23 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/3345/24 пров. № А/857/18461/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Каленюк Ж.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - УДМС, відповідач), в якому просила визнати протиправною відмову територіального підрозділу УДМС (Луцький відділ №1) у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства від 27.12.2023 (вхідний номер К-02/6/0710-23) та зобов'язати відповідача її прийняти.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05.07.2024 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправною відмову територіального підрозділу УДМС (Луцький відділ №1) у прийнятті декларації ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства та зобов'язано відповідача повторно розглянути питання щодо прийняття вказаної декларації, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що надані позивачкою докази не є достатніми та такими, що підтверджують факт вжиття нею всіх можливих заходів для виконання зобов'язання щодо припинення громадянства рф, оскільки останні не свідчать про відмову від громадянства рф чи про його припинення. Також ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження того, що вона належить до визначених у розділі II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про громадянство України» №1941-IX від 14.12.2021 (далі - Закон №1941) щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб, категорій осіб, які мають право подати декларацію про відмову від іноземного громадянства після спливу двох років з моменту прийняття до громадянства України в разі неотримання документа про припинення іноземного громадянства з незалежних від них причин.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що відповідно до довідки №293-21 від 12.11.2021 про реєстрацію особи громадянином України, ОСОБА_1 , уродженка села Любче Рожищенського району Волинської області, відповідно до рішення УДМС від 12.11.2021 набула громадянство України на підставі ч.1 ст.8 Закону України “Про громадянство України» №2235-III від 18.01.2001 (далі - Закон №2235). На підставі цієї довідки ОСОБА_1 документована тимчасовим посвідченням громадянина України №0Т000977 від 03.12.2021 строком дії до 12.11.2023.
У зв'язку з набуттям громадянства України, позивачка подала зобов'язання протягом двох років припинити громадянство рф і подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства рф, виданий уповноваженим на те органом цієї держави, а у разі неотримання з незалежних від неї причин документа про припинення громадянства рф - подати декларацію про відмову від громадянства цієї держави і повернути паспорт громадянина рф до уповноваженого органу цієї держави.
20.05.2022 позивачка звернулася до УДМС за роз'ясненнями про спосіб подання декларації про відмову від громадянства рф у разі неотримання з незалежних від неї причин документа про припинення громадянства рф, зважаючи на те, що прийом громадян у Генеральному консульстві рф у Львові припинено на невизначений час.
Листом №К-32/6-0701.13/2053-22 від 17.06.2022 відповідач рекомендував для подання декларації про відмову від іноземного громадянства осіб, в яких існують незалежні від них причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства, звернутися особисто до територіального підрозділу ДМСУ за місцем проживання з оригіналами наявних документів.
11.08.2023 позивачка направила до УДМС рекомендований лист, яким повідомила про вжиття всіх можливих заходів виходу з іноземного громадянства разом з документами, що підтверджують вказані обставини.
З матеріалів справи видно, що 10.10.2023 ОСОБА_1 направила відповідачу декларацію про відмову від громадянства рф, однак УДМС листом №0701.2.2-5891/0701.1.3.-23 від 16.11.2023 повідомило про відсутність доказів прийняття з 12.11.2021 уповноваженим органом рф клопотання ОСОБА_1 про припинення громадянства. Інформовано, що заяву та інші документи з питань громадянства заявник подає особисто; за наявності поважних причин (хвороба, стихійне лихо тощо) заява та інші документи з питань громадянства можуть надсилатися поштою, а враховуючи відсутність документального підтвердження поважних причин, лист ОСОБА_1 направлений з порушенням чинного законодавства та процедури подання документів з питань громадянства, а тому відсутні підстави для прийняття декларації про відмову від громадянства рф.
Подібного змісту відповідь відповідач надав і за результатами розгляду особисто поданої заяви ОСОБА_1 та декларації про відмову від іноземного громадянства (вх. №К-79/6/0701-23 від 07.12.2023).
27.12.2023 позивачка особисто подала заяву та декларацію про відмову від іноземного громадянства рф до територіального підрозділу УДМС (Луцький відділ №1), зазначивши дві підстави, а саме : нездійснення процедури оформлення припинення громадянства (підданства) рф (п.4); вартість оформлення виходу з громадянства (підданства) рф становить 4368,00 грн, що перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом України на момент, коли особа набувала громадянство України (п.5). До заяви додано документи про вжиття ряду дій для відмови від російського громадянства, копію наказу посольства рф в Україні №101 від 30.06.2021 про затвердження Тарифу зборів за вчинення консульських дій.
Листом №0710-107/0710.2-24 від 25.01.2024 відповідач повідомив позивачку про відсутність правових підстав для прийняття декларації про відмову від громадянства рф та відсутність у неї підстав для подання такої декларації, оскільки відсутні докази прийняття уповноваженими органами рф з 12.11.2021 її клопотання про припинення громадянства. Одночасно інформовано, що паспорт громадянина України ОСОБА_1 зможе оформити лише у разі подання до УДМС документа про припинення іноземного громадянства.
Вважаючи протиправною бездіяльність УДМС у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що нездійснення процедури припинення громадянства рф зумовлене незалежними від позивачки обставинами, які пов'язані із військовою агресією рф проти України (призупинення прийому громадян в Україні консульствами рф, а також неможливість особисто прибути до уповноважених установ рф). Ці обставини завадили виконати взяте зобов'язання припинити громадянство рф, а тому позивачка 10.10.2023, а також 07.12.2023, 27.12.2023 зверталася до відповідача із заявою про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, до якої додала саму декларацію з копіями документів, що підтверджують дію цих обставин. Надаючи правову оцінку доводам позивачки щодо подання нею декларації про відмову від іноземного громадянства, а не документа про припинення іноземного громадянства рф, суд врахував, що ОСОБА_1 зверталася до консульських установ рф як в Україні, так і за кордоном, тобто вчиняла активні дії, спрямовані на вихід із російського громадянства. Суд першої інстанції дійшов висновку, що неотримання позивачкою документа про припинення громадянства рф відбулося з незалежних від неї причин, про які був повідомлений відповідач, а тому вона має право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом №2235 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно дефініції, Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №2235, громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.6 Закону №2235, якою визначаються підстави набуття громадянства України, громадянство України набувається за територіальним походженням.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону №2235, особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24.08.1991 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України “Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2235, іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства - є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства за ініціативою особи чи якщо така процедура не здійснюється або вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України (ч.1 ст.1 Закону №2235).
Указом Президента України №215 від 27.03.2001 було затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок №215), який визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.
Згідно п.119 розділу V Порядку №215, особам, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.
Таким чином, відповідно до законодавства України, особи які набули громадянство України та отримали тимчасову посвідку, мають подати документи про припинення іноземного громадянства.
З аналізу правових норм, слідує, що документ про припинення іноземного громадянства видається консульською установою, посольством тієї держави, громадянство якої особа виявила бажання припинити.
Відповідно до ст.19 Федерального Закону “Про громадянство рф» (далі - Федеральний закон), вихід з громадянства рф особи, яка проживає на території російської федерації, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення такої особи в загальному порядку, за винятком випадків, передбачених статтею 20 цього Федерального закону. Вихід з громадянства рф особи, яка проживає на території іноземної держави, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення такої особи у спрощеному порядку, за винятком випадків, передбачених статтею 20 цього Федерального закону.
Статтею 32 цього Закону встановлено, що заява з питань громадянства російської федерації подається за місцем проживання заявника: a) особою, яка проживає на території рф, - до територіального органу федерального органу виконавчої влади у сфері внутрішніх справ; б) особою, яка проживає за межами рф і не має місця проживання на території рф, - дипломатичного представництва або консульської установи рф, що знаходяться за межами рф
З матеріалів справи вбачається, що позивачка набула громадянство України та прийняла на себе зобов'язання припинити іноземне громадянство рф протягом двох років з моменту набуття нею громадянства України.
Враховуючи викладені вище норми чинного законодавства, саме на позивачку покладається обов'язок припинити іноземне громадянство та подати документ про припинення іноземного громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту набуття громадянства.
Судом встановлено, що 20.01.2022 позивачка направила засобами поштового зв'язку за останнім місцем проживання в рф у податкову службу міста Петропавловськ-Камчатський заяву, в якій просила видати довідку про відсутність заборгованості з податків за 2021 рік.
Листом №08-37/0468зг від 09.02.2022 Управління Федеральної податкової служби Камчатського краю повідомило про неможливість надання довідки через наявність заборгованості з транспортного податку станом на 08.02.2022 у сумі 567,00 рублів та пені у сумі 84,18 рублів, який позивачка отримала 23.02.2022.
Колегія суддів враховує пояснення позивачки, що сплатити податкову заборгованість та повторно звернутися за отриманням довідки про відсутність заборгованості зі сплати податків вона не змогла, оскільки наступного дня розпочалася широкомасштабна агресія рф проти України.
Колегія суддів враховує, що консульські установи країни агресора, розміщені на території України, станом на сьогодні із 23.02.2022 не функціонують, що унеможливлює отримання документа про припинення громадянства.
Колегія суддів звертає увагу на те, що обов'язковою передумовою для визнання причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства незалежною від особи, є факт звернення/прийняття клопотання такої особи уповноваженим органом держави її громадянства, в даному випадку російської федерації.
Тобто, позивачка зобов'язана подати документ про припинення російського громадянства.
При цьому, визначальним в даному випадку є те, що позивачкою вчинялися необхідні дії задля припинення громадянства рф (звернення до відповідних органів рф), однак такі дії не призвели до результатів з незалежних від неї причин, а тому в такому випадку, законодавство передбачає можливість подання декларації про вихід з громадянства рф.
Як встанолено судом, позивачка засобами поштового зв'язку надсилала в Генеральне консульство рф у Львові та в консульський відділ Посольства рф у Києві запити щодо надання інформації про орган державної влади, до якого необхідно звернутися для оформлення виходу з громадянства рф, однак листи повернуті за зворотною адресою з довідками про причини невручення “адресат відсутній за вказаною адресою» 17.01.2023 та 18.01.2023.
Листом №773/кд-гр від 17.01.2023 Міністерство закордонних справ рф на електронне звернення ОСОБА_1 повідомило, що із заявою про вихід з громадянства необхідно звернутися до російських закордонних установ у країні постійного проживання (в Україні) після поновлення їх діяльності або у третій державі за наявності документа, що підтверджує дозвіл повноважного органу іноземної держави на проживання у цій державі.
Аналогічні листи були надані Міністерством закордонних справ рф №4417/кд-гр від 28.02.2023 та ГУ з питань міграції МВС рф №3/237700269233 від 06.04.2024.
В матеріалах справи містяться електронні повідомлення від 23.01.2023 Консульського відділу Посольства рф в Польщі, від 06.02.2023 Консульського відділу Посольства рф у Вірменії, від 06.02.2023 Консульського відділу Посольства рф в Литві, від 08.08.2023 Консульського відділу Посольства рф у Дебрецені, яким позивачку на її звернення повідомлено, що для подання заяви про вихід з громадянства рф необхідно постійно проживати на території держави, де особа має намір подати документи.
Судом першої інстанції вірно враховано, що Міністерство закордонних справ рф та МВС рф відмовили ОСОБА_1 у прийнятті заяви про вихід з російського громадянства від 15.06.2023, оскільки позивачка значиться знятою з реєстраційного обліку у зв'язку з вибуттям в Україну. Одночасно інформовано, що дипломатичні відносини з Україною наразі відсутні, інформація про відновлення діяльності російських закордонних установ на території України також відсутня.
Вказане є підтвердженням активних дій позивачки з дати реєстрації громадянином України (з 12.11.2021), спрямованих на вихід із російського громадянства, та підтверджує, що процедура оформлення припинення громадянства рф не здійснюється, оскільки з 24.02.2022 всі дипломатичні відносини з рф розірвано, а консульські установи рф в Україні припинили свою діяльність.
Таким чином, позивачка була позбавлена можливості отримати документ, який підтверджує відмову від громадянства рф.
Встановлені у даній справі обставини свідчать про те, що позивачка реально намагалася припинити громадянство рф та у зв'язку з тим, що представництва або консульські установи рф більше не проводять свою діяльність на території України, у позивачки не було можливості отримати документ про припинення громадянства зазначеної держави.
Таким чином, дана ситуація повністю підпадає під врегулювання ч.5 ст.8 Закону №2235, відповідно до якої, іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Колегія суддів дійшла висновку, що позивачка, подаючи декларацію про відмову від іноземного громадянства, діяла в межах та відповідно до чинного законодавства.
Враховуючи вищевикладене, позивачка мала повне право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки отримання нею документу про припинення громадянства рф наразі не є можливим.
Колегія суддів наголошує, що у зв'язку з військовою агресією рф проти України, консульські установи держави-агресора в Україні не працюють, однак з початку повномасштабного вторгнення законодавство України не зазнало змін в частині визначення порядку дій та їх послідовності щодо відсутності в особи можливості отримання документа про припинення громадянства такої держави з незалежних від неї причин, що в свою чергу призводить до фактичного порушення прав такої особи.
Суд першої інстанції слушно зауважив, що відповідач не надав оцінки іншій обставині, яку позивачка вказала в декларації, а саме вартість процедури оформлення припинення громадянства (згідно з пунктом 2 розділу II Тарифу зборів за вчинення консульських дій, затвердженого наказом Посольства РФ в Україні №101 від 30.06.2021) перевищує половину розміру заробітної плати, установленого законом в Україні (6000,00 грн), станом на 12.11.2021.
Разом з тим, відповідач вирішуючи питання щодо прийняття декларації позивачки обмежився лише роз'ясненнями норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, не прийняв декларацію та не надав мотивованої відмови позивачу в прийнятті такої декларації.
Тобто, відповідач не розглянув по суті звернення позивачки, не надав жодної оцінки підставам подачі нею декларації та протиправно фактично зобов'язав подати документ, неможливість отримання якого по суті і стала підставою для подачі такої декларації.
Таким чином, відповідачем фактично не прийнято жодного рішення за результатами розгляду декларації.
Відповідач не довів законності та обґрунтованості відмови у прийнятті від позивачки декларації про відмову від іноземного громадянства, при цьому, підстави, покладені в основу цього, не відповідають ні фактичним обставинам справи, ні загальновизнаним обставинам припинення роботи посольства рф в Україні через повномасштабне вторгнення та агресію проти України, що позбавляє позивачку реальної можливості отримати документ про вихід з іноземного громадянства.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року по справі №140/3345/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук