчій службі до стажу служби в поліції для встановлення поліцейському надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки немає. Також вказує, що позивачем неправильно зазначено вислугу років в Західному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції станом на 04 серпня 2017 року.
У відповідь на подану апеляційну скаргу відповідач подав відзив, в якому заперечує проти вимог скарги, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні вимог апелянта.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно витягу з наказу Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Тернопільській області від 07 червня 2010 року № 34 о/с ОСОБА_1 , новоприйняту, призначено інспектором Козівського районного підрозділу Бережанського міжрайонного відділу кримінально-виконавчої інспекції управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Тернопільській області, з посадовим окладом 650 грн, 07 червня 2010 року.
Відповідно до витягу з наказу Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 03 серпня 2017 року № 59 о/с з 04 серпня 2017 року ОСОБА_1 , капітана внутрішньої служби (Д-004370), інспектора Збаразького районного сектору з питань пробації Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, звільнено зі служби в за підпунктом 7 пункту 1 статті 77 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі також - Закон № 580-VIII) (за власним бажанням). Вислуга років на день звільнення становить у календарному обчисленні 09 років 05 місяців 15 днів, у пільговому обчисленні 11 років 10 місяців 04 дні.
Вищевказані періоди служби ОСОБА_1 також підтверджуються записами у її послужному списку (особистий №0057282).
Відповідно до записів під №№ 1-2 у трудовій книжці від 01 січня 2017 року НОМЕР_1 позивач з 07 червня 2010 року по 04 серпня 2017 року проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України безперервно.
Згідно витягу з наказу ГУ НП від 07 серпня 2017 року № 190 о/с ОСОБА_1 з 07 серпня 2017 року прийнята на службу до поліції інспектором (за рахунок посади начальника сектору) сектору реагування патрульної поліції № 4 патрульної поліції Збаразького відділення поліції Підволочиського відділу поліції ГУНП, установивши їй відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі також - Постанова №988) посадовий оклад у розмірі 2400 грн., присвоївши відповідно до пункту 7 статті 81 Закону № 580-VIII спеціальне звання «рядовий поліції», закріпивши спеціальний жетон з індивідуальним номером (№ 0104974).
Згідно витягу з наказу ГУ НП від 23 лютого 2021 року №51 о/с ОСОБА_1 з 23 лютого 2021 року призначено на посаду старшого дізнавача сектору дізнання відділення поліції № 4 (м. Збараж) Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, увільнивши від посади старшого інспектора сектору дізнання органу досудового розслідування Збаразького відділення поліції Підволочиського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області.
При переході на службу до Національної поліції України відповідач не зарахував позивачу вислугу років з 07 червня 2010 року до 04 серпня 2017 року.
02 квітня 2024 року ОСОБА_1 подала рапорт начальнику ГУНП, в якому просила зарахувати до стажу її служби в поліції, наявну на момент призначення на службу у Національну поліцію України вислугу років з 07 червня 2010 року до 04 серпня 2017 року, який становить 09 років 05 місяців 15 днів, в пільговому обчислені становить 11 років 10 місяців 04 дні проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України, яка дає їй право на надбавку за вислугу років та надання додаткової відпустки.
Листом від 12 квітня 2024 року №1123/2/02/24 ГУНП повідомило ОСОБА_1 про відсутність законних підстав для зарахування її в стаж служби в поліції періоду служби в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що служба в Державній пенітенціарній службі України здійснювалась в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, та відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-III (далі - Закон № 580-VIII) повинна зараховуватись до стажу служби в поліції.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і, надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне.
Закон № 580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої, другої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
У свою чергу, приписами статті 78 Закону № 580-VIII передбачено, що стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
Частиною другою статті 78 Закону № 580-VIII визначено, що до стажу служби в поліції зараховуються:
1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;
2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;
3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;
4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;
5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони;
6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
У той же час, відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.
При цьому, частина п'ята статті 23 Закону України від 23 червня 2005 року № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі також - Закон № 2713-IV) передбачає, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом №580-VIII, а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Системний аналіз вище наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що фактично законодавець поширив дію усіх норм, які урегульовують порядок і умови проходження служби працівниками міліції та органів внутрішніх справ, а в подальшому - поліцейськими, на працівників кримінально-виконавчої служби.
У даному випадку, сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі також - Дисциплінарний статут).
Згідно із преамбулою зазначеного Статуту його дія поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог.
Крім того, частиною першою статті 6 Закону № 2713-IV закріплено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Таким чином, на позивача, як і на інших працівників кримінально-виконавчої служби (окрім тих, на яких розповсюджується дія Закону України «Про державну службу»), під час проходження ними служби в період, що досліджується, розповсюджується дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України, а в подальшому - поліції, в тому числі й дія статей 22, 23 Закону України «Про міліцію» та відповідні норми Закону № 580-VIII, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114, Дисциплінарний статут.
Тобто, всі обов'язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань.
Як наслідок, служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України (Державної пенітенціарної служби) має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у своїй постанові від 20.10.2022 у справі № 160/11127/20, та підтримана також Верховним Судом у постанові від 01.03.2023 у справі № 240/30024/21.
Аналізуючи повноваження, завдання та функції відповідних органів, Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року в справі № 826/16143/18, у якій склалися подібні правовідносини, дійшов висновків про те, що і податкова міліція, і відповідні підрозділи поліції здійснюють оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Відповідно, також вбачається тотожність правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в органах податкової міліції, оскільки визначаючи наявність чи відсутність права на зарахування спірного стажу служби необхідно враховувати не підпорядкування органів державної влади, а суть діяльності особи, функції, які нею виконувались та визначення чинним на момент проходження служби, статусу такої служби.
Таким чином, колегія суддів вважає слушною позицію суду першої інстанції про те, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України здійснювалась в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону № 580-VIII повинна зараховуватись до стажу служби в поліції.
Твердження апелянта про те, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України відсутня у переліку, визначеному статтею 78 Закону № 580-VIII, а тому не може бути зарахована при проведенні перерахунку стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки суд апеляційної інстанції оцінює критично, так як чинним на час проходження позивачем служби в міліції та виникнення спірних правовідносин законодавством статус осіб, які проходили службу в міліції, прирівнювався до статусу осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ, а відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону № 580-VIII до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу, які мають такий самий правовий статус які в органах Державної кримінально-виконавчої служби України (Державної пенітенціарної служби).
У розрізі вищенаведеного, апеляційний суд дійшов до висновку, що відповідач, відмовляючи у зарахуванні позивачу до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 07 червня 2010 року по 04 серпня 2017 року у Державній кримінально-виконавчій службі України діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.
Інших доводів на підтвердження правомірності своєї бездіяльності відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року у справі № 500/2658/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар