Справа № 560/865/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
23 січня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
в січні 2024 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Хмельницькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації заробітної плати за період роботи з 01.01.2013 по 30.10.2016, з 01.12.2016 по 30.04.2017, з 01.12.2017 по 30.09.2018.
Зобов'язано Головне управління ДПС у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію заробітної плати за період роботи з 01.01.2013 по 30.10.2016, з 01.12.2016 по 30.04.2017, з 01.12.2017 по 30.09.2018.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити адміністративний позов ОСОБА_1 без розгляду, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. При цьому, у разі відмови у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду апелянт просить суд відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до наказу Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 18.01.2023 №36-о у зв'язку із виходом на пенсію по інвалідності 20.01.2023 припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу обліку платежів та зведеної звітності управління економічного аналізу Головного управління ДПС у Хмельницькій області.
В свою чергу, датою отримання повідомлення про нараховані суми, належні при звільненні є 20.01.2023, при цьому позов датований 16.01.2024. Отже, позивач звернулася до суду після сплину майже року від дати отримання повідомлення про нараховані суми, належні при звільненні, не дотримуючись вимог ст.233 КЗпП України.
Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 (справа №240/12017/19) виклав правову позицію, згідно якої отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці. Відповідну постанову у справі № 990/156/23 ухвалено 11 липня 2024 року, де вказано, що до 19 липня 2022 року Кодекс Законів про працю України (далі - КЗпП України) не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ч. 1 ст. 233 КЗпП України).
Отже, на думку апелянта, отримання позивачем 12.01.2024 копій особистих рахунків по заробітній платі за 2012-2018 роки (за період перебування на посаді Кам'янець-Подільської ОДПІ Головного управління ДФС у Хмельницькій області) з архівної установи у відповідь на заяву не є датою, яка підтверджує інформування ОСОБА_1 про порушення своїх прав, а свідчить про те, що лише в січні 2024 року позивачка стала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на захист, а тому не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду та підставою для його поновлення.
При цьому, апелянт вважає, що суд першої інстанції не надав оцінки такій інформації: відповідно вимог, закріплених в статті 110 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Положення статті 30 Закону України від 24.03.2995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» кореспондують зазначену вимогу.
В свою чергу, форма повідомлення законодавством не визначена. Виходячи від зворотного, оскільки за ненадання працівникам розрахункових листів посадові особи притягуються до фінансової відповідальності з накладанням штрафу за кожне таке порушення (абз.8 ч. 2 ст.265 КЗпП), доказом обізнаності позивача про ненарахування та невиплату їй індексації у періоди, зазначені в позовній заяві, є виконання обов'язку керівником Кам'янець-Подільської ОДПІ Головного управління ДФС у Хмельницькій області статті 110 КЗпП України в частині інформування працівників про суму заробітної плати з розшифровкою виплат, що підтверджується непритягненням посадових осіб Кам'янець-Подільської ОДПІ Головного управління ДФС у Хмельницькій області до фінансової відповідальності.
В період з 25 травня 1993 року по 01 жовтня 2018 року, ОСОБА_1 працювала в Кам'янець-Подільській ОДПІ Головного управління ДФС у Хмельницькій області. На момент звільнення, на виконання вимог статті 116 КЗпП, з позивачкою проведено повний розрахунок по заробітній платі, нарахованих та невиплачених сум не було. Вказана інформація підтверджується тим, що під час реорганізації Кам'янець-Подільської ОДПІ Головного управління ДФС у Хмельницькій області, згідно передавального акту Кам'янець-Подільської ОДПІ, інформація про заборгованість щодо виплати заробітної плати перед ОСОБА_1 відсутня.
В свою чергу, позивач не зверталась до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю щодо порушення статті 110 КЗпП України та ст. 30 Закону №108/95-ВР про неповідомлення працівників про дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці
Таким чином, Кам'янець-Подільська ОДПІ Головного управління ДФС у Хмельницькій області, дотримувалась вимог статті 110 КЗпП України та надавала повну інформацію про загальну суму заробітної плати з розшифровкою за видами виплат, а тому твердження позивача про те, що вона дізналась про не нарахування та невиплату індексації за вказаний період лише після отримання копій особистих рахунків з архіву не відповідає дійсності та не варте увагу суду, оскільки ОСОБА_1 мала реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання нею індексації заробітної плати у періоди роботи з 01 січня 2013 року по 30 жовтня 2016 року, з 01 грудня 2016 року по 30 квітня 2017 року та з 01 грудня 2017 року по 01 жовтня 2018 року та одразу після звільнення з Кам'янець-Подільської ОДПІ Головного управління ДФС у Хмельницькій області в зв'язку з переведенням
Апелянт зауважує, що спірні правовідносини виникли після звільнення позивача з посади у Головному управлінні ДПС у Хмельницькій області, хоча відповідачем зі ОСОБА_1 проведено повний розрахунок відповідно вимог чинного законодавства.
Отже, з огляду на викладене, судом першої інстанції в повному обсязі не досліджено та не надано достатньої правової оцінки вказаним вище доводам, що призвело до винесення необґрунтованого рішення.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач перебувала у трудових відносинах з Кам'янець-Подільською ОДПІ (в подальшому з Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області та Головним управлінням ДПС у Хмельницькій області) з 25.05.1993 по 20.01.2023.
Наказом Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 18.01.2023 №36-о позивач звільнена з 20.01.2023 з посади головного державного інспектора відділу обліку платежів та зведеної звітності управління економічного аналізу у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності.
12.01.2024 позивач звернулась до Головного управління ДПС у Хмельницькій області із заявою про нарахування та виплату індексації заробітної плати за період роботи з 01.01.2013 по 01.10.2018.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо виплати індексації заробітної плати протиправною, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
При цьому, проведення індексації у зв'язку з зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Зі змісту відомості з особистого рахунку позивача за 2013-2018 роки, суд встановив, що за 2013 рік, в січні 2013 року їй виплачено 561,32 грн індексації заробітної плати за листопад 2012 року, в лютому 2013 року виплачено 569,27 грн індексації заробітної плати за грудень 2012 року, також в грудні 2016 року виплачено 58,18 грн індексації заробітної плати, в січні 2017 року 33,46 грн, в червні-грудні 2017 року на загальну суму 607,80 грн.
Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Суд звернув увагу, що періоди, за які проводилось нарахування індексації, є зміщеними на один місяць наперед.
Отже, із наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що з 01.01.2013 по 30.10.2016, з 01.12.2016 по 30.04.2017, з 01.12.2017 по 30.09.2018 позивачу не виплачувалась індексація заробітної плати, що також не заперечується відповідачем.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Умови та порядок проведення індексації грошових доходів населення визначаються Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).
Згідно з статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За змістом статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
В свою чергу, статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно з статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Так, приписами статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
При цьому, проведення індексації у зв'язку з зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Як встановлено судом, згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2018 №296 "Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби", реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання, як структурних підрозділів до відповідних територіальних органів служби, а саме, Кам'янець-Подільську ОДПІ реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління ДФС у Хмельницькій області.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби", утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби.
Відповідно до додатку 2 постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537, Головне управління ДФС у Хмельницькій області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління ДПС у Хмельницькій області.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893 "Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби" ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби. Права та обов'язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідувалися перейшли Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи.
Отже, Головне управління ДПС у Хмельницькій є правонаступником Кам'янець-Подільської ОДПІ.
Як встановлено з матеріалів справи, а саме зі змісту відомостей з особистого рахунку позивача, в січні 2013 року ОСОБА_1 виплачено 561,32 грн індексації заробітної плати за листопад 2012 року, в лютому 2013 року виплачено 569,27 грн індексації заробітної плати за грудень 2012 року, також в грудні 2016 року виплачено 58,18 грн індексації заробітної плати, в січні 2017 року 33,46 грн, в червні-грудні 2017 року виплачено індексації грошового забезпечення на загальну суму 607,80 грн.
При цьому, відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Отже, надаючи оцінку наявним матеріалам справи, в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки в період з 01.01.2013 по 30.10.2016, з 01.12.2016 по 30.04.2017, з 01.12.2017 по 30.09.2018 позивачу не виплачувалась індексація заробітної плати, що також не заперечується відповідачем, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо аргументів апелянта стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, предметом спору в межах спірних правовідносин є нарахування та виплата індексації заробітної плати за період роботи з 01.01.2013 по 31.10.2016 та з 01.10.2016 по 18.08.2017, тоді як до суду з адміністративним позовом позивач звернулась 18.01.2024.
Загальні положення щодо строків звернення до адміністративного суду закріплені в статті 122 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті встановлено загальний шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду, який застосовується, якщо інше не передбачено цим Кодексом або іншими законами
При цьому КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Одним з таких спеціальних строків для звернення до адміністративного суду є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України для справ щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби,.
Однак, варто зазначити, що положення КАС України не врегульовують порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються статтею 233 КЗпП України, яка визначає загальні строки звернення до суду у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при обрахунку строку звернення до суду у справах за подібних правовідносинах, Верховний Суд у постановах від 07 вересня 2023 року у справі № 620/1201/23, від 02 серпня 2023 року у справі №380/17776/22, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголосив, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Між тим, в подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини перша і друга статті 233 Кодексу законів про працю України викладені у новій редакції, а саме:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 Кодексу законів про працю України можна зробити висновок, що до 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, Конституційний Суд України у Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України, зазначив, що при регулюванні суспільних відносин застосовують три способи дії нормативно-правових актів: негайний (безпосередня дія), через перехідний період (ультраактивна форма), або через зворотну дію (ретроактивна форма). Принцип неприпустимості зворотної дії закріплений у частині першій статті 58, за яким закон діє з моменту набрання чинності і не застосовується до подій, що відбулися раніше. Винятки стосуються випадків, коли закон пом'якшує або скасовує відповідальність (абзац 3 пункту 2 Рішення від 09.02.1999, пункт 4 Рішення від 05.04.2001 № 3-рп/2001). Конституційний Суд також наголосив на важливості юридичної (правової) визначеності як ключової складової принципу верховенства права, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац 6 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20.12.2017 № 2-р/2017).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп від 05.04.2001 № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Тому, з огляду на вищеперелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд дійшов висновку, що нові зміни в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, не поширюються на події, які мали місце до 19.07.2022.
Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належала працівнику до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.
Аналогічні висновку викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 у справі № 420/14777/22, від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22, від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, від 18.10.2023 у справі № 380/14605/22.
Крім цього, у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду також сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19.07.2022 зазначила, що застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У силу приписів пункту 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
Оскільки питання застосування частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX у подібних правовідносинах вже вирішено Великою Палатою Верховного Суду, то під час розгляду цієї справи підлягають врахуванню висновки Верховного Суду, висловлені саме у складі Великої Палати.
Отже, колегія суддів вважає цей висновок застосовним у спірних правовідносинах.
Так, вимоги позивача щодо нарахування та виплати індексації заробітної плати заявлено за період роботи з 01.01.2013 по 31.10.2016 та з 01.10.2016 по 18.08.2017, тобто за редакції частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України чинній до 19.07.2022, якою строк звернення працівника до суду з позовом до суду про стягнення належної йому заробітної плати не обмежувався будь-яким строком, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги в частині залишення адміністративного позову без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду з адміністративним позовом, є необґрунтованими.
Крім того, під час розгляду справи в частині надання оцінки доводам апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, судом враховано висновки Верховного Суду щодо застосування положень ст. 233 КЗпП в редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, викладені в постанові від 05 грудня 2024 року у справі № 560/866/24, предметом розгляду якої є обставини, аналогічні спірним правовідносинам.
Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.